Постанова 4814 № 554/8389/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/8389/21 Номер провадження 22-ц/814/1974/23Головуючий у 1-й інстанції Гольник Л. В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді Чумак О.В., суддів Абрамова П.С., Пилипчук Л.І. за участю секретаря Даценко Н.В. розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 червня 2022 року, ухвалене суддею Гольник Л.В., повний текст рішення складено 07 липня 2022 року, за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю "Полтаватрансбуд" про стягнення коштів. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, - встановила: 01.09.2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Полтаватрансбуд» (далі ТЗДВ «Полтаватрансбуд»), в якому просила стягнути з відповідача кошти у сумі 831033,32 грн., з яких грошові кошти, сплачені згідно договору № 2 від 11.07.2018 року в сумі 576000,00 грн., моральна шкода 100000,00 грн., 3% річних 38657,69 грн., облікова ставку НБУ за період безпідставного користування коштами 116375,73 грн. В обґрунтування позовних вимог послалася на те, що 11.07.2018 року між ТЗДВ «Полтаватрансбуд» та позивачем укладено договір № 2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру. Згідно з умов договору продавець продає, а покупець купує майнові права на 2-х кімнату квартиру загальною площею 64,00 кв.м, розташовану на 6 поверсі в житловому будинку. Предметом договору є майнові права на об`єкт, який після набуття покупцем його у власність, реалізується шляхом набуття прав власності на об`єкт після введення в експлуатацію та оформлення покупцем відповідних правовстановлюючих документів. На виконання умов Договору позивач перерахувала відповідачу: 11.07.2018 року 30000,00 грн., 14.12.2018 200000,00 грн., 02.07.2019 149000,00 грн., 03.07.2019 року 149000,00 грн., 04.07.2019 48000,00 грн., всього 576000,00 грн. Позивач листом від 26.04.2019 року повідомила відповідача про розірвання договору та просила повернути сплачені кошти, які не були повернуті відповідачем. Станом на початок квітня позивачем сплачено 230000 грн. із загальної суми 576000,00 грн. Відповідач відмовився у передачі квартири, тому позивач звернулася до Київського районного суду м. Полтави з позовом (справа № 552/6997/19). Остаточним рішенням суду договір визнаний розірваним та частково недійсним, а саме в частині стягнення з позивача на користь відповідача штрафних санкцій у сумі 25% вартості Договору. 29.06.2021 року позивач звернулася до відповідача з письмовим прохання повернути кошти. Відповідач відмовив у повернення коштів листом від 22.07.2021 року №

460. Вказує, що відповідач безпідставно користується коштами позивача у сумі 576000,00 грн. Водночас їй заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, які вона зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача, оскільки починаючи з 2019 року позивач не може отримати ані квартиру, ані повернути кошти за договором. Відповідно до листа відповідача від 22.07.2021 року, той свідомо не бажає виконувати своїх обов`язків за договором, завдаючи позивачу значних моральних страждань, які полягають: у неможливості користуватися житлом, користуватися своїми коштами, які позивач могла використати на придбання іншого житла. Моральну шкоду позивач оцінює у розмірі 100 000 грн. 04.11.2021 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив та уточнена позовна заява про збільшення позовних вимог, а саме позивач просить стягнути з відповідача кошти у сумі 463559,41 грн., з яких грошові кошти, сплачені згідно договору № 2 від 11.07.2018 року в сумі 115200,00 грн., інфляційні втрати 88410,01 грн., 3% річних 43573,67 грн., облікову ставку НБУ за період безпідставного користування коштами 116375,73 грн., моральну шкоду 100000,00 грн. (том 1 а.с. 172-184). Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27 червня 2022 року позов ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Полтаватрансбуд» про стягнення коштів задоволено частково. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Полтаватрансбуд» на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 115 200 гривень, інфляційні втрати 7488,00 гривень, 3% річних 4959,15 гривень, всього 127 647,15 гривень. В іншій частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто Товариства з додатковою відповідальністю «Полтаватрансбуд» на користь держави судовий збір в сумі 1276,5 гривень. Додатковим рішенням цього ж суду від 17 серпня 2022 року у стягненні на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу відмовлено. На рішення суду від 27 червня 2022 року позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить змінити рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди та часткової відмови у стягненні 3%річних та індексу інфляції, відмови у стягненні процентів за безпідставне користування коштами у сумі 116375,73 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції безпідставно не стягнув на її користь визначену суму 3% річних, індексу інфляції та облікової ставки НБУ за безпідставне користування грошовими коштами. Також 16.03.2023 представником позивача адвокатом Марченко Г.І. подана апеляційна скарга на додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17.08.2022, в якій вона просила його скасувати та вирішити питання щодо стягнення понесених нею судових витрат. Відзиви на апеляційні скарги іншими учасниками справи не подавалися. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 374 ч. 1 п. 1 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно із ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до висновку, що апеляційні скарги на рішення та додаткове рішення суду першої інстанції задоволенню не підлягають, з наступних підстав. Суд першої інстанції встановив, що відповідно до Договору № 2 купівлі-продажу майнових правна квартиру від 11.07.2018року укладено договір між ТЗДВ «Полтаватрансбуд» та ОСОБА_1 , згідно якого продавець продає, а покупець купує майнові права на 2-х кімнату квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 7-9). Предметом договору є майнові права на об`єкт, який після набуття покупцем його у власність, реалізується шляхом набуття прав власності на об`єкт після введення в експлуатацію та оформлення покупцем відповідних правовстановлюючих документів. За умови виконання своїх обов`язків за цим Договором Покупець одержує у продавця документи, необхідні для оформлення правовстановлюючих документів, що підтверджує право власності Покупця на Об`єкт (п. 1.4 Договору). На виконання умов Договору позивач перерахувала відповідачу всього 576000,00 грн (а.с. 14): платіжне дорученні № 2712_48 від 11.07.2018 року 30000,00 грн. (а.с.10), платіжне доручення № 2712_14 від 14.12.2018 200000,00 грн. (а.с. 11), платіжне доручення № 3293_13 від 02.07.2019 149000,00 грн. , платіжне доручення № 3293_8 03.07.2019 року 149000,00 грн. (а.с. 12) , платіжне доручення № 3293_8 від 04.07.2019 48000,00 грн. (а.с. 13). Позивач звернулася до ТЗДВ «Полтаватрансбуд» спочатку 05.04.2019, а потім повторно 26.04.2019 року з листами, в якому повідомила відповідача про розірвання договору в односторонньому порядку з ініціативи Покупця. Вказані обставини сторонами не оспорюються. У листі № 794 від 08.11.2019 року ТЗДВ «Полтаватраснбуд» вказав, що у квітні 2019 року ТЗДП «Полтаватрансбуд» було отримано листи ОСОБА_1 від 05.04.2019 року та 26.04.2019 року про відмову від договору. Відтак Договір № 2 від 11.07.2018 року купівлі-продажу немайнових прав на квартиру АДРЕСА_2 є припиненим з ініціативи покупця, а кошти, сплачені у відповідності до Договору в сумі 230000,00 грн., підлягають поверненню з вирахуванням неустойки в розмірі 25% згідно п.4.8 Договору. Кошти сплачені в сумі 346000,00 грн. будуть повернуті в повному обсязі після уточнення (письмово) реквізитів (а. с. 148). У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Полтави про визнання договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру частково недійсним, визнання незаконним припинення договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, визнання договору купівлі-продажу майнових прав дійсним, визнання права власності на майнові права відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів». Рішенням Київського районного суду м. Полтави у справі №552/6997/19 від 15.09.2020 року відмовлено у позові ОСОБА_1 до ТЗДВ «Полтаватраснбуд» про визнання договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру частково недійсним, визнання незаконним припинення договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, визнання договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру дійсним, визнання права власності на майнові права відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів»(а.с. 241-249). Постановою Полтавського апеляційного суду від 16.12.2020 року рішення Київського районного суду м. Полтави від 15.09.2020 року змінено. ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову з мотивів, наведених у постанові апеляційного суду (т. 1, а.с. 250-257). 21.04.2021 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду рішення Київського районного суду м. Полтави від 15.09.2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16.12.2020 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Полтавтрансбуд» про визнання недійсним пункт 4.8 договору купівлі-продажу майнових прав № 2 від 11 липня 2018 року скасовано. Позовну вимогу ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Полтавтрансбуд» про визнання недійсним пункт 4.8 договору купівлі-продажу майнових прав № 2 від 11 липня 2018 року задоволено частково. Визнано недійсним пункт 4.8 договору купівлі-продажу майнових прав № 2 від 11 липня 2018 року в частині фрази «зменшену на 25 %». Рішення Київського районного суду м. Полтави від 15.09.2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16.12.2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Полтавтрансбуд» про застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 шляхом визнання його чинним (діючим, не припиненим), визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії, визнання майнових прав на квартиру та заборони вчинення певних дій змінено, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Київського районного суду м. Полтави від 15.09.2020 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Полтавського апеляційного суду від 16.12.2020 року залишено без змін (т. 1, а. с.22-33). 29.06.2021 року позивач ОСОБА_1 направила відповідачу лист з проханням повернути сплачені відповідно до договору кошти в сумі 576000,00 грн. згідно постанови Верховного Суду від 21.04.2021 року та вказала реквізити, на які просила повернути кошти (т.1, а. с. 17). Відповідач повідомив листом від 22.07.2021 року за №460, що постановою Верховного Суду не зобов`язано ТЗДВ «Полтаватрансбуд» сплатити грошові кошти ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 19). Згідно з платіжним дорученням № 3306 від 08.10.2021 року ТЗДВ «Полтаватрансбуд» повернув ОСОБА_1 460800,00 грн. з призначенням платежу: повернення грошових коштів згідно постанови Верховного Суду від 21.04.2021 року у справі № 552/6997/19, без ПДВ (т. 1, а.с. 147). Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем були набуті кошти у сумі 576000,00 грн. на відповідній правовій підставі (відповідно до Договору № 2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 11.07.2018 року), яка в подальшому відпала, оскільки позивач, як покупець за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 , відмовилася від договору, який припинений внаслідок односторонньої відмови покупця. Оскільки відповідач повернув позивачці частину коштів у сумі 460800,00 грн., залишок неповернутих коштів позивачці становить 115200,00 грн., тому суд дійшов висновку про їх стягнення на її користь з відповідача, а також частково стягнув інфляційні втрати та 3% річних, відмовивши в іншій частині позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до ст.526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших. Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.1, ч.2 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. За ч. 2 ст. 653 ЦК Україниу разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного Кодексу України. Виходячи зі змісту положень ст. 1212 Цивільного кодексу України, передбачено обов`язок особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути потерпілому це майно. Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Вказана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. За змістом 625 ЦК Українигрошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством. Суд першої інстанції встановив, і з цим погоджується колегія суддів, що кошти, отримані відповідачем, були набуті на відповідній правовій підставі, а саме відповідно до Договору № 2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 11.07.2018 року. У цивільній справі № 552/6997/19 судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 , як покупець за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 , відмовилася від договору і що договір купівлі-продажу майнових прав на вказану квартиру припинений внаслідок односторонньої відмови покупця. Позивачем не доведено підстав для визнання недійсними пунктів 3.1, 4.5, 4.5.1, 4.7 договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 . Часткова недійсність пункту 4.8. договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 не зумовлює визнання чинним (діючим, не припиненим) договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 , оскільки цивільним законодавством не встановлено такого наслідку при частковій недійсності правочину. З урахуванням того, що договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 припинений, підстави для застосування такого наслідку, як визнання чинним (діючим, не припиненим) договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 відсутні, то в задоволенні вимоги про застосування наслідків недійсності було відмовлено із цих мотивів. Оскільки відсутні підстави для визнання недійсними пунктів 3.1, 4.5, 4.5.1, 4.7 договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 та підстави для застосування такого наслідку як визнання чинним (діючим, не припиненим) договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 , то в задоволенні позовних вимог про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії, визнання майнових прав на квартиру та заборони вчинення певних дій, - відмовлено як у похідних. Враховуючи положення п. 4.8 Договору № 2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 11.07.2018 року, який змінений постановою Верховного Суду від 21.04.2021 року, а саме визнано недійсним пункт 4.8 договору купівлі-продажу майнових прав № 2 від 11.07.2018 року в частині фрази «зменшену на 25 %», суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у випадку розірвання Договору з ініціативи Покупця до підписання акта приймання-передачі майнових прав на Об`єкт Продавець повертає Покупцю суму здійснених ними платежів. Як встановив місцевий суд, позивачка сплатила відповідачу платежі на загальну суму 576000,00 грн. 08.10.2021 року відповідач ТЗДВ «Полтаватрансбуд» повернув позивачці ОСОБА_1 частину коштів у сумі 460800,00 грн., відповідно, залишок коштів, які відповідач не повернув позивачці, становить 115200,00 грн. Враховуючи те, що правові підстави, на якій грошові кошти були набуті відповідачем ТЗДВ «Полтаватрансбуд», відпали, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач зобов`язаний повернути позивачці належне їй майно. Тому обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивачки грошові кошти у сумі 115200,00 грн. При цьому районний суд надав правильну правову оцінку твердженням відповідача про неможливість повернення коштів у зв`язку зі сплатою податку на додану вартість, зазначивши про їх безпідставність. Також місцевий суд дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки індексу інфляції та три проценти річних за весь час прострочення, який утворився з моменту пред`явлення позивачкою вимоги про повернення коштів до їх фактичного перерахування на рахунок ОСОБА_1 , за період з 29.06.2021 по 07.10.2021 року на суму боргу у сумі 576000 грн. відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Крім того суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на її користь суми у розмірі облікової ставки НБУ за період користування коштами згідно ст. 536 ЦК України, так як вказані положення не підлягають застосуванню до цих правовідносин. Також колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про відмову у стягненні з відповідача на користь позивача моральної шкоди, з огляду на таке. Обґрунтовуючи позов в частині стягнення моральної шкоди, позивач ОСОБА_1 вказала, що зазнала душевних страждань та переживань через дії відповідача, в результаті яких вона не може отримати квартиру або повернути свої кошти. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній і чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п.3). Згідно з п. п. 4, 5 зазначеної Постанови у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до частини першої ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених частиною другою цієї статті. Виходячи з приписів ст. ст. 23, 1167 ЦК України, підставою відповідальності за завдану моральну шкоду є склад цивільно-правового правопорушення, що складається з таких елементів: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Умовою відповідальності є неправомірне рішення, дія чи бездіяльність, внаслідок яких завдано моральну шкоду. Зобов`язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду виникає лише за умови, що вказана шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). За загальним правилом, зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає з вини відповідача. Відповідальність без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством. Згідно частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. З огляду на це зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає за наявності: а) моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; б) неправомірних рішень, дій чи бездіяльності заподіювача шкоди; в) причинного зв`язку між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; г) вини заподіювача шкоди. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Враховуючи те, що позивачкою не надано суду достатніх доказів, які б свідчили про порушення її прав відповідачем, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди. При цьому місцевий суд правильно врахував, що під час розгляду справи № 552/6997/19, так і під час цієї справи, встановлено суперечливу поведінку позивача, яка двічі відмовилася від виконання Договору № 2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 11.07.2018 року між ТЗДВ «Полтаватрансбуд» та ОСОБА_1 , але через деякий час виконала його умови, проте на первинних умовах (у частині вартості майнових прав), по суті вимагаючи від відповідача прийняти таке виконання собі на шкоду. Крім того, коли відповідач повертав позивачці ОСОБА_1 кошти 10.07.2020 року у відповідності до п.4.8 договору платіжними дорученням № 3251_9 та 3251_10 в сумі 172500 грн. та 346000,00 грн., ОСОБА_1 платіжними дорученнями повернула вказані кошти на розрахунковий рахунок ТЗДВ «Полтаватрансбуд», а в подальшому вказаний рахунок позивачем ОСОБА_1 було закрито, що не оспорюється нею. Позивач підтвердила вказані обставини під час судового розгляду, зазначивши, що такі дії нею були вчинені за порадою адвоката. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Зважаючи на характер спору позивач не звільнений від обов`язку доведення позовних вимог про стягнення суми на відшкодування моральної шкоди. Таким чином, відповідно до вимог ч.1 ст.1167 ЦК України у співвідношенні з вимогами ст. ст. 12,81 ЦПК України, позивач мав би довести: наявність моральної шкоди; наявність неправомірних рішень, дій чи бездіяльності відповідача; наявність причинно-наслідкового зв`язку між рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача та завданою позивачу моральною шкодою, а також наявність вини відповідача у заподіянні позивачу моральної шкоди у визначеному нею розмірі. Оскільки позивачка не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту спричинення їй моральної шкоди, а так само й моральних або фізичних страждань у зв`язку з діями відповідача, не обґрунтувала, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір такої шкоди, та чим це підтверджується, не підтвердила наявності причинного зв`язку між моральною шкодою і протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача, а також вини останнього в її заподіянні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині. Судом не встановлено наявності вини відповідача в порушенні звичного способу життя позивача, що нібито призвело до моральних страждань, втрат немайнового характеру, про які вона зазначає у позові. Доводи апеляційної скарги позивачки на рішення суду фактично зводяться до обґрунтувань позовних вимог, яким суд надав правильну правову оцінку, що відображена в оскаржуваному рішенні та правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, тому на увагу колегії суддів не заслуговують. Доказів на підтвердження того, що діями відповідача позивачці завдана моральна шкода, суду не надано. Рішення місцевого суду щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних також відповідає вимогам закону. Підстав для його зміни чи скасування з наведених в апеляційній скарзі мотивів не встановлено. За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення суду від 27.06.2022 р. задоволенню не підлягає. Перевіряючи доводи апеляційної скарги представника позивача адвоката Марченко Г.І. на додаткове рішення місцевого суду від 17.08.2022 р., колегія суддів апеляційного суду виходить з такого. Як убачається з матеріалів справи, що 18.07.2022 року представник позивача адвокат Марченко Г.І. подала до місцевого суду заяву про ухвалення додаткового рішення, посилаючись на те, що на рахунок адвоката від ОСОБА_1 надійшли кошти у розмірі: 2600 грн., 200 грн., 12000 грн., а судом при ухваленні рішення не було в повній мірі вирішено питання про розподіл судових витрат. Представник відповідача заперечував проти стягнення вказаних витрат, посилаючись на необґрунтованість заяви, оскільки в позові зазначено розрахунок витрат на правову допомогу у розмірі 2700,00 грн., а саме на підготовку позовної заяви. Тоді як під час судового розгляду справи не було надано суду докази сплати позивачем витрат на правову допомогу, а також ні позивачем, ні його представником у судовому засіданні під час розгляду справи до судових дебатів не було заявлено про подальше надання доказів сплати позивачем витрат на правову допомогу. Роздруківки скріншотів з телефону, надані представником позивача не є належним доказом. Ці докази подані з порушенням порядку та строків, встановлених ЦПК України. Також зазначив, що в Октябрському районному суді знаходилася на розгляді цивільна справа № 554/12258/21 (суддя Сініцин Е.М.), позовна заява подана у грудні 2021 року, між тими ж сторонами. Тому з вказаних роздруківок не зрозуміло в якій справі сплачені позивачем кошти адвокату. Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2022 року відмовлено у стягненні на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу. При ухваленні додаткового рішення місцевий суд виходив із того, що позивач не надала належних і допустимих доказів понесення витрат на правничу допомогу. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Згідно п. 1 ч. 1, ч. 2, 3, 5 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено. Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 3 ст.137 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою. Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Як вказувалося вище, рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27.06.2022 року позов ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Полтаватрансбуд» про стягнення коштів задоволено частково. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Полтаватрансбуд» на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 115200 гривень, інфляційні втрати 7488,00 гривень, 3% річних 4959,15 гривень, всього 127647,15 гривень. В іншій частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто Товариства з додатковою відповідальністю «Полтаватрансбуд» на користь держави судовий збір в сумі 1276,5 гривень. Під час судового засідання 27.06.2022 року ні позивачем, ні представником позивача адвокатом Марченко Г.І. не було заявлено про надання доказів розміру витрат, які сторона позивача має сплатити у зв`язку з розглядом даної справи. Надані до заяви від 18.07.2022 року представником позивача роздруківки скріншотів з телефону про перерахунок коштів в розмірі 2600 грн., 2000 грн., 12000 грн. не є належними і допустимими доказами, які підтверджують, що позивачка понесла витрати на правничу допомогу, надану їй адвокатом Марченко Г.І. Матеріали справи, окрім ордеру на правничу допомогу серії ВІ № 1058940, не містять інших доказів, які б підтвердили розмір та обсяг наданої правничої допомоги, її вартість. За вказаних обставин місцевий суд дійшов правильного висновку про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у цій цивільній справі. Доводи апеляційної скарги представника позивачки ОСОБА_2 не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, оскільки не підтверджені належними і допустимими доказами. За таких обставин апеляційна скарга на додаткове рішення залишається колегією суддів без задоволення, а додаткове рішення без змін. Приймаючи до уваги те, що апеляційні скарги позивачки та її представника залишаються без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, то понесені позивачем в апеляційному суді судові витрати покладаються на позивача. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника позивача ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 червня 2022 року та додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 29.05.2023. Головуючий суддя О.В. Чумак Судді П.С.Абрамов Л.І.Пилипчук