Постанова 4824 № 757/13390/21-ц

справа № 757/13390/21-ц головуючий у суді І інстанції Батрин О.В. провадження № 22-ц/824/4965/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Сердюк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства «Галіція дистилері», поданою представником - генеральним директором приватного акціонерного товариства «Галіція дистилері» Татаріновим В.В., на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року в справі за позовом приватного акціонерного товариства «Галіція дистилері» до ОСОБА_1 , державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (правонаступник - державна організація «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій»), треті особи: приватне акціонерне товариство «Львівський лікеро-горілчаний завод, ОСОБА_2 , про припинення дії свідоцтва на знак для товарів та послуг,- В С Т А Н О В И В: У березні 2021 року позивач ПрАТ «Галіція дистилері» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ДП «Український інститут інтелектуальної власності», відповідно до якої просив: - достроково припинити дію Свідоцтва на знак для товарів та послуг № НОМЕР_1 від 27.01.2014 року, власником якого є ОСОБА_1 ; - зобов`язати ДП «Український інститут інтелектуальної власності» внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомості про дострокове припинення повністю дії свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 27.04.2014 року та здійснити публікацію про це в офіційному електронному бюлетені Національного органу інтелектуальної власності. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач ПрАТ «Галіція Дистилері» на підставі свідоцтва на знак для товарів та послуг № НОМЕР_2 від 25 листопада 2016 року є власником знаку для товарів та послуг (торговельної марки) «ІНФОРМАЦІЯ_3». Згідно з вказаним свідоцтвом № НОМЕР_2 від 25 листопада 2016 року на знак товарів та послуг правова охорона, що надається, визначається наступним переліком товарів 33-го класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків: алкогольні напої (крім пива); алкогольні напої, що сприяють травленню; алкогольні напої, що містять фрукти; алкогольні напої на травах; аперитиви; бренді; вермути; вина; віскі; ганусова (анісова) горілка (настоянка); горілка; горілка ароматизована; горілка вишнева; горілка житня; горілка плодова; горілка пшенична; горілка сливова; горілка фруктова; горілки з лимоном; горілки з перцем; горілки з хроном; джин (ялівцева горілка); коктейлі; лікери; медівка (гідромель); наливки (алкогольні та слабоалкогольні напої); настоянки гіркі; перегінні алкогольні напої; пікети (вино з виноградних вичавків); ром; сидри; слабоалкогольні напої, крім пива; спиртні напої; шнапси. На час подання позовної заяви позивач під торгівельною маркою «ІНФОРМАЦІЯ_4» виробляє та реалізує коньяк України відповідно до умов правової охорони, що засвідчується свідоцтвом № НОМЕР_2 стосовно товару «бренді». При цьому, ОСОБА_1 на підставі свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 27.01.2014 року є власником комбінованого знаку для товарів і послуг (торговельної марки), що складається зі стилізованого зображення монети з профелем імператора Австрії ОСОБА_3 , під яким містяться слова « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Також згідно з бібліографічними даними свідоцтва № НОМЕР_1 від 27 січня 2014 року на вказаний знак для товарів та послуг, поширюється правова охорона, що надається, визначається переліком товарів, що належать до 16, 30, 33, 34, 37, 39, 45 класів МКТП; зокрема товарів, що віднесені до 33 класу МКТП, у свідоцтві № НОМЕР_1 , визначений лише один товар: алкогольні напої (крім пива). Отже, оскільки обсяг правової охорони, що надається знаком для товарів та послуг за свідоцтвом № НОМЕР_1 не поширюється на такий товар як «горілка», а також оскільки позначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 », нанесене на горілку, суттєво відрізняється від зареєстрованого знака для товарів та послуг за свідоцтвом № НОМЕР_1 , можна дійти висновку, що ОСОБА_1 не використовує знак для товарів і послуг за свідоцтвом № НОМЕР_1 щодо товару 33-го класу «Алкогольні напої, окрім пива». Крім того, позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_1 , не використовує знак для товарів і послуг (торговельну марку), що засвідчений свідоцтвом № НОМЕР_1 безперервно протягом п`яти років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва, що й є підставою для припинення його дії. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Галіція дистилері» до ОСОБА_1 , Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності», третя особа 1 Приватне акціонерне товариство «Львівський лікеро-горілчаний завод», третя особа 2 ОСОБА_2 про припинення дії свідоцтва на знак для товарів та послуг відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, приватне акціонерне товариство «Галіція дистилері», через представника - генералього директора приватного акціонерного товариства «Галіція дистилері» Татарінова В.В., подало апеляційну скаргу. У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що на дату укладення Ліцензійного договору права на знак для товарів та послуг (торговельну марку) згідно зі Свідоцтвом № НОМЕР_1 не були зареєстровані за відповідачем-1, оскільки факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до ЦК України або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації. Наголошує, що на дату укладення Ліцензійного договору відповідач-1 не був власником знака для товарів та послуг (торговельної марки) згідно зі Свідоцтвом № НОМЕР_1 та, відповідно, не володів виключним правом дозволяти його використання. Окрім того, на думку апелянта, умови Ліцензійного договору суперечать імперативним вимогам ЦК України. Вказує, що ліцензіаром може бути особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта інтелектуальної власності, а предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об`єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними. Вважає, що є підстави для висновку про нікчемність Ліцензійного Договору в цілому та застосування відповідних наслідків його недійсності - відсутності у ПрАТ «ЛЛГЗ» дозволу на використання знака для товарів і послуг згідно зі Свідоцтвом № НОМЕР_1 . Поряд з цим апелянт наголошував на тому, що Ліцензійний договір не передбачає дозвіл відповідача-1 на використання третьою особою-1 знака для товарів і послуг (торговельної марки) згідно зі Свідоцтвом № НОМЕР_1 у формі, відмінній від форми зареєстрованого знака для товарів та послуг. Зазначає, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що використання знака для товарів та послуг (торговельної марки) згідно зі Свідоцтвом № НОМЕР_1 у тому вигляді, в якому він зареєстрований, на практиці не здійснювалося. При цьому Ліцензійний договірне містить положень, які б дозволяли ПрАТ «ЛЛГЗ» використовувати спірний знак для товарів та послуг (торговельну марку) у будь-якій іншій формі чи в будь-який інший спосіб. Окрім того, апелянт вказував про те, що обсяг правової охорони, що надається Свідоцтвом № НОМЕР_1 поширюється лише на один товар 33-го класу «Алкогольні напої , крім пива» (базовий номер 330026) і не поширюється, зокрема, на такий товар як «Горілка» (базовий номер 330034). Вважає, що нанесення третьою особою-1 знака для товарів та послуг (торговельної марки) згідно зі свідоцтвом № НОМЕР_1 на горілку навіть з дозволу власника Свідоцтва № НОМЕР_1 відповідача-1 не є використанням знака для товарів та послуг (торговельної марки) згідно зі Свідоцтвом № НОМЕР_1 для цілей Закону № 3689. Звертає увагу апеляційного суду на те, що питання у Висновку експертів Науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комісійної експертизи у сфері інтелектуальної власності № 2563/2564 від 29 червня 2021 року «Чи відповідає свідоцтву на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 , що видане Державною службою інтелектуальної власності України 27 січня 2014 року, використання відповідної торговельної марки для позначення таких алкогольних напоїв як горілка - клас 33 згідно МКТП» є питанням права і тому відповідно до ч. 2 ст. 102 ЦПК України не може бути предметом висновку експерта. На думку апелянта, суд першої інстанції неправильно установив обставину, яка має значення для справи, про те, що знак для товарів і послуг (торговельна марка) згідно зі Свідоцтвом № НОМЕР_1 використовується в Україні для товарів і послуг, що належить до 16, 30, 34, 37, 39, 45 класів МКТП. При цьому вказує, що суд першої інстанції не застосував положення п. 4 ст. 18 Закону № 3689, які підлягали застосуванню. Окрім вищевикладеного апелянт вказував про порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Так, апелянт вважає, що у Висновку Експертів № 2563/2564 не зазначено, де була проведена експертиза, а також хто був присутній при проведенні експертизи, а також не містить відповіді на питання, що входить до предмету доказування. На думку апелянта, Висновок експертів № 2563/2564 є передчасним та необґрунтованим, що свідчить про неправильність вказаного Висновку експертів. Наголошує, що Висновок № 1 Висновку експерта № 130/12-2, а саме: «1. На упакуванні товару - горілка, виробництва ПрАТ «Львівський лікеро-горілчаний завод» не використано торговельну марку за Свідоцтвом України № НОМЕР_1» - містить інформацію щодо предмета доказування у справі. Поряд з цим апелянт вважає, що відхилення судом першої інстанції Висновку експерта № 103-12/21 не є вмотивованим. Посилаючись на правові позиції Верховного Суду, зокрема, викладену в постанові від 30 червня 2022 року у справі № 641/8187/17, від 26 квітня 2022 року у справі № 344/5091/16-ц, наголошував, що не повинна віддаватись перевага висновку експертизи лише тому, що вона проведена комісійно, повторно, експертом авторитетної установи або таким, який має більший досвід експертної роботи. Також в апеляційній скарзі апелянт зазначав нові обставини та просив долучити нові докази, які підлягають дослідженню та оцінці. Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 січня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. 20 березня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив УКРНОІВІ на апеляційну скаргу. У вказаному відзиві відповідач-2 зазначав, що позовна вимога до УКРНОІВІ є похідною вимогою від основної щодо припинення дії свідоцтва. Щодо суті спірних правовідносин вказував, що дострокове припинення дії свідоцтва № НОМЕР_1 від 27 січня 2014 року на торговельну марку можливе лише за умови, що позивач в сукупності доказів доведе факт не використання відповідачем -1 своїх прав на торговельну марку, а відповідач-1 не доведе факт її використання протягом визначеного законом строку, а у разі відсутності такого використання - не надасть суду докази, що виправдовують причини такого невикористання. 27 березня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив адвоката Євстратенка С.Ю., поданий в інтересах ОСОБА_1 , на апеляційну скаргу. У вказаному відзиві відповідач-1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому відповідач-1 зазначав про те, що суд першої інстанції правомірно встановив, що торговельна марка за спірним Свідоцтвом на знак для товарів та послуг № НОМЕР_1 від 27 січня 2014 року використовується та факт використання підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Окрім того, відповідач-1 звертав увагу апеляційного суду на те, що твердження апелянта щодо нікчемності правочину - Ліцензійного договору від 01 вересня 2015 року є необґрунтованим та таким, що первинно зазначені виключно за змістом апеляційної скарги та не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Наголошує, що єдиною підставою, вказаною за змістом позовної заяви в даній справі, є виключно не використання торговельної марки у зареєстрованому вигляді. Поряд з цим зазначає, що ні ЦКУ, ні Законом не встановлена чинність договору про передачу права власності на торговельну марку після реєстрації, вжиття додаткових дій для дійсності даного виду договорів законом не передбачено. Також відповідач-1 зазначав про те, що суд першої інстанції при винесенні рішення правомірно взяв до уваги наданий відповідачем ОСОБА_1 висновок експертів № 2563/2564 від 29 червня 2021 року та відхилив поданий позивачем 06 грудня 2021 року Висновок експерта Сопової К.А. № 130-12/21 від 03 грудня 2021 року після закриття підготовчого провадження та складений в рамках іншої справи № 761/20710/21, що розглядалась Шевченківським районним судом м. Києва. Щодо подання апелянтом додаткових доказів на стадії апеляції відповідач-1 заперечував, мотивуючи тим, що подання нових доказів на стадії апеляції не передбачено законом, подані апелянтом документи не направлені сторонам даної справи перед їх подачею до суду, прохальна частина апеляційної скарги не містить клопотання про залучення додаткових документів. Окрім того, наголошував, що міркування та доводи представників сторін, висловлені в іншому процесі, не є доказами в розумінні ст. 76 ЦПК України, більш того у даній справі № 757/13390/21-ц, адже у вказаних справах різні предмети доказування. Зазначає, що факт використання торгової марки за Свідоцтвом на знак для товарів та послуг № НОМЕР_1 від 27 січня 2014 року не виключає факту використання марки за свідоцтвом № НОМЕР_3 ще з 11 лютого 2013 року. У судовому засіданні представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити на підставі наведених в ній доводів. Представник відповідача ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залашити без задоволення. Інші учасники справи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з такого. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що ПрАТ «Галіція Дистилері» на підставі свідоцтва на знак для товарів та послуг № НОМЕР_2 від 25 листопада 2016 року є власником знаку для товарів та послуг (торговельної марки) «ІНФОРМАЦІЯ_3». Відповідно до вказаного свідоцтва № НОМЕР_2 від 25 листопада 2016 року на знак товарів та послуг правова охорона, що надається, визначається наступним переліком товарів 33-го класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків: алкогольні напої (крім пива); алкогольні напої, що сприяють травленню; алкогольні напої, що містять фрукти; алкогольні напої на травах; аперитиви; бренді; вермути; вина; віскі; ганусова (анісова) горілка (настоянка); горілка; горілка ароматизована; горілка вишнева; горілка житня; горілка плодова; горілка пшенична; горілка сливова; горілка фруктова; горілки з лимоном; горілки з перцем; горілки з хроном; джин (ялівцева горілка); коктейлі; лікери; медівка (гідромель); наливки (алкогольні та слабоалкогольні напої); настоянки гіркі; перегінні алкогольні напої; пікети (вино з виноградних вичавків); ром; сидри; слабоалкогольні напої, крім пива; спиртні напої; шнапси. Крім того ОСОБА_1 на підставі свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 27.01.2014 року є власником комбінованого знаку для товарів і послуг (торговельної марки), що складається зі стилізованого зображення монети з профелем імператора Австрії ОСОБА_3 , під яким містяться слова «ІНФОРМАЦІЯ_1». Також згідно з бібліографічними даними свідоцтва № НОМЕР_1 від 27 січня 2014 року на вказаний знак для товарів та послуг, поширюється правова охорона, що надається, визначається переліком товарів, що належать до 16, 30, 33, 34, 37, 39, 45 класів МКТП; зокрема товарів, що віднесені до 33 класу МКТП, у свідоцтві № НОМЕР_1 , визначений лише один товар: алкогольні напої (крім пива). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено обставини справи, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме щодо невикористання безперервно протягом п`яти років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва, натомість відповідачем-1 доведено безпосереднє та фактичне використання торговельної марки «ІНФОРМАЦІЯ_1» згідно зі свідоцтвом на знак товарів і послуг № НОМЕР_1 протягом п`яти років безперервно від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав. Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно ст. 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» торговельна марка - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб. Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів (ст. 492 Цивільного кодексу України). У відповідності до ст. 494 Цивільного кодексу України, набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом. Приписами частини 5 статті 5 Закону встановлено, що право на одержання свідоцтва у порядку, встановленому цим Законом, має будь-яка особа, об`єднання осіб або їх правонаступники. Згідно частини 4 статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням торговельної марки та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення торговельної марки та переліком товарів і послуг. Згідно з ч. 4 ст. 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (в редакції до 21 липня 2020 року), якщо знак не використовується в Україні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від іншої дати після цієї публікації, будь-яка особа має право звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва повністю або частково. У цьому разі дія свідоцтва може бути: припинена повністю або частково лише за умови, що власник свідоцтва не зазначить поважні причини такого невикористання. Такими поважними причинами, зокрема є: - обставини, що перешкоджають використанню знака незалежно від волі власника свідоцтва, такі як обмеження імпорту чи інші вимоги до товарів і послуг, встановлені законодавством; - можливість введення в оману щодо особи, яка виробляє товари або надає послуги, під час використання знака особою, що звернулася до суду чи іншою особою щодо товарів і послуг, відносно яких висунута вимога про припинення дії свідоцтва. Для цілей цього пункту використанням знака власником свідоцтва вважається також використання його іншою особою за умови контролю з боку власника свідоцтва. Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (в редакції Закону № 815-IX від 21.07.2020) якщо торговельна марка не використовується в Україні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг безперервно протягом п`яти років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або якщо використання торговельної марки призупинено з іншої дати після цієї публікації на безперервний строк у п`ять років, будь-яка особа має право звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва повністю або частково. Для цілей застосування цього пункту датою, з якої повинно розпочинатися використання торговельної марки за міжнародною реєстрацією, є дата публікації в Бюлетені НОІВ відомостей про надання правової охорони торговельній марці за міжнародною реєстрацією в Україні. У такому разі дія свідоцтва або дія міжнародної реєстрації в Україні може бути припинена повністю або частково лише за умови, що власник свідоцтва чи міжнародної реєстрації не зазначить поважні причини такого невикористання. Такими поважними причинами є обставини, що перешкоджають використанню торговельної марки незалежно від волі власника свідоцтва чи міжнародної реєстрації, зокрема обмеження імпорту чи інші вимоги до товарів і послуг, встановлені законодавством. Для цілей цього пункту використанням торговельної марки власником свідоцтва вважається також використання її з дозволу власника свідоцтва іншою особою. Використання торговельної марки особою, яка має право використовувати колективну марку, вважається використання власником свідоцтва. Дію свідоцтва не може бути припинено, якщо у строк від закінчення п`ятирічного строку невикористання торговельної марки до подання позову про дострокове припинення дії свідоцтва почалося чи відновилося її використання, крім випадку, коли підготовка до початку використання або відновлення використання торговельної марки розпочалися протягом трьох місяців до подання такого позову та після того, як власник свідоцтва довідався про можливість його подання. Аналіз вказаних норм Закону дозволяє зробити висновок, що при достроковому припиненні дії свідоцтва на знак для товарів і послуг, обов`язок доведення факту використання знака покладений на власника відповідного знаку. Згідно з ч. 4 ст. 16 Закону (в редакції до 21 липня 2020 року) використанням знака визнається: - нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу пропонування його для продажу; продаж імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); - застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги. для якої знак зареєстровано/ - застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет. Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака. Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону (в редакції Закону № 815-IX від 21.07.2020) використанням торговельної марки визнається: - нанесення її на будь-який товар, для якого торговельну марку зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); - застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої торговельну марку зареєстровано; - застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет. Торговельна марка визнається використаною, якщо її застосовано у формі зареєстрованої торговельної марки, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованої торговельної марки лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності торговельної марки. Такими доказами можуть бути, зокрема, примірники товарів, на яких нанесено відповідний знак для товарів і послуг, документи із зображенням знака (каталоги, прайс-листи з пропозиціями щодо надання послуг чи поставки товарів тощо). Поширення на території України товарів із зображенням знака може бути підтверджено касовими чеками, квитанціями, накладними, іншими документами, що містять інформацію про найменування товару й місце його придбання, а в разі коли власником знака є нерезидент, підтвердженням ввезення товарів в Україну можуть бути митні декларації та інші митні документи. При цьому докази, які можуть підтвердити використання знака для товарів і послуг, повинні бути, як правило, обмежені п`ятирічним строком до дати звернення позивача до суду. Саме лише укладення договорів (у тому числі ліцензійних) щодо розпорядження майновими правами на знак для товарів і послуг не може вважатися використанням даного знака. Доказами використання певного позначення у відповідності з укладеним договором можуть виступати, зокрема, договори купівлі-продажу чи поставки товару, на якому розміщено знак, договори про розміщення рекламної продукції про такі товари на відповідних рекламних носіях тощо. Використання позначення може підтверджуватися й фактичними даними про використання його іншою особою за умови контролю з боку власника свідоцтва (доказами такого використання позначення мають бути такі ж документи, як і у випадку, якби власник знака використовував його у власній діяльності). Згідно абзацу 4 частини першої статті 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» торговельна марка - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб. Аналіз означених норм Закону дає підстави стверджувати, що, виходячи з правової сутності торговельної марки, умовою належного її використання є безпосереднє та фактичне використання саме стосовно товарів і послуг, для яких цю марку зареєстровано. Відповідно до частини першої статті 197 Угоди про асоціацію якщо протягом п`яти років з дати завершення процедури реєстрації власник не розпочинає реальне використання торговельної марки для товарів або послуг, стосовно яких вона зареєстрована на відповідній території, або якщо таке використання призупинено протягом безперервного п`ятирічного періоду, то стосовно торговельної марки можуть бути запроваджені санкції, передбачені цим Підрозділом, якщо відсутні належні причини для її невикористання. Згідно з частиною першою статті 198 Угоди про асоціацію сторони передбачають, що реєстрація торговельної марки підлягає анулюванню, якщо протягом безперервного п`ятирічного періоду вона не була введена у використання на відповідній території для товарів або послуг, стосовно яких вона зареєстрована, і відсутні належні причини для невикористання; проте жодна особа не може заявити, що права власника на торговельну марку мають бути анульовані, якщо протягом проміжку часу між закінченням п`ятирічного періоду і поданням заяви про анулювання розпочалося або було поновлено реальне використання торговельної марки; початок використання або його поновлення протягом трьохмісячного періоду, що передує заяві про анулювання, яке розпочалося відразу після закінчення безперервного п`ятирічного періоду невикористання, не беруться до уваги, якщо підготовка до початку або поновлення використання здійснюється лише у зв`язку з тим, що власник усвідомлює можливість подання заяви про анулювання. Відповідно до приписів статей 1 та 19 Закону України «Про міжнародні договори України» цей Закон застосовується до всіх міжнародних договорів України, регульованих нормами міжнародного права і укладених відповідно до Конституції України та вимог цього Закону; чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства; якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Судом першої інстанції було встановлено, що торговельна марка за спірним Свідоцтвом на знак для товарів та послуг № НОМЕР_1 від 27.01.2014 року використовується та факт використання підтверджується наступними доказами (т. 1 а.с. 132-202): - копіями сертифікатів відповідності товару, який виробляє ПрАТ «Львівський лікеро-горілчаний завод» - горілки ІНФОРМАЦІЯ_1, виданими ДП «Львівстандартметрологія»; - копіями етикеток з торговельною маркою «ІНФОРМАЦІЯ_5»; - копіями договорів поставки та товарно-транспортних накладних (ТТН) на переміщення алкогольних напоїв, в т.ч. горілки ІНФОРМАЦІЯ_1, які підтверджують факт поставки горілки під торговельною маркою «ІНФОРМАЦІЯ_1» зазначеним покупцям протягом 2015 - 2020 років, зокрема: копією договору дистриб`юцїї № 78 від 14.08.2009 року, укладеного між ПрАТ «ЛЛГЗ» та ПП ОСОБА_5 та копіями товарно-транспортних накладних (далі - ТТН) від 16.05.2016 року та від 16 червня 2020 року; копією договору дистриб`юції № 40 від 01.10.2010, укладеного між ПрАТ «ЛЛГЗ» та ТзОВ «Гал-Леобуд» та копіями ТТН від 03.09.2018 року та від 18.07.2019: копією договору дистриб`юції № 17 від 24.07.2013 року, укладеного між ПрАТ «ЛЛГЗ» та ФОП ОСОБА_6 та копіями ТТН від 06.10.2015 року; копією договору поставки № 70 від 31.03.2014, укладеного між ПрАТ «ЛЛГЗ» та ТзОВ «Лісса-С» та копіями ТТН від 04.11.2015 року; копією договору поставки № 77 від 28.05.2014, укладеного між ПрАТ «ЛЛГЗ» та ТзОВ «Фірма Укроптторг» та копіями ТТН від 15.06.2017 року та від 13.03.2018; копією договору поставки № 2 від 01.04.2015, укладеного між ПрАТ «ЛЛГЗ» та ТзОВ «Аскор-Україна» та копіями ТТН від 30.12.2020 року; копією договору поставки № 9 від 24.10.2016, укладеного між ПрАТ «ЛЛГЗ» та Закарпатською філією «ПП ОСОБА_7 ТОВ «УПК - Українська продуктова компанія» та копіями ТТН від 05.09.2019 року: копією договору поставки № 10 від 10.09.2019, укладеного між ПрАТ «ЛЛГЗ» та ТзОВ «ЛарсКомпані» та копіями ТТН від 24.10.2019 року; копіями договорів поставки гофрокартонної продукції, укладених між ПрАТ «ЛЛГЗ» та ПрАТ «Київський картонного-паперовий комбінат» від 29.12.2017 року та від 26.12.2018 року, копіми накладних та ТТН від 26.04.2017 року, від 29.07.2018, від 27.11.2018, від 09.04.2019 року, від 25.07.2019, копіями затверджених макетів для гофрокартонної продукції. Окрім того, суд першої інстанції встановив, що роздруківки (скріншоти) із сайтів з мережі Інтернет (т. 1 а.с. 126-131), підтверджують, факт рекламування горілки під торговельною маркою «ІНФОРМАЦІЯ_1», яку виробляє ПрАТ «Львівський лікеро-горілчаний завод» для продажу та продаж такої горілки. Крім того, судом першої інстанції також встановлено, що відповідно до свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 , виданого Державною службою інтелектуальної власності України, власником знака для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_2 » для всіх товарів класів 16, 30, 33, 34, 37, 39 та 45 Міжнародного класифікатора товарів і послуг станом на день видачі зазначеного свідоцтва був ОСОБА_2 (т. 1 а.с.108-110). Третя особа 2 - ОСОБА_2 (власник) реалізував своє право на розпоряджання правами інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 », власником якого останній був на підставі свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 27 січня 2014 року (дата подання заявки 11 квітня 2013 року) (т. 1 а.с. 108-110) та уклав 06 липня 2015 року з відповідачем ОСОБА_1 (правонаступник) договір № 1 про передачу права власності на знак для товарів і послуг (т. 1 а.с. 113-114). Відповідно до п. 1.1 договору власник передає правонаступнику право власності на знак для товарів і послуг (надалі - знак), що належить йому відповідно до свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 , що видане Державною службою інтелектуальної власності України 27.01.2014 року, у повному обсязі, в тому числі всі виключні майнові права, а правонаступник приймає право власності на знак у повному обсязі, в тому числі всі виключні майнові права, від власника, в порядку передбаченому цим договором. У результаті передачі прав за цим Договором власником знака для товарів та послуг є ОСОБА_1 . Пунктом 1.2 Договору визначено, що передача права власності на знак для товарів та послуг поширюється на для всіх вказаних у свідоцтві товарів і послуг, класифікованих згідно МКТП кл. 16, 30, 33. 34, 37, 39 та 45 (т. 1 ст. 113-114). Крім того, Державною службою інтелектуальної власності України видане рішення про публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесені відповідні зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знак для товарів і послуг про передачу права власності на знак для товарів і послуг класів 16, 30, 33, 34, 37, 39, 45, на які зареєстровано знак, ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 111-112). Таким чином, ОСОБА_1 є власником знаку (торговельної марки) «ІНФОРМАЦІЯ_1» для всіх товарів і послуг, класифікований згідно МКТП - кл. 16, 30, 33, 34, 37, 39 та 45, на підставі свідоцтва на знак для товарів послуг № НОМЕР_1 , що видане Державною службою інтелектуальної власності України 27.01.2014 року та договору № 1 про передачу права власності на знак для товарів та послуг від 06 липня 2015 року, затвердженого рішенням № 18601 Державної служби інтелектуальної власності від 3 вересня 2015 року (т. 1 а.с.111). Оскільки, відповідач-1 ОСОБА_1 є власником знаку для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 », то йому, відповідно до ст. 496 ЦК України належать такі майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку як: 1) право на використаний торговельної марки; 2) виключне право дозволяти використання торговельної марки; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, втому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Згідно з положеннями ст. 1107 ЦК України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може здійснюватись і на підставі ліцензійних договорів. Відповідно до положень ч. 1 статті 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. Як вбачається з матеріалів справи, між відповідачем - 1 ОСОБА_1 (ліцензіар) та третьою особою - ПрАТ «Львівський лікеро-горілчаний завод» (ліцензіат) 01 вересня 2015 року укладено ліцензійний договір № 1/15 на право користування знаком для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1», відповідно до п.1.1 якого, беручи до уваги, що ліцензіар володіє виключним правом на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1, свідоцтво на який видано Державною службою інтелектуальної власності України 27.01.2014 року на підставі договору № 1 про передачу права власності на знак для товарів і послуг від 06.07.2015, ліцензіар надає ліцензіату на строк дії свідоцтва № НОМЕР_1 від 27.01.2014 року за винагороду невиключну ліцензію на використання знаку для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1», відносно товарів і послуг, кваліфікованих згідно МКТП - кл. 16, 30, 33, 34, 37, 39 та 45 (т. 1 а.с. 115). Так, частинами першою та другою статті 1108 ЦК України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об`єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Відповідно до ч. 9 ст. 16 Закону договір про передачу права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами. Сторона договору має право на інформування невизначеного кола осіб про передачу права власності на знак або видачу ліцензії на використання знака. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановлених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності, з одночасним внесенням їх до Реєстру (а редакції Закону до 16 червня 2020 року). Сторона договору має право на інформування невизначеного кола осіб про передачу права власності на торговельну марку або видачу ліцензії на використання торговельної марки. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в Бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановлених НОІВ, з одночасним внесенням їх до Реєстру (в редакції Закону № 703-IX від 16.06.2020). Отже, інформування невизначеного кола осіб про передачу права власності на знак або видачу ліцензії на використання знака є правом, а не обов`язком його власника. Аналіз наведених норм права та встановлених судом обставин на думку апеляційного суду дає підстави для висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що засвідчена листом Національного органу інтелектуальної власності Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» № Вих-1143/22 від 27.01.2022 р. інформація про відсутність у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів та послуг відомостей щодо видачі ліцензій на використання знака по свідоцтву № НОМЕР_1 (т. 2 а.с. 186) не є належним доказом у справі. У доводах апеляційної скарги апелянт наголошував на недійсності ліцензійного договору № 1/15 на право користування знаком для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1», оскільки умови ліцензійного договору є нікчемними. Однак, колегія апеляційного суду критично оцінює вказаний довід, зважаючи на те, що дійсність ліцензійного договору № 1/15, укладеного 01 вересня 2015 року між відповідачем-1 ОСОБА_1 та третьою особою - ПрАТ «Львівський лікеро-горілчаний завод», позивачем в даній справі не оскаржувалась, доказів щодо визнання його недійсним в іншому судовому проваджені, суду не надано. Й, окрім того, апеляційний суд зауважує про те, що предметом даної справи є позовна вимога позивача про припинення дії свідоцтва на знак для товарів та послуг внаслідок невикористання знаку для товарів і послуг (торговельної марки), що засвідчений свідоцтвом № НОМЕР_1 безперервно протягом п`яти років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва. Тобто обраний позивачем спосіб захисту своїх інтересів у даній справі свідчить про наявність законного права у відповідача на використання, проте таке не здійснюється протягом п`яти років. Натомість, вказаний довід апелянта щодо недійсності (нікчемності) Ліцензійного договору є твердженням позивача про відсутність у відповідача законного права на використання, тобто, неналежне використання знаку для товарів і послуг (торговельну марку), що засвідчений свідоцтвом № НОМЕР_1 , а отже не є підставою для дострокового припинення дії Свідоцтва на знак для товарів та послуг № НОМЕР_1 від 27.01.2014 року, відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Також апеляційний суд відхиляє довід апелянта про необхідність урахування висновку судового експерта № 130-12/21, складеного за результатами проведення експертизи об`єктів інтелектуальної власності від 3.12.2021 року та необґрунтованість урахування висновку комісійної експертизи у сфері інтелектуальної власності № 2563/2564 від 29.06.2021 року. Так, як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції взяв до уваги висновок експертів Науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комісійної експертизи у сфері інтелектуальної власності № 2563/2564 від 29.06.2021 року, згідно з яким словесний елемент ІНФОРМАЦІЯ_1 є домінуючим елементом торговельної марки за свідоцтвом України № НОМЕР_1 , при цьому для пересічного споживача словесні позначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та «ІНФОРМАЦІЯ_1» в самостійному виконання є також домінуючими, оскільки дублюють одне одного. Використання торговельної марки за свідоцтвом України № НОМЕР_1 без зображувального елемента для товарів 33 класу МКТП не змінює в цілому відмінності цієї торговельної марки. Використання торговельної марки за свідоцтвом України № НОМЕР_1 від 27.01.2014 року, що видане Державною службою інтелектуальної власності України для позначення таких алкогольних напоїв як горілка - клас 33 МКТП здійснюється відповідно до свідоцтва на знак товарів і послуг № НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 203-210), чим спростовуються доводи та висновки позивача про те, що свідоцтво № НОМЕР_1 не надає права його власнику ОСОБА_1 та третій особі ПрАТ «ЛЛГЗ», маркувати горілку знаком для товарів та послуг, що посвідчується свідоцтвом № НОМЕР_1 . Разом з тим, суд першої інстанції не взяв до уваги висновок судового експерта № 130-12/21, складений за результатами проведення експертизи об`єктів інтелектуальної власності від 3.12.2021 року (т. 2 а.с. 87-145), відповідно до якого на упакуванні товару - горілка, виробництва ПрАТ «ЛЛГЗ», не використано торговельну марку за свідоцтвом України № НОМЕР_1 . Торговельна марка за свідоцтвом України № НОМЕР_2 не є схожою настільки, що її можна сплутати з торговельною маркою за свідоцтвом України № НОМЕР_1 . Торговельна марка за свідоцтвом України № НОМЕР_2 не є такою, що може ввести в оману щодо особи, яка виробляє або надає послугу. Апеляційний суд бере до уваги, що у випадках, коли у справі щодо одного й того ж предмета проведено декілька експертиз, у тому числі комплексну, комісійну, додаткову чи повторну, суд повинен дати оцінку кожному висновку з точки зору всебічності, повноти й об`єктивності експертного дослідження. Такій оцінці підлягають також окремі висновки експертів - членів комісійної чи комплексної експертизи, які не підписали спільний висновок. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30 червня 2022 року у справі № 641/8187/17, на яку посилався й сам апелянт. Колегія апеляційного суду погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що висновок комісійної експертизи є більш обґрунтованим, повним, ясним та таким, що не суперечить матеріалам справи так, проведенаий кількома експертами (К.В. Рубець, Ю.С, Харабуга). Натомість експертиза (висновок № 130-12/21) проведено одним експертом Соповою К.А. й експертом Соповою К.А. при проведенні експертизи вирішувались в основному питання, які не стосуються предмету судового розгляду цієї справи (щодо торговельної марки за свідоцтвом України № НОМЕР_2). Отже, з точки зору всебічності, повноти й об`єктивності експертного дослідження суд першої інстанції вірно взяв до уваги висновок комісійної експертизи у сфері інтелектуальної власності № 2563/2564 від 29.06.2021 року. Тому відхилення судом першої інстанції висновку, поданого позивачем є мотивованим та обґрунтованим. Поряд з цим, висновок комісійної експертизи у сфері інтелектуальної власності № 2563/2564 від 29.06.2021 року повною мірою відповідає вимогам Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5), а тому апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо не зазначення, де проведена експертиза та хто був присутній при її проведенні. Посилання апелянта на вирішення в указаному висновку питання права апеляційний суд оцінює критично, оскільки відповідь на питання «Чи відповідає свідоцтву на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 , що видане Державною службою інтелектуальної власності України 27 січня 2014 року, використання відповідної торговельної марки для позначення таких алкогольних напоїв як горілка - клас 33 згідно МКТП» є дослідженням обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань і не є тлумаченням тих чи інших норм права чи їх застосування у спірних правовідносинах. Окрім того, колегія суддів вважає необґрунтованим довід апелянта щодо обсягу правової охорони, що надається Свідоцтвом № НОМЕР_1, оскільки зі змісту вказаного Свідоцтва вбачається, що Свідоцтво № НОМЕР_1 від 27 січня 2014 року видане на використання заявленого позначення відносно товарів 33 класу МКТП Алкогольні напої (крім пива), тобто всі товари, що включені до 33 класу, в тому числі: «Горілка». Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Окрім того, у судовому засіданні 15 травня 2023 року апеляційний суд, вислухавши думку учасників справи, відмовив в задоволенні клопотання апелянта щодо приєднання нових доказів. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх». За наведених обставин доводи апеляційної скарги колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянтів, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Галіція дистилері», подану представником - генеральним директором приватного акціонерного товариства «Галіція дистилері» Татаріновим В.В., - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова