Постанова ККС ВС № 106/11107/2012

Ухвала Іменем України 23 травня 2023 року м. Київ Справа №106/11107/2012 Провадження № 51-3858км18 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 4 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 жовтня 2013 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком районного суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Вирішено питання речових доказів та судових витрат. Згідно з вироком 1 вересня 2012 року приблизно о 3:20 ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння біля нічного дискоклубу «Європа» (вул. Фрунзе у м. Євпаторія АР Крим), в ході конфлікту, з метою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, завдав ОСОБА_8 колючим предметом удар в ліву бокову поверхню грудної клітки, один удар в область правої лопатки, що є непроникаючими та відноситься до легких тілесних ушкоджень, які потягнули за собою короткочасний розлад здоров`я, тривалістю понад 6, але не більше 21 дня. Також завдав одного удару в задню поверхню грудної клітки на рівні 9 ребра, чим заподіяв потерпілому тілесні ушкодження у вигляді колото-різаного поранення грудної клітини та черевної порожнини, з ушкодженням діафрагми і печінки, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння. Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок суду - без зміни. Вказані судові рішення прокурор оскаржив у касаційному порядку. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ), який на той час діяв як суд касаційної інстанції, постановою від 12 березня 2014 року витребував з Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим кримінальну справу відносно ОСОБА_7 для перевірки у касаційному порядку. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким, відповідно, внесено зміни до КПК і визначено, що судом касаційної інстанції є Верховний Суд, при цьому припинено діяльність ВССУ. На виконання пункту 4 параграфу 3 розділу 4 вказаного Закону касаційну скаргу прокурора на судові рішення щодо ОСОБА_7 (без кримінальної справи) передано до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду. Розпорядженням Голови Верховного Суду № 36/0/9-22 від 5 липня 2022 року «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (суди АР Крим та м. Севастополя)», змінено територіальну підсудність судових справ Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим та визначено підсудність за Деснянським районним судом м. Києва. Як убачається з листа Голови Деснянського районного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року, згідно даних автоматизованої системи документообігу, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 до суду не надходило. Відповідно до відповіді Київського апеляційного суду матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_7 до вказаного суду не надходили. З моменту витребування матеріалів кримінальної справи відносно ОСОБА_7 з районного суду до 12 січня 2023 року (дати винесення постанови про призначення касаційного розгляду) ВССУ і Верховним Судом вживались заходи щодо отримання вказаних матеріалів, однак у зв`язку із тимчасовою окупацією Автономної Республіки Крим витребувана справа до теперішнього часу на адресу Верховного Суду не надійшла. Беручи до уваги значний час, що минув з моменту звернення прокурора до суду касаційної інстанції, зміст питань порушених в касаційній скарзі і особливості процедури касаційного перегляду, а також те, що в матеріалах касаційного провадження наявні копії судових рішень, що оскаржуються, Верховний Суд дійшов висновку про можливість здійснення касаційного розгляду за документами і матеріалами, поданими прокурором, оскільки таких документів і матеріалів буде достатньо для ухвалення відповідного судового рішення. Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність висновків судів фактичним обставинам справи, істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, просить скасувати судові рішення і направити справу на новий судовий розгляд. На думку прокурора, дії засудженого за ч. 1 ст. 121 КК кваліфіковано неправильно, оскільки докази по справі вказують на наявність у нього умислу на вбивство потерпілого. Крім того, при призначенні покарання судом в достатній мірі не було взято до уваги, що засуджений вчинив злочин проти життя і здоров`я особи, при цьому перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння. Суд апеляційної інстанції в супереч вимог ст. 377 КПКне перевірив належним чином доводів апеляційної скарги прокурора, та залишивши її без задоволення, не зазначив підстави, за якими визнав її необґрунтованою. Позиції учасників судового провадження Прокурор вважала, що за відсутності матеріалів кримінальної справи неможливо перевірити законність судових рішень і зробити висновок про обґрунтованість доводів касаційної скарги прокурора. Захисник заперечувала проти задоволення касаційної скарги поданої прокурором. Як убачається з листа виконуючого обов`язки начальника Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, відповідно до інформації, наданої установами виконання покарань та слідчими ізоляторами Державної кримінально-виконавчої служби України, станом на 14 грудня 2022 року ОСОБА_7 покарання не відбуває та під вартою не тримається. Надати інформацію про можливе перебування ОСОБА_7 в установах Донецької, Луганської областей та АР Крим, розташованих у населених пунктах на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а також в установах, що знаходяться у територіальних громадах, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блоковані), не вбачається можливим. Верховний Суд звертає увагу на те, що засуджений з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції не звертався, Суд про своє місце перебування не повідомляв та не надав жодної контактної інформації. Інші учасники так само не проявляли жодної заінтересованості в розгляді справи та не повідомили Суду свою актуальну контактну інформацію чи адресу перебування. Про день та час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_7 та інші учасники судового провадження були повідомлені шляхом розміщення оголошення на сайті Верховного Суду. Мотиви Суду Відповідно до ст. 395 КПК 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення в тій частині, в якій воно було оскаржене. Згідно ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є лише істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого. Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, про що йдеться в касаційній скарзі прокурора. Натомість, зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх безпідставними. Верховний Суд, перевіривши законність та обґрунтованість судових рішень, постановлених відносно ОСОБА_7 в межах поданої касаційної скарги, дійшов висновку про необґрунтованість доводів, наведених у скарзі, виходячи з наступного. Як убачається з копій судових рішень, органом досудового розслідування дії ОСОБА_7 було кваліфіковано за ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК, як закінчений замах на умисне вбивство. Суд першої інстанції не погодився з такою кваліфікацією та кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК, як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння. Як убачається з вироку, свої висновки суд обґрунтував показаннями засудженого, потерпілого та свідків, і дійшов обґрунтованого висновку, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину повністю підтверджується сукупністю зібраних доказів у справі. Зокрема, як убачається з показань ОСОБА_7 , останній частково визнав винуватість та пояснив суду, що в день події він відпочивав в компанії молодих людей, де також був потерпілий, котрий вів себе зухвало і провокував конфлікт. Потерпілий неодноразово вимагав гроші на алкогольні напої, а коли отримав відмову, пояснив, що забере їх силою. Отримавши повторну відмову, потерпілий розпилив йому в очі газ із балончика, після чого схопив за тулуб та спробував повалити на асфальт, у зв`язку з чим він дістав ніж, який висів у нього на ремені і завдав потерпілому одного удару у лівий бік. Допускає можливість завдання потерпілому двох пошкоджень неумисно в ході конфлікту. Більш детально події не пам`ятає, вважає, що своїми діями намагався попередити шкоду, яку міг йому заподіяти потерпілій. Допитаний у суді потерпілій ОСОБА_8 пояснив, що в день події він в барі зустрів компанію молодих людей, в якій також був присутній засуджений. Вийшовши із бару, він направився в сторону дискоклубу, де став з ОСОБА_7 пити пиво. В ході бесіди між ними виник конфлікт, тому з метою запобігання сварки, він розпилив газ із балончика підсудному в обличчя та направився в сторону кафе, коли відчув два удари колючим предметом в область спини, а після того як розвернувся, засуджений завдав йому ще одного удару, і вони обидва впали на землю. Після заподіяння йому тілесних ушкоджень, він направився в сторону трактиру, де став просити оказати йому допомогу. Також судом було допитано свідка ОСОБА_9 , котра у суді пояснила, що між потерпілим і засудженим стався конфлікт, бачила на останньому сліди крові та з його слів дізналась, що потерпілий розпилив йому в обличчя газ із балончика. Свідок ОСОБА_10 у суді підтвердила, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відбувся конфлікт, бачила як вони разом впали на землю, та сліди крові на одязі засудженого. Безпосередньо після конфлікту, потерпілий пішов в сторону ресторану, а пізніше йому викликали швидку медичну допомогу. Свідок ОСОБА_11 , пояснив, що зі слів дружини йому стало відомо про конфлікт, в ході якого потерпілому були заподіяні тілесні ушкодження. Свідок ОСОБА_12 , показання якого оголошені в порядку ст. 306 КПК 1960 року, пояснив в ході досудового слідства, що в день події до них підходили засуджений, котрий тримався за обличчя, та потерпілий, котрий підняв футболку і показав тілесні ушкодження. Більш детально обставини він не пам`ятає. Свідок ОСОБА_13 , показання якого також оголошені в порядку ст. 306 КПК 1960 року, в ході досудового слідства пояснював, що бачив двох людей, які конфліктували, пізніше, один з них проходив мимо нього, на якому він бачив кров. Крім того, судом було досліджено інші докази, зокрема протоколи: огляду місця події (та додаткового огляду); прийняття заяви про вчинений злочин; огляду речових доказів. Згідно з висновком експерта у потерпілого ОСОБА_8 виявлено тілесні ушкодження у вигляді трьох колото-різаних ран на грудній клітині та однієї різаної рани на пальці правої кісті. Проникаюче колото-різане поранення грудної клітини та черевної порожнини, з ушкодженням діафрагми та печінки, відносяться до тяжкого тілесного ушкодження, як небезпечного для життя в момент заподіяння. Інші ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень. З протоколу проведення слідчого експерименту вбачається, що потерпілій детально розповів та показав при яких обставинах було вчинено злочин відносно нього, а відповідно до висновку додаткової судово-медичної експертизи, тілесні ушкодження виявлені у потерпілого, могли утворитися при обставинах, на які останній вказував під час слідчого експерименту. Згідно висновків судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_7 будь-якими психічними захворюваннями не страждає, на момент вчинення діяння міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Дослідивши вказані докази, суд встановив, що в ході раптово виниклої сварки засуджений, скориставшись колючим предметом, заподіяв потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, що не заперечував сам ОСОБА_7 . Як вбачається з пояснень потерпілого, в ході бесіди засуджений повів себе агресивно, в результаті чого він вимушено розпилив газ із балончика йому в обличчя і направився в сторону ресторану, коли відчув два удари в область спини, а розвернувшись, побачив засудженого, котрий завдав йому ще одного удару, після чого вони впали на асфальт. Свої показання потерпілий підтвердив на відтворенні обстановки та обставин події, проведеного в присутності судово-медичного експерта, що також підтверджується відеозаписом відтворення. Відповідно до висновку експертизи, тілесні ушкодження у потерпілого могли утворитися при обставинах, на які він зазначив в ході слідчого експерименту, що підтвердив допитаний у суді експерт ОСОБА_14 . Крім того, в ході судового слідства було допитано ряд свідків, котрі підтвердили, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відбувся конфлікт, під час якого засуджений заподіяв потерпілому тілесні ушкодження. Свідок ОСОБА_10 підтвердила, що бачила як ОСОБА_7 та ОСОБА_8 разом впали на землю, однак в її присутності ОСОБА_7 не завдавав ударів потерпілому. Таким чином, суд оцінивши докази в судовому засіданні, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 121 КК. При цьому, суд не погодився з визначеною органом досудового розслідування кваліфікацією дій засудженого за ч. 1 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК, як закінчений замах на умисне вбивство. В обґрунтування свого рішення суд зазначив, що як було встановлено в ході розгляду справи, засуджений, котрий знаходився в емоційному стані в результаті дій потерпілого, завдав йому удари колючим предметом, одним з яких заподіяв тяжке тілесні ушкодження, а двома іншими - легкі тілесні ушкодження. Безпосередньо після вчинення злочину, що було підтверджено усіма учасниками процесу, потерпілий та засуджений розійшлися в різні сторони, ОСОБА_7 направився до групи молодих людей, з якими він відпочивав, а потерпілій - за медичною допомогою. Разом із тим, засуджений не зробив ні однієї спроби продовжити злочин - позбавити потерпілого життя. Крім того, очевидці конфлікту у нього не вмішувалися, не намагалися попередити або ж перешкодити засудженому довести злочинні наміри до кінця. Більш того, виходячи з фактичних обставин справи, взаємовідносин потерпілого та засудженого, конкретних дій кожного, суд вважає, що ОСОБА_7 , завдаючи удари потерпілому, передбачаючи, що в результаті його дій буде заподіяна шкода здоров`ю ОСОБА_8 , все ж таки не усвідомлював розмір цієї шкоди, тобто ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, які могли утворитися від його дій, а отже він діяв із невизначеним (неконкретизованим) умислом, відповідальність за що настає виходячи із заподіяної шкоди здоров`ю, яка фактично настала. Тобто в даному випадку за спричинення тяжких тілесних ушкоджень, з чим погодився й апеляційний суд. При цьому, суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами засудженого ОСОБА_7 та прокурора, перевірив викладені у них доводи, в тому числі й в частині неправильної кваліфікації дій засудженого, та визнав їх безпідставними, належним чином мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими. Доводи прокурора про те, що ОСОБА_7 мав намір на вчинення вбивства потерпілого, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими зазначивши, що вони спростовуються доказами, здобутими в ході досудового розслідування. В обґрунтування свого рішення суд зазначив, що суд першої інстанції правильно поклав в основу вироку показання засудженого, котрий пояснив, що завдавав удари не з метою вбивства, а щоб помститися потерпілому на його неправомірні дії щодо розпилювання в очі газу з балончика, а також висновки експертизи щодо заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень. Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що ОСОБА_7 самостійно припинив свої злочинні дії, не робив жодної спроби продовжити злочин, а після події засуджений та потерпілий розійшлись в різні боки. При цьому, ОСОБА_7 не робив будь-якої спроби продовжити злочинні дії та позбавити потерпілого життя. Свідки (очевидці) конфлікту не намагалися перешкодити засудженому довести свій злочин до кінця, що також підтвердила допитана апеляційним судом свідок ОСОБА_10 . Таким чином, суд апеляційної інстанції, погодився з висновком районного суду, який у відповідності до вимог кримінально-процесуального закону оцінив докази у справі, зазначивши, що вони в повній мірі узгоджуються між собою, перевірив доводи прокурора про наявність умислу у засудженого саме на вбивство потерпілого, і постановив вирок, належним чином мотивувавши свої висновки та дійшов обґрунтованого висновку про доведення винуватості ОСОБА_7 у заподіянні потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, як небезпечного для життя в момент заподіяння. Відтак, суд зазначив, що посилання прокурора на необґрунтовану кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст.121 КК, є безпідставними. Під час розгляду справи в порядку апеляційного провадження суд, дотримавшись положень глав 29, 30 КПК України 1960 року, ретельно перевірив усі доводи викладені в апеляції прокурора, на кожний з них дав вичерпну відповідь, й мотивовано відмовив у її задоволенні, навівши аргументи, які ґрунтуються на матеріалах справи. Всупереч твердженням прокурора ухвала апеляційного суду є законною і обґрунтованою та відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року. Доводи прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, на думку Суду, є необґрунтованими, виходячи з наступного. Так, положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання є заходом примусу, яке застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого. Покарання має на меті виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Відповідно до ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Як убачається з вироку, призначаючи покарання ОСОБА_7 , суд із достатньою повнотою врахував конкретні обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, дані про особу винного, котрий характеризується задовільно, раніше не судимий. Обставиною, яка пом`якшує покарання, суд визнав щире каяття ОСОБА_7 , а обставиною, що його обтяжує - вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння. З урахуванням викладеного, а також думки потерпілого, котрий не наполягав на суворій мірі покарання, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, оскільки його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів можливе лише в умовах ізоляції від суспільства. З таким рішенням погодився й апеляційний суд. Правових підстав вважати таке покарання явно несправедливим через м`якість не вбачається. На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципам індивідуалізації, справедливості та співмірності, є необхідним і достатнім для виправлення винного та попередження нових злочинів. Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень кримінально-процесуального закону не допущено, тому касаційну скаргу прокурора слід залишити без здоволення. Керуючись статтями 394-396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, Суд ухвалив: Вирок Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 4 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає. Судді ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3