Ухвала КАС ВС № 340/2433/22

УХВАЛА 29 травня 2023 року м. Київ справа № 340/2433/22 адміністративне провадження № К/990/18117/23 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року у справі №340/2433/22 за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування шкоди, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Кіровоградської обласної прокуратури (далі - відповідач), у якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо неналежного з ним розрахунку, а саме невиплати частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 01 липня 2015 року по 30 квітня 2020 року, зобов`язати сплатити на його користь матеріальну шкоду в розмірі 1 154 423, 80 грн. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року, в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІ від 14 жовтня 2014 року (далі - Закон № 1697-VII) у період з 01 липня 2015 року по 31 серпня 2020 року. Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно. Зі змісту рішень судів попередніх інстанцій, оприлюднених в Єдиному державному реєстрі судових рішень слідує, що підставою позовних вимог було, на думку позивача, протиправна бездіяльність Кіровоградської обласної прокуратури, щодо неналежного розрахунку з позивачем (невиплати йому частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного частиною 3 статті 81 Закону № 1697-VII, за період з з 01 липня 2015 року по 31 серпня 2020 року). Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки Кабінетом Міністрів України покладені на нього пунктом 13 розділу ХІІІ Закону №1697-VII обов`язки не були виконані, зміни до постанови КМ України від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (далі - Постанова № 505) не внесені, а Законами України про Державний бюджет України на 2015-2020 роки видатки на реалізацію положень статті 81 Закону №1697-VII не передбачалися, відповідач не був наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача. Відтак, за висновком судів, правових підстав для виплати заробітної плати позивачу поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України у додатках до Постанови № 505, у відповідача не було. Стосовно нарахування позивачу у період з 26 березня 2020 року по 30 квітня 2020 року заробітної плати, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного Постановою №505, суди указали, що оскільки позивача з моменту набрання чинності Законом №113-IX по день звільнення з посади прокурора не переведено в результаті успішного проходження ним атестації до обласної прокуратури, оплата його праці правомірно здійснювалась відповідачем згідно із Постановою №505. Також, суди попередніх інстанцій зазначили, що приписи пункту 3 розділу ІІ Закону №113-IX як закону, прийнятого пізніше, та такого, що регулює спеціальні правовідносини у обмежений період проведення реформування органів прокуратури та з моменту набрання чинності цим Законом, неконституційними не визнавались, у встановленому порядку не визнавались незаконними та не скасовувались, а тому підлягали обов`язковому застосуванню відповідачем при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати. При цьому, Верховним Судом сформовано усталену практику щодо застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII з урахування Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 до прокурорів, які не пройшли атестацію у період заходів реформування прокуратури, зокрема у постанові від 14 липня 2022 року у справах № 160/13767/20 та № 240/1984/21, яка у подальшому підтримана у постановах від 28 липня 2022 року у справі №620/1338/21, від 09 серпня 2022 року у справі №240/15182/21, від 11 серпня 2022 року у справі №120/3931/21-а, від 18 серпня 2022 у справі № 200/2499/21-а, від 08 вересня 2022 року у справі №360/931/21, від 29 вересня 2022 року у справі № 160/3129/21, від 28 листопада 2022 року у справі № 460/1156/21 та багато інших. Відтак, зазначене свідчить, що скаржник просить сформувати висновок щодо застосування норм права по правовідносинам, стосовно який вже наявний висновок Верховного Суду у справах № 160/13767/20, № 240/1984/21, №620/1338/21, №240/15182/21, №120/3931/21-а, № 200/2499/21-а, №360/931/21, № 160/3129/21, № 460/1156/21 та багато інших. З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту. Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження. Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України. При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередніх ухвалах Верховного Суду від 19 грудня 2022 року, від 24 січня 2023 року, від 07 березня 2023 року та від 18 квітня 2023 року про повернення касаційних скарг скаржнику надавалися вичерпні роз`яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів. Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз`яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи. Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року у справі №340/2433/22 за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування шкоди - повернути особі, яка її подала. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. СуддяЛ.О. Єресько