Постанова 4851 № 440/10029/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2023 р.Справа № 440/10029/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. , за участю секретаря судового засідання Токар А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 18.11.2022, головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 18.11.22 року по справі № 440/10029/22 за позовом ОСОБА_1 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області , Директора Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області Гречаник Людмили Іванівни про визнання протиправними дій та стягнення відшкодування шкоди, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2022 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Директора Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області Гречаник Людмили Іванівни (далі Гречаник Л.І., керівник Центру), Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області (далі Центр, відповідач), в якій просила: - визнати дії Центру, як державного органу, такими, що суперечать Конституції України, через порушення Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №З-р/2020, ч. 2 ст. 19, ст. 151-2 Конституції України, шляхом обмеження, на протязі надмірно тривалого часу, виплати їй допомоги до 5 травня за 2021 рік, як ветерану війни та особі з інвалідністю І групи внаслідок війни, через порушення її законних інтересів, які гарантовані ч. 5 ст. 17 Конституції України та ст. 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з одночасним ігноруванням правових висновків в постанові Великої Палата Верховного Суду від 13.01.2021 (Справа № 440/2722/20, в пунктах 29-47) та порушенням гарантованого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права позивачки мирно володіти своїм майном, (висновок (пункт 66) в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 440/2722/20 від 13.01.2021), що призвело до завдання матеріальної шкоди, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги, розміром - 13269,00 грн. (17690,00 грн. - 4421,00 грн.); - стягнути з Центру на відшкодування завданої матеріальної шкоди на користь позивачки грошових коштів у вигляді недоплаченої в 2021 році щорічної грошової допомоги до 05 травня на загальну суму 13269,00 грн., що пов`язано з діями, які базуються на скасованих нормах права, визнаних неконституційними, з урахуванням пояснень, наданих в позовної заяві, (щодо завдання відповідачем матеріальної шкоди) згідно, наданого в позові розрахунку неповної виплати допомоги за 2021 рік на підставі ст. 56, ч. 3 ст. 152 Конституції України та положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на право мирно володіти своїм майном; - визнати персональну, адміністративну з ознаками кримінальної, відповідальності директора Центру ОСОБА_2 за умисні дії з неналежної організації та контролю проведення у державному органі в незаконний спосіб, ігноруючи з 27.02.2020 рішення Конституційного Суду України №З-р/2020, а також правові висновки з цього спору, в п. 29-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 у справі №440/2722/20 (Пз/9901/14/20) та постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.09.2022 у справі №520/2098/19 (Провадження № 11-325апп21), щодо виконання чинного законодавства стосовно виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком, що призвело до порушення державних гарантій, встановлених ч. 5 ст. 17 Конституції України для ветеранів війни, а також виконання функцій держави, а тому і її дискредитації, як правової, з порушенням присяги державного службовця, визначеною ст. 36 Закону України «Про державну службу», з метою виведення з власності позивачки, в незаконній спосіб, значної частини державної допомоги до 05 травня за 2021 рік, що призвело до завдання як матеріальної шкоди розміром - 13269,00 грн. (17690,00 грн. - 4421,00 грн.), так і моральної шкоди, з урахуванням пояснень, наданих в позовній заяві (щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди), що викликало у позивачки неминуче почуття обурення та розпачу, через дискредитацію держави Україна, як правової та сприяє підриву довіри до держави на що зверталася увага Конституційного Суду України в Рішенні №12-р/2018 від 18.12.2018, щодо підриву довіри до держави та неприпустимості обмеження пільг і гарантій ветеранів війни, (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення), а також визнається міжнародним правом через надмірну тривалу затримку у виконанні державним органом, яким є Центр, винесеного проти нього вже чергового судового рішення, враховуючи роз`яснення і висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 по справі №440/2722/20, яке напряму стосується протиправних та неконституційних дій Центру і його керівника; - стягнути з директора Центру ОСОБА_3 , як посадової особи, яка уповноважена на належне виконання функцій держави, щодо забезпечення соціального захисту громадянам, які потребують підтримки з боку держави, на користь позивачки грошових коштів за дії, що визнані неконституційними, для забезпечення відшкодування моральної шкоди на суму розміром 17690,00 грн., завданої внаслідок умисного порушення права позивачки, відновленого Рішенням Конституційного суду України від 27.02.2020 №З-р/2020, через зловживання службовим становищем з метою умисного порушення права ОСОБА_1 , встановленого чинним законом, шляхом неконституційних дій, з метою виведення з її власності частини державної допомоги розміром 13269,00 грн., що, з урахуванням пояснень, наданих в позовній заяві, викликало у позивачки почуття обурення і розпачу, через дискредитацію держави України, як правової та сприяло підриву довіри до держави через надмірну тривалу затримку у виконанні державним органом, яким є Центр, винесених проти нього судових рішень, враховуючи роз`яснення і висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 по справі №440/2722/20, яке напряму стосується протиправних та неконституційних дій Центру і його керівника; - визнати протиправними дії на запит про інформацію від 29.09.2022 директора Центру, як посадової особи державного органу, ОСОБА_2 та Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, як державної установи, що полягає у порушенні вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації", через ненадання належної інформації позивачці, щодо, завірених належним чином, копій розрахунків на доплату щорічної грошової допомоги до 5 травня; - зобов`язати директора Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області Гречаник Л.І. та Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області надати позивачці повну інформацію по розрахункам на доплату щорічної грошової допомоги до 5 травня ОСОБА_1 відповідно до запиту про інформацію від 29.09.2022. 18.11.2022 ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 в частині позовних вимог, щодо: - визнання дій Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, як державного органу, такими, що суперечать Конституції України, через порушення Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №З-р/2020, ч. 2 ст. 19, ст. 1512 Конституції України, шляхом обмеження, на протязі надмірно тривалого часу, виплати позивачці допомоги до 5 травня за 2021 рік, як ветерану війни та особі з інвалідністю І групи внаслідок війни, через порушення її законних інтересів, які гарантовані частиною п`ятою ст. 17 Конституції України та ст. 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з одночасним ігноруванням правових висновків в постанові Великої Палата Верховного Суду від 13.01.2021 (Справа № 440/2722/20, в п. 29-47) та порушенням гарантованого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права позивачки мирно володіти своїм майном, (висновок (пункт 66) в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 440/2722/20 від 13.01.2021), що призвело до завдання матеріальної шкоди, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги, розміром - 13269,00 грн. (17690,00 грн. - 4421,00 грн.); - стягнення з Центру на відшкодування завданої матеріальної шкоди на користь позивачки грошових коштів у вигляді недоплаченої в 2021 році щорічної грошової допомоги до 05 травня на загальну суму 13269,00 грн., що пов`язано з діями, які базуються на скасованих нормах права, визнаних неконституційними, з урахуванням пояснень, наданих в позовної заяві, (щодо завдання відповідачем матеріальної шкоди) згідно, наданого в позові розрахунку неповної виплати допомоги за 2021 рік на підставі ст. 56, ч. 3 ст. 152 Конституції України та положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на право мирно володіти своїм майном; - визнання персональної, адміністративної з ознаками кримінальної, відповідальності директора Центру ОСОБА_2 за умисні дії з неналежної організації та контролю проведення у державному органі в незаконний спосіб, ігноруючи з 27.02.2020 рішення Конституційного Суду України №З-р/2020, а також правові висновки з цього спору, в пунктах 29-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 у справі № 440/2722/20 (Пз/9901/14/20) та постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19 (Провадження № 11-325апп21), щодо виконання чинного законодавства стосовно виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком, що призвело до порушення державних гарантій, встановлених ч. 5 ст. 17 Конституції України для ветеранів війни, а також виконання функцій держави, а тому і її дискредитації, як правової, з порушенням присяги державного службовця, визначеною ст. 36 Закону України «Про державну службу», з метою виведення з власності позивачки, в незаконній спосіб, значної частини державної допомоги до 05 травня за 2021 рік, що призвело до завдання як матеріальної шкоди розміром - 13269,00 грн. (17690,00 грн. - 4421,00 грн.), так і моральної шкоди, з урахуванням пояснень, наданих в позовній заяві (щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди), що викликало у ОСОБА_1 неминуче почуття обурення та розпачу, через дискредитацію держави Україна, як правової та сприяє підриву довіри до держави на що зверталася увага Конституційного Суду України в Рішенні №12-р/2018 від 18.12.2018, щодо підриву довіри до держави та неприпустимості обмеження пільг і гарантій ветеранів війни, (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення), а також визнається міжнародним правом через надмірну тривалу затримку у виконанні державним органом, яким є Центр, винесеного проти нього вже чергового судового рішення, враховуючи роз`яснення і висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 по справі №440/2722/20, яке напряму стосується протиправних та неконституційних дій Центру і його керівника; - стягнення з директора Центру ОСОБА_2 , як посадової особи, яка уповноважена на належне виконання функцій держави, щодо забезпечення соціального захисту громадянам, які потребують підтримки з боку держави, на користь позивачки грошових коштів за дії, що визнані неконституційними, для забезпечення відшкодування моральної шкоди на суму розміром 17690,00 грн., завданої внаслідок умисного порушення її права, відновленого Рішенням Конституційного суду України від 27.02.2020 №З-р/2020, через зловживання службовим становищем з метою умисного порушення права позивачки, встановленого чинним законом, шляхом неконституційних дій, з метою виведення з її власності частини державної допомоги розміром 13269,00 грн., що, з урахуванням пояснень, наданих в позовній заяві, викликало у ОСОБА_1 почуття обурення і розпачу, через дискредитацію держави України, як правової та сприяло підриву довіри до держави через надмірну тривалу затримку у виконанні державним органом, яким є Центр, винесених проти нього судових рішень, враховуючи роз`яснення і висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 по справі №440/2722/20, яке напряму стосується протиправних та неконституційних дій Центру і його керівника. В іншій частині позовних вимог прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/10029/22. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції в частині відмови у відкритті провадження позовних вимог, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2022 в цій частині та ухвалити нове судове рішення. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції помилково дійшов висновків щодо предмета позову та не звернув достатньої уваги на зміст обставин в межах позовних вимог. Вважає, що текст позовних вимог дає право позивачці стверджувати про те, що вона не погоджується з діями відповідачів щодо відвертого ігнорування, а тому порушення: рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020, яким 27.02.2020 відновлено її право, як особі з інвалідністю внаслідок війни, на щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 10 мінімальних пенсій за віком; статті 151-2 Конституції України; - ч. 2 ст. 19 Конституції України; законних інтересів ветеранів війни, які гарантовані ч. 5 ст. 17 Конституції України правових висновків визначених в пунктах 29-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 по справі №440/2722/20; ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на право мирно володіти своїм майном. Зазначила, що звернення до суду з даними позивними вимогами пов`язане з надмірно тривалим невиконанням відповідачами, як державної установи, рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020, що на її думку, є злочином проти правосуддя. Центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області подано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Зазначив, що позовні вимоги фактично спрямовані на зобов`язання Центру виконати інше судове рішення рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2021 у справі №440/7622/21 та фактично є однією із форм контролю за виконанням судового рішення, а тому не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Щодо стягнення з директора Центру ОСОБА_2 вказав, що оскільки публічно-правовий спір стосовно бездіяльності Центру щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 вже вирішено, рішення суду від 04.08.2021 у справі №440/7622/21 набрало законної сили, то відповідно до ч.5 ст. 21 КАС України зазначена вимога підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено обставини, які не оспорено сторонами. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2021 у справі 440/7622/21 позовні вимоги ОСОБА_1 частково задоволено: визнано протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком; зобов`язано Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області нарахувати та виплатити позивачці недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. 14.10.2022 Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області листом №К-1368/9, за підписом директору Центру Гречаник Л.І., позивачці повідомлено про те, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2021 Центром 11.08.2021 проведено розрахунки суми коштів, які підлягають виплаті, та направлено до Департаменту соціального захисту населення Полтавської облдержадміністрації, як головного розпорядника бюджетних коштів, на рівні області, для подальшого направлення заявки на виділення коштів з державного бюджету на виконання рішення суду до Міністерства соціальної політики України. Виплата коштів за рішенням суду буде проводитися відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №902 від 26.08.2021 з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 №538, по мірі надходження коштів 17.11.2022 ОСОБА_1 , звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до директора Центру Гречаник Л.І., Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області з вище зазначеними вимогами. Відмовляючи у відкритті провадження в частині позовних вимог про визнання незаконними дії Центру, щодо обмеження виплати їй допомоги до 5 травня 2021 року; стягнення з Центру грошові кошти на відшкодування матеріальної шкоди на її користь у вигляді недоплаченої у 2021 році щорічної грошової допомоги до 5 травня на загальну суму 13269 грн.; визнання персональної, адміністративної з ознаками кримінальної, відповідальності директора Центру ОСОБА_2 за невиконання рішення суду, що призвело до завдання матеріальної та моральної шкоди суд першої інстанції виходив з того, що позов у вище зазначеній частині фактично спрямований на зобов`язання відповідачів виконати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2021 у справі №440/7622/21 та фактично є однією із форм контролю за виконанням судового рішення, а тому не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Щодо позовної вимоги про стягнення з директора Центру ОСОБА_2 грошових коштів для забезпечення відшкодування моральної шкоди на суму 17690 грн., завданої внаслідок умисного порушення прав позивачки, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди вирішується судом в порядку цивільного судочинства, та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. А тому до вище зазначених позовних вимог необхідно застосувати п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Положеннями п. 6 ч. 1, ч. 2 ст. 171 КАС України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи немає підстав, зокрема для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі. Пунктом 1 ч. 1 ст. 170 КАС України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни. Згідно з частинами 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов`язаний вживати передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішення, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Враховуючи положення Закону України "Про виконавче провадження", колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що не можна зобов`язувати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення із конкретизацією способу та порядку виконання рішення. Дані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду викладену в постанові від 16.01.2019 по справі №686/23317/13-а. Розділом IV КАС України врегульовано окремі процесуальні питання, пов`язані з виконанням судового рішення, та передбачено, що судовий контроль за виконанням судового рішення здійснює суд який його ухвалив. Способи судового контролю за виконанням судового рішення встановлені нормами ст. 382 - 383 КАС України. Згідно із положеннями ч. 1, 2 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому ст. 287 цього Кодексу (ч. 8 ст. 382 КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що приписами статей 382, 383 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду. Зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15. Крім того, наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС (ст.382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 480/2378/21 та від 27.07.2022 року у справі № 686/2636/17. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2021 у справі №440/7622/21 визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком; зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачці недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги. Звертаючись до суду з даним позовом у справі №440/10029/22 позивачка фактично оскаржує бездіяльність відповідачів, щодо невиконання вищезазначеного рішення суду по справі №440/7622/21, а тому має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. Наявність спеціальних правових норм КАС України (ст. ст. 382, 383), направлених на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 03.04.2019 у справі №820/4261/18, від 21.12.2020 у справі №440/1810/19, від 17.02.2021 у справі №520/11847/18, від 21.07.2022 у справі №320/1719/21. Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди з директора Центру Гречаник Л.І. колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Враховуючи положення зазначеної правової норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позовна вимога про стягнення моральної шкоди з директора Центру Гречаник Л.І. не була заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити відповідний публічно-правовий спір, що був предметом розгляду у справі №440/7622/21, то така позовна вимога про стягнення моральної шкоди вирішується судом в порядку цивільного судочинства, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Враховуючи вище зазначене, колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції, про відмову у відкритті провадження у відповідній частині позовних вимог, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, оскільки ці вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Статтею 316 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, переглянувши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд правильно застосував норми процесуального права. Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2022 року по справі № 440/10029/22 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 29.05.2023 року