Постанова 4807 № 331/3859/20

Дата документу 26.05.2023 Справа № 331/3859/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 331/3859/20 Головуючий у 1 інстанції: Антоненко М.В. Провадження № 22-ц/807/697/23 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2023 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та його представника адвоката Дзьобко Володимира Олександровича на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство «ПРОСТО-страхування» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди,- В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - АТ «ПРОСТО-страхування» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої в результаті ДТП, В обґрунтування позову зазначила, що 05 червня 2020 року на перехресті пр. Соборного та вул. Фортечної у м. Запоріжжі, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Opel Astra», д.н. НОМЕР_1 , при виконанні маневру повороту ліворуч не впевнився в безпеці маневру, не надав перевагу в русі належному їй автомобілю «Hyundai Sonata Sport», який рухався у зустрічному напрямку прямо, внаслідок чого здійснив зіткнення з вказаним транспортним засобом. ДТП сталася з вини відповідача, а саме: з причини порушення ним вимог п. 16.6 Правил дорожнього руху України, що встановлено постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2020 року у справі №331/2365/20. У результаті ДТП було пошкоджено належний позивачу автомобіль «Hyundai Sonata Sport», без реєстраційного номеру (номер кузову НОМЕР_2 ), так як він знаходився в стані реєстрації після придбання. Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована Полісом № АО/2830974 від 12 березня 2020 року, ліміт відповідальності складає 130000 грн, які їй сплатила страхова компанія за мінусом франшизи у розмірі 1000 грн. Відповідно до звіту № 423 від 17 червня 2020 року вартість відновлювального ремонту транспортного засобу склала 246748,13 грн, різницю у вартості 117748,13 грн повинен відшкодувати відповідач. Крім того, за проведення експертизи пошкодженого автомобіля ОСОБА_2 сплатила 2600 грн. Крім того позивач зазначала, що діями відповідача їй завдано моральну шкоду, що виражається у спричиненні страждань, яких вона зазнала у зв`язку з пошкодженням автомобіля одразу після його придбання, неможливістю користуватись ним протягом тривалого періоду часу, у зв`язку з недостатністю страхового відшкодування та відмовою відповідача відшкодувати вартість відновлювального ремонту чи відремонтувати його. У той час як відповідач свій автомобіль вже відремонтував і користується ним, ОСОБА_2 такої можливості не мала. В результаті ДТП вона пережила сильний емоційний стрес, наслідками якого стала втрата сну, страх транспортних засобів, підвищена нервозність. До теперішнього часу вона фізично відчуває наслідки ДТП. Нормальний уклад життя був порушений, відбувалися постійні сварки у сім`ї. Її переживання посилились неможливістю тривалий час здійснювати своє право власності на автомобіль та вести активний та повноцінний спосіб життя. ОСОБА_1 відмовляється добровільно сплатити завдану їй матеріальну та моральну шкоду, у зв`язку з чим ОСОБА_2 вимушена звернутись до суду з цим позовом. Крім того, зазначала, що відповідач намагався уникнути адміністративної відповідальності, відмовляючись визнати свою вину у ДТП та намагаючись перекласти вину на неї. Посилаючись на вищенаведені обставини, ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь завдану в результаті ДТП матеріальну шкоду у розмірі 117748,13 грн та моральну шкоду у розмірі 5000 грн, а також судові витрати. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 117748,13 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок ДТП. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 7472,48, що складаються з: судового збору у розмірі 2472,48 грн, витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, пов`язані із проведенням експертизи у розмірі 2600 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 5000 грн. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 та його представник - адвокат Дзьобко В.О. подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просять скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2022 року, та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову в частині моральної шкоди в розмірі 1000 грн. В іншій частині просять позов залишити без задоволення. Крім того, апеляційна скарга містить клопотання про виклик до судового засідання свідків ОСОБА_1 (скаржника) та ПП ОСОБА_3 та клопотання про витребування документів. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі (117748,13 грн) становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 6 ст. 279 ЦПК України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Доводи клопотання ОСОБА_1 та його представника - адвоката Дзьобко В.О. фактично зводяться до незгоди з діями суду першої інстанції щодо прийняття та оцінки доказів, що не може свідчити про необхідність перегляду справи в апеляційному порядку з повідомленням сторін, про що просив скаржник та його адвокат, зазначивши про виклик ОСОБА_1 в судове засідання. Щодо клопотань про виклик свідка ПП ОСОБА_3 та витребування доказів від нього, колегія суддів зазначає, що доводи клопотання є ідентичними доводам у заявах, поданих до суду першої інстанції, які суд першої інстанції належним чином розглянув та надав належну оцінку в ухвалах від 13 травня 2021 року та від 06 вересня 2021 року, які є достатньо аргументованими, а тому колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи скаржника і відмовляє у задоволенні цих клопотань. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає. Задовольняючи позов ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, суд першої інстанції виходив з того, що вона надала суду докази наявності усіх умов, необхідних для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків, які той добровільно не відшкодовує. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке. Особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22 ЦК України). Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України). Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша та друга статті 1166 ЦК України). Стаття 1187 ЦК України регулює питання завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Згідно із частиною першою цієї статті джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, тобто завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (згідно із пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України). Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (частина перша статті 1194 ЦК України). Таким чином, для встановлення підстав відшкодування шкоди суд має з`ясувати, чи наявні усі умови притягнення особи до цивільно-правової відповідальності, а саме: протиправна поведінка заподіювача шкоди, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди. Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Згідно з роз`ясненнями, наданими у пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України). Так, суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 , станом на 05.06.2020 була власником автомобіля «Hyundai Sonata Sport», без реєстраційного номера (номер кузова НОМЕР_2 ). Відповідно до постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15.07.2020 у справі №331/2365/20 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зазначена постанова набрала законної сили 26.07.2020. Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована Полісом № АО/2830974 від 12.03.2020, ліміт відповідальності складав 130000, які позивачу сплатила страхова компанія за мінусом франшизи у розмірі 1000 грн. Відповідно до звіту № 423 від 17.06.2020 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу склала 246748,13 грн. Частину шкоди (франшизу) у сумі 1000 відповідач позивачу не сплатив. Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера від 26.10.2020 приватний підприємець ОСОБА_3 отримав від позивача ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 116190 грн за ремонт автомобіля Vin-cod «Hyundai Sonata Sport», (номер кузова НОМЕР_2 ). З огляду на встановлені обставини та досліджені у справі докази, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 як особа, винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити ОСОБА_2 різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), а також моральну шкоду. Матеріалами справи підтверджено понесені позивачем витрати пов`язані із проведенням експертизи, на професійну правничу допомогу та сплату судового збору, які у випадку задоволення позову підлягають стягненню на його користь з відповідача. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та його представник - адвокат Дзьобко В.О. посилаються на те, що висновок автотоварознавчої експертизи від 17 червня 2020 року № 423, складений на замовлення позивача, та квитанція від 26 червня 2020 року, відповідно до якої приватний підприємець ОСОБА_3 отримав від позивача ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 116190 грн за ремонт автомобіля Vin-cod «Hyundai Sonata Sport», (номер кузова НОМЕР_2 ) є недопустимими доказами у справі. Так, частиною першою статті 106 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Відповідно до частини першої статті 107 ЦПК України матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. Під час розгляду справи ОСОБА_1 не заявляв клопотання про призначення судової експертизи. Таким чином, враховуючи те, що відповідач в силу частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України не надав доказів на противагу поданого позивачем висновку автотоварознавчої експертизи від 17 червня 2020 року та виконаних робіт ПП ОСОБА_3 , не спростував визначений розмір матеріального збитку та вартість транспортного засобу після ДТП, а отже не довів, що такі визначено експертним дослідженням неправильно. Отже, ухвалюючи рішення про відшкодування майнової шкоди, завданої пошкодженням автомобіля, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 117748,13 грн різниці між страховою виплатою та фактичним розміром шкоди вартості суми втрати товарної вартості транспортного засобу, яка вказана у Звіті № 423 про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику КТЗ, який є належним доказом на підтвердження цієї обставини та який не спростував відповідач. Доводи апеляційної скарги про безпідставне відхилення судом першої інстанції клопотання адвоката Дзьобко В.О. про відкладення розгляду справи колегія суддів відхиляє з огляду на таке. Відповідно до ст. ст. 128, 129 ЦПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини «Богонос проти Росії» від 05 лютого 2004 року). Виходячи з доводів апеляційної скарги, причиною неявки до суду першої інстанції представника відповідача є надання переваги участі у розгляді іншої справи. Отже, оскільки поважність причин неявки представника відповідача судом першої інстанції не встановлена, а відповідач в особі свого представника реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у відзиві на апеляційну скаргу, зважаючи на неодноразові відкладення судових засідань, за відсутності рішення про обов`язкову явку осіб, які беруть участь у справі, враховуючи обов`язок суду розглянути справу у розумні строки, розгляд судом першої інстанції справи за відсутності представника відповідача не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Колегія суддів зауважує, що скаржник частково визнав позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000 грн, зазначивши, що розмір такої шкоди у 5000 грн позивач не довела. Проте, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог у цій частині, дотримавши принципу розумності, виваженості та справедливості, адже в результаті ДТП позивач, яка тільки придбала автомобіль для користування, одразу вперше потрапила в ДТП, пережила сильний емоційний стрес, наслідками якого стала втрата сну, страх транспортних засобів, підвищена нервозність, нормальний уклад життя був порушений, відбувалися постійні сварки у сім`ї, її переживання посилилися неможливістю тривалий час здійснювати своє право власності на автомобіль та вести активний та повноцінний спосіб життя. Доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам відзиву на апеляційну скаргу, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, а тому колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи скаржника. Інші доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду з їх оцінки. При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2022 року залишити без змін. Керуючись ч. 13 ст. 7, ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника адвоката Дзьобко Володимира Олександровича залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2022 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 26 травня 2023 року. Головуючий: Судді: