Постанова Миколаївський апеляційний суд № 490/3905/22

24.05.23 22-ц/812/488/23 МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 490/3905/22 Провадження № 22-ц/812/488/23 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 травня 2023 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах : головуючого Темнікової В.І., суддів Крамаренко Т.В., Тищук Н.О., із секретарем судового засідання Біляєвою В.М., за участі представника позивачки ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , його представника ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 березня 2023 року, постановлену під головуванням судді Шолох Л.М. в приміщенні того ж суду, за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 про застосування зустрічного забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про визначення місця проживанні малолітньої дитини та стягнення аліментів, - В С Т А Н О В И В : В березні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про зустрічне забезпечення, в якій просив зобов`язати ОСОБА_4 передати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьку ОСОБА_2 за місцем його проживання АДРЕСА_1 в, а також зобов`язати ОСОБА_4 передавати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьку ОСОБА_2 за місцем його проживання АДРЕСА_1 в, не пізніше 20-00 години кожної неділі кожного місяця до ухвалення судом рішення у справі. В обґрунтування заяви вказував, що ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини та стягнення аліментів. З ЄДРСР його представнику 09 грудня 2022 року стало відомо, що ухвалою суду від 28 вересня 2022 року вжито заходи забезпечення позову шляхом зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкод та надавати ОСОБА_4 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу із малолітнім сином ОСОБА_5 , кожної суботи та неділі кожного місяця у тому числі і за місцем проживання матері. Проте, на думку ОСОБА_2 , підстав для вжиття таких заходів забезпечення позову немає, адже він і так не перешкоджав спілкуванню та сумісному проведенню часу ОСОБА_4 та дитині, що можуть підтвердити як свідки, так і сама ОСОБА_4 , а також наявні у відповідача відеодокази. Разом з тим ОСОБА_4 спілкується з дитиною не кожні суботу та неділю кожного місяця, бо час від часу повідомляє, що зайнята і не може провести час з дитиною, незважаючи на те, що ОСОБА_2 сам привозить дитину для спілкування з матір`ю за місцем її проживання. Проте, про ці обставини позивачка чомусь замовчує та вводить суд в оману. Крім того, вказує, що 25 березня 2023 року ОСОБА_2 привіз сина до ОСОБА_4 на виконання вимог вказаної ухвали. 26 березня 2023 року прибувши за місцем проживання матері за адресою АДРЕСА_2 за сином, ОСОБА_2 виявив відсутність як ОСОБА_4 так і дитини за вказаною адресою, зі слів сусідів останні залишили будинок ще 25 березня 2023 року та виїхали в невідомому напрямку. На телефонні дзвінки ОСОБА_4 не відповідає, про місцезнаходження дитини повідомляти відмовляється, дитину за місцем її проживання на даний час повернути відмовляється. Внаслідок цього, дитина не відвідує дошкільний навчальний заклад, до якого ходила, що хибно впливає на розвиток та психологічний стан дитини. ОСОБА_2 було викликано поліцію та подано відповідну заяву та пояснення. На думку ОСОБА_2 , такими діями, завдаючи дитині психологічної шкоди, ОСОБА_4 намагається до ухвалення рішення суду у даній справі змінити місце проживання дитини, а також протиправно обмежити батька у його участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. На даний час йому не відомо місцезнаходження дитини. Відповідно до ст. 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Враховуючи наміри та дії ОСОБА_4 без дозволу батька дитини самостійно змінювати місцезнаходження та проживання дитини, ОСОБА_2 вимушений вертнутись до суду з вказаною заявою та просити застосувати зустрічне забезпечення позову. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 березня 2023 року заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_4 повертати малолітнього ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 його батьку ОСОБА_2 не пізніше 07 год. 30 хв. кожного понеділка та не чинити йому перешкод у спілкуванні з малолітнім сином в тому числі і за місцем проживання батька (крім кожної суботи та неділі кожного місяця). Частково задовольняючи заяву ОСОБА_2 про зустрічне забезпечення позову, суд виходив з того, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дитини і кожен із батьків просить суд визначити місце проживання дитини саме з ним. Ухвалою суду забезпечено позов ОСОБА_4 та зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод та надавати ОСОБА_4 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу із малолітнім сином ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , кожної суботи та неділі кожного місяця у тому числі і за місцем проживання матері. Врахувавши положення частини першої статті 154 ЦПК України, з метою необхідності забезпечення відносин та емоційного контакту дитини з батьком та враховуючи, що ним також подано до суду зустрічну позовну заяву про визначення місця проживання дитини разом із ним, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову та вважав за необхідне зобов`язати ОСОБА_4 повертати малолітнього ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 його батьку ОСОБА_2 не пізніше 07 год. 30 хв. кожного понеділка та не чинити йому перешкод у спілкуванні з малолітнім сином в тому числі і за місцем проживання батька (окрім кожної суботи та неділі кожного місяця). Не погодившись із такою ухвалою суду, позивачка ОСОБА_4 через свого представника звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати ухвалу суду від 28 березня 2023 року та відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_2 про застосування зустрічного забезпечення позову. В апеляційній скарзі зазначає, що звертаючись до суду із заявою про застосування зустрічного забезпечення, ОСОБА_2 вказав, що 25 березня 2023 року він прибув до місця проживання ОСОБА_4 , де не виявив ні її, ні сина, у зв`язку з чим звернувся до органів поліції. Дії ОСОБА_6 на його думку завдають дитині психологічної шкоди, а остання намагається змінити місце проживання дитини без рішення суду, а також протиправно обмежити право батька щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, що в свою чергу може утруднити виконання рішення суду або навіть зробити його неможливим та обумовлює необхідність вжиття заходів забезпечення позову. В той же час, на думку позивачки, ОСОБА_2 взагалі не обґрунтовано чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення, і чи є взагалі в ньому потреба, виходячи з самого поняття забезпечення позову, як тимчасової процесуальної дії примусового характеру, що застосовуються з метою гарантування виконання судового рішення в разі задоволення позову та яким чином зобов`язання ОСОБА_4 передавати малолітню дитину ОСОБА_2 кожного понеділка забезпечить виконання, чи унеможливить, утруднить виконання рішення суду. Вважає, що суд першої інстанції, прийнявши рішення про повернення кожного понеділка малолітнього ОСОБА_5 відповідачу фактично вирішив питання про місце проживання дитини, оскільки ухвалою від 28.09.2022, він забезпечивши позов ОСОБА_4 зобов`язав не чинити перешкод у спілкуванні останньої з сином лише кожної суботи та неділі місяця, при цьому питання про місцезнаходження малолітньої дитини та перебування його у матері в ці дні судом не вирішувалося. Таким чином, згідно ухвал суду про забезпечення позовів від 28.09.2022 та 28.03.2023 малолітній ОСОБА_5 має постійно перебувати за місцем проживання батька, чим вирішено спір по суті, що суперечить вимогам ч. 10 ст. 150 ЦПК України. Згідно з приписами ст. 141 Сімейного Кодексу України кожен з батьків має рівні права та обов`язки відносно своєї дитини. У порушення вказаних вимог закону суд першої інстанції надав перевагу ОСОБА_2 щодо права спілкування з малолітнім ОСОБА_5 та участі в його вихованні, оскільки останній за ухвалою суду повинен весь час перебувати разом з батьком і лише два дні на тиждень позивачка має можливість спілкуватися з дитиною. Судом також не взято до уваги, що рішенням про знаходження дитини переважний час у батька порушений справедливий баланс між інтересами дитини та інтересами батьків, оскільки оскаржувана ухвала надає переважне право на спілкування з дитиною батькові, при цьому інтереси матері обмежені можливістю спілкування з дитиною лише в суботу та неділю. Також вказує, що матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 18 січня 2023 уклав шлюб з ОСОБА_7 та створив іншу сім`ю. Постійне перебування малолітнього ОСОБА_5 з батьком в іншій сім`ї відповідно до оскаржуваної ухвали, негативно впливає на дитину та створює в останньої психологічний дискомфорт. Вказані обставини судом першої інстанції проігноровані взагалі та їм не надана жодна оцінка, хоча вони мають суттєве значення для інтересів дитини, впливають на її нормальний розвиток, оскільки постійне перебування ОСОБА_5 в іншій сім`ї не відповідає інтересам дитини. Крім того, в ухвалі не зазначено спосіб, порядок та місце її виконання, що суттєво порушує права позивача як і зобов`язання останньої повертати дитину кожного понеділка при відсутності обов`язку відповідача передавати дитину ОСОБА_8 . Зазначені обставини суттєво утруднюють виконання ухвали та призводять до неможливості її виконати взагалі. В судовому засіданні представник позивачки підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги. Відповідач ОСОБА_2 та його представник не визнали доводи апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Переглядаючи ухвалу суду, колегія суддів виходить з того, що відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин. При цьому не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (ч.10ст. 150 ЦПК України). Крім того, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову (частини перша, друга статті 154 ЦПК України). Отже, на відміну від інституту забезпечення позову, що за своєю правовою природою є гарантією забезпечення інтересів позивача, зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача. У ст. 154 ЦПК України не визначено поняття «зустрічне забезпечення». В частині першій цієї статті лише регламентується можливість суду вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. Таким чином, реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов`язком, за виключенням випадків, передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України, в якій зазначено, що суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Відповідно до частин четвертої-шостої статті 154 ЦПК України зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснено шляхом: 1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів; 2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов`язаних із забезпеченням позову. Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Копія ухвали про зустрічне забезпечення направляється учасникам справи не пізніше наступного дня після її постановлення. За змістом наведених правових норм інші заходи зустрічного забезпечення, відмінні від внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів, можуть бути вжиті судом лише за встановленої відсутності у позивача можливості внести відповідну суму. Закон висуває чіткі умови щодо змісту ухвали, в якій встановлюється зустрічне забезпечення (ч. 7 ст. 154 ЦПК): по-перше, якщо має бути внесена відповідна грошова сума на депозитний рахунок суду, то має зазначатись її розмір; по-друге, якщо зустрічне забезпечення передбачає інші дії, то мають бути визначені ці дії. Окремо в ч. 8 ст. 154 ЦПК визначається строк надання зустрічного забезпечення. Так, за загальним правилом, він не може перевищувати десяти днів з дня постановлення відповідної ухвали. Винятком є випадки, коли зі змісту заходів зустрічного забезпечення не випливає інше. На особу, яка подала заяву про застосування забезпечення позову і яка передбачає зустрічне забезпечення, законом покладається обов`язок надати суду документи в підтвердження наданого зустрічного забезпечення. Внаслідок порушення такої вимоги у встановлений судом строк, ухвала про забезпечення позову та, відповідно, про зустрічне забезпечення скасовується судом (ч. 9, 10 ст. 154 ЦПК). Слід також зазначити, що категорія «збитки» регламентується нормами матеріального права в межах Цивільного кодексу України. Збитками відповідно до ст. 22 ЦК України є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, a також витрати, які особа здійснила або мусить здійснити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Законодавець встановленням права відшкодування збитків у визначених випадках керується мотивами, що спрямовані на захист відповідача, який з вини позивача необґрунтовано зазнав збитків, пов`язаних із виконанням ухвали про забезпечення позову. Тому, в разі виникнення спірних питань щодо відшкодування збитків, суд має тлумачити норми права, враховуючи мотиви законодавця. Право на відшкодування збитків, пов`язаних із виконанням ухвали про забезпечення позову, захищає права та інтереси відповідача, який необґрунтовано з вини особи, на користь якої було вжиті заходи забезпечення позову, зазнав збитків. Далі відповідач має право заявити позов про відшкодування збитків, що викликані заходами забезпечення позову. Таким чином, дослідження та аналіз норм чинного цивільного процесуального законодавства України щодо правової регламентації зустрічного забезпечення та регламентації поняття збитки у цивільному законодавстві України свідчить про те, що ст. 154 ЦПК України регламентує захист інтересів відповідача саме від матеріальних збитків, які він може понести у зв`язку з забезпеченням позову позивача, а тому не може застосовуватися як зустрічне забезпечення до заходів забезпечення позову, передбачених п.3 ч.1 ст. 150 ЦПК України, у вигляді зобов`язання вчинити такі дії, які не мають матеріального підґрунтя та не можуть призводити до настання матеріальних збитків у разі їх застосування та виконання. Як убачається з матеріалів справи між сторонами виник спір щодо визначення місця проживання дитини. При цьому кожен як позивачка, так і відповідач заявили позовні вимоги про визначення місця проживання дитини з ним. Суд ухвалою від 28 вересня 2022р. забезпечив позов позивачки ОСОБА_4 та зобов`язав відповідача ОСОБА_2 не чинити перешкод та надавати ОСОБА_4 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу із малолітнім сином ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , кожної суботи та неділі кожного місяця у тому числі і за місцем проживання матері. Звертаючись до суду з заявою про зустрічне забезпечення позову, відповідач ОСОБА_2 не обґрунтовував свою заяву тим, що визначений судом вид забезпечення позову може спричинити йому матеріальні збитки. Навпаки, він посилався на те, що враховуючи наміри та дії ОСОБА_4 без дозволу батька дитини самостійно змінювати місцезнаходження та проживання дитини, відповідач вимушений вертнутись до суду з заявою про зустрічне забезпечення позову та просити застосувати як зустрічне забезпечення позову зобов`язання ОСОБА_4 передати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьку ОСОБА_2 за місцем його проживання АДРЕСА_1 в, а також зобов`язання ОСОБА_4 передавати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьку ОСОБА_2 за місцем його проживання АДРЕСА_1 в, не пізніше 20-00 години кожної неділі кожного місяця до ухвалення судом рішення у справі. Тобто дані вимоги не пов`язані зі збитками, про які йде мова у ст. 154 ЦПК України та ст. 22 ЦК України. Застосування при вирішення заяви відповідача ОСОБА_2 про зустрічне забезпечення судом п.3 ч.1 ст. 150 ЦПК України та правових висновків Верховного Суду у справах, зазначених в ухвалі суду та пов`язаних з вирішенням питання про забезпечення позову у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин, з посиланням на те, що відповідач ОСОБА_2 також звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини з ним, є безпідставним, так як ОСОБА_2 не звертався до суду з заявою про забезпечення зустрічного позову, не наводив в тексті заяви обставини, які свідчать про необхідність забезпечення його позову, тощо. Слід також зазначити, що фактично як зміст заяви про зустрічне забезпечення відповідача, так і апеляційної скарги позивачки свідчать про не згоду сторін перш за все з ухвалою суду від 28 вересня 2022 року, якою було вжито заходи забезпечення позову ОСОБА_4 та її виконанням. Проте, дана ухвала не була оскаржена сторонами у справі у встановленому законом порядку. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що з урахуванням конкретних обставин справи, у суду не було правових підстав для задоволення заяви про зустрічне забезпечення позову, а посилання суду на п.3 ч.1 ст. 150 ЦПК України та правові висновки Верховного Суду у справах, зазначених в ухвалі суду, є безпідставним. За такого інші доводи апеляційної скарги стосовно наявності чи відсутності підстав для застосування положень ст. 149 та 150 ЦПК України з аналізом обставин справи, не мають вирішального значення, так як заява відповідача про зустрічне забезпечення в даному випадку повинна була вирішуватися з застосуванням не цих норм права, а положень ст. 154 ЦПК України. Враховуючи, що обраний позивачкою спосіб забезпечення позову не може спричинити невідновлюваної шкоди відповідачу чи третім особам у вигляді збитків і відсутні обставини, визначені як ст. 154 взагалі, так і ч.3 ст. 154 ЦПК України, зокрема, для застосування зустрічного забезпечення, висновок суду про наявність підстав для застосування зустрічного забезпечення є помилковим. З у рахуванням викладеного, ухвала суду підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви відповідача про зустрічне забезпечення шляхом зобов`язання ОСОБА_4 передати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьку ОСОБА_2 за місцем його проживання АДРЕСА_1 в, а також зобов`язання ОСОБА_4 передавати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьку ОСОБА_2 за місцем його проживання АДРЕСА_1 в, не пізніше 20-00 години кожної неділі кожного місяця до ухвалення судом рішення у справі. При цьому, приймаючи остаточне рішення у справі, колегія суддів вважає можливим вийти за межі апеляційної скарги, оскільки під час розгляду справи встановлено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні заяви ОСОБА_2 про зустрічне забезпечення шляхом зобов`язання ОСОБА_4 передати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьку ОСОБА_2 за місцем його проживання АДРЕСА_1 в, а також зобов`язання ОСОБА_4 передавати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьку ОСОБА_2 за місцем його проживання АДРЕСА_1 в, не пізніше 20-00 години кожної неділі кожного місяця до ухвалення судом рішення у справі- відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді Повний текст постанови складено 26 травня 2023 року