Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/11012/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/11012/20 Суддя (судді) першої інстанції: Журавель В.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Приватне сільськогосподарське підприємство "Переселенське-К", Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Плюс" про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішення, В С Т А Н О В И Л А Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДПС у Київській області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20 травня 2020 року №176662-5505-1016 та №176663-5505-1016. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року позов задоволено. Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що позивач є власником земельних ділянок та платником земельного податку, при цьому відсутні підстави для звільнення позивача від його сплати. Позивач та треті особи відзиви на апеляційну скаргу не подавали. В суді першої інстанції позиція позивача обґрунтовувалась тим, що земельні ділянки, які перебувають у власності позивача були передані ним в оренду ТОВ "Агро Плюс" для здійснення господарської діяльності, яке в подальшому передало їх в користування ПСГП "Переселенське-К" і саме на останнього покладено обов`язок зі сплати податкових зобов`язань, як землекористувача. Позиція ПСГП "Переселенське-К" в суді першої інстанції обґрунтовувалась тим, шо підприємством було сплачено податок за користування земельною ділянкою, що підтверджується платіжним дорученням № 6560 від 22 квітня 2020 року, а тому повторна сплата земельного податку позивачем буде подвійним оподаткуванням. ТОВ "Агро Плюс" в суді першої інстанції зазначало, що відповідно до ст.269 ПК України платником земельного податку є землекористувач земельної ділянки, тобто ПСГП "Переселенське-К". Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач являється власником земельних ділянок з місцезнаходженням - Київська область, Кагарлицький район, Переселенська сільська рада з кадастровими номерами 3222286000:02:013:0010 та 3222286000:02:013:0012, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.61-62, 70-71 т.1). 09 липня 2013 року між позивачем (орендодавець) та ТОВ "Агро Плюс" (орендар) укладено договори оренди земельної ділянки № б/н. Відповідно до вимог п. 1.1 розділу 1 яких, в порядку та на умовах визначених даними договорами орендодавець передає, а орендар приймає в строкове користування (оренду) земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які знаходяться на території Переселенської сільської ради Кагарлицького району, Київської області. Згідно з вимогами п. 2.1 та п. 2.2 розділу 2 наведених договорів, в оренду передаються земельні ділянки: загальною площею 3,2683 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222286000:02:013:0010 та загальною площею 3,2639 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222286000:02:013:0012. Відповдіно до п.3.1 договорів їх укладено строком на 10 років (а.с.55-58, 63-66 т.1). Передача позивачем земельних ділянок орендарю підтверджується актами приймання-передачі земельної ділянки (а.с.60, 68 т.1) 01 травня 2018 року між ТОВ "Агро Плюс" (Орендарем) та ПСГП "Переселенське-К" (Землекористувачем) укладено Договір про співпрацю №02/18, предметом якого є співпраця Сторін в процесі здійснення господарської діяльності, визначена у розділі 2 цього Договору. Вказаний договір є чинним та діє до 31 грудня 2020 р. Строк дії договору може бути продовжено за взаємною згодою сторін. Згідно з п. 2.1.4. Договору про співпрацю Орендар надав можливість Землекористувачу безперешкодно та на власний розсуд обробляти земельні ділянки, які належать Орендарю на праві користування (оренди) з правом засіву, вирощування та збору на них сільськогосподарських культур. Усі вирощені культури та зібрані на умовах цього Договору продукція є власністю Землекористувача, який вправі розпоряджатися ними на власний розсуд з метою отримання прибутку (а.с.30-34 т.1). 20.05.2020 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення форми «Ф»: - №176663-5505-1016 яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2020 рік у розмірі 865,95 грн (а.с.41 т.2); - №176662-5505-1016, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2020 рік у розмір 867,11 грн (а.с.54 т.1). Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржені позивачем у адміністративному порядку, однак рішенням Державної податкової служби України № 26706/6/99-00-06-02-04-06 від 01.09.2020 залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу позивача - без задоволення (а.с.224 т.1). Вважаючи наведені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що користувачем земельних ділянок є ПСГП "Переселенське-К", яке користується ними на належній правовій підставі та відповідно до ст. 269 ПК відображає їх у податковій декларації платника єдиного податку четвертої групи та сплачує податок, що підтверджується доказами, які наявні в матеріалах справи, при цьому, обов`язок зі сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування. За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Відповідно до п.36.1, 36.2, 36.4 ст.36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором. Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента. Згідно з п.37.1, 37.2 ст.37 ПК України підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов`язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов`язує сплату ним податку. Норми п.38.1 та 38.2 ст.38 ПК України встановлюють, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку. За правилами пп.14.1.72 і 14.1.73 п.14.1 ст.14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів; землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Із змісту ст.269 ПК України випливає, що платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. У свою чергу об`єктами оподаткування цього податку є, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (пп.270.1.1 п.270.1 ст.270 ПК України). Приписи п.287.1 ст.287 ПК України визначають, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Колегією суддів враховується, що відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Отже, як правильно підкреслив суд першої інстанції, об`єктом плати за землю є земельна ділянка, надана в користування з метою провадження господарської діяльності підприємства, а майнові права на вказану земельну ділянку передаються до складеного капіталу такого підприємства, яке реалізуючи права землекористувача, має обов`язок внесення плати за землю. Саме з таких підприємств плата за землю справляється щорічно у вигляді земельного податку або орендної плати. З системного аналізу норм Податкового кодексу України можна зробити висновок, що після укладення договору користування землею, обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює саме юридична особа, відповідно земельний податок підлягає сплаті фактичним землекористувачем, яким у спірному випадку є ПСГП «Переселенське-К», що випливає із змісту укладених договорів між позивачем і ТОВ «Агро Пульс», а також договору про співпрацю - між ТОВ «Агро Пульс» і ПСГП «Переселенське-К». Колегія суддів звертає увагу, що учасниками справи не заперечується, що ПСГП «Переселенське-К» сплатило податок за користування земельними ділянками, які перебувають у власності позивача, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (а.с.217-223 т.1). Самостійне нарахування ПСГП «Переселенське-К» податкових зобов`язань за користування земельними ділянками також відображено підприємством у податковій декларації платника єдиного податку 4 групи за 2020 рік, з врахуванням відомостей про наявність земельних ділянок (а.с.78-216 т.1). Відтак, сплата позивачем визначених контролюючим органом у спірних індивідуальних актах податкових зобов`язань матиме своїм наслідком подвійне оподаткування. У площині вищезазначеного суд апеляційної інстанції зауважує, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, реєстрація будь-якого речового права лише підтверджує (засвідчує) право використання певним майном, а не надає правомочності щодо його використання як такого. Внесення права користування до реєстру речових прав носить суто формальний характер та не є визначальним за даних правовідносин. При цьому, учасниками у справі не оспорюється фактичне (безпосереднє) використання земельної ділянки саме ПСГП «Переселенське-К», як і факт сплати підприємством податку за користування земельними ділянками з кадастровими номерами 3222286000:02:013:0010 та 3222286000:02:013:0012. Посилання апелянта на те, що ПСГП «Переселенське-К» не є землекористувачем належних на праві власності позивачу земельних ділянок, відхиляються судом з огляду на таке. Зміст наведених вище норм Податкового кодексу України свідчить, що останні не деталізують вимог до правового титулу, відповідно до якого в особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки. Виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є єдиною та обов`язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користуванні платника, оскільки оренда є лише одним із видів права користування землею. Податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов`язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника. Обов`язок із сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2023 у справі №824/230/17-а та від 28.04.2020 у справі №814/536/15. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом безпідставно, оскільки податкове зобов`язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» сплачено землекористувачем ПСГП «Переселенське-К», у той час як цього ж податку позивачем призведе до подвійного оподаткування. З приводу аргументів Відповідача щодо неможливості застосування приписів п.281.3 ст.281 ПК України колегія суддів зазначає, що цією нормою передбачені пільги щодо сплати земельного податку для фізичних осіб. Так, п.281.3 ст.281 ПК України встановлює, що від сплати податку звільняються на період дії єдиного податку четвертої групи власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику єдиного податку четвертої групи. Разом з тим колегія суддів зауважує, що ні позивач, ні треті особи не вимагають застосування пільг до себе щодо сплати земельного податку, що підтверджується фактом сплати такого ПСГП «Переселенське-К» за відповідні земельні ділянки. Посилання Апелянта на необхідність врахування при вирішенні цього спору позиції Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №320/3643/21 колегія суддів вважає помилковим, оскільки в Україні відсутній інститут прецедентного права та відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 12.02.2019 у справі №822/3241/15, на яку посилається ГУ ДПС у Київській області, не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки в ній викладено висновок щодо неможливості делегування обов`язку із сплати орендної плати за землю (ст.288 ПК України) при передачі земельної ділянки в суборенду, у той час як у межах даної справи спірним є питання правильності сплати земельного податку (ст.287 ПК України) фактичним землекористувачем, а не власником земельної ділянки. З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, за наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 травня 2020 року №176662-5505-1016 та №176663-5505-1016, якими позивачу визначено зобов`язання зі сплати податку за землю за земельні ділянки, що перебувають у користуванні ПСГП «Переселенське-К», та який здійснює сплату до бюджету відповідних платежів за вказані земельні ділянки. Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Зокрема, в п.30 Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, зазначено, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно п.29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод не можна розуміти як такий, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Повний текст постанови складено 31 травня 2023 року. Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді Л.В.Бєлова А.Ю.Кучма