Ухвала КЦС ВС № 466/3398/21

Ухвала 24 травня 2023 року м. Київ справа № 466/3398/21 провадження № 61-2058св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Відкрите акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Тишківська Роксоляна Іванівна, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 14 грудня 2021 року у складі судді Едер П. Т. та постанову Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра»), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» (далі - ТОВ «Преміум Лігал Колекшн»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп»), третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Тишківська Р. І., про визнання недійсним договору іпотеки та скасування заборони відчужень, посилаючись на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 08 квітня 2013 року, ухваленого у справі № 2-743/11, яким підтверджено незаконність вибуття квартири з його володіння та витребувано цю квартиру з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , яка передала спірне житло в іпотеку банку за оспорюваним договором іпотеки. При цьому ОСОБА_2 уклала з ВАТ «КБ «Надра» договір іпотеки в день придбання нею (іпотекодавцем) спірної квартири, а саме 27 лютого 2008 року, і цього ж дня приватним нотаріусом Тишківською Р. І., у зв`язку з посвідченням вказаного правочину, було накладено заборону на відчуження квартири, про що вчинено відповідний запис в реєстрі за №

734. Наявність заборони на відчуження квартири та іпотечного договору, стороною якого він не був, позбавляє його можливості належним чином користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: поновити строк звернення до суду; визнати недійсним договір іпотеки від 27 лютого 2008 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , укладений між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тишківською Р. І. та зареєстрований в реєстрі за № 733; вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження № 31006129 та запис про іпотеку № 31006169; скасувати заборону та вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження № 31006129 (заборону) відчуження квартири АДРЕСА_1 , внесений на підставі згаданого договору іпотеки. Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 14 грудня 2021 року позов задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки від 27 лютого 2008 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , укладений між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тишківською Р. І. та зареєстрований в реєстрі за №

733. Вилучено (припинено) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження № 31006129 та запис про іпотеку № 31006169. Скасовано заборону та вилучено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження № 31006129 (заборону) відчуження квартири АДРЕСА_1 , внесений на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тишківською Р. І. Рішення місцевого суду мотивоване тим, щоіпотекодавець ОСОБА_2 не була власником спірної квартири, яка є предметом іпотеки, і не мала права на розпорядження цим майном та передачу його в іпотеку, а тому наявні підстави для визнання договору іпотеки недійсним і скасування заборони на відчуження майна, накладеної приватним нотаріусом у зв`язку з посвідченням вказаного правочину. Строк звернення до суду з цим позовом для ОСОБА_1 обчислюється з моменту, коли його представник 27 листопада 2020 року ознайомився з матеріалами справи № 2-1427/10, в яких знаходився оспорюваний договір іпотеки. Про наявність заборони на відчуження спірної квартири позивач дізнався лише 15 квітня 2021 року, тому вказаний строк підлягає поновленню як такий, що пропущений з поважних причин. Постановою Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 14 грудня 2021 року - без змін. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Посилання заявника на необхідність застосування наслідків спливу позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки законність права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру, що є предметом іпотеки, підтверджена ухваленим 08 квітня 2013 року рішенням суду, на підставі якого він зареєстрував 28 березня 2019 року право власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, а відтак, саме з цього часу позивач, будучи законним власником квартири, міг ставити питання про захист свого порушеного права. Доказів, які свідчили б про те, що ОСОБА_1 було раніше відомо про існування заборони на відчуження спірного майна у зв`язку з укладення договору іпотеки, матеріали справи не містять. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи. У лютому 2023 року ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 14 грудня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2022 рокуі ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що суди не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15, від 09 грудня 2020 року у справі № 715/32/18, від 13 січня 2021 року у справі № 712/7975/17, від 24 лютого 2021 року у справі № 367/4613/18-ц, від 11 серпня 2021 року у справах № 523/7609/17, № 329/253/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 200/4037/19, від 19 жовтня 2022 року у справі № 354/397/17, від 12 січня 2023 року у справі № 940/1275/20, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19. На момент укладення договору іпотеки 27 лютого 2008 року ОСОБА_2 була власником переданої в іпотеку квартири, договір купівлі-продажу про придбання нею спірного об`єкта нерухомості був правомірний, а право власності зареєстроване в державному реєстрі речових прав. Укладаючи договір іпотеки, ВАТ КБ «Надра» діяло добросовісно та вжило всіх залежних від нього заходів задля перевірки наявності в іпотекодавця повноважень на відчуження спірної квартири. Лише заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 08 квітня 2013 року у справі № 2-743/11 було витребувано спірну квартиру з володіння ОСОБА_2 та визнано за ОСОБА_1 право власності на неї. Отже, на момент вчинення оспорюваного правочину банк не знав і не міг знати, що договір іпотеки укладено нібито з порушенням прав та інтересів позивача. Оскільки суди в цій справі не встановили обставин щодо недобросовісності іпотекодержателя, то відсутні підстави для визнання недійсним договору іпотеки та скасування реєстраційних записів і обтяжень. Крім того, суди безпідставно не застосували інститут позовної давності. Доведення факту, через який ОСОБА_1 не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини звернувся за його захистом до суду, недостатньо, оскільки позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про таке порушення. Так, ОСОБА_1 був учасником справи № 2-1427/10, а тому ще у 2010 році він мав можливість ознайомитися з оспорюваним договором іпотеки, який містився в матеріалах цієї справи. Посилання апеляційного суду на те, що позивач зареєстрував право власності на спірну квартиру 28 березня 2019 року, а відтак, саме з цього часу він, будучи законним власником майна, міг ставити питання про захист свого порушеного права, є безпідставним, оскільки державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право. Крім того, закон не передбачає такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про державну реєстрацію права. У квітні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Колібанич О. Я. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Рух справи в суді касаційної інстанції. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду міста Львова. 10 квітня 2023 року справа № 466/3398/21 надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Частиною першою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду у складі колегії судів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 523/7609/17 (провадження № 61-15309св19) та від 17 листопада 2021 року у справі № 200/4037/19 (провадження № 61-18471св20), з огляду на таке. Судами встановлено, що 27 лютого 2008 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 056/45/08-ф, за яким позичальник отримала кредит в розмірі 70 815,20 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 27 лютого 2008 року між ВАТ «КБ «Надра» (іпотекодержателем) та ОСОБА_2 (іпотекодавцем) було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тишківською Р. І. та зареєстрований в реєстрі за № 733, предметом якого є належна іпотекодавцю квартира АДРЕСА_1 . Цього ж дня, 27 лютого 2008 року, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тишківською Р. І. накладено заборону на відчуження предмета іпотеки. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 28 липня 2010 року у справі № 2-8132/2010 стягнуто солідарно з позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 27 лютого 2008 року № 056/45/08-ф в розмірі 80 415,96 доларів США. 17 липня 2020 року між АТ «КБ «Надра» і ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» було укладено договір № GL48N718070_l_2 про відступлення права вимоги, за яким ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» набуло права вимоги до ОСОБА_2 за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами. Цього ж дня, 17 липня 2020 року, між ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» і ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» було укладено договір № GL48N718070_l_2-N про відступлення права вимоги, за яким ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» набуло права вимоги до ОСОБА_2 за кредитним та іпотечним договорами. Судами також встановлено, що заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 08 квітня 2013 року у справі № 2-743/11 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , треті особи: Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Мандрощук В. Є., Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Тишківська Р. І., АТ «КБ «Надра», Орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 25 грудня 1997 року між продавцями ОСОБА_1 і ОСОБА_6 , в інтересах яких як законний представник діяла їхня мати ОСОБА_5 , та покупцем ОСОБА_7 . Витребувано згадану квартиру з володіння ОСОБА_2 та визнано за ОСОБА_1 право власності на цю квартиру. У справі № 2-743/11 місцевий суд встановив, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири від 25 грудня 1997 року ОСОБА_1 був неповнолітнім, а тому від його імені та від імені неповнолітнього ОСОБА_6 діяла їхня мати ОСОБА_5 , яка продала спірну квартиру ОСОБА_7 , який 06 жовтня 2007 року відчужив це майно на користь ОСОБА_4 , а останній, у свою чергу, -продав 27 лютого 2008 року цю ж квартиру ОСОБА_2 . Разом з тим згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто ще до продажу 06 жовтня 2007 року спірної квартири ОСОБА_4 , відтак, від імені продавця діяла інша (невстановлена) особа. За даним фактом прокуратурою Шевченківського району міста Львова було порушено кримінальну справу. Крім того, ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 07 лютого 2008 року було накладено арешт на згадане житло, однак, незважаючи на заборону відчуження, 27 лютого 2008 року ОСОБА_4 уклав договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_2 , що суперечить закону. Посилаючись на те, що правочин, який вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх неповнолітніх дітей і що ОСОБА_7 не міг продати вищезгадану квартиру ОСОБА_4 , а останній, у свою чергу, - відчужити це майно на користь ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 25 грудня 1997 року між продавцями ОСОБА_1 і ОСОБА_6 , в інтересах яких діяла їхня мати ОСОБА_5 , та покупцем ОСОБА_7 , витребування згаданого житлового приміщення з володіння останнього власника ОСОБА_2 та визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру. Відповідно до частини першої статті 626, частини першої статті 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). В постанові Верховного Суду у складі колегії судів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 523/7609/17 (провадження № 61-15309св19), на яку міститься посилання в касаційній скарзі і в якій вирішувалося питання про визнання недійсним договору іпотеки, вказано, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили». У справі, яка переглядається, суди встановили, що на момент укладення договору іпотеки 14 серпня 2007 року Особа-1 (іпотекодавець) була власником переданого в іпотеку нежитлового приміщення, договір купівлі-продажу від 07 травня 2007 року про придбання нею спірного об`єкту нерухомості був правомірний, а право власності зареєстроване в державному реєстрі речових прав. Лише рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 11 жовтня 2010 року у справі № 2-1129/2010 договір купівлі-продажу від 07 травня 2007 року, укладений між Особа-1 та Особа-2, визнаний недійсним, а майно витребуване в Особа-1 (іпотекодавця). Банк покладався на відповідні обставини на момент укладення оспорюваного договору і тому уклав договір іпотеки. За таких обставин та ураховуючи, що обставин щодо недобросовісності іпотекодержателя суди у цій справі не встановили, підстав для визнання недійсним договору іпотеки, а також похідних вимог щодо скасування записів про державну реєстрацію та обтяження немає. В постанові Верховного Суду у складі колегії судів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 200/4037/19 (провадження № 61-18471св20), на яку міститься посилання в касаційній скарзі і в якій також вирішувалося питання про визнання недійсним договору іпотеки, зазначено, що у справі, яка переглядається, суди встановили, що на момент укладення оспорюваного договору іпотеки право власності на предмет іпотеки (домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 ) було зареєстровано за іпотекодавцем Особа-1. При цьому обставин щодо недобросовісності іпотекодержателя суди в цій справі не встановили. З огляду на викладене відсутні підстави для визнання договору іпотеки № 014/3172/50898/82/841 від 09 липня 2008 року, укладеного між Особа-1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», недійсним. Позовні вимоги про визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним та скасування реєстраційних записів задоволенню також не підлягають як такі, що є похідними від вирішення позовної вимоги про визнання договору іпотеки недійсним. Доводи касаційної скарги з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року в справі № 523/7609/17 (провадження № 61-15309св19), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення прийняті без додержання норм матеріального й процесуального права, у зв`язку з чим касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені судові рішення - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20, пункт 39) конкретизувала свої висновки щодо подібності правовідносин, зазначивши таке. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. З огляду на наведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла переконання, що спірні правовідносини та правовідносини у справах № 523/7609/17 (провадження № 61-15309св19) та № 200/4037/19 (провадження № 61-18471св20) є подібними за своїм змістом. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду врахувала, що: - як у справі, що переглядається, так і у справах № 523/7609/17 (провадження № 61-15309св19) та № 200/4037/19 (провадження № 61-18471св20) виникли спори щодо визнання недійсними договорів іпотеки, сторонами яких позивачі не були; - в усіх справах у спірних правовідносинах на момент укладення договору іпотеки іпотекодавець був власником переданого в іпотеку об`єкта нерухомості, договір купівлі-продажу про придбання ним спірного майна був правомірний, а право власності зареєстроване в державному реєстрі речових прав. Банк покладався на відповідні обставини на момент вчинення оспорюваного правочину і тому уклав договір іпотеки; - підставою звернення до суду з позовами стала подальша (після укладення договору іпотеки) реєстрація за позивачем права власності на предмет іпотеки на підставі судового рішення, зокрема про визнання договору-купівлі продажу об`єкта нерухомості недійсним та витребування в іпотекодавця спірного майна; - позивачі у справах звернулися до суду з позовами про визнання недійсними договорів іпотеки та скасування реєстраційних записів і обтяжень. Підсумовуючи наведене, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у справі, яка переглядається, та у справах № 523/7609/17 (провадження № 61-15309св19) і № 200/4037/19 (провадження № 61-18471св20), розглянутих Верховним Судом у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, є подібними, мають певні спільні риси, а тому висновки, зроблені колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постановах від 11 серпня 2021 року у справі № 523/7609/17 (провадження № 61-15309св19) та від 17 листопада 2021 року у справі № 200/4037/19 (провадження № 61-18471св20), є обов`язковими для застосування у справі, яка переглядається, якщо Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не відступить від цих висновків. Водночас колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погоджується з висновками колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними в раніше ухвалених постановах від 11 серпня 2021 року у справі № 523/7609/17 (провадження № 61-15309св19) та від 17 листопада 2021 року у справі № 200/4037/19 (провадження № 61-18471св20), про те, що у випадку невстановлення недобросовісності іпотекодержателя відсутні підстави для визнання недійсним договору іпотеки, та вважає за необхідне переглянути їх (відступити від них) з огляду на таке. В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені спірним договором та в результаті визнання недійсним договору її порушені права та/або інтереси будуть відновлені. Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Відповідно до частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відтак, правочин, який визнаний судом недійсним, не породжує наслідків у вигляді визнання за набувачем права власності на спірне майно. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 201/9100/16-ц (провадження № 14-424цс18) зазначено, що ЦК України передбачає, зокрема такий самостійний спосіб захисту права власності та інших речових прав, як витребування майна з чужого незаконного володіння - віндикація (стаття 388 ЦК України), зокрема і від добросовісного набувача. При цьому, правова природа вказаного вище способу захисту цивільного права полягає у тому, що він застосовується лише в разі визнання договору недійсним чи нікчемності договору, як підстави позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі, тобто не стороні недійсного правочину. В даному випадку кінцевою метою позову (повернути майно у своє володіння) та основним засобом захисту права власності є речово-правовий (віндикаційний позов), суть якого - витребування власником свого майна з чужого володіння, що може бути досягнуто виключно з обов`язковою наявністю такої передумови, як визнання судом недійсним договору про відчуження раніше переданого попередньому набувачу (покупцю) цього ж майна. Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За змістом частин першої, четвертою статті 3 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення оспорюваного правочину, іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до статті 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору. В постанові Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 308/1324/21 (провадження № 61-8476св22), в якій також вирішувалося питання про визнання недійсним договору іпотеки, зазначено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 травня 2015 року у справі № 308/1934/15-ц та рішенням цього суду від 01 жовтня 2015 року у справі № 308/10982/15-ц, які набрали законної сили, встановлено, що предмет іпотеки не належав і не належить на праві власності іпотекодавцю Особа-1, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що на момент укладення іпотечного договору від 19 липня 2007 року іпотекодавець Особа-1 не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, а тому не була уповноважена на розпорядження та передавання вказаного майно в іпотеку, у зв`язку з чим іпотечний договір суперечить положенням статті 5 Закону України «Про іпотеку», що є підставою для визнання такого договору недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України. Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що укладений іпотечний договір порушує права і законні інтереси позивача Особа-2, яка є власником майна переданого в іпотеку, та створює їй перешкоди в користуванні та розпорядженні цим майном, та обґрунтовано захистили порушені права позивача. Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували вимоги статті 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника, оскільки зазначена норма стосується переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, однак в даному випадку Особа-1 (іпотекодавець) не набула право власності на майно, що було предметом іпотеки, і вона не відчужувала предмет іпотеки третім особам. До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Як у справах № 523/7609/17 та № 200/4037/19, так і в цій справі на момент укладення договору іпотеки іпотекодавець був власником переданого в іпотеку об`єкта нерухомості, договір купівлі-продажу щодо придбання ним спірного майна був правомірний, а право власності зареєстроване в державному реєстрі речових прав. Разом з тим за наявності рішення суду про витребування позивачем свого майна (предмета іпотеки) з чужого володіння іпотекодавця добросовісність іпотекодержателя не має значення, оскільки за цих умов право іпотеки припиняється і особа (позивач), яка повернула своє майно (предмет іпотеки), не набуває статусу іпотекодавця, так як таке повернення (на підставі рішення суду) власником (позивачем) свого майна унеможливлює застосування статті 23 Закону України «Про іпотеку», за змістом якої у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою; особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки. Суди попередніх інстанцій в цій справі правильно зазначили, що оспорюваний іпотечний договір та встановлені на його підставі обтяження порушують права і законні інтереси позивача, який є власником майна, переданого в іпотеку, та створюють йому перешкоди в розпорядженні цим майном, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним у вищезгаданій постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 308/1324/21 (провадження № 61-8476св22). Наведене свідчить про наявність різної судової практики Верховного Суду при вирішення спорів у подібних правовідносинах, які стосуються визнання недійсними договорів іпотеки, виходячи з того, чи необхідно встановлення обставин добросовісності (недобросовісності) іпотекодержателя на час укладення таких договорів. Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування наведених норм матеріального права (стаття 3 ЦК України щодо добросовісності як загальної засади цивільного законодавства, стаття 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину в їх поєднанні і взаємозв`язку зі статтею 23 Закону України «Про іпотеку» щодо дійсності іпотеки в разі переходу права власності на предмет іпотеки) у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду у складі колегії судів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 523/7609/17 (провадження № 61-15309св19) та від 17 листопада 2021 року у справі № 200/4037/19 (провадження № 61-18471св20), в порядку, встановленому частиною першою статті 403 ЦПК України, передавши справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Керуючись частиною другою статті 403, частиною четвертою статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Тишківська Роксоляна Іванівна, про визнання недійсним договору іпотеки та скасування заборони відчуженьза касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 14 грудня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року. Ухвала оскарженню не підлягає. ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук