Постанова Чернівецький апеляційний суд № 722/1999/22

______ ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2023 року м. Чернівці справа № 722/1999/22 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одинака О. О. суддів Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю. секретар Тодоряк Г. Д. позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 29 березня 2023 року та додаткове рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 квітня 2023 року головуючий в суді першої інстанції суддя Суський О. І. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом. Позивач просив змінити розмір та спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 26 березня 2012 року та стягувати з нього аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 3 500 гривень щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття. На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він перебував у шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2 , який був розірваний рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 26 березня 2013 року. Під час шлюбу у них з відповідачкою народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 26 березня 2012 року у справі № 2-387/2012 з нього стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання їхнього спільного сина ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частки від всіх видів позивача доходу щомісячно, але не менше ніж 30 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07 грудня 2011 року і до досягнення дитиною повноліття. З моменту ухвалення рішення суду про стягнення аліментів та на даний час позивач систематично сплачує аліменти у визначеній судом частці від його заробітку на користь відповідачки, у нього відсутня заборгованість зі сплати аліментів. Крім того, позивач піклується про духовний та моральний розвиток сина, проводить з ним багато часу, у них є спільні інтереси, розваги, а також він дбає про його матеріальне забезпечення. Зокрема, окрім сплати аліментів на користь відповідачки за рішенням суду, він додатково купує одяг, взуття, предмети гігієни, ліки, забезпечує сина продуктами харчування, поповнює рахунок мобільного оператора, оплачує послуги перукаря, перевезення до навчального закладу, надає кишенькові гроші, що не охоплюється сумою стягнутих з позивача аліментів. Зазначив, що при ухваленні рішення від 26 березня 2012 року про стягнення аліментів судом було враховано, що в позивача на утриманні відсутні інші діти чи непрацездатні особи, а також його матеріальний стан станом на дату ухвалення рішення, натомість з того часу пройшло більше 10 років та на даний час сімейний та матеріальний стан позивача змінився. Зокрема, 17 січня 2017 року він уклав шлюб з ОСОБА_5 , про що Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області було складено відповідний актовий запис №

38. ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача із ОСОБА_5 народився син ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_3 у позивача із ОСОБА_5 народився син ОСОБА_7 . Отже, з моменту ухвалення судом рішення про стягнення аліментів від 26 березня 2012 року позивач одружився та в нього народилось двоє дітей, які повністю перебувають на його утриманні, оскільки дружина позивача ОСОБА_5 наразі тимчасово не працює, так як перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку. Також на частковому забезпеченні позивача перебуває його дід ОСОБА_8 , який є пенсіонером та інвалідом другої групи. З моменту ухвалення рішення суду про стягнення аліментів у 2012 року стан здоров`я його діда значно погіршився з урахуванням його похилого віку та наявності хронічних захворювань, що зумовлює необхідність нести значні витрати на придбання ліків, а також на забезпечення його догляду та такі витрати не покриваються розміром пенсії, яку отримує дідусь, а тому останній потребує матеріальної допомоги позивача. Також позивач зазначив, що йому відомо, що з 2012 року відповідачка ОСОБА_2 офіційно не працює, проте має неофіційні джерела доходу. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 29 березня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сам факт перебування на утриманні позивача двох малолітніх дітей та дружини, яка знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, не є підставою для зміни розміру стягуваних з нього аліментів та не може бути співмірним із звуженням прав та інтересів неповнолітньої дитини ОСОБА_4 . Позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження перебування на його частковому утриманні діда ОСОБА_8 . Суд не погодився з доводами позивача, викладеними у відповіді на відзив щодо погіршення його матеріального стану, а саме наявності боргових зобов`язань, що підтверджується іпотечним договором від 15 листопада 2022 року, укладеного між позивачем та АТ «Державний ощадний банк України» в розмірі 1 340 777 гривень, вказавши про те, що ця обставина не може бути підставою для зміни розміру та способу стягнення аліментів у розумінні статті 192 СК України. Суд не взяв до уваги твердження позивача про те, що відповідачка з 2012 року офіційно не працює, однак має неофіційні джерела доходу, оскільки позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження такої обставини. Додатковим рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 квітня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 360 гривень. Суд мотивував додаткове рішення тим, що представник відповідачки у відповідності до вимог процесуального закону у п`ятиденний строк після ухвалення судом рішення подала докази понесення відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 360 гривень. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , просить додаткове рішення та рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позов в повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення та додаткове рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зміна сімейного стану позивача є самостійною підставою для зміни розміру аліментів. Позовні вимоги ОСОБА_6 не спрямовані на зменшення розміру аліментів та погіршення становища неповнолітнього сина позивача ОСОБА_4 , а мають на меті лише зміну способу стягнення аліментів з частки на тверду грошову суму. Даний спір має на меті забезпечення однакових умов для утримання всіх трьох синів ОСОБА_1 . Розмір аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 3 500 гривень буде відповідати інтересам та потребам дитини на достатній рівень матеріального забезпечення, а також не порушуватиме прав сторін, на яких покладається однаковий обов`язок з утримання дитини. Наявність боргових зобов`язань у позивача свідчать про зміну його майнового стану в розумінні статті 192 СК України. Позивач також, окрім сплати аліментів, несе додаткові витрати на утримання його сина. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_9 , подала відзив на апеляційну скаргу. Посилається на те, що судове рішення є законним та обґрунтованим, а аргументи апеляційної скарги безпідставними. ОСОБА_1 не надає матеріальної допомоги на утримання їхнього спільного сина. Позивачем не надано доказів на пітвердження перебування на його утриманні діда ОСОБА_8 . Апелянт не надав доказів на підтвердження зміни його матеріального становища.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 06 червня 2006 року відділом РАЦС Чернівецького МУЮ. Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 26 березня 2012 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано та вирішено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів доходів, щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07 грудня 2011 року і до досягнення дитиною повноліття. Згідно з довідкою про сплачені аліменти, виданої 15 грудня 2022 року Головним управлінням Національної поліції в Чернівецькій області ОСОБА_1 працює у Головному управлінні Національної поліції в Чернівецької області та займає посаду командира взводу. Загальна сума стягнутих з позивача аліментів за період з 01 червня 2022 року по 30 листопада 2022 року становить 24 852 гривні 93 копійки. Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 17 січня 2017 року Чернівецьким міським відділом ДРАЦС ГТУЮ у Чернівецькій області, вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_10 зареєстрували шлюб 17 січня 2017 року, про що складено відповідний актовий запис №88. З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 21 липня 2017 року Чернівецьким міським відділом ДРАЦС ГТУЮ у Чернівецькій області, вбачається, що ОСОБА_6 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 05 листопада 2021 року відділом ДРАЦС у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління МУЮ (місто Івано-Франківськ), вбачається, що ОСОБА_7 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Чернівці. Згідно з копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_5 , від 29 вересня 2015 року ОСОБА_8 є пенсіонером за віком та інвалідом ІІ групи. В довідці №18, виданої керівником апарату Першотравневого районного суду м.Чернівці Цап О. від 14 грудня 2022 року за №01-09/26/22, зазначено, що ОСОБА_5 працює на посаді секретаря судового засідання даного суду з 13 травня 2013 року та на даний час перебуває у відпустці по догляду за дитиною. Згідно з довідкою ОКНЗ «Буковинський ліцей інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою» від 28 листопада 2022 року за №256 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається в 11-А класі даного закладу та перебуває на неповному державному забезпеченні, стипендії не отримує. Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини. Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України). Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Зазначене також роз`яснено судам у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів». Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі № 343/945/19, провадження № 61-2057св20, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, провадження № 61-16697св21, та інших. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у позові у зв`язку із відсутністю підстав для зміни розміру стягуваних з позивача на користь відповідачки на утримання сина ОСОБА_4 аліментів. Судом першої інстанції не було враховано наступне. У даній справі апеляційним судом встановлено, що матеріальне становище позивача змінилося у зв`язку з народженням у другому шлюбі синів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що на підставі положень статті 192 СК України є підставою для зміни розміру аліментів. При цьому колегія суддів вважає обґрунтованими твердження позивача про те, що народження вказаних дітей та утримання ним дружини, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, спричинило зміну його матеріального стану, оскільки зазначена обставина очевидно потребує додаткових фінансових витрат. У відповідності до норм статті 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. За таких обставин колегія суддів вважає доведеними позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зміни матеріального становища у зв`язку з народженням другої та третьої дитини, а також утримання ним дружини. Зазначена обставина відповідно до положень статті 192 СК України є самостійною підставою для зміни розміру аліментів. Так, конструкція зазначеної статті визначає альтернативні підстави для застосування положень про зміну розміру аліментів. Це зокрема, зміна матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22. Отже у даній справі апеляційним судом встановлено наявність двох самостійних підстав для зміни розміру аліментів: зміна матеріального та сімейного стану позивача. На підставі викладеного колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для зміни розміру аліментів, визначених рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 26 березня 2012 року. При цьому безпідставною є позовна вимога ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів, визначеного рішенням суду, з частки від його доходу на тверду грошову суму. У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2020 року у справі № 539/3532/18 викладено правовий висновок, в якому вказано, що спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що за позовом платника аліментів може бути зменшено раніше встановлений розмір аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, зокрема, зміни матеріального або сімейного стану, погіршення здоров`я, тоді як право вимагати зміни способу присудження аліментів має лише одержувач аліментів. Сімейний кодекс України вказує на можливість зміни способу стягнення аліментів лише на вимогу одержувача аліментів. Отже, суд апеляційної інстанції, із урахуванням наведених норм матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином оцінивши подані сторонами докази, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та визначення розміру аліментів, які підлягають стягненню з позивача на утримання ОСОБА_4 , у розмірі 1/6 частки від всіх видів заробітку (доходу) позивача, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Колегія суддів, враховуючи інтереси всіх трьох дітей позивача, які мають право на належні умови для всебічного розвитку, освіти, виховання, на рівень життя, достатній для їхнього фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку вважає, що зменшення розміру аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1/4 частки всіх видів доходів ОСОБА_1 на 1/6 частку його доходів у зв`язку зі зміною його матеріального та сімейного стану не суперечитиме інтересам вказаної дитини та буде достатнім для забезпечення її належного утримання та гармонійного розвитку. Такеий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постановах від 24 лютого 2020 року у справі № 539/3532/18, від 20 грудня 2021 року у справі № 681/15/21, від 18 вересня 2019 року у справі № 755/14073/16-ц При цьому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, шо позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження перебування на його частковому утриманні діда ОСОБА_8 , а також отримання відповідачкою неофіційного доходу. Щодо оскарження додаткового рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 360 гривень Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу). Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України. За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики. Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката. Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19). З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 754/14704/19-ц (провадження № 61-15221св20). Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання. У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19 та № 910/16803/19. Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) також акцентувала увагу на те, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони. Таким чином суд при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалося від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат. Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 487/4983/20. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що «з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу». У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2022 року у справі № 910/12257/13 (провадження № 14-382цс19) вказано, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України. Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21). З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_2 та Адвокатським об`єднанням «ЮФ Форс-Мажор» було укладено договір про надання правової допомоги №77 від 20 січня 2023 року. Згідно з договору з надання правової допомоги та акту виконаних робіт №INV-00235 від 31 березня 2023 року сторони погодили вид та вартість послуг адвоката, а саме: вивчення матеріалів справи та підготовка відзиву на позовну заяву про зміну розміру та способу стягнення аліментів (2 години), що вартує 5360 гривень (вартість 1 години роботи адвоката-2680 гривень). Згідно з наданої до суду платіжної інструкції від 31 березня 2023 року Адвокатським об`єднанням «ЮФ Форс-Мажор» прийнято від ОСОБА_2 кошти в розмірі 5 360 гривень. Отже, ОСОБА_2 згідно з вимогами статті 81 ЦПК України довела обставини надання їй Адвокатським об`єднанням «ЮФ Форс-Мажор» послуг професійної правничої допомоги при розгляді цієї справи у суді першої інстанції та обґрунтувала заявлений остаточно до стягнення розмір цих послуг. 31 березня 2023 року від позивача надійшло клопотання про зменшення суми розміру витрат на оплату правничої допомоги, понесених відповідачкою у суді першої інстанції, в якому він посилався на те, що заявлена до стягнення ОСОБА_2 сума витрат у розмірі 5360 гривень є неспівмірною із складністю справи та наданим адвокатом обсягом послуг. Надавши оцінку запереченням позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням їхнього клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу з підстав, наведених позивачем, оскільки належних доказів або обґрунтувань, які б свідчили про неправильність розрахунку витрат, неналежність послуг адвоката або про неспівмірність із складністю цієї справи останнім не надано. При цьому суд першої інстанції виходив з критеріїв оцінки реальності, співмірності та розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу. Однак, зважаючи на те, що апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , додаткове рішення суду першої інстанції слід скасувати та з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог з позивача на користь ОСОБА_2 слід стягнути витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 2680 гривень. Окрім того, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 подала такі докази: ордер на надання правничої (правової) допомоги від 18 травня 2023 року та попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які відповідачка понесла у зв`язку із розглядом справи від 18 травня 2023 року. Згідно з детальним описом наданих адвокатом Борденюк О. В. послуг, наведеним в попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат, ознайомлення з апеляційною скаргою та підготовка відзиву на апеляційну скаргу (2 години) вартувало 5360 гривень. ОСОБА_1 не заявляв щодо неспівмірності розміру витрат на правничу допомогу, понесених відповідачкою в суді апеляційної інстанції. Враховуючи наведене, оскільки ОСОБА_2 надано суду докази детального опису виконаної адвокатом роботи та її вартості в суді апеляційної інстанції, клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги ОСОБА_1 не заявляв, з урахуванням пропорційності розміру задоволених позовних вимог, з позивача на користь ОСОБА_2 слід стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 2680 гривень. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів та додаткове рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 квітня 2023 року слід скасувати. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів слід задовольнити частково. Розмір аліментів, визначений рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 26 березня 2012 року слід змінити. Стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частки всіх видів доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, з часу набрання рішенням суду законної сили до досягнення дитиною повноліття. В решті рішення слід залишити без змін. Щодо стягнення інших судових витрат Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З мотивувальної частини постанови вбачається, що суд прийшов до висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову про зміну розміру аліментів. Вказана позовна вимога є вимогою немайнового характеру, що узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в ухвалі від 29 липня 2022 року у справі № 149/2510/21. З квитанції № 77 від 22 грудня 2022 року вбачається, що ОСОБА_1 за подання до суду позовної заяви сплатив судовий збір в сумі 992 гривні 40 копійок. З квитанції № 18 від 24 квітня 2023 року вбачається, що ОСОБА_1 за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в розмірі 1488 гривень 60 копійок. Зважаючи на те, що апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 496 гривень 20 копійок (992,40:2) та за подання апеляційної скарги в розмірі 744 гривень 30 копійок (1488,60:2), а всього на загальну суму 1240 гривень 50 копійок (496,20+744,30). Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 29 березня 2023 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів та додаткове рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 квітня 2023 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів задовольнити частково. Розмір аліментів, визначений рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 26 березня 2012 року, змінити. Стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частки всіх видів доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, з часу набрання рішенням суду законної сили до досягнення дитиною повноліття. В решті рішення залишити без змін. Розподіл судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 2680 гривень ( дві тисячі шістсот вісімдесят) гривень та в суді апеляційної інстанції у розмірі 2680 гривень ( дві тисячі шістсот вісімдесят) гривень. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1240 (одну тисячу двісті сорок) гривень 50 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 02 червня 2023 року. Головуючий Олександр ОДИНАК Судді: Мирослава КУЛЯНДА Наталія ПОЛОВІНКІНА