Постанова 4854 № 420/9860/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 травня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/9860/22 Категорія: 113030000 Головуючий в 1 інстанції: Свида Л.І. Місце ухвалення: 12:46 год., м. Одеса Дата складання повного тексту:26.12.2022р. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Бітова А.І. суддів Лук`янчук О.В. Ступакової І.Г. при секретарі Чоран А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДМС України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов`язання прийняти рішення про оформлення документів, В С Т А Н О В И Л А : У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління (далі ГУ) ДМС України в Одеській області про: - визнання неправомірним та скасування наказу ГУ ДМС України в Одеській області №128 від 05 липня 2022 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - зобов`язання ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року №3671-VI (далі Закон №3671-VI), прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказувала, що вона є громадянкою Російської Федерації (далі РФ). З моменту початку повномасштабної війни РФ проти України, ОСОБА_1 засуджувала дії влади РФ та висловлювала свою позицію в соціальній мережі інстаграм, через що зазнала переслідувань та погроз з боку керівництва лікарні, де позивач працювала. ОСОБА_1 вирішила виїхати до України, оскільки сама народилася в Україні та наразі тут проживає її мати. Позивач продовжує активно зазначати свою позицію проти війни та режиму РФ, через що побоюється ув`язнення на території РФ у разі повернення. Відповідач позов не визнав, вказуючи, що за результатами аналізу матеріалів клопотання позивача було встановлено, що історія її переслідування є очевидно необґрунтованою, а заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов, передбачених п.п.1, 13 ч.1 ст. 1 Закону №3671-VI. Твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації. Особа не змогла повідомити обставини, які б вказували, що причини неможливості її повернення до країни громадянської належності пов`язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Додатково, позивач не надав належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для його життя та безпеки у випадку повернення на батьківщину. У зв`язку із чим заява позивача є явно не обґрунтованою, а оскаржуваний наказ є правомірним. Справу розглянуто за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу ГУ ДМС України в Одеській області №128 від 05 липня 2022 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язання відповідача у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону №3671-VI прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДМС України в Одеській області №128 від 05 липня 2022 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано ГУ ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ГУ ДМС України в Одеській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального права та з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також у зв`язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи. Доводи апеляційної скарги: - аналізуючи матеріали особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду позивача з РФ; - у позивача відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. ОСОБА_1 своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року іншими учасниками справи не оскаржено. Таким чином, відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто, в частині задоволених позовних вимог. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУ ДМС України в Одеській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Обставини встановлені судом першої інстанції, підтверджені судом апеляційної інстанції: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою РФ, уродженкою с. Нова Кульна, Котовського району, Одеської області (Україна). За національністю українка, за віросповіданням християнка-православна. Рідна мова російська. За сімейним станом розлучена, дітей не має. Позивач має середню спеціальну освіту, яку здобула на території РФ в медичному коледжі за спеціальністю медична сестра, в період з 2009-2013 років в м. Москва. Щодо трудової діяльності, в країні громадянської належності позивач працювала на посаді старшої медсестри в поліклініці №1 в період 2014-2022 років. На території України не працює. Ані заявниця, ані її близькі родичі ніколи не перебували членами релігійних, політичних, громадських або військових організацій ані в РФ, ані на території України. Також ОСОБА_1 не була причетна до інцидентів із застосуванням фізичного насилля, яке б було пов`язано з її расовою, національною, релігійною належністю або політичними поглядами. 22 травня 2022 року ОСОБА_1 вибула з РФ авіарейсом Москва (РФ) Стамбул (Туреччина) Бухарест (Румунія), потім виїхала автобусом Бухарест-Кишинів, а далі через пункт пропуску Паланка-Маяки до м. Одеса. На територію України потрапила 24 травня 2022 року легально, на підставі паспортного документу Серії 76 2177715 від 24 грудня 2019 року, строком дії до 24 грудня 2029 року. Виїзд з країни громадянської належності, за словами позивача, відбувся через складну політичну ситуацію на території РФ. 23 червня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №45 (а.с.40-42). За результатами розгляду заяви позивача ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 05 липня 2022 року (а.с.157-168). Наказом ГУ ДМС України в Одеській області від 05 липня 2022 року №128 позивачці відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.171). Вирішуючи справу, суд першої інстанції вказав про те, що відповідач неналежним чином дослідив інформацію по країні походження позивача, не надав оцінку тим даним, які стосуються переслідування та тиску російською владою активістів, громадян, які займають антивоєнну позицію, на які звертає увагу позивач, а тому проведений аналіз фактів щодо позивача, можливості його переслідування, інформації щодо країни походження та можливості повернення позивача до РФ є неповним та необ`єктивним. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, які належать до його компетенції не є привласненням судом собі таких повноважень і функцій відповідача, оскільки, суд не вирішує в цьому разі питання про надання позивачам статусу біженців або особам, які потребують додаткового захисту, а лише зобов`язує державний орган вчинити дії з повторного розгляду поданих заяв, тобто, зобов`язує його діяти у спосіб, на підставі та в межах повноважень, визначених законодавством. Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, п.1, 13 ч.1 ст. 1, ч.6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року №3671-VI, п.п.4.1, 4.3, пп."е" п.5.1 Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які відповідно до п.1.1. визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07 вересня 2011 року №649. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного. Відповідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч.1 ст. 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком. Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом №3671-VI. Згідно з п.1 ч.1 ст. 1 Закону №3671-VI біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. У ст. 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також дано поняття "біженець", який означає особу, що внаслідок подій, які відбулися до 01 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань. Пунктом 13 ч.1 ст. 1 Закону №3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Частиною 6 ст. 8 Закону №3671-VI передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п.п.1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п.п.1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649 затверджено Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які відповідно до п.1.1. визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі Правила №649). Пунктом 4.1. Правил №649 визначено, що під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону. У разі залучення перекладача для участі в співбесіді, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника (додаток 11). Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди (додаток 12) з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності); б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 13). У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел. Відповідно до п.4.3. Правил №649 на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень: а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Підпунктом "е" п.5.1. Правил №649 визначено, що після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 20). Висновок складається за результатом оцінки заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, та перевірки фактів, повідомлених заявником або його законним представником. Відомості та обставини, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника та встановлена загальна правдоподібність заяви. Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: - всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; - відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об`єктом переслідування чи об`єктом завдання серйозної шкоди; - особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об`єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди. Той факт, що заявник вже був об`єктом переслідувань або йому було завдано серйозної шкоди, наявність прямих загроз такого переслідування або такої шкоди є важливим показником цілком обґрунтованих побоювань заявника стати жертвою переслідування або реального ризику отримати серйозну шкоду. У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником. У висновку викладається обґрунтована пропозиція територіального органу ДМС щодо прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Висновок уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС, на яку покладено розгляд справи, погоджується керівником структурного підрозділу територіального органу, до повноважень якого належить реалізація законодавства у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, та затверджується заступником керівника територіального органу ДМС, який відповідно до розподілу обов`язків спрямовує і координує діяльність структурного підрозділу з питань біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту; Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стало необґрунтованість поданої нею заяви. При цьому, відповідач зазначив, що у випадку повернення на Батьківщину їй не загрожуватиме смертна кара, тортури або нелюдське поводження чи покарання, так як під час проживання в РФ її основоположні права та свободи не порушувались, будь-які докази ймовірних загроз життю, свободі чи безпеці особи відсутні. Разом з тим, у постанові від 10 вересня 2021 року у справі №120/192/20-а Верховний Суд вказав, що Закон №3671-VI визначає наступні етапи щодо заяви про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: - подання заяви про визнання біженцем або особи, що потребує додаткового або тимчасового захисту, та її прийняття уповноваженим органом (ч.6 ст. 5 Закону №3671-VI); - оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Даний етап включає попередній (формальний) розгляд заяви, без розгляду заяви по суті (ст.ст. 7-8 Закону №3671-VI); - розгляд заяви по суті та прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ст.9-10 Закону №3671-VI). Статтею 8 Закону №3671-VI передбачається безпосередня реєстрація заяви-анкети та формування справи, за результатом чого (триває 15 робочих днів з моменту реєстрації заяви-анкети) приймається рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання. Так, Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2022 року у справі №640/22426/20 вказав, що на даному етапі, згідно ч.6 ст. 8 Закону №3671-VI фактично здійснюється відхилення очевидно необґрунтованих заяв, тобто тих, де відсутні обставини, що вказані в п.п.1 чи 13 ст. 1 Закону №3671-VI, а також, якщо особа видає себе за іншу, або якщо раніше особа вже зверталась з такою заявою. Згідно ст. 9 Закону №3671-VI передбачається безпосередній розгляд документів визначення обставин, за якими здійснюється звернення, розгляд їх на предмет обґрунтованості та прийняття безпосереднього рішення про надання або відмову в наданні статусу згідно поданої заяви. Саме в рамках проведення вказаного розгляду вже приймається рішення по суті поданої заяви надання або відмова в наданні статусу. У своїй заяві ОСОБА_1 зазначає, що обставини, які не дають їй можливість повернутися до РФ є те, що вона активно зазначає свою позицію проти війни та режиму РФ, через що побоюється ув`язнення на території РФ у разі повернення, тобто, в даному випадку, позивач обґрунтовує свої побоювання стати жертвою переслідувань. На підтвердження вказаних обставин, позивачем надано до суду скріншоти з власної сторінки у соціальній мережі Інстаграм, в якій вона висловлювала свою позицію та засуджувала дії влади РФ. Окрім того, ОСОБА_1 під час співбесіди 30 червня 2022 року вказала, що брала участь у березні 2022 року в неофіційному мітингу проти війни в Україні, який відбувався в м. Москва. Зазначила, що під час проведення мітингу вона мовчки йшла й тримала в руках плакат "Ні війні". ОСОБА_1 також вказала, що на її попередній роботі в медичному закладі неодноразово звучали погрози з приводу її активної позиції проти війни та режиму РФ, які містились на сторінці у соціальній мережі Інстаграм. Під час співбесіди 05 липня 2022 року позивач вказала, що після звільнення з роботи вона продала нерухомість та з моменту отримання візи виїхала до України. Разом з тим, колегія суддів наголошує, що оскаржуваний наказ ГУ ДМС України в Одеській області №128 від 05 липня 2022 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містять посилання на те, в чому саме полягає очевидна необґрунтованість обставин зазначених позивачем в заяві, а також, інформацію про те, що ОСОБА_1 видає себе за іншу особу, або, що вона вже раніше зверталась з такою заявою. В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 10 вересня 2021 року у справі №120/192/20-а зауважив, що зі змісту пп."е" п.5.1. Правил №649 випливає, що саме на етапі безпосереднього розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту проводиться комплексне та системне вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, перевірка фактів, повідомлених заявником або його законним представником, відомостей та обставин, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника та встановлена загальна правдоподібність заяви тощо. Додатково, Верховний Суд звернув увагу, що згідно абз.4 пп."е" п.5.1. Правил №649 оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: - всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; - відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об`єктом переслідування чи об`єктом завдання серйозної шкоди; - особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об`єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди. Таким чином, Верховний Суд вказав, що відмова в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на попередній стадії приймається виключно в тому випадку, якщо заява є явно необґрунтованою. Водночас, оцінка обґрунтованості побоювань внаслідок повідомлених заявником обставин здійснюється уповноваженою посадовою особою територіального органу державної міграційної служби вже після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постанові від 17груденя 2020 року у справі №420/3258/19. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято відповідачем в порушення ст.ст. 8-10 Закону №3671-VI та встановленої процедури, так як відповідач фактично здійснив передчасний розгляд заяви по суті на стадії її попереднього розгляду та передчасно прийняв рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказане дає підстави для висновку про передчасність оскаржуваного наказу ГУ ДМС України в Одеській області №128 від 05 липня 2022 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та, відповідно, про його протиправність, що є підставою для його скасування. З огляду на викладене колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 . Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України. Керуючись ст.ст. 308, 310, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління ДМС України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 26 травня 2023 року. Головуючий: Бітов А.І. Суддя: Лук`янчук О.В. Суддя: Ступакова І.Г.