Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/5280/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 24 травня 2023 року м. Дніпросправа № 160/5280/22 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 травня 2022 року (головуючий суддя Юрков Е.О.) про повернення позовної заяви в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправною бездіяльність, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду із позовом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі Відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а саме: не проведення об`єктивної та всебічної перевірки на звернення позивача від 31 серпня 2021 року, що суперечить вимогам статті 19 та статті 15 Закону України «Про звернення громадян»; нездійснення захисту законного права на інформацію, про порушення якого було повідомлено у заяві від 31 серпня 2021 року. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2022 року було відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, адміністративний позов залишено без руху у зв`язку із недотриманням вимог ст.160, 161 КАС України та надано строк для усунення недоліків (а.с. 10-11). 25 квітня 2022 року Позивач направив до суду першої інстанції заяву про повторний розгляд судом клопотання щодо доступу до правосуддя в частині звільнення останнього від сплати судового збору (а.с. 13-14). Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 травня 2022 року у справі №160/5280/22 позовну заяву ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправною бездіяльність - повернуто Позивачу (а.с. 15). Позивач ОСОБА_1 , не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, оскаржив її в апеляційному порядку (а.с. 18-19). В апеляційній скарзі Позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема тим, що суд першої інстанції безпідставно не дослідив долучені Позивачем до позовної заяви документи в підтвердження неспроможності сплати судового збору, а лише зазначив, що не вбачає правових підстав для задоволення поданого Позивачем клопотання. Крім того, суд першої інстанції не зазначив, які саме докази в розумінні суду будуть «належними» в підтвердження неспроможності сплати судового збору. Вказані обставини, на думку Позивача, свідчать про передчасність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення позовної заяви останнього. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Згідно з п.1 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Відповідно до ч.1 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Вимоги до змісту та форми позовної заяви містяться в статті 160 КАС України. Відповідно до ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. За приписами ч.1 ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Як слідує з наведених положень процесуального закону, вирішуючи питання про звільнення від сплати судового збору, суд враховує майновий стан сторони. Втім, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Досліджуючи питання наявності/відсутності підстав для звільнення Позивача від сплати судового збору, суд першої інстанції в ухвалі від 15 квітня 2022 року про залишення позовної заяви без руху вказав про те, що подаючи до суду клопотання про звільнення від сплати судового збору, Позивач зазначив, що він живе з кредитних коштів, бо активно займається громадською діяльністю в напрямку посилення громадянських прав в Україні, а також громадської діяльності в сфері захисту довкілля, зокрема - поводження з відходами, також проводить, просвітницьку діяльність і поки не доведе таку діяльність до логічного завершення влаштуватися на роботу фізичної можливості немає, адже весь свій час приділяє пошукам порушень природоохоронного законодавства та оскарженням дій/протиправної бездіяльності чиновників. Зокрема, заявник зазначає, що останнього хвилює питання засмічення відходами значних територій нашої держави і ситуація з викидами відходів з Львівської області по території України, за результатами спільної діяльності з Державною екологічною інспекцією України вже подано позовні заяви до Львівського окружного адміністративного суду справа №380/12015/20 з приводу порушень Закону України «Про відходи» та інших Львівською обласною державною адміністрацію та справа №380/594/21 щодо порушень вимог природоохоронного законодавства Львівською міською радою, інформація є в Єдиному реєстрі судових справ. Заявник також зазначає, що в 2020 р. та 2021 р. змушений був багато разів звертатися до суду та сплачувати судовий збір саме з кредитних коштів, однак станом на дату подання даної позовної заяви до суду, судовий збір ще не повернутий. В результаті зазначеного вище, як зазначає заявник, останній має кредити, в підтвердження чого надано додатки №3, 4 ПриватБанк, ПУМБ, та відсутність доходів в 2021 р., в підтвердження чого надано відомості з ДПС України щодо відсутності доходів за 2021 рік. Заявником також додано копії довідки щодо доходів за перший та другий квартал 2021р. Також, Позивач вказав, що не належить до пільгових категорій населення, не студент, не одружений, майнових прав не має, земельних ділянок не має, інтелектуальної власності не має, рухомого майна не має, за 2021 рік доходів не мав, а всі наявні ресурси витрачаю для сплати судових зборів та проведення громадської безоплатної діяльності. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення поданого Позивачем клопотання про звільнення від сплати судового збору, зважаючи на відсутність доходів та наявність кредитів, і, як наслідок, надання переваг будь-якій особі при зверненні нею до адміністративного суду, порушуючи при цьому ст.ст. 8, 9, 161 КАС України. Також, суд першої інстанції вказав, що Позивач не надав суду доказів наявності у нього пільг щодо сплати судового збору, встановлених статтею 5 Закону України «Про судовий збір». Питання ж звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не охоплені статтею 5, є правом, а не обов`язком суду, навіть за наявності однієї з визначених статтею 8 цього Закону умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення. Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 ухвалою від 02 травня 2022 року, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, Позивач подав до суду заяву щодо повторного розгляду клопотання щодо доступу до правосуддя стосовно звільнення Позивача від сплати судового збору. Розглянувши заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги ухвали суду про залишення позовної заяви без року Позивачем не виконані, оскільки не було надано доказів сплати судового збору та Позивач не навів інших обставин, які можуть бути підставою для звільнення від сплати судового збору. Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та вважає його передчасним з огляду на таке. Умови, за яких суд може, зокрема, звільнити від сплати судового збору або відстрочити його сплату та перелік суб`єктів, до яких таке звільнення (відстрочення) застосовується, обумовлені статтею 8 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі Закон № 3674-VI). Відповідно до статей 1 та 2 Закону України «Про судовий збір» судовий збір збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення. Таким чином, судові витрати це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи. Суд, також, виходить з того, що саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору; обов`язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права. За приписами частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. При цьому, відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Частинами першою та другою статті 8 Закону № 3674-VI визначено вичерпний перелік умов, за наявності яких суд, враховуючи майновий стан сторони, своєю ухвалою може за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати. Так, згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Частиною другою цієї ж статті закріплено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Аналіз вказаних норм дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати. Особа, яка заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору, згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. При цьому, процесуальні норми КАС України покладають на суд обов`язок розглянути заявлені сторонами клопотання та з врахуванням кожного окремого випадку навести мотиви щодо їх задоволення чи відмови у їх задоволенні відповідно до норм чинного законодавства. Водночас посилаючись на відсутність підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, суд першої інстанції не надав оцінку поданим Позивачем доказам на підтвердження незадовільного майнового стану, не навів мотивів з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, а обмежився лише цитуванням статті 8 КАС України та вказівкою на відсутність у Позивача пільг щодо сплати судового збору, передбачених ст. 5 № 3674-VI. Разом з тим, поза увагою суду залишилося положення пункту 1 частини другої статті 8 Закону № 3674-VI, згідно якого суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати, зокрема, у разі коли розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції фактично не дослідив обставин та доказів, зазначених і наданих Позивачем, та формально послався на те, що наведені в клопотанні обставини не свідчать про наявність підстав для звільнення скаржника від сплати судового збору, не вказав, які саме обставини і докази на підтвердження рівня майнового стану має надати Позивач з огляду на те, що оцінку таким доказам надає саме суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд апеляційної інстанції враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Зокрема, у рішенні від 4 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що повернення позовної заяви, в даному випадку, суперечить завданню адміністративного судочинства і не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ст. 320 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, є підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Враховуючи вищевикладене, ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 травня 2022 року у справі №160/5280/22 підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 311, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 травня 2022 року у справі №160/5280/22 - скасувати. Адміністративну справу №160/5280/22 - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя С.В. Сафронова суддя Д.В. Чепурнов