Постанова 4854 № 540/7990/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 травня 2023 р.м.ОдесаСправа № 540/7990/21 Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О., суддів Косцової І.П. та Осіпова Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 6 січня 2023 року (суддя Катаєва Е.В., м. Одеса, повний текст рішення складений 06.01.2023) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про стягнення невиплаченої заробітної плати,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Мін`юсту, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь невиплачену заробітну плату за період з 28.09.2021 року по 10.11.2021 року в сумі 24 900 грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 6 січня 2023 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі у розмірі 22 585,67 грн. за період з 28.09.2021 року по 10.11.2021 року з вирахуванням обов`язкових до сплати податків та зборів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з ухваленим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю. Обґрунтовуючи скаргу апелянт зазначив, що не є органом державної влади, який здійснює оплату праці ОСОБА_1 , та не вчиняв жодних дій, бездіяльності та не приймав жодних рішень, якими порушено права, свободи та законні інтереси позивача щодо ймовірної невиплати заробітної плати. Позивач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 304 КАС України не перешкоджає апеляційному перегляду справи. Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження. Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом Мін`юсту від 30.06.2015 №2028/к, ОСОБА_1 був призначений на посаду заступника начальника ГТУЮ з питань державної виконавчої служби - начальника управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Херсонській області. 30 січня 2020 року ОСОБА_1 попереджений про припинення державної служби у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Херсонській області. Наказом Мін`юсту від 05.05.2020 року №1616/к ОСОБА_1 звільнено з посади з 7 травня 2020 року відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку із ліквідацією ГТУЮ у Херсонській області з припиненням державної служби. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року у справі №540/1473/20, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року, визнано протиправним та скасовано наказ МЮУ від 05.05.2020 №1616/к про звільнення ОСОБА_1 ; визнано протиправним та скасовано наказ ГТУЮ у Херсонській області від 06.05.2020 №19/2 "Про оголошення наказу МЮУ "Про звільнення від 05.05.2020 № 1616/к"; поновлено ОСОБА_1 на посаді з 8 травня 2020 року; стягнуто з ГТУЮ у Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.05.2020 по 13.10.2020 у сумі 79 414,13 грн. з відрахуванням обов`язкових до сплати податків та зборів. Рішення суду в частині поновлення на посаді заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Херсонської області з 8 травня 2020 року допущено до негайного виконання. Постановою Верховного Суду від 4 серпня 2022 року касаційну скаргу Мін`юсту залишено без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року без змін. На виконання рішення суду від 13.10.2020 року по справі 540/1473/20 Мін`юст 28 вересня 2021 року видав наказ №2356/к, яким ОСОБА_1 поновлений з 08.05.2020 року на посаді заступника начальника ГТУЮ у Херсонській області з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Херсонській області (т. І а.с. 31). Наказом Мін`юсту від 10.11.2021 року за №2686 ОСОБА_1 , заступника начальника ГТУЮ у Херсонській області з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Херсонській області, переведено з 11.11.2021 року на посаду заступника начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції начальника управління забезпечення примусового виконання рішень в АР Крим та у м. Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). У зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду по справі №540/1473/20 в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до МЮУ про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року у справі №540/5320/21, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2022 року, з Мін`юсту стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі у розмірі 174 128,23 грн. за період з 14.10.2020 року по 27.09.2021 року, з вирахуванням обов`язкових до сплати податків та зборів. Звернувшись до суду з даним адміністративним позовом про стягнення з Мін`юсту заробітної плати, ОСОБА_1 стверджував, що з моменту поновлення на роботі 28.09.2021 року по 10.11.2021 року заробітну плату не отримував. Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за вказаний період, суд першої інстанції виходив з того, що незважаючи на поновлення ОСОБА_1 на посаді, він не був допущений до роботи, тобто та фактично не поновленій на службі, що в свою чергу свідчить про неналежне виконання рішення суду про поновлення на роботі та є підставою для стягнення з роботодавця у відповідності до статті 236 КЗпП України середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. За приписами частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина перша статті 129-1 Конституції України передбачає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Пунктом першим частини першої статті 256 КАС України визначено, що негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Європейський Суд з прав людини, практика якого застосовується судом як джерело права відповідно до Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", неодноразово звертав увагу на те, що "право, передбачене частиною першою статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла остаточному та обов`язковому судовому рішенню залишатися без дії на шкоду однієї зі сторін" (рішення ЄСПЛ від 19 березня 1997 року у справі Hornsby v. Greece ("Хорнсбі проти Греції"), п.40), рішення ЄСПЛ від 20 липня 2004 року у справі Shmalko v. Ukraine ("Шмалько проти України"), п.43). Відповідно до пункту 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Поновлення на роботі - це повернення працівника у попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, а тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов`язками, які мали місце до звільнення. Обов`язком боржника є не лише видання наказу (розпорядження) про поновлення працівника на роботі, а й фактичний допуск поновленого працівника до виконання попередніх обов`язків. КЗпП України не містить поняття "поновлення на роботі", як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України "Про виконавче провадження". Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто, створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Подібні висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16, від 26 лютого 2020 у справі №702/725/17, від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18, від 16 вересня 2020 у справі №709/1465/19. Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. Працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Невчинення роботодавцем усіх дій, які включають у себе виконання рішення суду про поновлення на роботі, є підставою для покладення на нього відповідальності, визначеної статтею 236 КЗпП України. Застосування цієї норми до правовідносин, які виникають у зв`язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, відповідає їх змісту та фактичним обставинам, оскільки підстави для нарахування формально поновленому працівнику заробітної плати як винагороди за виконану роботу немає, проте його вина у невиконанні посадових обов`язків і тому, що він не приступив до роботи, також відсутня. У Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу. Такий період невиконання трудової функції можна порівняти з простоєм. При цьому під простоєм розуміється зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина перша статті 34 КЗпП України). Тобто простій можливий як з вини роботодавця, так і за відсутності його вини. Законодавство у будь-якому випадку простою гарантує працівникам отримання частини заробітної плати. У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію. Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі Порядок №100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою. Як встановлено судом першої інстанції та не спростовується апелянтом, рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року у справі №540/1473/20 визнано протиправним та скасовано наказ МЮУ від 05.05.2020 №1616/к про звільнення ОСОБА_1 ; визнано протиправним та скасовано наказ ГТУЮ у Херсонській області від 06.05.2020 №19/2 "Про оголошення наказу МЮУ "Про звільнення від 05.05.2020 №1616/к"; поновлено ОСОБА_1 на посаді з 8 травня 2020 року. Рішення суду в частині поновлення на посаді з 8 травня 2020 року допущено до негайного виконання. На виконання рішення суду, Мін`юст лише 28 вересня 2021 року видав наказ за №2356/к, яким скасував власний наказ від 05.05.2020 №1616/к про звільнення ОСОБА_1 та поновив останнього з 8 травня 2020 року на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області. При цьому, 23 грудня 2020 року ГТУЮ у Херсонській області як територіальний орган Мін`юсту, був ліквідований. Апелянтом не заперечується, що зазначене у свою чергу призвело до того, що при наявності наказу про поновлення на посаді, ОСОБА_1 не був допущений до виконання обов`язків, та заробітну плату у період з 28.09.2021 року по 10.11.2021 року не отримував. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що належним відповідачем у даній справі є Мін`юст. При обчислені середнього заробітку у даній справі суд першої інстанції правильно застосував встановлений рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року по справі №540/5320/21 розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 , що, відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України, не доказуються при розгляді даної справи. Подана апеляційна скарга не містить належних, вагомих і обґрунтованих міркувань чи доводів та аргументів, які б спростовували вищевикладені висновки або давали підстави вважати інакше. Суд першої інстанції правильно та повно з`ясував усі обставини справи та прийняв рішення, яке ґрунтується на належній юридичній оцінці встановлених обставин справи. Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 6 січня 2023 року без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко Суддя І.П.Косцова Суддя Ю.В.Осіпов