Постанова Волинський апеляційний суд № 161/7517/22

Справа № 161/7517/22 Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М. Провадження № 22-ц/802/515/23 Доповідач: Осіпук В. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 травня 2023 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Осіпука В. В., суддів - Матвійчук Л. В., Карпук А. К., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом державного комунального підприємства «Луцьктепло» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 березня 2023 року, В С Т А Н О В И В : У червні 2022 року ДКП «Луцьктепло» звернулось в суд із зазначеним позовом. Покликалось на те, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 є користувачем послуг з теплопостачання, які надає підприємство, однак оплату за їх використання не здійснює, а тому, станом на 01 квітня 2022 року, утворилась заборгованість у сумі 132848 грн 04 коп. Ураховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за надані послуги з теплопостачання в сумі 132848 грн 04 коп. та відшкодувати йому понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 2481 грн. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 березня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача ДКП «Луцьктепло» заборгованість по оплаті послуг з теплопостачання у розмірі 132848 грн 04 коп. та судовий збір в сумі 2481 грн. У поданій на рішення апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просила його скасувати, як незаконне, прийняте судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, та у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував тих обставин, що вона як власник квартири відмовилася від отримання послуг з теплопостачання та постачання гарячої води, які надає позивач, та від`єдналась від мереж теплопостачання і даними послугами не користується, також зазначала, що суд безпідставно вважав, що позивач не пропустив строк позовної давності, однак це не відповідає дійсним обставинам справи. У відзиві на апеляційну скаргу позивач ДКП «Луцьктепло», вважаючи оскаржуване відповідачем рішення суду першої інстанції законним та таким, що цілком відповідає встановленим обставинам справи, просив залишити його без змін. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги ДКП «Луцьктепло», суд першої інстанції виходив з того, що належними та допустимими доказами у справі доведено підставність вимог позивача щодо тривалої несплати відповідачем ОСОБА_1 за надані послуги з теплопостачання житла, у якому остання проживає, та суми заборгованості, яка підлягає стягненню . Проте повністю погодитись з таким висновком суду не можна. З наявних в матеріалах справи письмових доказів встановлено, що ДКП «Луцьктепло» надає послуги з теплопостачання та підігріву холодної води мешканцям багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , в якому знаходиться квартира АДРЕСА_3 , у якій, згідно відомостей УДМС України у Волинській області зареєстровані і проживають відповідач ОСОБА_1 , яка є власником даного житла, неповнолітні члени її сім`ї ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (а.с. 11, 26). З приєднаних до матеріалів справи копії протоколу № 1335 від 29 лютого 2012 року про адміністративне правопорушення, постанови № 113 адміністративної комісії при виконкомі Луцької міської ради від 27 березня 2012 року слідує, що відповідач ОСОБА_1 25 травня 2011 року здійснила самовільне відєднання приладу опалення від стояків опалення системи централізованого опалення, за що передбачено відповідальність згідно ст. 150 КУпАП,, однак, із-за закінчення строків притягнення особи до адміністративної відповідальності, адмінпровадження щодо останньої було закрито (а.с. 31, 35). З розрахунку нарахувань і оплати за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, наданого позивачем, по особовому рахунку відповідача, яка зареєстрована та проживають за адресою: АДРЕСА_1 ., вбачається, що в останньої станом на 01 квітня 2022 року за квартирою рахується заборгованість за вищенаведені послуги у розмірі 132 848,04 грн., з яких: 62800 грн 55 коп. заборгованість за послугою з постачання теплової енергії за період з березня 2014 року по березень 2022 року; 109 грн 30 коп заборгованість за послугою з абонентського обслуговування опалення за період з лютого 2021 року по березень 2022 року; 69757 грн 88 коп. заборгованість за послугою з постачання гарячої води за період з березня 2014 року по березень 2022 року; 120 грн 66 коп. заборгованість за послугою з абонентського обслуговування гарячої води за період з лютого 2021 року по березень 2022 року; 39 грн 36 коп. заборгованість за послугою з обслуговування комерційного обліку теплової енергії за період з липня 2020 року по березень 2022 року; 20 грн 29 коп. заборгованість за послугою із заміни комерційного обліку теплової енергії за період з липня 2020 року по березень 2022 року (а.с. 5-10). Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до частини першої статті 5 зазначеного Закону, До житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком; комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Відповідно до положень частин 1, статті 9 цього Закону, споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. У відповідності до частини першої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 2 статті 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР. Частиною шостою статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Аналіз вищенаведених положень свідчить про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16. Крім того, варто зазначити, що сама по собі відмова споживача від отримання послуг з теплопостачання гарячої води без реального і санкціонованого компетентними органами відключення його житла від теплопостачання не звільняє останнього від оплати таких послуг. Так, питання відключення від мереж централізованого опалення регулюється Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі Правила). Відповідно до пункту 24 Правил, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється. Згідно з п.26 Правил, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про теплозабезпечення» схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення. Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4, який був чинний на момент винекнення правовідносин між сторонами та втратив чинність з 17 вересня 2019 року, визначено процедуру відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води житлового будинку при відмові споживачів від таких послуг. Відповідно до п. 1.2 Порядку, для реалізації права споживачів на відмову від отримання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади створює своїм рішенням постійно діючу міжвідомчу комісію для розгляду питань щодо відключення споживачів від вказаних мереж. Згідно з п.2.1. Порядку, для вирішення питання відключення житлового будинку (будинку) від мереж централізованого опалення його власник (власники) повинен (повинні) звернутися до Комісії з письмовою заявою про відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання. До заяви додається копія протоколу загальних зборів мешканця будинку щодо створення ініціативної групи з вирішення питання відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання та прийняття рішення про влаштування у будинку системи індивідуального або автономного опалення. Рішення про відключення будинку від системи централізованого опалення з улаштуванням індивідуального опалення повинно бути підтримане всіма власниками (уповноваженими особами власників) приміщень у житловому будинку. Комісія після вивчення наданих власником (власниками) документів, у місячний строк приймає рішення щодо відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання, улаштування індивідуальної (автономної) системи теплопостачання та збір вихідних даних і технічних умов для виготовлення проектної документації. Засідання комісії відбувається за участю заявника або його уповноваженого представника. Рішення комісії оформлюється протоколом, витяг з якого у десятиденний строк надається заявникові. Відповідно до п. 2.5 Порядку, відключення приміщень від внутрішньо будинкових мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання та власника, наймача (орендаря) квартири, або уповноваженої ним особи. Згідно з п. 2.6 Порядку, по закінченню робіт складається акт про відключення будинку від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження. Після затвердження акта на черговому засіданні комісії сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання (п.2.2 Порядку). Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06 листопада 2007 року № 169 було внесено зміни до наказу від 22 листопада 2005 № 4, які унеможливлюють відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише будинку в цілому. Отже, з наведеного вище слідує, що відключення споживачів від мережі централізованого опалення відбувається лише на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади з вчиненням в подальшому дій споживачем з дотриманням визначеної Порядком відключення від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання процедури, прийнятого на підставі заяви власника (власників) будинку. Зазначена правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду № 6-1192цс15 від 11 листопада 2015 року, у справі№915/89/16 від 02 березня 2018 року та у справі №522/401/15-цвід 25 вересня 2019 року та від 12 березня 2021 року у справі № 487/955/18. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Оскільки відповідачем ОСОБА_1 не надано суду акт затверджений рішенням комісії з розгляду питань щодо відключення споживачів від мережі центрального опалення та постачання гарячої води належної їй квартири, як це передбачено чинним законодавством, що являється єдиною підставою для перегляду умов договору про надання послуг з централізованого теплопостачання, то на думку колегії суддів, відсутні правові підстави для звільнення останньої, як користувача зазначеними послугами, що надаються позивачем, від оплати за ці послуги. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, що відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 , на стадії розгляду справи судом першої інстанції, заявляла клопотання про застосування строку позовної давності. Однак, суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, вважав, що відповідач у лютому 2016 року здійснила платіж за надані їй послуги з постачання теплової енергії саме на погашення існуючої заборгованості і це свідчить про переривання перебігу строку позовної давності. Проте, як вбачається з розрахунку послуг з постачання теплової енергії, наданого самим позивачем, відповідачу ОСОБА_1 до сплати у лютому 2016 року за спожиту теплову енергію було нараховано 1037 грн 52 коп., з яких вона сплатила 17 грн 52 коп., а решту суми було покрито субсидією у розмірі 1020 грн 34 коп., що свідчить про проплату останньою необхідної грошової суми за поточний місяць, а не підтверджує факт погашення заборгованості за минулий період, як вважав суд першої інстанції, поновлюючи позивачу строк позовної давності за цей період, такий висновок суду першої інстанції на думку колегії суддів, за наведених обставин є помилковим. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі, забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). Отже, установивши, що відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконувала своїх обов`язків щодо оплати наданих ДКП «Луцьктепло» житлово-комунальних послуг, внаслідок чого, за період з березня 2014 року по березень 2022 року, утворилась заборгованість, однак враховуючи те, що з даними позовними вимогами підприємство звернулося до суду лише 14 червня 2022 року, і підстави для переривання перебігу строку позовної давності, на які посилався позивач, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, колегія суддів вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом за період з березня 2014 року по травень 2019 року без поважних причин, а відтак вимоги позивача про стягнення заборгованості за цей період до задоволення не підлягають. Разом з тим, на думку колегії суддів, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги в межах позовної давності, з часу звернення до суду а саме за період з червня 2019 року по березень 2022 року, яка становить (постачання теплової енергії 30 845,87 + постачання гарячої води 37 157,63 + абонентське обслуговування опалення 109,3 + абонентське обслуговування гаряча вода 120,66 + обслуговування комерційного обліку теплової енергії 39,36 + послуга із заміни комерційного обліку теплової енергії 20,29) 68293 грн 11 коп. Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення. Згідно з положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки, оскаржуване рішення постановлене судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, без належної оцінки всіх обставин справи, що як наслідок призвело до порушення норм матеріального права щодо застосування строку позовної давності, то це рішення підлягає зміні в частині розміру грошової суми, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Згідно вимог частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Так як позовні вимоги ДКП «Луцьктепло» задоволено частково на 51,4%, тому сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1275 грн 23 коп. підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ДКП «Луцьктепло» . Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено на 48,6 % тому судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1912 грн 85 коп. підлягає стягненню з ДКП «Луцьктепло» на користь ОСОБА_1 . Шляхом взаємозаліку зазначених сум з ДКП «Луцьктепло» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 637 грн 62 коп. (1912,85- 1275,23). Керуючись статтями 374, 376, 381 - 384 ЦПК України суд У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 березня 2023 року в даній справі в частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного комунального підприємства «Луцьктепло» 68293 (шістдесят вісім тисяч двісті дев`яносто три) грн 11 коп. заборгованість за послуги з теплопостачання Стягнути з Державного комунального підприємства «Луцьктепло» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 637 (шістсот тридцять сім) грн 62 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий Судді