Постанова 4812 № 489/2592/22

31.05.23 22-ц/812/496/23 Провадження № 22-ц/812/496/23 Головуючий суду першої інстанції Мікульшина Г.А. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 травня 2023 року м. Миколаїв Справа № 489/2592/22 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., при секретарі судового засідання Андрієнко Л.Д., представника позивача Чуб Т.В., відповідача ОСОБА_1 представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Мікульшиної Г.А., в залі судового засідання в м. Миколаїв, повний текст якого складено 06 березня 2023 року, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку спільного сумісного майна подружжя, В С Т А Н О В И В: 12 вересня 2022 року ОСОБА_3 через свого представника адвоката Чуб Т.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про реальний поділ спільного майна подружжя. Проте під час підготовчого засідання у справі змінив предмет позову та подав уточнену позовну заяву про визнання права власності на частку спільного сумісного майна подружжя, яка ухвалою суду першої інстанції від 23 січня 2023 року прийнята до розгляду. Доводи позову обґрунтовував тим, що 28 липня 1987 року між сторонами було укладено шлюб. В період шлюбу подружжям було придбано наступне майно: - автомобіль марки TOYOTA модель LAND CRUISER 150 легковий універсал В, 2011 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого зазначено ОСОБА_3 . Автомобіль знаходиться в користуванні позивача та його вартість становить 880 401 грн; - автомобіль марки TOYOTA модель RAV 4, легковий універсал, 2007 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_2 власником якого зазначено ОСОБА_3 . Автомобіль знаходиться в користуванні відповідача та його вартість становить 447 655 грн; - трикімнатна квартира АДРЕСА_1 . Власником квартири зазначена ОСОБА_1 та її вартість становить 874 356 грн; - гараж № НОМЕР_3 в автокооперативі «Темп» в м. Миколаєві, з підвалом загальною площею 24,3 кв.м. Власником зазначена ОСОБА_1 та його вартість становить 126 091 грн; - садовий будинок за адресою АДРЕСА_2 . Власником зазначена ОСОБА_1 та його вартість становить - 947 571,5 грн; - земельна ділянка кадастровий номер 4823383000:08:000:0070 площею 0,0405 га, розташовану за адресою АДРЕСА_2 . Власником зазначена ОСОБА_1 та її вартість становить 23 854,5 грн. За оцінкою, яка надана позивачем, та не оспорюється відповідачем загальна вартість майна придбаного у шлюбі становить 3 299 929 грн. Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив суд визначити ідеальні частки у спільному майні пожружжя і залишити майно у спільній частковій власності. Визнати за ОСОБА_3 право спільної часткової власності: -на частку автомобіля марки TOYOTA модель LAND CRUISER 150 легковий універсал В, 2011 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 ; -на частку автомобіля марки TOYOTA модель RAV 4, легковий універсал, 2007 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_2 ; -на частку трикімнатна квартира АДРЕСА_1 ; -на частку гаражу НОМЕР_3 в автокооперативі «Темп» в м. Миколаєві, з підвалом загальною площею 24,3 кв.м. - на частку садового будинку за адресою АДРЕСА_2 -на частку земельної ділянки кадастровий номер 4823383000:08:000:0070 площею 0,0405 га, розташовану за адресою АДРЕСА_2 . Визнати за ОСОБА_1 право спільної часткової власності: -на частку автомобіля марки TOYOTA модель LAND CRUISER 150 легковий універсал В, 2011 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 ; -на частку автомобіля марки TOYOTA модель RAV 4, легковий універсал, 2007 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_2 ; -на частку трикімнатна квартира АДРЕСА_1 ; -на частку гаражу НОМЕР_3 в автокооперативі «Темп» в м. Миколаєві, з підвалом загальною площею 24,3 кв.м. - на частку садового будинку за адресою АДРЕСА_2 -на частку земельної ділянки кадастровий номер 4823383000:08:000:0070 площею 0,0405 га, розташовану за адресою АДРЕСА_2 . У порядку поділу спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 припинити право власності позивача ОСОБА_3 : -на частку автомобіля марки TOYOTA модель LAND CRUISER 150 легковий універсал В, 2011 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 ; -на частку автомобіля марки TOYOTA модель RAV 4, легковий універсал, 2007 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_2 У порядку поділу спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 припинити право власності відповідача ОСОБА_1 : -на частку трикімнатна квартира АДРЕСА_1 ; -на частку гаражу НОМЕР_3 в автокооперативі «Темп» в м. Миколаєві, з підвалом загальною площею 24,3 кв.м. - на частку садового будинку за адресою АДРЕСА_2 -на частку земельної ділянки кадастровий номер 4823383000:08:000:0070 площею 0,0405 га, розташовану за адресою АДРЕСА_2 . Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2023 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 06 березня 2023 року, позов задоволено. Визнано об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 : - автомобіль марки TOYOTA модель LAND CRUISER 150 легковий універсал В, 2011 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 ; - автомобіль марки TOYOTA модель RAV 4, легковий універсал, 2007 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_2 ; - квартиру АДРЕСА_1 ; - садовий будинок за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 86 кв.м.; - земельну ділянку кадастровий номер 4823383000:08:000:0070 площею 0,0405 га, розташовану за адресою АДРЕСА_2 ; - гараж № НОМЕР_3 з підвалом в обслуговуючому автогаражному кооперативі «Темп» в м. Миколаєві, загальною площею 24,3 кв.м. Поділено спільне сумісне майно колишнього подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна колишнього подружжя право власності на: - частку автомобіля марки TOYOTA модель LAND CRUISER 150 легковий універсал В, 2011 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 ; - частку автомобіля марки TOYOTA модель RAV 4, легковий універсал, 2007 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_2 ; - частку квартири АДРЕСА_1 припинивши право власності ОСОБА_1 на частку цього майна; - частку садового будинку за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 86 кв.м, припинивши право власності ОСОБА_1 на частку цього майна; - частку земельної ділянки кадастровий номер 4823383000:08:000:0070 площею 0,0405 га, розташовану за адресою АДРЕСА_2 , припинивши право власності ОСОБА_1 на частку цього майна; - частку гаражу № НОМЕР_3 з підвалом в обслуговуючому автогаражному кооперативі «Темп» в м. Миколаєві, загальною площею 24,3 кв.м, припинивши право власності ОСОБА_1 на частку цього майна. Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна колишнього подружжя право власності на: - частку автомобіля марки TOYOTA модель LAND CRUISER 150 легковий універсал В, 2011 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 , припинивши право власності ОСОБА_3 на частку цього майна; - частку автомобіля марки TOYOTA модель RAV 4, легковий універсал, 2007 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_2 , припинивши право власності ОСОБА_3 на частку цього майна; - частку квартири АДРЕСА_1 ; - частку садового будинку за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 86 кв.м.; - частку земельної ділянки кадастровий номер 4823383000:08:000:0070 площею 0,0405 га, розташовану за адресою АДРЕСА_2 ; - частку гаражу № НОМЕР_3 з підвалом в обслуговуючому автогаражному кооперативі «Темп» в м. Миколаєві, загальною площею 24,3 кв.м. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір в розмірі 12 405,00 грн, а також витрати на проведення незалежної оцінки спірного майна подружжя, що разом становить 6 900,00 грн, що разом становить 19 305,00 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне майно було набуте сторонами в період перебування у шлюбі, між сторонами відсутній шлюбний договір, будь-яка домовленість про розподіл майна, вказане майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а іншого відповідачем не доведено. А саме необхідно визнати вищезазначене майно об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя та в порядку поділу спільного майна визнати за кожним із сторін право власності на його частку, припинивши право власності на 1/2 частку того із подружжя, за яким одноособово зареєстроване спірне майно. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, де посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, просила його скасувати та ухвалити нове, яким здійснити поділ майна подружжя, визнавши за ОСОБА_4 право власності на: автомобіль марки TOYOTA модель LAND CRUISER 150 легковий універсал В, 2011 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 ; садовий будинок і земельну ділянку, розташовану за адресою АДРЕСА_2 ; Визнати за нею право власності на: автомобіль марки TOYOTA модель RAV 4, легковий універсал, 2007 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_2 ; квартиру АДРЕСА_1 та гараж № НОМЕР_3 з підвалом в обслуговуючому автогаражному кооперативі «Темп» в м. Миколаєві, загальною площею 24,3 кв.м. Стягнути з ОСОБА_3 на її користь компенсацію вартості майна, що є спільною сумісною власністю колишнього подружжя, при його розподілі грошові кошти в сумі 403 725 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що твердження суду першої інстанції про те, що добровільно здійснити розподіл спільного майна подружжя відповідач відмовляється, не відповідає дійсності. За попередньою домовленістю між сторонами майно було розподілено так, як цього просить заявник в апеляційній скарзі. Підставою такого розподілу був порядок користування майном та причини і підстави його набуття. Рішення суду у теперішньому вигляді не може бути виконано, адже без згоди співвласника неможливо вчинити жодної дії з майном, як то продати, здати в оренду, обміняти, подарувати, тощо. Тобто порушується основні засади здійснення правосуддя, визначені статтею 2 ЦПК України вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Втрачається поняття ефективності захисту прав громадян. Крім того, судом не враховано, що автомобілем марки TOYOTA модель LAND CRUISER 150 користувався позивач. На цьому автомобілі позивач виїхав на непідконтрольну територію України, де знаходиться автомобіль зараз невідомо. До матеріалів справи було долучено квитанції про часткову сплату відповідачем коштів за кредитним договором за спірний автомобіль, як доказ того, що відповідач сплачувала за спірний автомобіль в період відсутності позивача. Між тим, судом не було прийнято цей доказ до уваги. Майно, що розподіллено судом в ідеальних частках, є неподільним, користуватись ним спільно сторони в будь-якому випадку не зможуть, адже суд не встановлює порядок користування цим майном, а сплатити частину вартості за нього відповідач не матиме змоги, оскільки позивач не перебуває на території України. Тож суд завідомо виніс рішення, що не буде виконуватися, сторони не зможуть здійснювати свої права щодо вільного володіння, користування та розпорядження належним їм майном. Крім того, під час розгляду справи була виконана незалежна оцінка, яка врешті решт виявилась абсолютно непотрібною, оскільки реального поділу спільного майна подружжя не відбулося. Водночас за виконання такої оцінки суд зобов`язав відповідача сплатити її вартість, тобто відшкодувати позивачу придбання «непотрібного» доказу. Адже при винесенні рішення суд жодним чином не керувався будь-якою оцінкою просто вказавши частку від всіх кожної складової спільного сумісного майна подружжя. В постанові Верховного Суду № 158/2229/16 зазначено, що для поділу майна подружжя необхідно: визначити вартість майна; визначити обсяг майна подружжя; встановити джерела придбання такого майна. Про такі джерела доходу позивач суд не запитував. У відзиві на апеляційну скаргу позивач, в інтересах якого діє його представник адвокат Чуб Т.В., зазначав, що доводи апеляційної скарги не спростовують обставин справи, які були встановлені судом, та не спростовують законність і обґрунтованість судового рішення. При визначенні ідеальної частки колишнього подружжя при поділі майна суд правомірно керувався вимогами частини 1 статті 70 Сімейного кодексу України, якою передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідач зазначає, що поділ майна повинен бути зроблений відповідно до вимог статті 71 Сімейного Кодексу України, тобто реальний. При цьому, зустрічного позову або окремого позову зі своїми позовними вимогами не заявляє. Такий поділ майна, на думку позивача, відповідає його інтересу на теперішній час, не позбавляє відповідача вільно користуватися майном, та не позбавляє права не звернення до суду з позовом про реальний поділ майна, про встановлення порядку користування майном. Доводи відповідача про неможливість спільного користування автомобілями є передчасним. Запропонований відповідачем поділ майна не відповідає інтересам позивача, не відповідає ідеальним часткам подружжя, а бажання відповідача отримати компенсацію за частину майна при його реальному поділі не узгоджується з матеріальними можливостями позивача на теперішній час. Згоди на виплату компенсації на користь ОСОБА_1 позивач не надавав. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі з 28 липня 1987 року, який було зареєстровано Виконавчим комітетом Китайгородської сільської ради Іллінецького району Вінницької області, актовий запис №

12. Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію власником автомобіля марки TOYOTA модель LAND CRUISER 150 легковий універсал В, 2011 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_3 .. Згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, сформованого за допомогою вебпорталу «Дія», власником автомобіля марки TOYOTA модель RAV 4, легковий універсал, 2007 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_2 , є ОСОБА_3 . Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 жовтня 2022 року власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу № 326, посвідченого 16 квітня 2015 року приватним нотаріусом Валієвою В.В.. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 жовтня 2022 року ОСОБА_1 є власником садового будинку АДРЕСА_2 - на підставі витягу з рішення № 7 від 19 лютого 2013 року Виконавчого комітету Мішково-Погорілівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області. У відповідності до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 жовтня 2022 року ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка кадастровий номер 4823383000:08:000:0070 площею 0,0405 га, розташована за адресою: земельна ділянка АДРЕСА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ЯЛ № 605699, виданого 12 жовтня 2010 року Жовтневою районною державною адміністрацією, відділом Держкомзему у Жовтневому районі Миколаївської області. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 жовтня 2022 року право власності на гараж № НОМЕР_3 з підвалом загальною площею 24,3 кв.м в обслуговуючому автогаражному кооперативі «Темп» в м. Миколаєві, Миколаївської області, зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 2095 від 16 березня 2001 року, укладеного на Універсальній Біржі «Південь». Згідно рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 листопада 2018 року по справі № 489/5527/18 визнано дійсним договір № 2095 від 16 березня 2001 року купівлі-продажу нерухомого майна гаража № НОМЕР_3 в авто кооперативі «Темп» в м. Миколаєві, з підвалом, загальною площею 24,3 кв.м, зареєстрований Універсальною біржою «Південь» 16 березня 2001 року, зареєстрований ММБТІ 20 березня 2001 року за № 23, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . Згідно з рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01 листопада 2022 року по справі № 489/2395/22 шлюб між сторонами було розірвано. Рішення набрало законної сили 02 грудня 2022 року. В судовому засіданні відповідачем підтверджено, що при посвідченні приватним нотаріусом Валієвою В.В. договору купівлі-продажу № 326 від 16 квітня 2015 року (тобто в період шлюбу) квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за нею, ОСОБА_3 надавав згоду на придбання квартири за спільні кошти подружжя. За змістом частин 1 та 7 статті 41 Конституції України, частин 1 та 5 статті 319 ЦК Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Відповідно до частин 1, 2 статті 355 ЦК Українимайно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Згідно з статтею 356 ЦК Українивласність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Відповідно до статті 361 ЦК Україниспіввласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 3 статті 368 ЦК України). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина 1 статті 60 СК України). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина 2 статті 60 СК України). Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України(стаття 68 СК України). Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Одна із сторін спору може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, виходячи із аналізу зазначених норм, суду, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Вищевказане положення закону також кореспондується зі статтею 60 СК України. Частиною 1 статті 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України). Метою позивача є поділ спільного сумісного майна подружжя шляхом визначення часток у праві спільної сумісній власності подружжя. Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_3 стверджувала, що трикімнатна квартира не може бути об`єктом спільного майна подружжя, оскільки ця квартира придбана за її особисті кошти та кошти її сина. Між тим, ні в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції будь-яких доказів відповідно до положень статей 77-80 ЦПК України на підтвердження цих обставин, відповідач не надала, хоча відповідно до наведених норм закону у цьому випадку це її процесуальний обов`язок. З огляду на зазначене, суд першої інстанції з урахуванням наданих сторонами доказів дійшов правильних висновків, що зазначене позивачем рухоме та нерухоме майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності та частки сторін у цьому майні є рівними. Аргументи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач ставить питання щодо реального поділу майна подружжя, оскільки поділ спільного сумісного майна з визначенням часток у цьому майні позбавляє її фактично можливості користуватися усім майном. Такі доводи не можуть бути задоволені з огляду на таке. Статтею 16 ЦК Українивстановлено, що кожна особа має право звертатися до суду на захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту у вибраний спосіб. Цивільне судочинство виробляється на сторінках засад змагальності (частина 1 статті 12 ЦПК України). Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спільних правовідносин), та дає можливість ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом запитувача. За такого, кожна сторона сама розглядає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на стороні спору, а суд розглядає справу в межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Отже, суд не може вийти за межі позовних вимог та з порушенням принципу диспозитивності самостійно вибирати правову підставу та предмет позову, а тому суд першої інстанції розглянув вимоги ОСОБА_1 в межах заявлених ним позовних вимог. При цьому, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 не звернулася до суду із зустрічним позовом, де вправі викласти свої вимоги щодо поділу спільного сумісного майна подружжя. Відповідно до частини 6 статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених вимог позивача та розглянутих цих вимог судом першої інстанції, а відтак не наділений повноваженнями розглядати вимоги заявлені скаржником в апеляційній скарзі. Між тим, відповідач не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про реальний поділ майна, запропонувати свої варіанти реального поділу майна в межах своєї ідеальної частки. Ураховуючи викладене, твердження апеляційної скарги про порушення при розгляді справ основних засад здійснення правосуддя, визначені статтею 2 ЦПК України, щодо вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави є безпідставними. Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано, що автомобілем марки TOYOTA модель LAND CRUISER 150 користувався позивач, на цьому автомобілі виїхав на непідконтрольну територію України, та де знаходиться автомобіль наразі невідомо, не заслуговують на увагу, оскільки, по-перше, матеріали справи не містять доказів зазначених обставин, а по-друге, зазначене не впливає на вирішення вимог щодо визначення часток у спільному сумісному майні. Також не можуть бути взяті до уваги доводи апеляційної скарги про часткову сплату відповідачем коштів за договором кредиту за спірний автомобіль в період відсутності позивача, з огляду на те, щоу цьому контексті Верховний Суд зазначає, що наявність боргів подружжя та виникнення зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, не змінює статусу спільності набутого під час шлюбу майна за позичені кошти, які були використані в інтересах сім`ї, а саме на придбання цього майна. Доводи щодо внесення одним із подружжя коштів у рахунок погашення кредитних зобов`язань не мають правового значення, оскільки в розумінні вимог статті 57 СК України, спірна квартира не є особистою приватною власністю відповідача, а останній не позбавлений можливості, за наявності правових підстав, ставити питання щодо повернення за рахунок позивача половини сплачених ним після розірвання шлюбу коштів в рахунок погашення кредиту, як солідарного боржника. Верховний Суд указує, що суди дійшли правильного та обґрунтованого висновку, що спірне нерухоме майно, придбане подружжям під час перебування у шлюбі та за кредитні кошти, які використані в інтересах сім`ї, підлягає поділу між ними в рівних частинах (постанова Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18). Також колегія суддів не погоджується з твердженнями апеляційної скарги про безпідставність проведення незалежної оцінки спірного майна, оскільки така оцінка впливає на визначення ціни позову та розміру судового збору. Крім того, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при вирішенні спору у цій справі не відступав від висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16, від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, а тому посилання в апеляційній скарзі є неприйнятними. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України скасуванню не підлягає. За приписами частини 13 статті 141 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, приписи пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України відносять витрати на професійну правничу допомогу. За приписами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір судового збору, порядку його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина 2 статті 133 ЦПК України). Розділ судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства (частина 8 статті 6 Закону України «Про судовий збір»). Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина 1 статті 4 Закону № 3674-VI у редакції, чинній на час звернення до суду). За змістом пунктів 1, 2 і 10 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується, у позовах про визнання права власності - вартістю майна, а у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог. 23 січня 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про зміну предмета позову та уточнив свої позовні вимоги (фактично не змінивши обсяг майна, яке підлягає поділу та було заявлено в первісному позові) заявивши вимогу майнового характеру про поділ майна подружжя шляхом визначення ідеальних часток в майні без його реального поділу і залишення майна у спільній частковій власності. Станом на час звернення до суду з позовом за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою справлявся судовий збір у розмірі 1% відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (992,40 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (12 405 грн). З огляду на ціну позову, 1% від якої перевищував межу максимального судового збору за подання позовної заяви позивач сплатив 12 405 грн. При зверненні до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 просила відстрочити їй сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 17 квітня 2022 року було задоволено клопотання ОСОБА_1 та відстрочено сплату судового збору в сумі 18 607,50 грн до ухвалення судового рішення у справі. За такого, з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягнення судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 18 607,50 грн (12 405 грн х 150% = 18 607 грн 50 коп.). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 також просила стягнути з позивача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема й витрати на професійну правничу допомогу, у разі задоволення позову покладаються на відповідача (пункт 1 частини 2 статті 141 ЦПК України). Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то витрати на професійну правничу допомогу, понесені ОСОБА_1 покладаються на останню. Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2023 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 18 607 (вісімнадцять тисяч шістсот сім) грн 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий: Л.М. Царюк Судді: Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 31 травня 2023 року.