Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/2380/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "31" травня 2023 р. Справа№ 910/2380/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Агрикової О.В. суддів: Мальченко А.О. Чорногуза М.Г. Секретар судового засідання: Мельничук О.С., За участю представників сторін від позивача - Павліченко Л.М., Грамчук М.О., від відповідача - Кондрашова А.О., від третьої особи - Тітов І.С., розглянувши матеріали апеляційної скарги Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 (повний текст рішення складено 24.07.2020) у справі №910/2380/20 (суддя Картавцева Ю.В.) За позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" до Антимонопольного комітету України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжгаз збут" про визнання недійсним рішення в частині, - ВСТАНОВИВ: У 2019 році Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення в частині. Позов обґрунтовано тим, що рішення Антимонопольного комітету України № 789-р від 10.12.2019 року є незаконним та необґрунтованим внаслідок неповного з`ясування та доведення обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, з огляду на що позивач просить визнати недійсним та скасувати п. 1, 2, 3, 5, 6 зазначеного рішення. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним: - п. 1 резолютивної частини рішення Антимонопольного комітету України (ідентифікаційний код: 00032767) від 10.12.2019 року №789-р про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, яким визнано, що група "Запоріжгаз" в особі Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи " Запоріжгаз" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжгаз збут", за результатами діяльності в період із грудня 2015 року по серпень 2019 року займала монопольне (домінуюче) становище на ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам у межах території ліцензійної діяльності Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз", в частині Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" (ідентифікаційний код: 03345716). - п. 2 резолютивної частини рішення Антимонопольного комітету України (ідентифікаційний код: 00032767) від 10.12.2019 року №789-р про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, яким визнано дії групи "Запоріжгаз" в особі Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжгаз збут", які полягають у донарахуванні об`ємів використаного побутовими споживачами природного газу понад обсяги, визначені лічильниками, при здійсненні комерційних розрахунків, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим п. 2 ст. 50 та ч.1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам у межах території ліцензійної діяльності Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз", що призвело до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку, в частині Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" (ідентифікаційний код: 03345716). - пункт 3 резолютивної частини рішення Антимонопольного комітету України (ідентифікаційний код: 00032767) від 10.12.2019 року №789-р про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, яким за порушення, визначене в пункті 2 резолютивної частини рішення, накладено на Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" (ідентифікаційний код: 03345716) штраф у розмірі 10 513 935 грн. - пункт 5 резолютивної частини рішення Антимонопольного комітету України (ідентифікаційний код: 00032767) від 10.12.2019 року №789-р про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, яким зобов`язано групу "Запоріжгаз" в особі Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжгаз збут" припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене в п.2 резолютивної частини цього рішення, в частині Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" (ідентифікаційний код: 03345716). - пункт 6 резолютивної частини рішення Антимонопольного комітету України (ідентифікаційний код: 00032767) від 10.12.2019 року №789-р про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, яким зобов`язано групу "Запоріжгаз" в особі Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжгаз збут" усунути порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене в п.2 резолютивної частини цього рішення, шляхом здійснення перерахунку споживачам у частині визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу по об`єкту побутового споживача на підставі даних лічильника природного газу, починаючи із жовтня 2018 року, в частині Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" (ідентифікаційний код: 03345716). Присуджено до стягнення з Антимонопольного комітету України на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" судовий збір у розмірі 2 102 грн. 00 коп. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що непроведення Комітетом економічного аналізу щодо взаємодії аналізованих товарів (послуг) призвело до неправильного застосування Методики № 49-р, а саме об`єднання в одних товарних межах невзаємозамінних товарів, які з урахуванням встановлених обставин, не можуть становити один товарний ринок. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що Комітет у Рішенні, зробивши висновок про відсутність взаємозамінних товарів, не досліджував існування таких товарів та те, що Комітетом неповно було досліджено та встановлено наявність бар`єрів доступу (виходу) на ринок постачання природного газу. На думку суду першої інстанції, Комітет допустив порушення при застосуванні методики та не надав оцінку обставинам, які мають значення для кваліфікації дій позивача за ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Також в рішенні суду першої інстанції встановлено, що Комітет, визначаючи монопольне (домінуюче) становище суб`єкта господарювання, мав визначити в тому числі часові межі ринку, що відповідали б тим и іншим умовам на ринку і, відповідно, визначити наявність чи відсутність монопольного становища товариства окремо для таких період. Окрім того суду першої інстанції зазначає, що визначені Комітетом географічні межі можуть в повній мірі стосуватися тільки ринку розподілу природного газу, тоді-як на ринку постачання природного газу побутовий споживач не зв`язаний потребою купувати природний газ саме у ТОВ «Запоріжгаз Збут». Відтак, за результатом дослідження наявних у матеріалах справи доказів, доводів і тверджень сторін у справі, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що при прийнятті Рішення Антимонопольний комітет України неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, а обставини, які мають значення для справи і які визнано встановленими, є недоведеними і не підтвердженими належними і допустимими доказами, висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи. Не погоджуючись з прийнятим рішенням Антимонопольний комітет України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на думку скаржника, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про існування альтернативних способів опалення, оскільки не врахував положення постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2011 року № 1056 "Деякі питання використання коштів у сфері енергоефективності та енергозбереження", яка передбачає вчинення додаткових робіт для їх використання. Відповідач зазначає, що між учасниками групи Запоріжгаз існує спільне коло побутових споживачів, об`єкти яких находяться в межах території ліцензійної діяльності АТ "Запоріжгаз". АТ "Запоріжгаз", як оператор ГРМ, здійснює облік спожитого природного газу, зокрема, визначення спожитих побутовими споживачами обсягів природного газу, а ТОВ "Запоріжгаз збут", як постачальник зі спеціальними обов`язками, здійснює нарахування оплати за спожитий природний газ населенню і збір коштів за використаний природний газ. При цьому скаржник зазначає, що побутові споживачі природного газу в певній області не можуть відмовитися від послуг із розподілу природного газу, які надає Оператор ГРМ на території своєї ліцензійної діяльності, оскільки це, у свою чергу, унеможливить використання ними придбаного у постачальника природного гаду для задоволення власних потреб. В той же час, розподіл природного газу є частиною технологічного процесу забезпечення постачання природного газу населенню, тому не може бути самостійною послугою для споживача, а отже і визначатись окремим ринком в правовідносинах з споживачами. Тобто, оскільки товар визначається як такий, що має для споживача цінність і не взаємозамінний із іншими товарами, тому для побутових споживачів цінність має саме комплексна послуга, яка включає в себе технологічний процес розподілу природного газу та власне самого постачання природного газу. Отже, на думку скаржника, суд першої інстанції неправильно застосував положення законодавства про захист економічної конкуренції та законодавства у сфері ринку природного газу, у зв`язку із тим, що товарними межами ринку є саме комплексна послуга, оскільки споживання газу можливо в результаті його постачання, тому послуга з розподілу сама по собі не створює бажання (попит) у покупців (побутових споживачів) придбати відповідну послугу, тому остання є технологічною складовою постачання, що виключає можливість її виокремлення в окремий ринок. Таким чином, існує щонайменше один бар`єр вступу на ринок, який не може бути подоланий, оскільки потребує власної газорозподільної системи або проведення заходів направлених на організацію договірних відносин для використання існуючої, тому висновок суду про неповне дослідження бар`єрів вступу не спростовує висновок Комітету про їх наявність. При цьому відсутні критерії для залучення інших суб`єктів господарювання для виконання таких обов`язків. Також в апеляційній скарзі вказано, що за змістом поняття "часових меж", яке міститься у п.п. 1.3, 7.1 Методики вирішальним для їх визначення є сталість структури ринку, яка в першу чергу пов`язана із стабільною спів залежністю попиту (бажання та можливість придбати товар) та пропозицією (бажанням та можливістю реалізувати товар). Часові проміжки на які посилається суд першої інстанції здебільшого стосується зміни ціни на природний газ та встановлення ринкових цін, що не є свідченням істотного дисбалансу між попитом на товар та пропозицією на ринку, тому відсутні підстави стверджувати про неправильне визначення часових меж ринку. Скаржник вважає, що місцевий господарський суд не враховує визначений Комітетом товар, як комплексну послугу, яка надається єдиними суб`єктом господарювання групою "Запоріжгаз", тому потенційна можливість зміни постачальника не має правового значення з огляду на встановлені Комітетом фактичні обставини, а також сталої структури ринку, яка характеризується збалансованим попитом на товар та пропозицією на ринку. Також скаржник вказує на те, що господарський суд не має права самостійно або шляхом призначення судової експертизи визначати наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на певному товарному ринку, що є виключною компетенцією Комітету. Крім того, висновок про наявність чи відсутність такого становища може бути здійснено лише за результатами спеціального дослідження, яке включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренцією на ринку, причому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об`єктів аналізу, вивченням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку тощо на підставі інформації, що може бути використана для виззначення монопольного (домінуючого) становища. Таке дослідження проводиться органом Антимонопольного комітету України в порядку, передбаченому Методикою, що розроблена й затверджена згідно із статтею 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції", отже, зазначений висновок є підсумком правової оцінки фактичних обставин, установлених Антимонопольним комітетом України у проведенні відповідного дослідження згідно із Методикою, про що вказано у постанові Вищого господарського суду України від 10.01.2009 у справі № 4/44а, отже, в порушення наведених норм, господарський суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги висновок наданий позивачем, який є недопустимим доказом, відповідно до статті 77 ГПК України, що призвело до прийняття неправильного рішення по суті справи. Крім цього, на думку скаржника, судом першої інстанції поза увагою залишено суттєві правові обставини, які унеможливлюють прийняття судом висновку суду у справі № 640/21064/18, як беззаперечний, під час розгляду іншої справи, і в порушення норм законодавства, беззаперечно погодився із висновками суду в іншій справі, що призвело до постановлення неправильного рішення по суті. Окрім того, щодо наслідків визнання недійсною постанови НКРЕКП скаржник зазначає, що визнання акта нечинним означає, що акт "втрачає чинність з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта", таким чином, постанова НКРЕКП є законною та обов`язковою для виконання до 30.01.2020, оскільки рішення суду першої інстанції набрало законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції рішення за наслідком апеляційного перегляду, і враховуючи часові межі з грудня 2015р. по серпень 2019р. наявність вказаного судового рішення не є достатньою правовою підставою на підтвердження доводів позовної заяви, що залишено поза увагою суду першої інстанції. Також скаржник вказує на те, що встановлення економічно обґрунтованих тарифів на розподіл природного газу та визначення механізмів та джерел покриття недоотриманої тарифної виручки та/чи збитків, отриманих при здійсненні ліцензованої діяльності із розподілу природного газу, відноситься до повноважень НКРЕКП та має вирішуватись за обґрунтованим поданням відповідного оператора ГРМ в порядку та спосіб, визначений законодавством. Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2020 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 року у справі №910/2380/20, розгляд справи призначено на 07.10.2020 року. 22.09.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз", відповідача у справі, надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2020 року оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 року у справі №910/2380/20, розгляд справи призначено на 04.11.2020 року. 15.10.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від третьої особи надійшли пояснення. Відповідно до витягу з протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 04.11.2020 року, у зв`язку з перебуванням судді Чорногуза М.Г. на лікарняному, сформовано для розгляду справи №910/2380/20 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: Козир Т.П., Мальченко А.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 року апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 року у справі №910/2380/20 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі, розгляд справи призначено на 25.11.2020 року. 23.11.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі. Відповідно до витягу з протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 24.11.2020 року, у зв`язку з перебуванням судді Козир Т.П. на лікарняному, сформовано для розгляду справи №910/2380/20 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: Чорногуз М.Г., Мальченко А.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 року апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 року у справі №910/2380/20 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі. 25.11.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 року клопотання Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" про зупинення провадження у справі №910/2380/20 задоволено, провадження у справі №910/2380/20 зупинено до прийняття судового рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі № 161/11800/19. Зобов`язано учасників справи повідомити Північний апеляційний господарський суд про результати розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №161/11800/19 та надати відповідні докази. 21.04.2023 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) від Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз", позивача у справі, надійшло клопотання про поновлення провадження у справі. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 року провадження у справі №910/2380/20 поновлено та призначено на 31.05.2023 року. 25.05.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз", позивача у справі, надійшов відзив на апеляційну скаргу та клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon". Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 року клопотання Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon" задоволено. В судовому засіданні 31.05.2023 року представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представники позивача та третьої особи надали усні пояснення по справі, відповіли на запитання суду, просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційна скарга стосується позовних вимог, які задоволені судом першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 10.12.2019 року Антимонопольним комітетом України (далі - Комітет, відповідач) прийнято рішення № 789-р у справі № 143-26.13/86-19/32-19 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення), яким, зокрема: - визнано, що група "Запоріжгаз" в особі Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжгаз ЗБУТ", за результатами діяльності в період із грудня 2015 року по серпень 2019 року займала монопольне (домінуюче) становище на ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам у межах території ліцензійної діяльності Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" (п. 1 резолютивної частини Рішення); - визнано дії групи "Запоріжгаз" в особі Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжгаз ЗБУТ", які полягають у донарахуванні об`ємів використаного побутовими споживачами природного газу понад обсяги, визначені лічильниками, при здійсненні комерційних розрахунків, при різному застосуванні норм законодавства учасниками й Регулятором цих відносин, із жовтня 2018 по серпень 2019 року, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим п. 2 ст. 50 та ч.1 ст. 13 ЗУ "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам у межах території ліцензійної діяльності Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз", що призвело до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (п. 2 резолютивної частини Рішення); - за порушення, визначене в пункті 2 резолютивної частини рішення, накладено на Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" (ідентифікаційний код: 03345716) штраф у розмірі 10 513 935 грн. (п. 3 резолютивної частини Рішення); - зобов`язано групу "Запоріжгаз" в особі Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжгаз ЗБУТ" припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене в п.2 резолютивної частини цього рішення, про що повідомити Антимонопольний комітет України з наданням відповідних копій підтвердних документів протягом двох місяців з дня одержання рішення (п. 5 резолютивної частини Рішення); - зобов`язано групу "Запоріжгаз" в особі Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжгаз ЗБУТ", усунути порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене в п.2 резолютивної частини цього рішення, шляхом здійснення перерахунку споживачам у частині визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу по об`єкту побутового споживача на підставі даних лічильника природного газу, починаючи із жовтня 2018 року, про що повідомити Антимонопольний комітет України у двомісячний строк з дня одержання рішення з наданням підтвердних документів (п. 6 резолютивної частини Рішення). Зазначене рішення мотивоване тим, що відповідачем у справі Комітету є група суб`єктів господарювання в особі: - акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" (далі - АТ "Запоріжгаз", Товариство 1); Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжгаз збут" (далі - ТОВ "Запоріжгаз збут", Товариство 2, постачальник) (далі - група "Запоріжгаз"). Відповідно до Статуту предметом діяльності АТ "Запоріжгаз" є розподіл та/або постачання газу, зокрема надання населенню, бюджетним організаціям, промисловим та комунальним підприємствам, а також іншим суб`єктам підприємницької діяльності послуг з розподілу природного, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ та постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ і скрапленого газу. ПАТ "Запоріжгаз" (після перейменування - АТ "Запоріжгаз") має ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, газу (метану) вугільних родовищ в межах території міста Запоріжжя та Запорізької області (крім міста, Мелітополь, Мелітопольського, Веселівського, Приазовського районів та села Темирівка Гуляйпільського району), у зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності та користуванні ПАТ "Запоріжгаз", видану на підставі постанови Національної комісії з регулювання енергетики від 09.04.2015 № 1227 (переоформлену, за заявою ліцензіата, на безстрокову постановою Національної комісії з регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор) від 01.09.2015 № 2248). Відповідно до постанови НКРЕКП "Про видачу ліцензії на розподіл природного газу ПАТ "Запоріжгаз" від 19.06.2017 № 810 (із змінами) Товариство має ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу в межах .території міста Запоріжжя та Запорізької області (крім міста Мелітополь, Мелітопольського, Веселівського, Приазовського районів та села Темирівка Гуляйпільського району), у зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності та користуванні "Запоріжгаз". Відповідно до Статуту предметом діяльності ТОВ "Запоріжгаз збут" є, зокрема: постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за врегульованим тарифом, постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за неврегульованим тарифом; придбання, реалізація та постачання скрапленого газу; надання населенню, бюджетним установам та організаціям, промисловим підприємствам, а також іншим юридичним особам послуг з постачання природного, нафтового газу, газу (метану) вугільних родовищ, скрапленого газу; торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи; інше. Відповідно до постанови НКРЕКП від 28.05.2015 № 1652 "Про видачу ліцензії на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом ТОВ "Запоріжгаз збут" (переоформлена згідно з рішенням НКРЕКП від 01.09.2015 № 2247), Товариству видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом на території міста Запоріжжя та Запорізької області (крім міста Мелітополь, Мелітопольського, Веселівського, Приазовського районів та села Темирівка Гуляйпільського району. Строк дії ліцензії - безстроково. Відповідно до постанови НКРЕКП "Про видачу ліцензії на постачання природного газу ТОВ "Запоріжгаз збут" від 27.04.2017 № 613, Товариство має ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України. Відповідно до Статуту та даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновником ТОВ "Запоріжгаз збут", який володіє 100 % часток статутного капіталу, є АТ "Запоріжгаз". Оскільки єдиним учасником TOB "Запоріжгаз збут" є АТ "Запоріжгаз", консолідована фінансова звітність включає в себе дані фінансової звітності ТОВ "Запоріжгаз збут". Отже, АТ "Запоріжгаз" здійснює прямий контроль діяльності ТОВ "Запоріжгаз збут". Відповідно до ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб`єкт господарювання - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб`єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими; контроль - вирішальний вплив однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб`єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб`єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб`єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб`єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб`єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб`єкті господарювання. Пов`язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб`єкта господарювання. Зокрема, пов`язаними фізичними особами вважаються такі, які є подружжям, батьками та дітьми, братами та (або) сестрами. Отже, Комітет дійшов висновку, що АТ "Запоріжгаз" та ТОВ "Запоріжгаз збут" є суб`єктами господарювання, пов`язаними відносинами контролю, у значенні статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", та відповідно до чинного законодавства, є єдиним суб`єктом господарювання - групою "Запоріжгаз". Суб`єктом господарювання, який у справі Комітету є об`єктом аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, є суб`єкт господарювання - - група "Запоріжгаз" в особі: АТ "Запоріжгаз" і ТОВ "Запоріжгаз збут"; Товар - комплексна послуга з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам у межах території ліцензованої діяльності АТ "Запоріжгаз". Споживачами комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам є фізичні особи, які придбають природний газ з метою використання для власних побутових потреб, тобто побутові споживачі. Товарними межами ринку є комплексна послуга з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам. Територіальними (географічними) межами ринку є територія ліцензійної діяльності АТ "Запоріжгаз". Часовими межами ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам у межах території ліцензійної діяльності АТ "Запоріжгаз" є період з грудня 2015 року по серпень 2019 року. Бар`єрами вступу на ринок комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам інших суб`єктів господарювання є: фактори економічного та організаційного характеру, пов`язані з технологічними особливостями діяльності з розподілу природного газу; нормативно-правові та організаційно-господарські бар`єри діяльності з постачання природного газу побутовим споживачам. Так, досліджуючи питання бар`єрів вступу на ринок, Комітет зазначив, що відповідно до Правил постачання природного газу побутовий споживач має право на вільний вибір постачальника та безоплатну зміну постачальника. Однак відповідно до постанов КМУ "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для .забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу" від 01.10.2015 № 758, що діяла до 31.03.2017 включно, від 22.03.2017 № 187, що діяла з 01.04.2017 до 31.10.2018 включно, та від 19.10.2018 № 867, діє з 01.11.2018, спеціальні обов`язки на постачальників природного газу, які придбали природний газ у НАК "Нафтогаз України" відповідно до цього Положення, - постачати такий природний газ побутовим споживачам, релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) покладені на виключне коло постачальників природного газу. Крім того, відповідно до частини шостої статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов`язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів. Тобто, у незалежного постачальника природного газу, на якого не покладені спеціальні обов`язки, відсутня можливість відкриття в уповноваженому банку рахунку зі спеціальним режимом використання. Встановлюючи монопольне (домінуюче) становище, Комітет виходив з наступного. Відповідно до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, розподіл природного газу здійснюється лише на території, затвердженій НКРЕКП, та за наявності у ліцензіата газорозподільної системи, яка перебуває у його власності, користуванні чи експлуатації. На території Запорізької області, господарську діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, що перебуває у власності, користуванні чи експлуатації суб`єкта господарювання, здійснює лише АТ "Запоріжгаз". У межах Запорізької області, де розташована газорозподільна система АТ "Запоріжгаз", відсутні інші суб`єкти господарювання, які можуть надавати послуги з розподілу природного газу. Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про природні монополії" ринок розподілу природного газу відноситься до природних монополій. При цьому на ТОВ "Запоріжгаз збут" покладено спеціальні обов`язки щодо постачання природного газу побутовим споживачам та релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо- комерційної діяльності) на території ліцензованої діяльності з розподілу природного газу АТ "Запоріжгаз". Постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки, не конкурують між собою, оскільки вони здійснюють діяльність лише на .території ліцензованої діяльності з розподілу природного газу певного оператора ГРМ (АТ "Запоріжгаз"), з якими мають спільне коло побутових споживачів. Враховуючи вищенаведене, Комітет дійшов висновку, що відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" група "Запоріжгаз" в особі АТ "Запоріжгаз" та ТОВ "Запоріжгаз збут" у період із грудня 2015 року по серпень 2019 року займала монопольне (домінуюче) становище на ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам у територіальних межах ліцензованої діяльності АТ "Запоріжгаз", оскільки на цьому ринку у неї немає жодного конкурента і вона не зазнає значної конкуренції. Також Комітет зазначив наступне. Правові засади функціонування ринку природного газу України визначаються Законом України "Про ринок природного газу" від 09.04.2015 № 329-VIII (вступив у дію з 01.10.2015), Кодексом ГРМ, Кодексом ГТС, Типовим договором на розподіл природного газу, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015, № 2498, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1384/27829 тощо. Відповідно до абзацу другого пункту 3 глави 1 розділу IX Кодексу ГРМ, фактичний об`єм надходження природного газу до /з ГРМ (у тому числі по об`єктах споживачів) за певний період визначається в точках комерційного обліку (на межі балансової належності) на підставі даних комерційних вузлів обліку, встановлених у точках вимірювання, та інших регламентованих процедур у передбачених цим Кодексом випадках. Положеннями глави 4 розділу IX Кодексу ГРМ встановлено, що визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу по об`єкту побутового споживача здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ і побутовим споживачем на підставі даних лічильника природного газу з урахуванням вимог цього Кодексу та договору. Для визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу приймаються дані лічильника газу Оператора ГРМ. У разі відсутності лічильника газу в оператора ГРМ приймаються дані лічильника газу побутового споживача. Разом з тим виробничо-технологічні втрати газу - це газ, що втрачається під час транспортування газу газорозподільними та внутрішньобудинковими мережами, а також під час виконання профілактичних робіт і поточних ремонтів (Методика визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затверджена наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 № 264, зареєстрована у Міністерстві юстиції України 09.07.2003 за № 570/7891 (зі змінами). Відповідно до пункту 4 глави 6 розділу III Кодексу ГРМ, об`єм (обсяг) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу за підсумками місяця та календарного року визначається Операторами ГРМ відповідно до глави 1 розділу XII цього Кодексу та розраховується, як різниця між об`ємом (обсягом) надходження природного газу до ГРМ у відповідний період і об`ємом (обсягом) природного газу, який розподілений між підключеними до/через ГРМ споживачами та переданий в суміжні ГРМ протягом зазначеного періоду. При цьому витрати на закупівлю природного газу для покриття нормативних втрат та виробничо-технологічних витрат включаються до тарифу на послуги з розподілу природного газу. Оскільки відповідно до Закону України "Про природні монополії" ринок розподілу природного газу відноситься до природних монополій, а оператори ГРМ є суб`єктами природних монополій, ціни на їх послуги на розподіл природного газу регулюються і встановлюються Регулятором. Регулятором формування тарифу на послуги розподілу природного газу для суб`єктів господарювання, які отримали або мають намір отримати ліцензію на провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, протягом 2015-2018 років здійснювалося відповідно до: Порядку формування тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі - НКРЕ) від 28.07.2011 № 1384; Процедури встановлення та перегляду тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання природного газу, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженої постановою НКРЕ від 03.04.2013 № 369, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26.04.2013 за № 685/23217 (далі - Процедура); Методики розрахунку тарифів на транспортування та постачання природного газу для підприємств з газопостачання та газифікації, затвердженої постановою НКРЕ від 04.09.2002 № 983 (далі - Методика № 983) (втратила чинність згідно з постановою НКРЕКП від 25.02.2016 № 237); Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, затвердженої постановою НКРЕКП від 25.02.2016 № 236, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.11.2016 за № 1434/29564 (далі - Методика№ 236). НКРЕКП, затверджуючи тариф на розподіл, затверджує і структуру цього тарифу, яка містить перелік елементів витрат суб`єкта господарювання при здійсненні відповідного виду діяльності, що групуються за елементами витрат собівартості відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого, наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 19 січня 2000 року за № 27/4248, та витрат із прибутку. Структура тарифу містить елемент витрат "вартість газу на технологічні та власні потреби", тобто обсяги виробничо-технологічних витрат та втрат природного газу (далі - ВТВ) включаються до структури тарифу на послуги з розподілу природного газу. Згідно з Методикою №236 при розрахунку тарифів на послуги з розподілу, природного газу враховуються нормовані ВТВ. Відповідно до підпункту 14 пункту 4 Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (далі - Міненерговугілля), затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 382/2011 (на підставі якого Міненерговугілля діяло до 01.04.2017), Міненерговугілля відповідно до покладених на нього завдань затверджувало перелік нормативних втрат і виробничо- технологічних витрат нафти, природного газу, газового конденсату під час їх видобутку, підготовки до транспортування і транспортування, порядок визначення їх розмірів та ведення їх обліку. Ця норма діяла протягом 2015 - 2016 років. Порядок визначення розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах було затверджено наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 23.11.2011 № 737, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.11.2011 за № 1361/20099 (далі - Наказ № 737). Відповідно до пункту 1 Наказу № 737, річні обсяги нормативних втрат і -виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах розраховуються відповідно до: Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 № 264, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.07.2003 за № 570/7891 (далі-Методика 1); Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 № 264, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.07.2003 за № 571/7892 (далі-Методика 2); та Методики визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі неприведення об`єму газу до стандартних умов, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 21.10.2003 № 595, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.12.2003 за № 1224/8545 (далі - Методика 3 або Методика № 595). Газорозподільні підприємства самостійно згідно з методиками, зазначеними в підпункті 1.1 пункту 1 цього наказу, розраховують річні обсяги нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу на календарний рік та не пізніше ніж за 2 місяці до початку року подають їх на затвердження до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України. На підставі даних, отриманих від газорозподільних підприємств щодо розрахованих річних обсягів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу, Міненерговугілля затверджує щодо кожного газорозподільного підприємства розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах на наступний календарний рік. Затверджені розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу є максимально допустимими для певного року. При цьому, відповідно до розділу першого Методики № 595, вона призначена для розрахунків питомих втрат газу в разі неприведення до стандартних умов результатів вимірювання об`ємів газу низького тиску, які вимірюються лічильниками, що не мають спеціальних пристроїв для автоматичного приведення до стандартних умов їх показів при зміні тиску та/або температури газу. Питомі втрати газу визначаються підприємствами з газопостачання та газифікації розрахунковим шляхом самостійно згідно з цією Методикою і включаються до собівартості транспортування газу цих підприємств. Крім того, Методика 1 визначає порядок розрахунків граничних обсягів виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами України та забезпечує єдиний підхід до визначення нормативних втрат газу. Відповідно до інформації, наданої Міненерговугіллям листом від 06.05.2019 № 03/31-4301 оператори ГРМ розраховували граничні (максимально можливі) річні обсяги нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ згідно з Методиками 1, 2 та

3. Міненерговугілля своїм наказом кожний рік (до 2017 року) затверджувало річні розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств, на основі яких НКРЕКП затверджувало річні фактичні розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат. Розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств останній раз були затверджені на 2016 рік наказом Міненерговугілля від 25.12.2015 № 847 "Про затвердження розмірів нормативних втрат і виробничо- технологічних витрат газорозподільних підприємств на 2016 рік" (із змінами) (далі - Наказ № 847). Тобто, розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного, газу газорозподільних підприємств в обсягах, які затверджувались наказами Міненерговугілля, були розраховані з урахуванням втрат, які виникають у зв`язку з неприведенням показників побутових лічильників газу до стандартних умов. За інформацією НКРЕКП, наданою листом від 19.04.2019 № 4443/16/7-19, Комісія враховувала при розрахунку тарифів на послуги розподілу природного газу обсяги нормативних втрат і виробничо- технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах, визначені Міненерговугіллям. Крім того, у редакції Кодексу ГРМ, яка діяла до 17.03.2017, в абзаці першому пункту 2 глави 6 розділу III Кодексу ГРМ, НКРЕКП було чітко передбачено, що очікувані річні об`єми (обсяги) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ розраховуються Оператором ГРМ відповідно до Методик 1, 2,

3. Отже, до 17.03.2017 порядок визначення та компенсація фактичних втрат та виробничо- технологічних витрат природного газу в ГРМ, у тому числі визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі неприведення об`єму газу до стандартних умов, відповідно до Методики 3 було прямо визначено НКРЕКП у Кодексі ГРМ. НКРЕКП постановою від 07.11.2016 № 1953 (яка набула чинності з 17.03.2017) внесено зміни до Кодексу ГРМ, якими змінено абзаци пункту 2 глави 6 розділу III щодо розрахунку очікуваних об`ємів (обсягів) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ, а саме: "Очікувані річні об`єми (обсяги) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ на 2017 рік визначаються НКРЕКП на рівні передбачених об`ємів (обсягів) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ у тарифі на послуги з розподілу природного газу на 2016 рік відповідного Оператора ГРМ"; "Очікувані річні об`єми (обсяги) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ на наступні роки (після 2017 року) визначаються НКРЕКП на рівні передбачених об`ємів (обсягів) втрат та виробничо-технологічних витрат; природного газу в ГРМ у тарифі на послуги з розподілу природного газу поточного року, зменшених на показник ефективності, який встановлюється НКРЕКП щороку до 31 грудня і не може перевищувати 5 %". Отже, виходячи з нормативно-правових документів, Комітет дійшов висновку, що витрати на закупівлю природного газу для покриття виробничо-технологічних витрат, зокрема для втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі неприведення об`єму газу до стандартних умов, включаються до тарифу на розподіл природного газу. Відповідно до пункту 2 глави 1 розділу IX Кодексу ГРМ, порядок комерційного обліку природного газу (визначення його об`ємів і обсягів) по об`єктах споживачів, у тому числі побутових споживачів, здійснюється згідно договором розподілу природного газу, укладеним між споживачем та Оператором ГРМ, та з урахуванням вимог цього Кодексу. Розділ V Типового договору розподілу природного газу містить в собі порядок обліку природного газу, що передається споживачу, відповідно до якого: облік (у тому числі приладовий) природного газу, що передається Оператором ГРМ та споживається споживачем на межі балансової належності об`єкта споживача, здійснюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем; визначення об`єму розподілу та споживання природного газу по споживачу здійснюється на межі балансової належності між оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційного вузла обліку (лічильника газу), визначеного в заяві- приєднанні, та з урахуванням регламентних процедур, передбачених. Кодексом газорозподільних систем та цим Договором. Для визначення об`єму розподілу та споживання природного газу беруться дані комерційного вузла обліку Оператора ГРМ. У разі відсутності комерційного вузла обліку в оператора ГРМ беруться дані комерційного обліку споживача. При цьому за розрахункову одиницю розподіленого та спожитого природного газу береться один кубічний метр (куб. м) природного газу, приведений до стандартних умов, визначених у Кодексі газорозподільних систем. Споживач, що є побутовим, який за умовами договору розраховується за лічильником газу, зобов`язаний щомісяця станом на 01 число місяця знімати фактичні показання лічильника газу та протягом п`яти календарних днів (до 05 числа включно) надавати їх Оператору ГРМ. У разі неотримання до 06 числа місяця, що настає за розрахунковим, показань лічильника та за умови, що лічильник газу не оснащений засобами дистанційної передачі даних, фактичний об`єм розподілу та споживання природного газу по споживачу за розрахунковий період визначається Оператором ГРМ на рівні планового місячного об`єму споживання на відповідний період, що розраховується виходячи з групи споживання Споживача та його середньорічного об`єму споживання природного газу за останні 12 календарних місяців. Якщо за підсумками наступного місяця споживач своєчасно надасть показання лічильника газу, формування об`єму розподілу та споживання природного газу за період зазначеного місяця здійснюється з урахуванням наданих показань. Комітет зазначає, що норми Кодексу ГРМ не містять положень, які регламентують процедуру приведення обсягів спожитого природного газу побутовими споживачами до стандартних умов для здійснення комерційних розрахунків в обсягах, (куб. м) та містять виключно процедуру такого приведення для непобутових споживачів. Норми Кодексу ГРМ щодо приведення до стандартних умов для побутових споживачів застосовуються виключно при здійсненні перерахунків об`ємів природного газу в куб. м в енергетичні одиниці та надання їх побутовим споживачам інформаційно. На сьогодні розрахунки за природний газ здійснюються виключно в куб. м, а переведення в енергетичні одиниці має виключно інформаційний характер, оскільки проведення розрахунків за природний газ в енергетичних одиницях не відбувається. У ході розгляду справи Комітетом з`ясовано, що із жовтня 2018 року група "Запоріжгаз" в особі АТ "Запоріжгаз" і ТОВ "Запоріжгаз збут" почала вчиняти наступні дії. ТОВ "Запоріжгаз збут", як збутова компанія оператора газорозподільної системи АТ "Запоріжгаз", почало вказувати в платіжних документах для побутових споживачів суми донарахувань у зв`язку з приведенням об`ємів використаного природного газу до стандартних умов із застосуванням коефіцієнта коригування. Такі платіжні документи почали надходити тим побутовим споживачам, що мають прилади обліку газу, лічильники яких не обладнанні корекцією температури та тиску газу до стандартних умов, у зв`язку із чим ТОВ "Запоріжгаз збут" пропонує споживачам доплатити згідно з перерахунком об`ємів використаного природного газу, враховуючи їх приведення до стандартних умов із застосуванням коефіцієнтів коригування показників побутових споживачів. Так, у платіжних документах (рахунках) побутових споживачів ТОВ "Запоріжгаз збут" "Плата за спожитий газ" наводиться формула, за якою здійснюється приведення об`єму природного газу за показаннями індивідуальних лічильників до стандартних умов із використанням коефіцієнта приведення до стандартних умов, а в особистих кабінетах міститься посилання на порядок розрахунку обсягів. Крім того, за інформацією, наявною в матеріалах Справи, на початку липня 2019 року постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки, у тому числі Товариство 2, почали направляти своїм побутовим споживачам повідомлення про припинення газопостачання та погашення простроченої заборгованості. За роз`ясненнями постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки, до яких звернулися побутові споживачі щодо виставлених їм боргів, їм було пояснено, що заборгованості за фактично спожиті об`єми газу у них не має, а вказана сума є нарахованою заборгованістю за приведення показників газу до стандартних умов за період з 01.10.2018 по 30.06.2019, яку споживачі мають в обов`язковому порядку сплатити, оскільки у разі її несплати їм буде припинено газопостачання. За інформацією ТОВ "Запоріжгаз збут", дані щодо різниці в об`ємах спожитого побутовими споживачами газу в стандартних умовах (з приведенням до стандартних умов) і робочих умовах (тобто за показниками побутових лічильників) за період із грудня 2015 року по травень 2019 року становлять 54 326 тис. куб м на суму 367 584,124 тис.грн. За інформацією, наданою ТОВ "Запоріжгаз збут" листом від 08.08.2019 № 69703-Лв- 5166-0819, ТОВ "Запоріжгаз збут" отримує від АТ "Запоріжгаз" інформацію про обсяги природного газу, спожитого побутовими споживачами, приведеного до стандартних умов. З урахуванням інформації, отриманої від АТ "Запоріжгаз", у квитанціях для побутових споживачів природного газу спочатку інформативно для відома споживачів вказувався обсяг спожитого природного газу з урахуванням коефіцієнта приведення його до стандартних умов, проте до оплати обсяги природного газу, приведеного до стандартних умов, не враховувалися. Починаючи з 01 жовтня 2018 року, у квитанціях вказувався обсяг спожитого природного газу, приведений до стандартних умов, який виставлявся споживачам до оплати. Отже, постачальник для формування платіжних документів побутовим споживачам використовує обсяги природного газу, визначені Оператором ГРМ. Незважаючи на застереження Регулятора щодо неправомірності включення до сплати побутовим споживачам додаткових нарахувань, ТОВ "Запоріжгаз збут" із жовтня 2018 року почало включати до рахунків для оплати побутовими споживачами об`єми використаного природного газу, приведені до стандартних умов, понад показники лічильників. Враховуючи вищезазначене, Комітет вказав, що ТОВ "Запоріжгаз збут" із жовтня 2018 фоку почало включати до платіжних документів (квитанцій, рахунків) суми додаткових нарахувань, у зв`язку з приведенням об`ємів використаного природного газу до стандартних умов, понад показники лічильника, що призводить до понесення додаткових витрат побутовими споживачами. При цьому Комітет зауважив, що зазначені дії відбулися на початку опалювального сезону 2018 року та тривали щонайменше по серпень 2019 року. За умов наявності конкуренції суб`єкт господарювання не зміг би вчинити неправомірні дії по відношенню до споживачів, оскільки останні відразу перейшли б до інших суб`єктів господарювання, а отже, саме монопольне (домінуюче) становище дає змогу Відповідачу у справі Комітету перекласти витрати на побутових споживачів. Отже, Комітет дійшов висновку, що дії групи "Запоріжгаз" в особі АТ "Запоріжгаз" і ТОВ "Запоріжгаз збут", які полягають у донарахуванні об`ємів використаного побутовими споживачами природного газу понад обсяги, визначені лічильниками, при здійсненні комерційних розрахунків, при різному застосуванні норм законодавства учасниками й Регулятором цих відносин, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам у межах території ліцензійної діяльності АТ "Запоріжгаз", що призвело до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Отже, спір на думку позивача виник у зв`язку з тим, що Рішення Комітету в частині п. 1, 2, 3, 5, 6 є незаконним та необґрунтованим внаслідок неповного з`ясування та доведення обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне. Правовідносини, пов`язані з обмеженням монополізму та захистом суб`єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, є предметом регулювання господарського законодавства, у тому числі й Господарського кодексу України, і відтак - господарськими, а тому справи, що виникають з відповідних правовідносин, згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розглядаються господарськими судами. До того ж відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду. Відтак, місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку, що спір у даній справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами Господарського процесуального кодексу України. В силу ч. 1 ст. 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції" законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", «Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці. Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції. Приписами ст. 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів. Відповідно до ст. 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", «Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів. Частиною 1 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; перевіряти суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом тощо. Згідно ч. 1 ст. 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції" розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі. Частиною 1 статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; визнання суб`єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; накладення штрафу тощо. Як визначено статтею 41 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також зазначено і у п. 12 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правил розгляду справ), які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 р. № 5, доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі. Пунктом 32 Правил розгляду справ встановлено, що у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення. Під час вирішення питання про накладення штрафу у резолютивній частині рішення вказується розмір штрафу. Резолютивна частина рішення, крім відповідних висновків та зобов`язань, передбачених статтею 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у необхідних випадках має містити вказування на дії, які відповідач повинен виконати або від яких утриматися для припинення порушення та усунення його наслідків, а також строк виконання рішення. Статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. Згідно з пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Відповідно до частин першої - третьої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: 1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; 2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб`єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об`єктивно виправданих на те причин; 3) обумовлення укладання угод прийняттям суб`єктом господарювання додаткових зобов`язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; 4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб`єктам господарювання, покупцям, продавцям; 5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; 6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб`єктів господарювання на ринку без об`єктивно виправданих на те причин; 7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб`єктів господарювання. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом. Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб`єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб`єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Розроблена відповідно до ст. 12 зазначеного Закону та затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку (далі - Методика №49-р) встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб`єктів господарювання, груп суб`єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках. Згідно з пунктом 1.2 Методики об`єктами для визначення монопольного (домінуючого) становища є: суб`єкти господарювання; групи суб`єктів господарювання - декілька суб`єктів господарювання, які діють на ринку в певних товарних та територіальних (географічних) межах; обставини, які визначають на відповідному товарному ринку умови здійснення господарської діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт, а також умови придбання та використання зазначених товарів, робіт, послуг. Визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання може включати в себе дії, визначені п. 2.1 Методики №49-р, зокрема: встановлення об`єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб`єкта господарювання (групи суб`єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб`єктом (суб`єктами) господарювання; складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб`єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи; складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп); визначення товарних меж ринку; визначення територіальних (географічних) меж ринку; встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб`єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку; визначення обсягів товару, який обертається на ринку; розрахунок часток суб`єктів господарювання на ринку; складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку; визначення бар`єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб`єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку; встановлення монопольного (домінуючого) становища суб`єкта (суб`єктів) господарювання на ринку. Як стверджує позивач, відповідачем при прийнятті Рішення неправильно застосовані норми Методики №49-р, зокрема, неналежно досліджено ринок, неправильно визначено товарні, територіальні (географічні), часові межі ринку, бар`єри вступу на ринок. Водночас, місцевий господарський суд вірно встановив, що у розгляді справ даної категорії суд перевіряє правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики №49-р, при цьому, суд не повинен перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку. Стандартні умови - це визначені Законом України "Про ринок природного газу" умови для природного газу - температура 20 градусів за Цельсієм та тиск 760 мм рт. стовпчика. За стандартних умов, як зазначає позивач, здійснюється: вимірювання кількості природного газу в Україні в одиницях об`єму - кубометрах, визначення характеристик якості газу, вимірювання кількості енергії; визначення інших характеристик природного газу. Позивач вказує, що як правило, між промисловими суб`єктами господарювання зазначене питання як спірне не постає, оскільки промислові лічильники автоматично приводять газ до стандартних умов (мають термокомпенсатор та датчик тиску чи іншим способом здійснюють таке приведення). Побутові ж лічильники, які стоять у населення, за невеликим винятком, не мають механізму приведення до стандартних умов, не враховують коливань тиску та температури, і відображають об`єм за робочих умов. Так, як зазначає позивач, в неопалювальний період до показань побутового лічильника застосовується, як правило, понижуючий коефіцієнт або коефіцієнт " 1", При цьому, енергетична цінність газу залишається 1 квт.год., що пов`язано з тим, що при підвищенні температури відстань між молекулами газу збільшується, і та сама кількість молекул розширюються в об`ємі та звичайний побутовий лічильник у споживача вимірює цей же газ в більшому об`ємі, ніж зайшов для споживача до ГТС та був виміряний за стандартних умов, та навпаки - при пониженні температури взимку відстань між молекулами газу зменшується, він стискається, при цьому та сама кількість молекул має таку саму енергетичну цінність 1 квт.год, але побутовий лічильник вимірює його об`єм в меншому розмірі. Існує також залежність об`єму природного газу від зміни тиску, тому існуючі коефіцієнти враховують також і тиск (газорозподільні мережі - це трубопроводи з низьким тиском). Позивач вказує, що до грудня 2015 року ПАТ "Запоріжгаз" було підприємством з газопостачання та газифікації, яке поєднувало в собі функції розподілу та постачання природного газу, погоджувалось на компенсацією таких різниць виміру обсягів у побутових споживачів за рахунок тарифу на розподіл природного газу. Методика 595 передбачає віднесення відповідних обсягів до витрат на транспортування підприємств з газопостачання та газифікації (ВТВ). З грудня 2015 року відбулось розмежування функцій розподілу та постачання природного газу та протягом 1 кварталу 2016 року кожен побутовий споживач уклав окремий договір розподілу з Оператором ГРМ та окремий договір постачання з постачальником. Антимонопольним комітетом в Рішенні встановлено, що відповідачем у справі є суб`єкт господарювання "АТ "Запоріжгаз" та ТОВ "Запоріжгаз Збут" у розумінні абзацу 13 статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" - як група суб`єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншим. За ознакою здійснення контролю АТ "Запоріжгаз" - єдиного засновника ТОВ "Запоріжгаз Збут" - ці підприємства визнані групою і єдиним суб`єктом господарювання, який вчинив порушення. Позивач у позові заперечує проти такого висновку, оскільки, на його думку, такий підхід призвів до безпідставного об`єднання Комітетом двох окремих суміжних ринків - розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам - в один ринок так званої "комплексної послуги з газопостачання", що не відповідає фактичним обставинам справи та Методиці 49-р. Так, у п. 29 Рішення Комітет визначив об`єктом аналізу товар - комплексну послугу з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам в межах території ліцензованої діяльності АТ "Запоріжгаз". У п. 89 оскаржуваного Рішення АМК вказав, що товарними межами ринку у справі є комплексна послуга з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам. Згідно з пунктами 5.1 - 5.3 Методики товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого. Формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності, якими зокрема є: подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо; подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо; наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи); відсутність суттєвої різниці в цінах; взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки зору їх виробництва, тобто здатності виробників запропонувати нові товари на заміну існуючих. При визначенні товарних меж ринку Методичні рекомендації застосовують також "вимогу найменшої величини" - критерій визначення розмірів меж ринку, виходячи з найменшого набору товару у найменших територіальних (географічних) межах, у яких може існувати самостійний ринок товару, на якому задовольняється відповідний попит певної сукупності споживачів. Виходячи з викладеного, позивач вважає, що ринок постачання природного газу для населення доцільно також досліджувати з поділом додатково в залежності від виду споживання природного газу на: споживання природного газу - для приготування їжі; споживання природного газу - для приготування їжі та підігріву води; споживання природного газу комплексно - для приготування їжі, підігріву води та опалення приміщення. Такий поділ має практичне значення з точки зору оцінки взаємозамінності товару. Крім того, в Україні з 2015 року функціонує програма "Теплі кредити" в рамках державної цільової економічної програми енергоефективності й розвитку сфери виробництва енергоносіїв із відновлювальних джерел енергії й альтернативних видів палива, затвердженої постановою КМУ від 01.03.2010 р. № 243 (далі - Державна програма енергозбереження) та Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення заходів щодо ефективного використання енергетичних ресурсів та енергозбереження, затвердженої постановою КМУ від 17.10.2011 р. № 1056. Так, урядова програма "Теплі кредити" передбачає можливість для населення отримати з державного бюджету відшкодування частини суми кредиту, отриманого на придбання котлів із використанням будь-якого палива, окрім природного газу. Цією програмою передбачено відшкодування з держбюджету 20% суми кредиту (але не більше 12 тис. грн) на придбання негазових/неелектричних котлів для фізичних осіб. Державним агентством з енергоефективності та енергозбереження України http://saee.gov.ua/ наводиться кількість побутових споживачів, які скористались цією програмою щомісяця. Відтак, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що доводи позивача, що для усіх побутових споживачів газу, що використовують газ для опалення, є доступним перехід на альтернативні способи опалення є доведеними. Крім того, як обґрунтовано зазначає позивач, існують і інші альтернативні способи опалення, зокрема, теплові насоси, сонячні конвектори, кондиціонери, керамічні інфрачервоні панелі. При цьому, такі альтернативні способи опалення можуть встановлюватись одночасно з наявністю газового опалення, натомість, Комітет у Рішенні, зробивши висновок про відсутність взаємозамінних товарів, не досліджував існування таких товарів. Зокрема, відповідачем не досліджено обставини доступності переходу на альтернативні способи опалення усіх побутових споживачів газу, що використовують газ для опалення та наявність інших альтернативних способів опалення, зокрема, теплові насоси, сонячні конвектори, кондиціонери, керамічні інфрачервоні панелі, які можуть встановлюватись одночасно із наявністю газового опалення. Щодо об`єднання відповідачем ринку розподілу та ринку постачання в один, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне. Поділ на ринок розподілу природного газу та ринок постачання природного газу законодавчо закріплено в Законі України "Про ринок природного газу". Відповідно до ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів; розподіл природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов`язана з переміщенням природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки споживачам, але що не включає постачання природного газу. Так, у п. 103 оскаржуваного рішення Комітет визнає наявність окремого ринку розподілу: "Отже, для вступу нових суб`єктів господарювання на ринок розподілу природного газу існують фактори економічного та організаційного характеру, пов`язані з технологічними особливостями діяльності на ринку розподілу природного газу, необхідними для присутності суб`єкта господарювання на ринку розподілу природного газу, а саме: наявність у суб`єкта господарювання газорозподільної системи або організація використання вже збудованої, що унеможливлює вступ потенційних конкурентів на зазначений ринок". Відповідно до постанови НКРЕКП №810 від 19.06.2017 року позивач має ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території, де знаходиться газорозподільна система. Водночас, згідно з постановою НКРЕКП від 27.04.2017 року № 613 (зі змінами) ТОВ "Запоріжгаз збут" має ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на всій території України. АТ "Запоріжгаз" - єдиний оператор ГРМ, який здійснює розподіл природного газу на території Запорізької області, і цей ринок, як зазначив Комітет у Рішенні, перебуває в стані природної монополії. Проте, як обґрунтовано зазначає позивач, постачальників, які мають ліцензію на постачання природного газу і можуть здійснювати постачання побутовим споживачам на території Запорізької області, згідно з Реєстром суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, діяльність яких регулюється НКРЕКП, є багато. При цьому, постачальники вільні у виборі місця діяльності, оскільки мають ліцензію на право здійснювати постачання по всій території України, і можуть обирати собі побутових споживачів на будь-якій іншій адміністративно-територіальній одиниці. Згідно з статтею 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Типовий договір на постачання природного газу затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2500, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 р. за №1386/27831 (далі - Типовий договір постачання). Також НКРЕКП постановою затвердила Правила постачання природного газу 30 вересня 2015 року № 2496, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 р. за № 1382/27827 (далі - Правила постачання), які розроблені на виконання пункту 17 частини третьої статті 4 Закону України "Про ринок природного газу" та регулюють відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС). Так, умовою для укладення побутовим споживачем договору постачання з будь-яким постачальником є наявність у такого побутового споживача договору розподілу природного газу з Оператором ГРМ, який здійснює діяльність з розподілу на території розміщення об`єкта газоспоживання споживача (пункт 1 розділу III Правил постачання). Крім того, пункт 2.2 Типового договору постачання: "Обов`язковою умовою для постачання природного газу Споживачу є наявність у Споживача укладеного в установленому порядку з Оператором ГРМ договору розподілу природного газу, на підставі якого Споживач набуває право правомірно відбирати газ із газорозподільної системи.". Таким чином, Оператор ГРМ надає побутовому споживачу доступ та забезпечує можливість відібрання ним природного газу з газорозподільної системи, його облік. Постачання ж природного газу здійснює ТОВ "Запоріжгаз Збут" як постачальник зі спеціальними обов`язками, яке відповідно закуповує ресурс природного газу у власника ресурсу - Оптового продавця - АТ "НАК "Нафтогаз України", або інший постачальник, обраний побутовим споживачем. Втім, колегія суддів зазначає, що Комітет у Рішенні не проаналізував можливу суміжність досліджуваних у Рішенні товарів (послуг постачання та розподілу), проте зазначив, що вони становлять один ринок, не досліджуючи при цьому основний критерій віднесення товарів до одного ринку - їхню взаємозамінність. Так, Комітет, об`єднавши ринок розподілу природного газу та ринок постачання природного газу в один, не взяв до уваги, що поділ на ринок розподілу природного газу та ринок постачання природного газу законодавчо закріплено в Законі України "Про ринок природного газу" і відповідачем здійснено об`єднання в одних товарних межах невзаємозамінних товарів, які ні з точки зору економічної теорії, ні з точки зору законодавства у сфері захисту економічної конкуренції не можуть становити один товарний ринок. Колегія суддів зазначає, що доводи Комітету у апеляційній скарзі про те, що розподіл природного газу є частиною технологічного процесу забезпечення постачання природного газу населення і тому не може бути самостійною послугою для споживача, а отже і визначатись окремим ринком у правовідносинах із споживачем, не можуть братись до уваги, оскільки спростовуються положеннями статті 1 Закону України "Про ринок природного газу", якими передбачено поділ на ринок розподілу природного газу і ринок постачання природного газу.(близька за змістом правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №910/2330/20, від 29.11.2022 у справі №910/2319/20, від 12.07.2022 у справі №910/23/20, від 28.07.2022 у справі №910/2418/20, від 01.09.2022 у справі №910/2310/20, від 28.03.2023 у справі №910/2368/20). Отже, непроведення Комітетом економічного аналізу щодо взаємодії аналізованих товарів (послуг) призвело до неправильного застосування Методики №49-р, а саме об`єднання в одних товарних межах невзаємозамінних товарів, які з урахуванням встановлених обставин, не можуть становити один товарний ринок. Крім того, стосовно необхідності встановлення Комітетом переліку продавців (постачальників), конкурентів, як зазначає позивач, встановлення навіть потенційних конкурентів має значення для оцінки конкурентного середовища та дій суб`єктів ринку. Потенційними конкурентами (пункт 9.1 Методики №49-р) вважаються такі суб`єкти господарювання: які мають матеріально-технічну базу, кадри, технології тощо, але з різних причин не реалізують ці можливості; які виготовляють товари (товарні групи), що складають товарні межі ринку, але не реалізують їх на відповідному ринку; нові суб`єкти господарювання, які можуть вступити на ринок. Бар`єрами (пункт 9.2 Методики №49-р) для вступу потенційних конкурентів на відповідний ринок є обмеження за попитом, пов`язані з високою насиченістю ринку товарами (товарними групами) та низькою платоспроможністю покупців; адміністративні обмеження; економічні та організаційні обмеження; екологічні обмеження; нерозвиненість ринкової інфраструктури;інші обмеження, що спричиняють суттєві витрати, необхідні для вступу на певний ринок товару (товарної групи). Наявність хоча б одного бар`єру вступу на ринок, що не може бути подоланий суб`єктом господарювання протягом 1 - 2 років унаслідок неможливості компенсації за цей час витрат, необхідних для вступу на ринок, розглядається як ознака того, що суб`єкт господарювання не є потенційним конкурентом (пункт 9.3 Методики №49-р). Комітет у своєму Рішенні зазначає, що бар`єром вступу на ринок постачання природного газу для потреб населення є зокрема, відсутність затверджених Урядом критеріїв віднесення суб`єктів господарювання до постачальників зі спеціальними обов`язками. Проте, Комітетом не досліджено, що ТОВ "ГК "Нафтогаз України" з`явилось в переліку постачальників зі спеціальними обов`язками, які не мають права відмовити в постачанні природного газу побутовим споживачам, не зважаючи на відсутність критеріїв. Позивач вірно зазначає позивач, що наявність такого конкурента як ТОВ "ГК "Нафтогаз України" в групі суб`єктів ПАТ "НАК "Нафтогаз України" істотно впливає на поведінку постачальника ТОВ "Запоріжгаз Збут", що не було предметом дослідження Комітетом у Рішенні, що, відповідно, впливає на правильність встановлення дійсного кола учасників відповідного ринку. Також у пункті 109 Рішення Комітет як бар`єр вступу (виходу) на ринок визначив, зокрема, нормативно-правові та організаційно-господарські бар`єри діяльності з постачання природного газу побутовим споживачам. З аналізу Рішення можна зробити висновок, що конкретними перешкодами Комітет вважає: існування спеціальних обов`язків постачати природний газ побутовим споживачам, які покладені на виключне коло постачальників природного газу; у незалежного постачальника природного газу, на якого не покладені спеціальні обов`язки, відсутня можливість відкриття в уповноваженому банку рахунку зі спеціальним режимом використання. Так, зазначаючи про те, що у незалежного постачальника природного газу, на якого не покладені спеціальні обов`язки, відсутня можливість відкриття в уповноваженому банку рахунку зі спеціальним режимом використання, відповідач посилається на ч. 6 ст. 11 Закону України "Про ринок природного газу", відповідно до якої зокрема для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов`язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів. Разом з тим, згідно з Прикінцевими та Перехідними положеннями Закону України "Про ринок природного газу", частина шоста статті 11 цього Закону втрачає чинність з 1 квітня 2017 року, а тому посилання на вказану норму з урахуванням обставин справи не вважається судом обґрунтованим. Поряд з неналежним дослідженням та встановленням бар`єрів вступу на ринок, Комітетом залишено поза увагою, що з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 № 867 "Про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу" з`явились нові умови для постачальників - умова про право ПАТ "НАК "Нафтогаз України" відмовити постачальнику в оптовому забезпеченні ресурсом природного газу для потреб побутових споживачів, якщо у постачальника заборгованість перед НАК "Нафтогаз України" перевищує її розмір, зафіксований станом на 1 жовтня 2018 року. Наявність цієї умови, її дослідження як бар`єру, вплив на діючих постачальників не досліджувались Комітетом у Рішенні. Окрім того, об`єднавши ринок постачання та ринок розподілу природного газу, Комітет отримав "ринок комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу", проте, Комітет в оскаржуваному рішенні не аналізував ролі газорозподільних підприємств та діяльності з розподілу газу в контексті бар`єру для вступу саме на ринок комплексної послуги, або окремо на ринок постачання. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що Комітетом неповно було досліджено та встановлено наявність бар`єрів доступу (виходу) на ринок постачання природного газу. Місцевий господарський суд також вірно звернув увагу, що позивач вказує на неправильне визначення часових меж ринку та вважає, що в період з грудня 2015 по серпень 2019 року відбулись істотні зміни в законодавстві про ринок природного газу України. При цьому, ці зміни, що пов`язані з поступовим формуванням вільного ринку постачання природного газу, потягли зміни його суб`єктного складу, умов діяльності на ньому, порядку визначення ціни природного газу для потреб населення, змінили товарно-грошові відносини між суб`єктами. З доводів позивача вбачається, що такий вид послуги як "комплексна послуга розподілу та постачання", про яку вказує Комітет, до грудня 2015 року мала назву - "послуга газопостачання", що надавалась одним суб`єктом господарювання ПАТ "Запоріжгаз", який поєднував в собі функції постачання та розподілу природного газу. Таке визначення ринку як комплексного і такого, що поєднує в собі розподіл та постачання природного газу, відповідало фактичній сукупності товарно-грошових відносин, що існувала до грудня 2015 року. Враховуючи структурні зміни на ринку, позивач вважає доцільним розглядати часові межі ринку постачання, беручи до уваги такі зміни зовнішніх чинників: періоди дії постанов ПСО (№ 758 (листопад 2015 до 1 квітня 2017), №187 (з 1 квітня 2017 до 1 жовтня 2018), №867 (1 жовтня 2018 до 1 травня 2020); періоди, з урахуванням критеріїв відповідності ціни на природний газ, який поставляється для побутових споживачів в межах виконання спеціальних обов`язків, паритету імпорту (грудень 2015 -1 квітня 2017; 1 квітня 2017 - 1 листопада 2018; 1 листопада 2018 - 3 квітня 2019). Колегія суддів зазначає, що відповідно до Методики №49-р, часові межі ринку - проміжок часу (як правило - рік), протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товар із сталою структурою. Втім, Комітет, визначаючи монопольне (домінуюче) становище суб`єкта господарювання, мав визначити в тому числі часові межі ринку, що відповідали б тим чи іншим умовам на ринку і, відповідно, визначати наявність чи відсутність монопольного становища ТОВ "Запоріжгаз Збут" окремо для таких періодів. Колегія суддів також звертає увагу, що у п. 97 Рішення Комітет територіальними (географічними) межами ринку визначає територію ліцензійної діяльності АТ "Запоріжгаз". Територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів товарної групи), є неможливим або недоцільним (п.6.1. Методики №49-р). Однак, колегія суддів зазначає, що визначені Комітетом географічні межі можуть в повній мірі стосуватись тільки ринку розподілу природного газу, тоді-як на ринку постачання природного газу побутовий споживач не зв`язаний потребою купувати природний газ саме у ТОВ "Запоріжгаз Збут", що свідчить про те, що Комітет допустив порушення при застосуванні Методики та не надав оцінку обставинам, які мають значення для кваліфікації дій позивача за ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Колегія суддів також вважає, що суд першої інстанції вірно врахував висновок №2606/5-20 за результатами комплексної судової економічної експертизи із залученням фахівців у галузі економіки та оцінки від 26.06.2020, відповідно до якого експерти дійшли висновку, що матеріалами справи № 143-26.13/86-19/30-19 щодо ТОВ "Запоріжгаз Збут", АТ "Запоріжгаз", їх дослідницькою частиною, висновки, наведені в Рішеннях Антимонопольного комітету України від 10.12.2019 року № 789-р щодо наявності монопольного положення у групи суб`єктів господарювання "Запоріжгаз" на ринку комплексної послуги з газопостачання у період з грудня 2015 року по серпень 2019 року, документально та нормативно не підтверджуються; матеріали справ не містять дослідження ринку комплексної послуги з газопостачання, ринків розподілу та постачання природного газу відповідно до положень Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням АМКУ від 05.03.2002 р. №49-р, а наведені в Рішеннях висновки не відповідають підходам, визначеним цією Методикою; за наслідками проведеного дослідження вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжгаз Збут", яке є постачальником із спеціальними обов`язками на території діяльності оператора газорозподільних систем АТ "Запоріжгаз", діяло на ринку постачання природного газу побутовим споживачам України, зазнавало значної конкуренції на цьому ринку та не займало на ньому монопольного (домінуючого) становища у період із грудня 2015 року по серпень 2019 року. Отже, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що за відсутності належно проведеного дослідження, порушення Методики №49-р при визначенні позивача як такого, що займав монопольне (домінуюче) становище на ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам, визнання позивача як такого, що зловживає саме монопольним (домінуючим) становищем на такому ринку, не можна вважати належним чином встановленим. Також колегія суддів зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2019 у справі №640/21064/18, яка залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2020, визнано протиправною та нечинною постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 23 листопада 2018 року №1495 "Щодо заборони ПАТ "Запоріжгаз" приводити об`єми використаного природного газу побутовими споживачами до стандартних умов при здійсненні комерційних розрахунків за використаний природний газ побутовими споживачами". Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2019 у справі №640/21064/18 обґрунтоване наступним. «Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 23 листопада 2018 року № 1495 "Щодо заборони ПАТ "Запоріжгаз" приводити об`єми використаного природного газу побутовими споживачами до стандартних умов" заборонено Публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" при здійсненні обліку природного газу, використаного побутовими споживачами, приводити об`єми природного газу до стандартних умов для здійснення комерційних розрахунків за використаний природний газ побутовими споживачами. У разі приведення у жовтні 2018 року Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" об`ємів використаного природного газу побутовими споживачами до стандартних умов Публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" необхідно здійснити за жовтень 2018 року перерахунок об`єму споживання (розподілу) природного газу по об`єктах побутових споживачів відповідно до фактичних показань лічильників природного газу. Пунктами 1, 2 глави 1 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем визначено, що комерційний облік природного газу в газорозподільній системі організовується та здійснюється з метою визначення повної та достовірної інформації про об`єми (обсяги) природного газу, які надійшли до ГРМ від суміжних суб`єктів ринку природного газу (ГДП, ВБГ, Оператора ГТС), та об`єми (обсяги) природного газу, які розподілені (передані) з ГРМ підключеним до неї споживачам і суміжним операторам ГРМ, та подальшого використання інформації у взаємовідносинах між суб`єктами ринку природного газу, у тому числі для взаєморозрахунків між ними. Порядок комерційного обліку природного газу (визначення його об`ємів і обсягів) по об`єктах споживачів, у тому числі побутових споживачів, здійснюється згідно з договором розподілу природного газу, укладеним між споживачем та оператором ГРМ, та з урахуванням вимог цього Кодексу. Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз", як оператор ГРМ відповідно до вимог пунктів 2-3 глави 2 розділу І Кодексу виконує функції розподілу природного газу, забезпечення комерційного обліку природного газу, формування добових, декадних, місячних, квартальних та річних показників фактичного об`єму та обсягу передачі (розподілу, споживання) природного газу тощо. При цьому, позивач як оператор ГРМ здійснює комерційний облік природного газу в газорозподільній системі. Пунктом 3 глави 1 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем передбачено, що фактичний об`єм надходження природного газу до/з ГРМ (у тому числі по об`єктах споживачів) за певний період визначається в точках комерційного обліку (на межі балансової належності) на підставі даних комерційних вузлів обліку, встановлених в точках вимірювання, та інших регламентованих процедур у передбачених цим Кодексом випадках. Об`єм природного газу в точках комерційного обліку має бути приведений до стандартних умов та переведений в одиниці енергії (обсяг) згідно з розділом XV цього Кодексу. Пунктом 6 розділу XV глави 1 Кодексу визначено, що для проведення розрахунків по вузлах обліку, які не обладнані корекцією тиску та температури, коефіцієнт приведення до стандартних умов (k) необхідно визначати за відповідними додатками до Методики приведення об`єму природного газу до стандартних умов за показами побутових лічильників у разі відсутності приладів для вимірювання температури та тиску газу, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 26.02.2004 №116, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 березня 2004 року за № 346/8945. Методика приведення об`єму природного газу до стандартних умов за показами побутових лічильників у разі відсутності приладів для вимірювання температури та тиску газу (далі - Методика) призначена для приведення об`єму природного газу, який вимірюється побутовими лічильниками газу в робочих умовах, до стандартних умов за результатами вимірювання об`єму газу низького тиску лічильниками, що не мають спеціальних пристроїв для автоматичного приведення до стандартних умов їх показів у разі зміни температури та тиску газу. Розрахунки об`єму газу, приведеного до стандартних умов, здійснюються з урахуванням коефіцієнтів коригування показів лічильників, визначених у цій Методиці. Такі розрахунки виконуються споживачами газу самостійно. Адміністративним судом відхилено твердження відповідача про те, що положення Методики не поширюється на побутових споживачів, оскільки зазначена вище норма Кодексу пов`язує приведення об`єму спожитого природного газу до стандартних умов не з порядком та процедурою, визначеними Методикою, а з числовими значеннями коефіцієнтів, які зазначені в додатках до методики. До того ж, Кодекс розроблений та затверджений Регулятором, нормативно-правове регулювання з цих питань є повноваженням саме Регулятора. Так, приведення об`єму природного газу до стандартних умов при здійсненні обліку та розрахунків за природний газ, використаний споживачами, прямо передбачено Кодексом газорозподільчих систем та Типовим договором. Стосовно доводів відповідача, що позивач не має права приводити об`єми природного газу до стандартних умов для здійснення комерційних розрахунків за використаний природний газ побутовими споживачами, оскільки покриття об`єктивної різниці у вимірах природного газу здійснюється за рахунок тарифу, адміністративний суд зазначив наступне. Відповідно до пунктів 1.1-1.5 наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України "Про визначення розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах" від 23.11.2011 №737 річні обсяги нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах розраховуються відповідно до Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 №264, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09 липня 2003 року за № 570/7891, Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 №264, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09 липня 2003 року за № 571/7892, та Методики визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі неприведення об`єму газу до стандартних умов, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 21.10.2003 №595, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2003 року за № 1224/8545. Газорозподільні підприємства самостійно згідно з методиками, зазначеними в підпункті 1.1 пункту 1 цього наказу, розраховують річні обсяги нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу на календарний рік та не пізніше ніж за 2 місяці до початку року подають їх на затвердження до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України. На підставі даних, отриманих від газорозподільних підприємств щодо розрахованих річних обсягів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України впродовж місяця затверджує щодо кожного газорозподільного підприємства розміри НВ і ВТВ природного газу в газорозподільних мережах на наступний календарний рік. Затверджені розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу є максимально допустимими для певного року. У разі непогодження розрахованих газорозподільним підприємством річних обсягів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу Міністерство енергетики та вугільної промисловості України надає йому вмотивовану відмову.» З огляду на зазначені вище обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва у рішенні від 11.12.2019 у справі №640/21064/18 дійшов висновку, що позивач правомірно та обґрунтовано при здійсненні обліку природного газу, використаного побутовими споживачами, приводив об`єми природного газу до стандартних умов для здійснення комерційних розрахунків за використаний природний газ побутовими споживачами. Натомість, відповідачем не наведено достатніх правових підстав для заборони позивачу приводити об`єми використаного природного газу побутовими споживачами до стандартних умов при здійсненні комерційних розрахунків за природний газ, що свідчить про неправомірність оскаржуваної постанови від 23 листопада 2018 року №1495. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 161/11800/19: "у період з грудня 2015 року по листопад 2020 року чинним законодавством не було належно врегульовано питання обчислення об`ємів спожитого природного газу побутовими споживачами, а регулятором та відповідним міністерством не було вчинено дій з належного урегулювання спірних правовідносин. За висновком Великої Палати Верховного Суду, обсяги питомих втрат природного газу при його вимірюванні побутовими лічильниками у разі неприведення об`єму газу до стандартних умов та обсяги природного газу на виробничо-технологічні витрати і нормативні витрати не були затверджені наказом Міненергетики від 25.12.2015 №847 та не увійшли до встановленого НКРЕКП тарифу розподілу природного газу. Саме тому вказані втрати були скомпенсовані шляхом приведення об`ємів природного газу, облікованих побутовими лічильниками у разі відсутності приладів для вимірювання температури та тиску газу до стандартних умов. У період з грудня 2015 року до листопада 2020 року, а саме у пункті 5.3 розділу V Типового договору №2498 передбачалося, що за розрахункову одиницю розподіленого та спожитого природного газу береться один кубічний метр (куб. м) природного газу, приведений до стандартних умов, визначених у Кодексі ГРМ. Також у пункті 6 глави 1 розділу ХV Кодексу ГРМ передбачалося, що за відсутності корекції тиску та температури у ЗВТ виміряний об`єм газу має бути приведений до стандартних умов за визначеною в цьому пункті формулою. Отже, нормами Кодексу ГРМ та положеннями Типового договору розподілу природного газу, які затверджені регулятором, встановлено обов`язок оператора ГРМ проводити розрахунки по вузлах обліку, які не обладнані корекцією тиску та температури, шляхом приведення об`єму природного газу до стандартних умов за показами побутових лічильників у разі відсутності приладів для вимірювання температури та тиску газу, оскільки прямих вказівок на те, що ці норми поширюються лише на комерційних споживачів, у законодавстві немає, а така можливість стосовно побутових споживачів прямо передбачена актами самого регулятора. Тобто на час виникнення спірних правовідносин не було передбачено жодних виключень щодо приведення об`єму природного газу спожитого побутовим споживачем до стандартних умов. Лише 06.11.2020 НКРЕКП прийняло постанову № 2033 «Про затвердження Методики визначення розмірів нормативних та виробничо-технологічних втрат/витрат природного газу при здійсненні розподілу природного газу та змін до деяких постанов НКРЕКП», яка набрала чинності 07.11.2020 та у якій було прямо зазначено, що приведення об`єму природного газу в точках комерційного обліку до стандартних умов поширюється виключно на випадки обліку природного газу, використаного споживачем, що не є побутовим." При цьому, колегія суддів зазначає, що в даному випадку подібність правовідносин у справі № 161/11800/19 з даною справою полягає у тому, що вирішення спору, в тому числі, залежить від правомірності приведення об`єму природного газу до стандартних умов за даними побутових лічильників у разі відсутності приладів для вимірювання температури тиску газу. Також, про подібність правовідносин у даній справі та справі № 161/11800/19 свідчить і постанова Верховного Суду від 20.04.2021 у справі № 910/2368/20, якою залишено без змін ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 зі справи № 910/2368/20 про зупинення провадження до прийняття судового рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі № 161/11800/19. Щодо висновку експерта, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає про те, що вказаний висновок експертів не було покладено в основу судового рішення та не спростовує правильних висновків суду першої інстанції. Доводи АМК, наведені у скарзі, про те, що на ТОВ "ГК "Нафтогаз України" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу" було покладено спеціальний обов`язок для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, у зв`язку з чим останнє отримало можливість постачання з 01.11.2018, водночас зазначене не впливає на висновки АМК, викладені у Рішенні АМК, враховуючи визначені часові межі досліджуваного ринку з грудня 2015 року до серпня 2019 року (стосується лише останніх 9 місяців із досліджуваних 45 місяців, а тому такі обставини не мають правового значення для справи), також не можуть бути підставами для задоволення апеляційної скарги. Слід зазначити, що згідно з Прикінцевими та Перехідними положеннями Закону України "Про ринок природного газу" частина шоста статті 11 цього Закону (обов`язковість відкриття постачальниками природного газу, на яких покладено спеціальні обов`язки, рахунків із спеціальним режимом використання) втрачає чинність з 1 квітня 2017 року; АМК не досліджено, що ТОВ "ГК "Нафтогаз України" з`явилось у переліку постачальників зі спеціальними обов`язками, які не мають права відмовити в постачанні природного газу побутовим споживачам. Водночас ці доводи не спростовують висновків судів про порушення АМК приписів Методики № 49-р та недоліків Рішення АМК у частині визначення меж ринку, а тому й не можуть вплинути на обґрунтованість висновків стосовно неповного з`ясування АМК обставин справи та, відповідно, не можуть бути і підставою для відступу від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.12.2021 зі справи № 910/2320/20. Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що доводи позивача щодо процесуальних порушень при прийнятті Рішення судом не приймаються з огляду на те, що недодержання органом Антимонопольного комітету України процедурних правил у розгляді справ про порушення конкурентного законодавства або при проведенні ним перевірки додержання суб`єктом господарювання конкурентного законодавства, може мати наслідком визнання господарським судом відповідного рішення такого органу недійсним лише у випадках, коли відповідне порушення унеможливило або істотно ускладнило з`ясування фактичних обставин, що мають значення для прийняття органом Антимонопольного комітету України правильного рішення у справі, наприклад, порушено право особи, яка бере участь у справі, на подання доказів, клопотань, усних і письмових пояснень (заперечень), пропозицій щодо питань, які виносяться на експертизу, тощо. Якщо порушення органом Антимонопольного комітету України процедурних правил у розгляді справи про порушення конкурентного законодавства не призвело до прийняття неправильного рішення по суті розглянутої ним справи, то у господарського суду з урахуванням положень частини другої статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" немає підстав для визнання оспорюваного рішення недійсним. В даному випадку місцевим господарським судом не встановлено порушення або неправильного застосування Комітетом процедурних норм, наслідком яких може бути визнання недійсним оскаржуваного Рішення. Водночас, статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Отже, колегія суддів зазначає, що з викладеного вище вбачається, що при прийнятті Рішення Антимонопольний комітет України неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, обставини, які мають значення для справи і які визнано встановленими, є недоведеними і не підтвердженими належними і допустимими доказами, а висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи і наведені порушення є підставою для визнання недійсним Рішення в частині, що стосується позивача, з огляду на що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог. З огляду на доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції, враховуючи послідовну практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, а також правил здійснення оцінки доказів у справах про визнання недійсними рішень Антимонопольного комітету України, та з дотриманням вимог статей 86, 236 ГПК України ухвалив судове рішення на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів у їх сукупності. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції. Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається. Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника. Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 року у справі №910/2380/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 року у справі № 910/2380/20 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2380/20. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України. Повний текст постанови складено 31.05.2023 року. Головуючий суддя О.В. Агрикова Судді А.О. Мальченко М.Г. Чорногуз