Постанова 4857 № 460/51166/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/51166/22 пров. № А/857/3773/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Ніколіна В.В., Пліша М.А., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року (головуючий суддя: Друзенко Н.В., місце ухвалення - м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, - встановив: ОСОБА_1 , 20.12.2022 звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 03.11.2020 по 30.11.2022 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №

100. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання судового рішення позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення. Позивач вказує, що відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тому, вважає про наявність права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку за період з 03.11.2020 по 30.11.2022. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року позов задоволено частково Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.11.2020 по 29.11.2022, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №

100. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.11.2020 по 29.11.2022 в розмірі 216124 грн 98 коп (без утримання податків та обов`язкових платежів). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що таке прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу, належних при звільненні сум, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП відсутні. Крім цього, відповідач 10.04.2023 подав письмові пояснення в якому покликається на аналогічні підстави викладені в апеляційній скарзі. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України, зокрема в період з 01.01.2015 по 03.11.2020 у військовій частині НОМЕР_1 . Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23.03.2022 у справі № 460/11697/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено повністю, яке набрало законної сили 10.11.2022 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2015 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням січня 2008 року як базового місяця. Зобов`язано Військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 січня 2015 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням січня 2008 року як базового місяця. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018, з урахуванням абзаців 4,5,6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, виходячи з суми індексації у березні 2018 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за вказаний період з урахуванням абзаців 4, 5, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, виходячи з суми індексації у березні 2018 року, визначеної з урахуванням розміру підвищення доходу і розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. На виконання вказаного рішення суду індексацію грошового забезпечення перераховано на картковий рахунок позивача 30.11.2022 в розмірі 216388 грн 16 коп. Позивач вважає наявним у себе права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому звернувся до суду. Суд першої інстанції дійшов висновку, що пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, середній заробіток за час затримки розрахунку становить 216124 грн 98 коп. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Так, згідно зі ст. 116 КЗпП України (тут і надалі, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. Стаття 117 КЗпП України передбачає, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Проаналізувавши вищенаведені норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Також, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України. З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати приписи КЗпП України. Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважує, що передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретних видів виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Отже, індексація грошового забезпечення військовослужбовців має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби. Непроведення з вини відповідача такої виплати у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналогічна правова позиція у подібних спірних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 13 лютого 2020 року справа № 809/698/16, від 09 липня 2020 року справа № 320/6659/18. Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23.03.2022 у справі № 460/11697/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено повністю, яке набрало законної сили 10.11.2022 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2015 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням січня 2008 року як базового місяця. Зобов`язано Військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 січня 2015 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням січня 2008 року як базового місяця. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018, з урахуванням абзаців 4,5,6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, виходячи з суми індексації у березні 2018 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за вказаний період з урахуванням абзаців 4,5,6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, виходячи з суми індексації у березні 2018 року, визначеної з урахуванням розміру підвищення доходу і розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. На виконання вказаного рішення суду, відповідач 30.11.2022 нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 216388,16 грн, що відповідачем не заперечується. Оскільки повний розрахунок з позивачем проведено 30.11.2022, а не у день його звільнення з військової служби 03.11.2020, а тому ОСОБА_1 відповідно до статті 117 КЗпП України, має право на виплату середнього заробітку за період затримки повного розрахунку. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Крім цього, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Суд апеляційної інстанції зауважує, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року справа № 480/3105/19 та від 28 січня 2021 року у справі № 580/2427/19. Так, за встановлених обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції вважає, що при вирішенні питання про стягнення суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно врахувати такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, принцип співмірності з врахуванням розміру заборгованості. Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що при визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, виходячи з наступного. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №

100. Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100). Середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата (п. 7 Наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»). Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що грошове забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням (вересень-жовтень 2020 року, 61 робочі дні) становить 48440,50 грн, тобто середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 794,11 грн (48440,50 /61). Період затримки фактичного розрахунку становить 756 дні. Отже, сума середнього грошового забезпечення становить 600347,16 грн (794,11 грн х 756 днів). Згідно матеріалів справи, позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 216388,16 грн. Тобто, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 216388,16 (індексація грошового забезпечення) / 600347,16 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні)*100% = 36,04%. Отже, сума яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості (36,04%) становить: 794,11 (середня заробітна плата за один день) * 36,04% * 756 (дні затримки розрахунку)) = 216365,15 грн. Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що саме така правова позиція щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні викладена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. Разом з тим, на переконання суду апеляційної інстанції, визначаючи розмір спірного середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та час затримки розрахунку, слід враховувати дату звернення позивача (18.08.2021) до суду з позовом про зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 30.11.2018. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що триваюча пасивна поведінка позивача, з урахуванням наявної можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів, вказує на те, що останній без зволікань та протягом розумного строку не вчинив активних дій щодо звернення до суду з позовом про зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення. Оскільки, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення з 03.11.2020, а з позовом про виплату індексації позивач звернувся до суду 18.08.2021. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в межах спірних правовідносин, враховуючи створення позивачем умов для збільшення періоду спірної компенсації, про що вказують наведені вище періоди між виключенням зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та зверненням до суду щодо зобов`язання виплати індексації, загальна сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні на користь позивача повинна становити 21636,52 грн. Враховуючи вищенаведене, оскільки, позивача згідно наказу від 03.11.2020 № 262 виключено зі списків особового складу Військовій частині НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення з 03.11.2020 та не здійснено виплату в день звільнення всіх належних сум (зокрема індексація грошового забезпечення), які належали ОСОБА_1 протягом проходження військової служби у цій військовій частині, а тому дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби є протиправними, а до відповідача застосовується, передбачена статтею 117 КЗпП України, відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Крім цього, суд апеляційної інстанції враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 2340/3023/18, згідно якої, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та не правильно застосував норми матеріального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття нової постанови про часткове задоволення позову. Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати стягуються пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Разом з тим, позивач не сплачував судовий збір у цій справі при поданні позовної заяви, оскільки є учасником бойових дій, а тому підстав для стягнення судових витрат на його користь не має. Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: апеляційну скаргу Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року у справі № 460/51166/22 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.11.2020 по 29.11.2022. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.11.2020 по 29.11.2022 в розмірі 21636 грн 52 коп (двадцять одна тисяча шістсот тридцять шість гривень п`ятдесят дві копійки) без урахування обов`язкових податків та зборів. У задоволені решти позову відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. В. Ніколін М. А. Пліш