Постанова Київський апеляційний суд № 759/6333/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження 22-ц/824/7952/2023 Справа № 759/6333/22 П О С Т А Н О В А Іменем України 31 травня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Мороз Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Святошинського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Ул`яновської О.В. в м. Київ 24 лютого 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У червні 2022 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № K3H1GK15006508 від 06 серпня 2007 року в розмірі 27079,38 доларів США, що еквівалентно 792071,86 грн., звернути стягнення на квартиру за адресою АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на прилюдних торгах, виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають в квартирі за вказаною адресою. Заявлені вимоги мотивував тим, що відповідно до укладеного договору № K3H1GK15006508 від 06 серпня 2007 року ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 81403,08 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 10,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 06 серпня 2037 року. За умовами договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, який складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інші витрати. В порушення умов договору відповідач зобов`язання належним чином на виконала і станом на 29 березня 2022 року має заборгованість за кредитним договором в сумі 27079,38 доларів США. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором позичальником та позивачем укладено договір іпотеки від 06 серпня 2007 року № K3H1GK15006508, за умовами якого відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру за вказаною адресою, яке належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу, обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 521962 грн. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 лютого 2023 року в позові відмовлено. Позивач АТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 лютого 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, повторно викладав обставини, наведені ним в позові, наводив зміст ст. 509, 11, 626, 628, 202, 1054, 1048, 1049, 546 ЦК України, ст. 1, 7, 33 Закону України «Про іпотеку», наголошував, що матеріалами справи підтверджується, що станом на дату звернення позивача до суду заборгованість за кредитним договором становить 27079,38 доларів США, і оскільки факт наявності заборгованості за кредитним договором підтверджується матеріалами справи і не заперечується відповідачем, позивач набув право задовольнити вимоги за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказував, що 29 червня 2022 року Верховний Суд в постанові у справі № 201/9754/17 акцентував увагу на зупиненні виконання рішення суду щодо звернення стягнення на предмет іпотеки під час воєнного стану в Україні, і подібних висновків Верховний Суд дійшов в постанові від 22 червня 2022 року в справі № 296/7213/15. Таким чином, вказані положення відстрочують виконання зобов`язання до моменту втрати ними чинності, не звільняючи від його виконання, та відповідно не можуть бути підставою для відмови в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки. Верховний Суд виходив із того, що згадані норми права не втратили свою чинність, оскільки не були виключені з тексту зазначеного закону, а спеціальним законом лише запроваджене зупинення виконання цих правил на певний період. Зазначив, що посилання суду першої інстанції на встановлену законом заборону проведення прилюдних торгів на час введення воєнного стану в Україні, як на підставу відмови в позові, не є обґрунтованими, оскільки суд не позбавлений можливості ухвалити рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах, однак виконання цього рішення буде призупинено на час дії воєнного стану в Україні. Від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Посилалась на те, що доводи апелянта з посиланням на висновок Верховного Суду в постанові від 22 червня 2022 року в справі № 296/7213/15, яким акцентовано на зупиненні виконання вже ухваленого рішення суду щодо звернення стягнення на предмет іпотеки під час воєнного стану, не стосуються обставин справи, оскільки стосуються реалізації прав іпотекодержателів, зупинених законодавчо, лише на стадії виконання судового рішення, тоді як п. 5-2 розділу VІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» охоплює всі визначені ним випадки незалежно від стадії реалізації прав іпотекодержателя, в тому числі, сам факт звернення ним до суду для реалізації своїх прав, зокрема з позовом про реалізацію прав іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки та виселення мешканців із житлових будинків та приміщень. Звертала увагу, що в тому випадку, якщо кредитор здійснив стягнення предмета іпотеки в позасудовому порядку, стягнення непогашеної частини заборгованості є неможливим через пряме застереження, передбачене ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку». Крім того, позивач скористався передбаченим ч. 2 ст. 1050 ЦК України правом та змінив строк виконання основного зобов`язання, в зв`язку з чим припинилося право кредитора нараховувати відсотки та пеню на підставі умов договору після цієї дати, направивши вимогу про дострокове виконання умов договору від 31 серпня 2015 року на адресу відповідачів. Тому до розміру заборгованості не можуть бути включені відсотки, нараховані позивачем, починаючи з 31 серпня 2015 року. Крім того, в даному випадку має застосовуватися позовна давність, оскільки 04 серпня 2016 року позивачу було направлено вимогу про усунення порушення основного зобов`язання, а з даним позовом банк звернувся до суду лише 04 травня 2022 року. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в повній мірі вказаним вимогам закону не відповідає. Як вбачається із матеріалів справи, 06 серпня 2007 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № K3H1GK15006508, за умовами якого банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 06 серпня 2007 року по 06 серпня 2037 року включно у вигляді непоновлюваної лінії в розмірі 60000 доларів США, на купівлю квартири, а також в розмірі 21403,08 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 1,5 % від суми виданого кредиту, залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі суми 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 даного договору; періодом сплати вважати з 06 по 10 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту), здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) в сумі 656,32 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту. Згідно п. 3.8 договору при непогашенні кредиту в строки, зазначені п. 7.1, п. 2.3.3 цього договору, заборгованість у частині вчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою. Згідно п. 5.4 договору при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених кредитним договором більш ніж на 30 днів, у зв`язку з чим банк змушений буде звернутися до суду, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. + 5 % ввід суми позову. Згідно п. 7.1 особливих умов договору у разі порушення термінів оплати (зокрема оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів позичальник зобов`язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів. 06 серпня 2007 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Відутою О.В., та зареєстрований в реєстрі за № 1489, за умовами п. 22 якого у випадку порушення кредитного договору або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель може почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п. 16.7.1, 16.7.2, 16.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» зокрема на підставі рішення суду (а. с. 14 - 16). Згідно п. 33 договору іпотеки, предметом цього договору є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, а саме квартири за адресою АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Відутою О.В. 06 серпня 2007 року за реєстровим № 1486, в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 перед іпотекодержателем, в силу якого іпотекодержатель має право в разі невиконання іпотекодавцем зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. На а. с. 55 знаходиться копія повідомлення від 31 серпня 2015 року, направленого на адресу ОСОБА_1 , поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому АТ КБ «ПриватБанк» повідомляв про наявність простроченої заборгованості 2935,98 доларів США; у разі непогашення простроченої заборгованості у термін не пізніше 5 календарних днів банк вимагав повернути суму кредиту в повному обсязі, а також нараховані проценти та штрафні санкції. Повідомляв, що з метою погашення заборгованості за договором на найближчий час заплановано звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості та збитків. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року в справі № 759/15159/15-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист прав споживачів, визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та застосування наслідків недійсності правочину, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, стягнуто з відповідачів на користь позивача солідарно заборгованість станом на 26 червня 2015 року в розмірі 37089,47 доларів США, що еквівалентно 785925,90 грн., та судовий збір, в зустрічному позові відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року вказане рішення залишено без змін (а. с. 42 - 47). На а. с. 48 - 50 знаходиться копія рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2020 року в справі № 759/22786/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа державний реєстратор приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. про визнання рішення про реєстрацію права власності незаконним та зобов`язання вчинити дії, яким в позові відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2020 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ПАТ КБ «Приватбанк», поновлено відомості у державних реєстрах речових прав на спірну квартиру, що передували скасованому рішенню (а. с. 51 - 54). На а. с. 7 - 9 знаходиться розрахунок заборгованості за договором № K3H1GK15006508 від 06 серпня 2007 року, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1 , станом на 29 березня 2022 року, згідно якого загальний залишок заборгованості за наданим тілом (тілом кредиту) - 21365,37 доларів США, що еквівалентно 624937,07 грн., в тому числі залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом 21365,37 доларів США, що еквівалентно 624937,07 грн., загальний залишок заборгованості за процентами 1242,36 доларів США, що еквівалентно 36339,03 грн., в тому числі залишок заборгованості за простроченими процентами 1242,36 доларів США, що еквівалентно 36339,03 грн., заборгованість з комісії 427,60 доларів США, що еквівалентно 12507,30 грн., в тому числі заборгованість за простроченою комісією 427,60 доларів США, що еквівалентно 12507,30 грн., погашено пені 39,95 доларів США, що еквівалентно 1168,54 грн., загальна сума нарахованої пені 4044,05 доларів США, що еквівалентно 118288,46 грн., всього заборгованості за кредитом 27079,38 доларів США, що еквівалентно 792071,87 грн. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За умовами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Таким чином, іпотека, як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання, є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх. Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права і обов`язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням). Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна). Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Згідно зі статтею 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Постановою Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 201/9754/17, на яку посилався суд першої інстанції, обґрунтовуючи своє рішення, було скасовано рішення попередніх судів та частково задоволено позов ПАТ «Державний ощадний банк України» до фізичних осіб про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, виселення з житлового будинку та зняття з реєстраційного обліку, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру в рахунок погашення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Крім того, даною постановою зупинено виконання постанови Верховного Суду у частині звернення стягнення на предмет іпотеки на електронних торгах на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування. Мотивуючи своє рішення, Верховний Суд виходив із того, що згідно з Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», на території України діє воєнний стан у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України. Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» Верховна Рада України постановила розділ VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» доповнити пунктом 5-2 такого змісту: «5-2. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону». Таким чином, суд першої інстанції, формально врахувавши постанову Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 201/9754/17, фактично її не застосував, оскільки поза увагою суду залишились результати розгляду справи касаційним судом, який не відмовляв у позові з підстав зупинення дії окремих статей Закону України «Про іпотеку», а зупинив дію власної постанови у частині звернення стягнення на предмет іпотеки на електронних торгах на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування. Крім того, в постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року в справі № 296/7213/15, якою також було задоволено позов про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації на прилюдних торгах, викладено правові висновки, згідно яких згадані норми права (ст. 37, 38, 40, 41, 47 Закону України «Про іпотеку») не втратили свою чинність, оскільки не були виключені з тексту зазначеного Закону, а спеціальним законом лише запроваджено зупинення виконання цих правил на певний період. Надалі у разі припинення запровадження воєнного стану дія згаданих правил відновить свою дію без окремого рішення та закону. Разом з тим доводи відповідача ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу, що п. 5-2 розділу VІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» охоплює всі визначені ним випадки незалежно від стадії реалізації прав іпотекодержателя, в тому числі, сам факт звернення ним до суду для реалізації своїх прав, зокрема з позовом про реалізацію прав іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки та виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, не ґрунтуються на вимогах закону та вищенаведеним правовим висновкам Верховного Суду і відхиляються апеляційним судом. Частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положеннями частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» визначено, що положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Положення Закону України «Про іпотеку» не передбачають та не вимагають від іпотекодержателя кожного разу перед зверненням до суду надсилати іпотекодавцю (та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця) письмову вимогу про усунення порушення. Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону Крім того, наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством (правові висновки Верховного Суду в постанові від 29 червня 2022 року в справі № 201/9754/17). Із матеріалів справи вбачається, що 31 серпня 2015 року банком направлено повідомлення на адресу ОСОБА_1 , поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому АТ КБ «ПриватБанк» повідомляв про наявність простроченої заборгованості 2935,98 доларів США; у разі непогашення простроченої заборгованості у термін не пізніше 5 календарних днів банк вимагав повернути суму кредиту в повному обсязі, а також нараховані проценти та штрафні санкції. Повідомляв, що з метою погашення заборгованості за договором на найближчий час заплановано звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості та збитків. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року у справі № 759/15159/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором К3H1GK15006508 від 06 серпня 2007 року в розмірі 37089,47 доларів США, що еквівалентно 785925,90 грн. (а. с. 42 - 47). Відомості про примусове виконання зазначеного рішення в матеріалах справи відсутні і відповідачем у відзиві на позовну заяву не надано доказів повного або часткового його виконання. Заборгованість за кредитним договором у розмірі 37089,47 доларів США, що еквівалентно 785925,90 грн., яка була стягнута за рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року, що набрало законної сили 16 листопада 2016 року, позичальником ОСОБА_1 сплачено не було. Також із матеріалів справи вбачається, що на забезпечення виконання зобов`язань позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором укладено іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно: квартира АДРЕСА_2 . На підтвердження розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором відновлювальної кредитної лінії від 06 серпня 2007 року банк надав суду розрахунок (а. с. 7 - 9), відповідно до якого станом на 29 березня 2022 року включно розмір заборгованості складає: загальний залишок заборгованості за наданим тілом (тілом кредиту) - 21365,37 доларів США, що еквівалентно 624937,07 грн., в тому числі залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом 21365,37 доларів США, що еквівалентно 624937,07 грн., загальний залишок заборгованості за процентами 1242,36 доларів США, що еквівалентно 36339,03 грн., в тому числі залишок заборгованості за простроченими процентами 1242,36 доларів США, що еквівалентно 36339,03 грн., заборгованість з комісії 427,60 доларів США, що еквівалентно 12507,30 грн., в тому числі заборгованість за простроченою комісією 427,60 доларів США, що еквівалентно 12507,30 грн., погашено пені 39,95 доларів США, що еквівалентно 1168,54 грн., загальна сума нарахованої пені 4044,05 доларів США, що еквівалентно 118288,46 грн., всього заборгованості за кредитом 27079,38 доларів США, що еквівалентно 792071,87 грн. Аналіз змісту вказаних розрахунків свідчить про те, що після пред`явлення досудової вимоги про погашення простроченої заборгованості в п`ятиденний строк або у разі непогашення цієї заборгованості, дострокове повернення кредиту в повному обсязі від, 31 серпня 2015 року, яка позичальником задоволена не була, та ухвалення рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року, банк продовжив нарахування процентів, пені та комісії за договором. За правилом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) сформовано правовий висновок, згідно з яким після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів, пені та комісій за кредитним договором. Отже, у справі, яка переглядається, кредитор, звернувшись у серпні 2015 року до ОСОБА_1 з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості за кредитним договором, а у вересні 2015 року - з позовом про погашення цієї заборгованості, на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки, у зв`язку із чим право кредитора нараховувати передбачені договором проценти, пеню та комісії припинилось. За таких обставин позовні вимоги про сплату вказаних складових заборгованості за кредитним договором, які нараховані поза межами строку кредитного договору, є безпідставними, оскільки право банку нараховувати проценти, пеню і комісії припинилось зі спливом строку дії кредитного договору. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказані висновки узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження №14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18) Відтак, згідно наявного в матеріалах справи рішення в справі № 759/15159/15-ц про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтованими є вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості в розмірі, визначеному цим рішенням та в межах позовних вимог за даним позовом, а саме 21365,37 доларів США заборгованості за кредитом, 1242,36 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом, 120,86 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 46,60 доларів США - пеня за несвоєчасність погашення зобов`язань за договором, всього 22 775,19 доларів США. Апеляційний суд не може погодитися з доводами ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу щодо неможливості стягнення заборгованості в зв`язку зі здійсненням кредитором звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, з огляду на те, що постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року в справі № 759/22786/19 задоволено позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа державний реєстратор приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. про визнання рішення про реєстрацію права власності незаконним та зобов`язання вчинити дії, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб реєстрації права власності за кредитором фактично не відбулося. Разом із тим, відповідачем ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву заявлено про застосування позовної давності. Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо). Пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов. Такий висновок суду відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 28 березня 2018 року № 14-10цс18. Пред`явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов`язання та зумовлює перебіг позовної давності. Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло у кредитора у зв`язку з невиконанням боржником претензій про дострокове повернення кредиту в повному обсязі. Позивач міг пред`явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дат отримання/невиконання вимог боржником претензій щодо сплати забезпечених іпотекою зобов`язань. У статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується. Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду за вирішенням наявного між сторонами спору. Саме із цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі і переривається перебіг позовної давності. У справі, що переглядається, встановлено, що у кредитному договорі від 06 серпня 2007 року сторони передбачили остаточну дату повернення кредиту - 06 серпня 2037 року. У зв`язку з неналежним виконанням своїх зобов`язань за кредитним договором у вересні 2015 року банк скористався своїм правом на дострокове погашення кредитної заборгованості та змінив строк виконання основного зобов`язання, звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, яка утворилася станом на 26 червня 2015 року, за результатом розгляду якого рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року в справі № 759/15159/15-ц з відповідача на користь позивача стягнуто 37089,47 доларів США, яка складається з 33354,68 доларів США заборгованості за кредитом, 1789,93 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом, 120,86 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом, 46,60 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафи: 11,80 доларів США фіксована частина, 1765,60 доларів США процентна складова (а. с. 42 - 44). У зв`язку із цим та з урахуванням вищезазначених норм права, звернувшись до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості у вересні 2015 року, який розглянуто судом по суті, банк перервав строк позовної давності у спорі з відповідачем щодо погашення останньою спірної кредитної заборгованості, який закінчився у вересні 2018 року. Відтак, при зверненні в червні 2022 року до суду із позовом у цій справі щодо тих же складових кредитної заборгованості, але шляхом пред`явлення вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк пропустив строк позовної давності, тому в позові належало відмовити саме з цих підстав. Аналогічні правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року в справі № 127/3866/17 (провадження № 61-90св22), які враховуються апеляційним судом при вирішенні даного спору. Як похідні, не підлягали задоволенню також вимоги про виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають в квартирі, яка є предметом іпотеки. В судовому засіданні представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» наголошувала на тому, що строк позовної давності не було пропущено, оскільки 28 листопада 2016 року в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки позивачем було здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 за ПАТ КБ «ПриватБанк», однак рішення про вказану державну реєстрацію в подальшому було скасоване постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року. Апеляційний суд відхиляє вказані доводи як такі, що не ґрунтуються на вимогах ст. 264 ЦК України, оскільки відповідачем в даному випадку не вчинялося жодних дій, що свідчать про визнання нею свого боргу, а також оскільки АТ КБ «ПриватБанк» не було пред`явлено позову до відповідача. Також апеляційний суд враховує, що позивачем не подавалося клопотання про визнання поважними причин пропущення строку позовної давності і про поновлення цього строку відповідно до вимог ч. 5 ст. 267 ЦК України. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильних в цілому висновків про відмову АТ КБ «ПриватБанк» в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки, однак виходив із помилкових мотивів та неправильного застосування норм матеріального права, а саме в зв`язку зі зупиненням виконання рішення суду щодо звернення стягнення на предмет іпотеки під час воєнного стану в Україні та відсутністю правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, що забезпечує виконання боргових зобов`язань. З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для зміни рішення та викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду є законним, обґрунтованим і не підлягає скасуванню із підстав, зазначених в апеляційній скарзі. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду в позові відмовлено, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційним судом не здійснюється. Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 лютого 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 31 травня 2023 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.