Постанова 4814 № 539/448/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 539/448/21 Номер провадження 22-ц/814/3473/23Головуючий у 1-й інстанції Даценко В.М. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2023 року м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Обідіної О.І., суддів: Бутенко С.Б., Пікуля В.П. розглянула в судовому засіданні в м. Полтаві, в порядку письмового провадження, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 березня 2023 року по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И Л А : У лютому 2021 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що з метою отримання банківських послуг відповідач підписав заяву б/н від 30.06.2011 року, згідно якої отримав кредитні кошти. Зазначає, що банк зобов`язання за відповідним договором виконав в повному обсязі, а саме, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. В свою чергу відповідач не виконує зобов`язання за договором, в зв`язку з чим станом на 23.11.2020 року у нього виникла заборгованість за тілом кредиту в сумі 42622,37 гривень, яку і прохає стягнути в судовому порядку. Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 березня 2023 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 30.06.2011 року у розмірі 4 995, 67 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, його в апеляційному порядку оскаржило АТ КБ «Приватбанк». В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило рішення районного суду скасувати в частині відмови у стягненні заборгованості та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в цій частині задовольнити в повному обсязі, в іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з відповідача на користь банку судові витрати. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що 30.06.2011 року між АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н, шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, згідно якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. (а.с.22) Відповідачеві 24.09.2015 року було надано картку № НОМЕР_1 , термін дії якої до 03/19, що підтверджується наданою банком довідкою (а.с.21). Згідно довідки, наданої позивачем, сума кредитного ліміту становила 500 гривень, з 07.08.2018 року 3000 грн, з 13.10.2018 року 5000 грн, з 14.10.2018 року 13000 та 10000 грн.(а.с.20). Позивач зазначає, що умови за відповідним договором виконав в повному обсязі, а саме, надав відповідачу кредитну картку з встановленим кредитним лімітом, за умови повернення наданих коштів та сплати процентів за їх використання. Заявляючи вимогу про стягнення у зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань кредитної заборгованості, банком було надано розрахунок, згідно якого розмір останньої за тілом кредиту становить 42622,37 грн. (а.с.7-16). Як встановлено судом, 13.10.2018 року відповідачу під`єднано послугу «миттєва розстрочка» (а.с.135). Судом першої інстанції звернуто увагу на те, що згідно наданого розрахунку, суттєве збільшення заборгованості мало місце саме після підключення цієї послуги. Так, з вказаного розрахунку дійсно вбачається істотне збільшення заборгованості саме після 13.10.2018 р. Якщо станом до моменту підключення послуги «Миттєва розстрочка» в середньому залишок після операції складав 2- 3 тисячі грн., то вже починаючи з 14.10.2018 р. він зріс до 15 -18 тисячі грн. 25.10.2018 р. ОСОБА_1 звернувся до правоохоронних органів із заявою про викрадення невідомими особами з його карткового банківського рахунку в КБ «Приватбанк» коштів на загальну суму 31208 грн., у зв`язку з чим до ЄРДР внесені дані про кримінальне правопорушення за правовою кваліфікацією за ч.1 ст. 185 КК України. На даний час досудове слідство триває. Також судом встановлено, що відповідач як користувач банківської картки послугу «Миттєва розстрочка» не замовляв та для її підключення жодних дій не вчиняв. З метою з`ясування фактичних обставин справи, судом в порядку витребування доказів було зобов`язано позивача надати відомості, в тому числі і щодо способу отримання відповідачем тіла кредиту в розмірі 46622,37 грн., дані про проведені по його картковому рахунку транзакції за період з 13.10.2018 р. по 18.10.2018 р., про що виніс ухвалу та направив її на виконання позивачу. Листом від 08.03.2023 року №1353403-ВБ банком надано відповідь, що надати такі відомості та виконати такий розрахунок не виявляється можливим з технічних причин. У зв`язку з чим, суд першої інстанції констатував, що позивач всупереч вимогам статей 12, 81 ЦПК України не довів вину позивача у вказаних операціях, не виконав ухвалу суду про витребування доказів, зокрема, щодо вчинення позивачем будь-яких розпоряджень на списання грошових коштів (а.с. 132-133). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що належними та допустимими доказами у справі доводиться лише заборгованість відповідача станом на 14.10.2018 року в сумі 4995,67 грн., а інша частина позовних вимог позивачем не доведена, а відтак підстав для її завдоволення не має. Колегія суддів погоджується з даним судовим рішенням, виходячи з наступного. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 526 цього Кодексу передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він був ознайомлений. Згідно зі ст. 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом вірно звернуто увагу на те, що з огляду на мінливий характер розроблених банком Умов та Правил надання банківських послуг, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. З матеріалів справи вбачається, що анкета-заява ОСОБА_1 про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 23 травня 2011 року не містить відомостей щодо процентної ставки, також відсутні умови договору про стягнення комісії, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру /а. с. 11/. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги про стягнення заборгованості за користування кредитом та за послугу «миттєва розстрочка», посилався на «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою», «Тарифи Банку», які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, як невід`ємні частини спірного договору. Але матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Витяг з Умов і правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Тоді як роздруківка із сайту позивача не є належним та допустимим доказом по справі, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості щодо сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин (правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 по справі№342/180/17). Тоді як надані банком Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Вірно звернувши увагу на істотне збільшення заборгованості саме з моменту підключенням послуги «Миттєва розстрочка», яку позичальник не замовляв та не здійснював дій, які б свідчили про його бажання отримати таку послугу, суд з метою встановлення всіх фактичних обставин по справі, обґрунтовано зобов`язав банк надати належні письмові докази з приводу вказаних обставин. Невиконання позивачем вказаної ухвали, судом першої інстанції було правомірно розціненою як не доведення обставин, які відносяться до предмета доказування, у зв`язку з чим правильно стягнув лише ту заборгованість, розмір якої доводився доказами по справі і яка виникла до моменту підключення послуги «Миттєва розстрочка». Доводи апеляційної скарги вищевказаних висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять нових фактів доказування, які б свідчили про їх помилковість. Зокрема, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що підключення послуги «Миттєва розстрочка» передбачена Умовами та Правилами надання банківських послуг, до яких приєднався відповідач при підписанні заяви анкети. Так, позивач в обґрунтування заявлених вимог в позовній заяві посилався на вказані Умови та Правила в редакції, яка почала діяти з 01.03.2019 р., тоді як спірні правовідносини виникли в червні 2011 р. Між тим, матеріали справи не містять Умов та Правил надання банківських послуг в редакції, які були чинні на час укладання кредитного договору, а відтак суд був позбавлений можливості їх дослідити та надати правову оцінку. Крім того, доводами апеляційної скарги не спростовано того факту, що банком так і залишилась невиконаною ухвала суду в частині надання суду доказів отримання відповідачем тіла кредиту в розмірі 46622,37 грн. та у який спосіб вони були зараховані на його картковий рахунок, а також надання відомостей про проведені по його картковому рахунку транзакції за період з 13.10.2018 р. по 18.10.2018 р. Таким чином, вірно врахувавши не доведення позивачем обставин, які входять до предмету доказування, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в стягненні заборгованості в цій частині. За вказаних обставин, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції, як ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 березня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 01 червня 2023 року. Судді: О. І. Обідіна С. Б. Бутенко В. П. Пікуль