Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/25972/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31 травня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/25972/21 Перша інстанція: суддя Хурса О. О., повний текст судового рішення складено 31.03.2022, м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача: Яковлєва О.В., суддів Єщенка О.В., Крусяна А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А : Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Військовій частині НОМЕР_1 , а саме: визнання протиправною бездіяльність щодо виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 09 серпня 2018 року по 05 листопада 2021 року; зобов`язання нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку по день фактичного розрахунку з 09 серпня 2018 року по 05 листопада 2021 року, відповідно до вимог постанови КМУ від 08 лютого 1995 року №

100. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2022 року частково задоволено позовні вимоги, а саме зобов`язано нарахувати та виплатити компенсацію за затримку розрахунку при звільненні, за період з 06 липня 2018 року по 05 листопада 2021 року, у сумі 108 144,58 грн. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що судом першої інстанції при задоволенні позовних вимог безпідставно застосовано положення Кодексу законів про працю України, так як вони не поширюють свою дію на проходження військової служби. При цьому, апелянт зазначає, що позивач не має права на отримання усієї суми середнього заробітку за спірний період, так як така сума має бути визначена судом у пропорційному розмірі до суми виплаченої позивачу заборгованості після його звільнення. Крім того, апелянт вважає, що позивачем пропущено встановлений процесуальний строк звернення до суду, так як порушення своїх прав позивач мав знати у день свого звільнення з військової служби. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді начальника відділення оперативних чергових старшого оперативного чергового відділення оперативних чергових штабу Військової частини НОМЕР_1 . Наказом начальника Генерального штабу Збройних сил України (по особовому складу) від 06 липня 2018 року № 369 позивача звільнено у запас за пунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини 5 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08 серпня 2018 року № 169 виключено зі списків особового складу частини (а.с. 4). Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року, у справі № 420/7892/19, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язано останню нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в загальному розмірі 14 843,78 грн. В свою чергу, 28 квітня 2020 року Військова частина НОМЕР_1 виплатила ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, у сумі 15 451,49 грн (а.с.5). Крім того, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року, у справі №420/6561/20, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, відповідно до вимог ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року, з визначенням базового місяця січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2021 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року змінено, з підстав викладених у даній постанові, виключивши з резолютивної частини абзац п`ятий щодо відмови у встановленні судового контролю, а також висновків з приводу питання щодо встановлення судового контролю з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції. В свою чергу, позивачу 05 листопада 2021 року виплачено індексацію грошового забезпечення, за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, у сумі 74 858,66 грн (а.с.6). Між тим, позивач, вважаючи, що він має право на отримання середнього заробітку за час затримки кінцевого розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним адміністративним позовом. За наслідком з`ясування обставин справи, судом першої інстанції зроблено висновок про часткове задоволення позовних вимог, так як у межах спірних правовідносин позивач має право на отримання частини середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне. Так, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни. Згідно ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України Про оборону України, Про Збройні Сили України, Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Між тим, згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Частиною 2 вказаної статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Колегією суддів встановлено, що позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, так як йому станом на день виключення із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 не виплачено усіх сум грошового забезпечення. В даному випадку, позивач вважає, що він має право на отримання середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби по день фактичного розрахунку, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України. При цьому із зібраних матеріалів у справі вбачається, що останні суми грошового забезпечення виплачено позивачу лише 05 листопада 2021 року. Між тим, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає за необхідне зазначати наступне. Так, з аналізу вищевикладених нормативно-правових актів вбачається, що позивачу, станом на день виключення зі списку особового складу військової частини мали виплатити усі належні йому кошти, пов`язані з проходженням служби. При цьому, з аналізу вищевикладених положень КЗпП України вбачається, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Між тим, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. В даному випадку, нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби. В свою чергу, надаючи правову оцінку спірним правовідносин необхідно зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, а тому колегія суддів вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положень статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників. В даному випадку, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду, а саме: від 10 травня 2019 року (справа № 811/276/16), від 07 лютого 2019 року (справа № 804/5067/16), від 14 березня 2019 року (справа № 820/660/17). Між тим, щодо наявності у позивача права на отримання спірних коштів, необхідно зазначити наступне. Так, з аналізу положень ст. 117 КЗпП України вбачається, що у роботодавця настає обов`язок з виплати середнього заробітку працівнику за час затримки розрахунку при звільненні за умови невиплати з його вини належних працівникові сум. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у межах спірних правовідносин у позивача виникло право на отримання середнього за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби, пропорційно до невиплаченої йому суми при звільненні. В свою чергу, у межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача не оскаржується здійснений судом першої інстанції розрахунок пропорційної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому колегія суддів, керуючись вимогами ч. 1 ст. 308 КАС України, не вбачає правових підстав для перегляду відповідної суми. З іншого боку, колегія суддів не приймає доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду, так як у межах спірних правовідносин відлік процесуального строку звернення до суду має відраховуватись з момент здійснення поновного розрахунку з позивачем після його звільнення зі служби у листопаді 2021 року, а не з дня його звільнення з військової служби у липні 2018 року. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2022 року без змін. Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Військову частину НОМЕР_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених у п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач О.В. Яковлєв Судді О.В. Єщенко А.В. Крусян