Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/823/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" травня 2023 р. Справа№ 910/823/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Майданевича А.Г. суддів: Суліма В.В. Коротун О.М. при секретарі судового засідання: Новосельцеві О.Р. за участю представників сторін: від позивача: Звада Р.В.; від відповідача: Тодосієнко В.М.; Качан В.В. від третьої особи 1: Лісовенко О.О.; від третьої особи 2: Зайончковська В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної іпотечної установи в особі комісії з реорганізації на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 (повний текст рішення складено 04.08.2022) у справі № 910/823/22 (суддя Бойко Р.В.) за позовом Національного банку України до Державної іпотечної установи в особі комісії з реорганізації за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. Кабінету Міністрів України

2. Приватного акціонерного товариства "Українська фінансова житлова компанія" про зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У січні 2022 року Національний банк України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної іпотечної установи в особі комісії з реорганізації, в якому просить зобов`язати останню включити до передавального акту від Державної іпотечної установи до Приватного акціонерного товариства "Українська фінансова житлова компанія" вимоги Національного банку України в розмірі 82 540 673,71 грн., які складаються з: 3% річних в сумі 1 139 215,62 грн за прострочення сплати відсоткового доходу по 12 відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук; інфляційних втрат в сумі 1 219 606,43 грн за прострочення сплати відсоткового доходу по 12 відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук; заборгованості в сумі 36 702 149,12 грн по сплаті відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук; 3% річних в сумі 1 055 460,83 грн за прострочення сплати відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук; інфляційних втрат в сумі 3 116 470,69 грн за прострочення сплати відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук; 3% річних в сумі 8 702 926,93 грн за прострочення погашення облігацій (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук; інфляційних втрат в сумі 30 604 844,09 грн за прострочення погашення облігацій (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідачем не було прийнято у встановлені строки рішення за результатами розгляду кредиторських вимог Національного банку України в рамках процедури припинення Державної іпотечної установи шляхом її реорганізації, у зв`язку з чим вважає за необхідне звернення з даним позовом за захистом своїх прав кредитора шляхом зобов`язання комісії з реорганізації включити його вимоги до передавального акту. 02.06.2022 через відділ діловодства суду представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог, за змістом якої вказував на те, що після відкриття провадження у даній справі відбулися зміни у структурі боргу Державної іпотечної установи перед Національним банком України у зв`язку із надходженням 26.05.2022 коштів за облігаціями (ISIN UA4000178446) на рахунок банку в сумі 36 702 149,12 грн., призначені для погашення заборгованості по сплаті відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук, а тому просив вважати прохальну частину позовної заяви викладену в наступній редакції: зобов`язати Державну іпотечну установу в особі комісії з реорганізації включити до передавального акту від Державної іпотечної установи до Приватного акціонерного товариства "Українська фінансова житлова компанія" вимоги Національного банку України в розмірі 45 838 524,59 грн., які складаються з: 3% річних в сумі 1 139 215,62 грн. за прострочення сплати відсоткового доходу по 12 відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук; інфляційних втрат в сумі 1 219 606,43 грн. за прострочення сплати відсоткового доходу по 12 відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук; 3% річних в сумі 1 055 460,83 грн. за прострочення сплати відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук; інфляційних втрат в сумі 3 116 470,69 грн. за прострочення сплати відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук; 3% річних в сумі 8 702 926,93 грн. за прострочення погашення облігацій (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук; інфляційних втрат в сумі 30 604 844,09 грн. за прострочення погашення облігацій (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 позовні вимоги задоволено повністю. Зобов`язано Державну іпотечну установу в особі комісії з реорганізації включити до передавального акту від Державної іпотечної установи до Приватного акціонерного товариства "Українська фінансова житлова компанія" вимоги Національного банку України в розмірі 45 838 524,59 грн, які складаються з: 3% річних в сумі 1 139 215,62 грн за прострочення сплати відсоткового доходу по 12 відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук; інфляційних втрат в сумі 1 219 606,43 грн за прострочення сплати відсоткового доходу по 12 відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук; 3% річних в сумі 1 055 460,83 грн за прострочення сплати відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук; інфляційних втрат в сумі 3 116 470,69 грн за прострочення сплати відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук; 3% річних в сумі 8 702 926,93 грн за прострочення погашення облігацій (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук; інфляційних втрат в сумі 30 604 844,09 грн за прострочення погашення облігацій (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук. Стягнуто з Державної іпотечної установи на користь Національного банку України судовий збір у розмірі 4 962 ,00 грн. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції послався на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на спростування визначеної Національним банком України суми його вимог до Державної іпотечної установи у загальному розмірі 45 838 524,59 грн. Отже, матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем у вказаному розмірі, яке випливає з умов обігу емітованих Державною іпотечною установою облігації (серія ВЗ) з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178446 у кількості 9464 штук. Вказаний розмір зобов`язання не спростовано відповідачем в межах розгляду даної справи. Доказів його припинення на момент прийняття рішення не надано. Поряд з цим, суд врахував існування наразі справи №910/10721/21 за позовом Національного банку України до Державної іпотечної установи, за участю в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Кабінету Міністрів України, про стягнення 82 492 407,87 грн. в якості відсоткового доходу та погашення облігацій (серія ВЗ) з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178446 у кількості 9464 штук, за наслідками розгляду якої Господарським судом міста Києва було прийнято рішення від 21.12.2021 про задоволення позову в повному обсязі, однак, в силу оскарження його Державною іпотечною установою до суду апеляційної інстанції не набрало законної сили по сьогоднішній день. Однак, правові підстави з огляду на такі обставини для висновку про неможливість вирішення спору у даній справі чи неефективність обраного позивачем способу захисту відсутні, адже, по-перше, наявність невирішеного спору про стягнення заборгованості жодним чином не нівелює можливості суду здійснити її оцінку на предмет правомірності в межах іншого судового провадження між тим ж сторонами на підставі поданих ними доказів та обґрунтувань; по-друге, саме по собі рішення суду про стягнення заборгованості з боржника не нівелює необхідності вирішення питання щодо включення відповідних вимог кредитора до передавального балансу боржника в процедурі його припинення (при цьому, правомірність вимог в будь-якому випадку досліджується судом від час вирішення відповідного спору, а наявність судового рішення про встановлення відповідної суми впливає лише на спосіб доказування); по-третє, такий спосіб захисту порушених прав кредитора як включення його вимог до передавального акту боржника в процедурі його припинення встановлено законом (ч. 3 ст. 112 Цивільного кодексу України), що саме по собі унеможливлює висновок про неефективність обраного способу захисту. Судом не прийняті до уваги посилання представника відповідача на те, що заявлені позивачем позовні вимоги не належать до компетенції Державної іпотечної установи в особі комісії з реорганізації, адже передавальний акт затверджується Міністерством економіки України, оскільки заявлена Національним банком України вимога направлена виключно на включення до передавального акту його кредиторських вимог, складення якого у відповідності до п. 10 Порядку і є прямим обов`язком комісії з реорганізації, в той час як згідно п. 12 Порядку стадія затвердження такого акту Міністерством економіки України йде виключно за наслідками його складення комісією та підписання членом комісії - бухгалтером, головою комісії з реорганізації, уповноваженою особою від Приватного акціонерного товариства "Українська фінансова житлова компанія". Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись з прийнятим рішенням, Державна іпотечна установа в особі комісії з реорганізації звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Апелянт вказує, що єдиною підставою для звернення Національним банком України до Господарського суду м. Києва з позовом, визначалося його порушене право на отримання рішення, щодо розгляду кредиторської вимоги Національного банку України в процесі ліквідації Державної іпотечної установи у визначені ч. 6 статті 105 Цивільного кодексу України строки, при цьому спосіб захисту, такого порушеного права, на думку Національного банку України, полягає у включенні до передавального акту від ДІУ до ПАТ «Українська фінансова житлова компанія» вимоги Національного банку України, в розмірі 45 838 524,59 грн. Порядок складання передавального акту юридичної особи в процесі злиття, приєднання, поділу та перетворення визначений ч.2 ст. 107 ЦК України, проте норми цієї статті не містять вимог щодо строків задоволення чи відхилення заявлених вимог кредиторів, а також строків складання передавального акту. Тому, апелянт вважає, що заявлені позивачем підстави позову, жодним чином не обґрунтовують обраного способу захисту його цивільного права. Також апелянт зазначає, що на підтвердження безпідставності заявлених Національним банком України позовних вимог свідчить те, що кредиторська вимога позивача від 11.11.2021 перебуває на розгляді Комісії з реорганізації Державної іпотечної установи, про що було повідомлено НБУ листом від 11.01.2022 №05/12/1-1. Апелянт наголошує, що процедура реорганізації відповідача здійснюється у відповідності з вимогами чинного законодавства та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 945 «Деякі питання приєднання Державної іпотечної установи до Приватного акціонерного товариства «Українська фінансова житлова компанія» (далі-Порядок), тому лише після закінчення вчинення Комісією з реорганізації всіх необхідних заходів, передбачених Порядком, зокрема, задоволення чи відхилення заявлених кредиторських вимог, Комісією з організації буде складено передавальний акт, за яким відбудеться перехід прав та обов`язків Державної іпотечної установи до Приватного акціонерного товариства «Українська фінансова житлова компанія» в обсязі та на умовах, що існуватимуть на момент підписання передавального акту. Крім того, скаржник звертає увагу, що обсяг заявлених кредиторських вимог Національного банку України, які останній намагається визнати, на час розгляду даної справи, встановлюється у справі №910/10721/21, що перебуває на розгляді Північного апеляційного господарського суду. Враховуючи, що НБУ є позивачем у справі № 910/10721/21, апелянт вважає, що висновок суду про посилання на дані обставини (оскарження у суді розміру кредиторських вимог) в обґрунтування поважності причин відсутності за спливом визначених строків рішення комісії з реорганізації щодо розгляду кредиторських вимог НБУ, є недоречним. Отже, оскаржуваним рішенням суд першої інстанції в порушення Порядку зобов`язав Комісією з реорганізації включити до передавального акту спірну суму кредиторських вимог НБУ в розмірі 45 838 524,59 грн. Скаржник також зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції не були враховані релевантні висновки, які викладені у постановах Касаційного господарського суду Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 908/2337/19; від 19.10.2021 у справі 911/1329/19; від 25.11.2021 у справі № 914/2494/19; від 24.09.2019 у справі №926/1172/18; від 28.01.2020 у справі № 924/1208/18. Апелянт зауважує, що обсяг заявлених кредиторських вимог Національного банку України до Державної іпотечної установи, встановлюється у справі № 910/10721/21, що перебуває на розгляді Північного апеляційного господарського суду, і прийняття рішення в даній справі (№ 910/10721/21) гарантує позивачеві реалізацію права на ефективний судовий захист. Натомість, в даному судовому провадженні відсутні будь які докази, наявності порушеного права позивача, що зумовлюють відсутність предмету спору в даній справі. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу Національного банку України У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у своєму відзиві, наданому до суду 04.10.2022, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін. Крім того, позивач щодо спірності заявлених вимог, про які зазначає скаржник зауважує на те, що суд першої інстанції вірно вказав, що саме по собі посилання відповідача у поданому до суду відзиві на те, що такі суми не є погодженими сторонами не спростовує наведеного висновку суду, адже жодних обґрунтувань, доказів чи контррозрахунків на спростування наявності зобов`язань перед позивачем, які випливають з облігацій (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук; визначених сум такого зобов 'язання; строків настання виконання таких зобов`язань; періодів прострочення чи порядку обрахунку, передбачених ст. 625 ЦК України нарахувань, відповідачем подано не було, що свідчить про відсутність з боку відповідача наданих належних та допустимих доказів, як вагомих контраргументів на оспорення розміру заявлених кредиторських вимог, при наявності в матеріалах справи достатніх доказів наявності у відповідача грошового зобов`язання перед Національним банком у вказаному розмірі, яке випливає з умов обігу емітованих Державною іпотечною установою облігації (серія ВЗ) з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178446 у кількості 9464 штук. Як зазначає скаржник, обсяг заявлених кредиторських вимог Національного банку до ДІУ встановлюється у справі №910/10721/21, що перебуває на розгляді Північного апеляційного господарського суду, та має гарантувати реалізацію права на ефективних захист позивачеві, проте позивач вважає, що таке твердження спростовується детальним аналізом складових цих спорів, а саме : сторін, предмету, підстав звернення до суду з позовною заявою. Позивач вказує, що предметом спору у даній справі є зобов`язання включити до передавального акту від Державної іпотечної установи до приватного акціонерного товариства «Українська фінансова житлова компанія» вимоги Національного банку України в розмірі у розмірі 45 838 524, 59 грн, а у справі № 910/10721/21 предметом позову - є стягнення у розмірі 81 625 139,83 грн внаслідок прострочення боржником взятих на себе зобов`язань, які виникли внаслідок обігу цінних паперів, визначених проспектом емісії облігацій серій «Z3», «АЗ», «ВЗ», «СЗ», «D3» Державної іпотечної установи 5 000 000 000 грн 2013 рік. Також, позивач зазначає, що спір у справі №910/10721/21 ґрунтується на фактах порушення з боку Державної іпотечної установи зобов`язань зі сплати відсоткового доходу та погашення облігацій (серії ВЗ) UA4000178446 у кількості 9 464 шт, що належали позивачеві та регулюються спеціальними нормами матеріального права, при тому, що спір у справі №910/823/22 ґрунтується на фактах неправомірних дій Державної іпотечної установи в особі ліквідаційної комісії щодо невжиття заходів передбачених спеціальними нормами та спрямованих на захист прав кредиторів юридичної особи. Отже, правові підстави з огляду на такі обставини для висновку про неможливість вирішення спору у даній справі чи неефективність обраного позивачем способу захисту відсутні, адже, по-перше, наявність невирішеного спору про стягнення заборгованості жодним чином не нівелює можливості суду здійснити її оцінку на предмет правомірності в межах іншого судового провадження між тим ж сторонами на підставі поданих ними доказів та обґрунтувань; по-друге, саме по собі рішення суду про стягнення заборгованості з боржника не нівелює необхідності вирішення питання щодо включення відповідних вимог кредитора до передавального балансу боржника в процедурі його припинення (при цьому, правомірність вимог в будь-якому випадку досліджується судом від час вирішення відповідного спору, а наявність судового рішення про встановлення відповідної суми впливає лише на спосіб доказування); по-третє, такий спосіб захисту порушених прав кредитора як включення його вимог до передавального акту боржника в процедурі його припинення встановлено законом. Таким чином, на думку позивача, в апеляційній скарзі не наведено вагомих доводів, з належним доведенням допустимими засобами, для скасування рішення господарського суду міста Киває від 19.07.2022 у справі №910/823/22, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та законність вказаного судового рішення. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України У свою чергу, у своєму відзиві, наданому до суду 14.11.2022 третя особа -1, Кабінет Міністрів України підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Крім того, Кабінет Міністрів України зазначає, що суд, задовольняючи позовні вимоги НБУ здійснив невірне тлумачення положень вказаної норми, з огляду на те, що: - положення ЦК України не передбачають права на оскарження рішення чи бездіяльності комісії з реорганізації щодо відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, як то визначено для рішень, дій чи бездіяльності ліквідаційної комісії, відповідно до частини третьої статті 112 ЦК України; - також вказані положення ЦК України не передбачають жодних наслідків для особи, у разі ненадання відповіді кредитору, після спливу 30-ти денного терміну, з моменту отримання заяви з кредиторськими вимогами; - строк розгляду кредиторських вимог визначений вказаною нормою, в першу чергу спрямований щодо вимог відносно сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування. Тому, висновки суду першої інстанції з посиланням на частину шосту статті 105 ЦК України, як пряму норму до зобов`язання Комісії з реорганізації Державної іпотечної установи вчинити дії щодо задоволення чи відхилення (включення до передавального акту) кредиторських вимог Національного банку України, КМУ вважає помилковими. КМУ зауважує, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися зазвичай індивідуально виражених прав та інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, за відсутності фактів порушення інтересів НБУ, рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022, на думку КМУ, є таким, що прийняте без належного дослідження норма матеріального та з порушенням процесуального права. Пояснення на апеляційну скаргу третьої особи 2 ПАТ «Українська фінансова житлова компанія» У своїх поясненнях до суду, наданих 12.12.2022 третя особа -2, підтримала доводи апеляційної скарги, просить її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Крім того, третя особа -2 зазначає, що на момент звернення позивача з вимогою про задоволення його кредиторських вимог про сплату 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання за облігаціями та внесення цих вимог до передавального акту, ці вимоги вже були передані на розгляд суду, і рішення не було прийнято судом. Після чого 11.11.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою з кредиторськими вимогами до боржника, в якій просив визнати за НБУ ті ж самі кредиторські вимоги та включити їх до передавального акту від Державної іпотечної установи до ПАТ «Українська фінансова житлова компанія». Саме тому, відповідач листом від 11.01.2022 повідомив відповідача про те, що його заяву прийнято та про результати розгляду кредиторських вимог буде повідомлено додатково, оскільки триває процес розгляду Комісією з реорганізації Державної іпотечної установи кредиторських вимог, за результатами якого Комісія має затвердити перелік кредиторських вимог, які підлягають задоволенню та включенню до передавального акту. Також, третя особа 2 вказує, що позивачем не надано до суду доказів відмови комісії з припинення у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду. Таким чином, вважає вимоги позивача про включення до передавального акту кредиторських вимог НБУ є передчасними та порушення Державною іпотечною установою прав Національного банку України, що виникли під час реалізації повноважень Ліквідаційної комісії Державної іпотечної установи відсутні, а тому спосіб захисту, який обрав позивач є неефективним, не відповідає змісту порушеного права позивача та не забезпечує поновлення порушеного справа. Додаткові пояснення Національного банку України Національним банком України неодноразово надавались додаткові пояснення, всі вони зводились до одного, що в порушення імперативних приписів ч.6 ст. 105 ЦК України відповідачем, а ні у встановлений вказаною нормою строк, а ні на даний час, не розглянуто кредиторських вимог позивача та не прийнято відповідного рішення за наслідками такого розгляду, тому позивач вважає, що його доводи про наявність правових підстав для зобов`язання у судовому порядку Державної іпотечної установи в особі Комісії з реорганізації включити до передавального акту від Державної іпотечної установи до Приватного акціонерного товариства «Українська фінансова житлова компанія» його кредиторські вимоги. При цьому, позивач зауважує, що хоча сам по собі передавальний акт не породжує жодних нових зобов`язань, однак, з огляду на положення п. 12 Порядку, затвердження такого акту визначає момент переходу прав та обов`язків за відповідними зобов`язаннями до іншої юридичної особи - до якої в результаті реорганізації приєднується Державна іпотечна установа. Тому, обраний позивачем є ефективним способом захисту прав позивача як особи, яка вважає себе кредитором у відповідних зобов`язаннях, оскільки надасть визначеність у питанні з якого саме моменту права та обов`язки за таким зобов`язанням переходять до іншої юридичної особи. Відтак, враховуючи наведене та виходячи зі змісту спірних правовідносин у даній справі, позивач зауважує, що безперечно, обраний ним спосіб захисту безпосередньо встановлений законом, відповідає змісту порушеного права (інтересу) та є ефективним, адже забезпечить можливість повного відновлення таких прав (інтересів) позивача, а саме забезпечити реалізацію права на розгляд та прийняття рішення стосовно заявлених кредиторських вимог на предмет включення/не включення їх до передавального акту в процесі припинення боржника як юридичної особи, що гарантувати в подальшому вимагати виконання зобов`язання від правонаступника зобов`язальних відносин. Отже, ухилення відповідача від розгляду кредиторських вимог за наявності незадоволених вимог кредитора є порушенням процедури припинення юридичної особи, передбаченої ст.ст. 104 та 105 ЦК України, що має наслідком порушення прав та законних інтересів кредитора, які мають бути захищені судом. Крім того, позивач вважає, що посилання відповідача на правові позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від16.06.2020 у справі 910/5953/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020, у справі №909/916/16, від 20.01.2022 у справі №922/347/21, від 06.12.2022 у справі №917/436/21 не можуть прийматися судом до уваги, оскільки обставини справи у даній справі не є тотожними обставинам зазначених справ. А також, позивач посилався на висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 18.03.2021 у справі № 917/462/20, у якому Верховний Суд зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом включення вимог до передавального акту при реорганізації юридичної особи шляхом приєднання відповідає змісту порушеного права та є ефективним. Заперечення відповідача на додаткові пояснення Національного банку України У свою чергу, Державна іпотечна установа в особі Комісії з реорганізації у запереченнях наданих на додаткові пояснення позивача, неодноразово зазначала, що Національний Банк України, єдиною підставою для звернення до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної іпотечної установи, зазначав порушене право на отримання рішення, щодо розгляду кредиторської вимоги НБУ в процесі ліквідації Державної іпотечної установи у строки встановлені ч. 6 статті 105 ЦК України. При цьому спосіб захисту, такого порушеного права, на думку НБУ, полягав у включенні до передавального акту від Державної іпотечної установи до ПАТ «Українська фінансова житлова компанія» кредиторських вимог НБУ від 11.11.2021, тобто у безумовному визнанні Комісією з реорганізації Державної іпотечної установи кредиторських вимог НБУ в повному обсязі. На думку відповідача, Національний банк України, обравши непередбачений законом спосіб захисту, хибно вважає, що його право як кредитора порушено і існує спір щодо переходу права вимоги до правонаступника. При цьому, НБУ вибрав спосіб захисту аналогічний тому, що застосовується при ліквідації юридичної особи. В той же час, Національний банк України не звернув увагу на те, що нормами статей 104-107 ЦК України не передбачено такого способу захисту інтересів кредиторів, оскільки він є неефективним. Не включення кредиторських вимог до передавального акту не позбавляє права кредитора звернутися із позовом до боржника до підписання передавального акту чи до його правонаступника після підписання та затвердження передавального акту про стягнення боргу. Таким чином, відповідач вважав, що судове рішення про включення кредиторських вимог Національного банку України до передавального акту жодним чином не змінює права Національного банку України, як кредитора Державної іпотечної установи, та з огляду на передчасність задоволення даної вимоги, створює для Державної іпотечної установи обов`язок виконання судового рішення в порушення приписів ст. 107 ЦК України, Постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №945 «Деякі питання приєднання Державної іпотечної установи до Приватного акціонерного товариства «Українська фінансова житлова компанія», абз. 3 п.13 Розділу XVII Закону України «Про акціонерні товариства», в редакції чинній на дату звернення НБУ з позовом до суду. Крім того, у запереченнях на додаткові пояснення від 20.03.2023 Державна іпотечна установа зазначила про сплату заборгованості зі трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання за облігаціями (за 12 та 14 відсотковими періодами) та за прострочення погашення облігацій (серії ВЗ) UA4000178446 у кількості 9 464 шт. (згідно рішення суду у справі 910/10721/21). Тобто, наразі заборгованість Державної іпотечної установи перед НБУ за зазначеними вимогами - відсутня. Крім того, відповідач звернув увагу на те, що Національним банком України жодним висновком Верховного Суду не спростовано висновки Верховного Суду у справах, на які посилався у апеляційній скарзі відповідач. Додаткові пояснення Приватного акціонерного товариства «Українська фінансова житлова компанія» В свою чергу, Приватне акціонерне товариство «Українська фінансова житлова компанія» 21.03.2023 надала свої додаткові пояснення у справі, в яких зазначила, що 20.03.2023 року відповідачем надано до суду докази сплати заборгованості зі трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання за облігаціями (за 12 та 14 відсотковими періодами) та за прострочення погашення облігацій (серії ВЗ) UA4000178446 у кількості 9 464 шт. (згідно рішення суду у справі 910/10721/21). Тобто, наразі заборгованість Державної іпотечної установи перед НБУ зі сплати трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання за облігаціями (за 12 та 14 відсотковими періодами) та за прострочення погашення облігацій (серії ВЗ) UA4000178446 у кількості 9 464 шт. відсутня. А отже, на його думку, відсутні й кредиторські вимоги НБУ до Державної іпотечної установи, і відповідно, підстави для включення кредиторських вимог до передавального акту. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2022 справу № 910/823/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді Сулім В.В., Коротун О.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 поновлено Державної іпотечної установи в особі комісії з реорганізації пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 у справі № 910/823/22, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/823/22 та призначено справу до розгляду на 14.11.2022. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 відкладено розгляд апеляційної скарги Державної іпотечної установи в особі комісії з реорганізації на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 у справі № 910/823/22 на 12.12.2022. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 оголошено перерву у справі № 910/823/22 до 16.01.2023. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2023 у зв`язку з перебуванням судді Коротун О.М. у відпустці, справу № 910/823/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Гаврилюк О.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2023 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Державної іпотечної установи в особі комісії з реорганізації на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 у справі № 910/823/22 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Гаврилюк О.М. та призначено розгляд апеляційної скарги на 13.02.2023. 13.02.2023 Північним апеляційним господарським судом протокольною ухвалою оголошено перерву у справі № 910/823/22 до 21.03.2023. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2023 у зв`язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М. на лікарняному, справу № 910/823/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Коротун О.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Державної іпотечної установи в особі комісії з реорганізації на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 у справі № 910/823/22 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Коротун О.М. 21.03.2023 Північним апеляційним господарським судом протокольною ухвалою оголошено перерву у справі № 910/823/22 до 17.04.2023. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2023 оголошено перерву у справі № 910/823/22 до 15.05.2023. Позиції учасників справи Представники відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції 15.05.2023 підтримали доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просили її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Представник позивача у судовому засіданні апеляційної інстанції 15.05.2023 заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін. Представники третьої особи 1 та третьої особи 2 у судовому засіданні апеляційної інстанції 15.05.2023 підтримали доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у відзивах, просили її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції На підставі мирової угоди від 01.10.2019, укладеної між Національним банком України, Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком "Укргазбанк" в межах справи №910/6514/17, затвердженої ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 15.01.2020, Національним банком України було набуто у власність емітовані Державною іпотечною установою облігації (серія ВЗ) з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178446 у кількості 9464 штук та датою погашення 18.11.2020 шляхом зарахування їх 21.11.2019 на рахунок банку. У відповідності до умов обігу облігацій, встановлених Проспектом емісії облігацій серій "Z2", "A3", "B3", "C3", "D3" Державної іпотечної установи 5 000 000 000 гривень, 2013 рік (надалі - "Проспект"), відповідачем та його гарантом було здійснено виплату відсоткового доходу та погашення номіналу облігацій на користь Національного банку України, а саме: 23.06.2020 сплачено відсотковий дохід за 13 відсотковий період у розмірі 44 830 873,36 грн; 30.10.2020 сплачено відсотковий дохід за 12 відсотковий період у розмірі 44 830 873,36 грн; 11.03.2021 погашено номінал облігацій в сумі 946 400 000,00 грн. 05.10.2021 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відомості про припинення Державної іпотечної установи шляхом її реорганізації, головою комісії з реорганізації призначено Притулу Єгора Михайловича про що зроблено відповідний запис, а також встановлено строк для заявлення кредиторами своїх вимог до 12.12.2021. 11.11.2021 за №18-0012/106543/БТ Національний банк України звернувся до Голови комісії з реорганізації Державної іпотечної установи із заявою з кредиторськими вимогами до боржника, у відповідності до якої просив визнати вимоги Національного банку України у розмірі 82 540 673,71 грн., які складаються з: 3% річних в сумі 1 139 215,62 грн. за прострочення сплати відсоткового доходу по 12 відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук; інфляційних втрат в сумі 1 219 606,43 грн. за прострочення сплати відсоткового доходу по 12 відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук; заборгованості в сумі 36 702 149,12 грн. по сплаті відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук; 3% річних в сумі 1 055 460,83 грн. за прострочення сплати відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук; інфляційних втрат в сумі 3 116 470,69 грн. за прострочення сплати відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук; 3% річних в сумі 8 702 926,93 грн. за прострочення погашення облігацій (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук; інфляційних втрат в сумі 30 604 844,09 грн. за прострочення погашення облігацій (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук. Листом від 10.01.2022 №18-0006/1463 Національний банк України звернувся до Голови комісії з реорганізації Державної іпотечної установи з проханням повідомити про прийняте рішення за результатами розгляду кредиторських вимог банку з огляду на сплив визначеного законодавством тридцятиденного строку на розгляд поданої ним кредиторської вимоги. 11.01.2022 Державною іпотечною установою листом №05/12/1-1 повідомлено Національний банк України про те, що заяву останнього з кредиторськими вимогами від 11.11.2021 №18-0012/106543/БТ прийнято до розгляду комісією з реорганізації і про результати їх розгляду буде повідомлено додатково. 26.05.2022 на користь Національного банку України було перераховано кошти у розмірі 36 702 149,12 грн. в якості виконання зобов`язання відповідача з виплати відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446 в кількості 9464 штук. Звертаючись з позовними вимогами позивач послався на те, що відповідачем не було прийнято у встановлені строки рішення за результатами розгляду кредиторських вимог Національного банку України в рамках процедури припинення Державної іпотечної установи шляхом її реорганізації, у зв`язку з чим вважає за необхідне звернення з даним позовом за захистом своїх прав кредитора шляхом зобов`язання комісії з реорганізації включити його вимоги до передавального акту. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання. Згідно із ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання. Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України передбачено, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Згідно із ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Положеннями ст. 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства. З огляду на викладені норми вбачається, що підставою виникнення зобов`язання та права вимоги його виконання є, зокрема, закон, що встановлює обов`язкові дії для того чи іншого суб`єкта в межах відповідних правовідносин. Підставою позову позивачем визначено невиконання відповідачем покладеного на нього приписами ч. 6 ст. 105 Цивільного кодексу України обов`язку з розгляду поданої Національним банком України кредиторської вимоги у визначені строки. Частиною 1 ст. 104 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Статтею 105 Цивільного кодексу України передбачено порядок виконання рішення про припинення юридичної особи, а саме: учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію; учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи; до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється; строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. Згідно з частиною 1 статті 106 ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Відповідно до частин 1-3 статті 107 ЦК України кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов`язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов`язання, або забезпечення виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Як було встановлено вище, рішення про припинення Державної іпотечної установи було прийнято постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №945 "Деякі питання приєднання Державної іпотечної установи до приватного акціонерного товариства "Українська фінансова житлова компанія", згідно якої, зокрема, постановлено: реорганізувати Державну іпотечну установу шляхом її приєднання до Приватного акціонерного товариства "Українська фінансова житлова компанія"; затвердити Порядок здійснення заходів, пов`язаних з приєднанням Державної іпотечної установи до Приватного акціонерного товариства "Українська фінансова житлова компанія", що додається; установити, що за договорами, укладеними Державною іпотечною установою, здійснюється перехід прав та обов`язків до Приватного акціонерного товариства "Українська фінансова житлова компанія" в обсязі та на умовах, що існуватимуть на момент підписання передавального акта. З наведено вбачається, що засновником відповідача прийнято рішення про припинення юридичної особи шляхом реорганізації, а саме припинення. За приписами частини 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Така форма реорганізації юридичної особи як приєднання передбачає припинення діяльності одного підприємства як юридичної особи та передачу належних йому активів та пасивів (майнових прав та зобов`язань) до іншого підприємства (правонаступника). При цьому, у разі приєднання нової юридичної особи не створюється. Вказана форма реорганізації характеризується переходом усіх прав та обов`язків суб`єктів, що реорганізуються, в порядку універсального правонаступництва до іншої особи. Тобто, обов`язковою умовою реорганізації юридичної особи шляхом приєднання є універсальне правонаступництво за її зобов`язаннями. Колегія суддів звертає увагу на те, що при універсальному правонаступництві майно особи, як сукупність прав та обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника як єдине ціле, причому в цій сукупності єдиним актом переходять всі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва особі, яка припиняється, незалежно від того, виявлені вони на цей момент чи ні, відображені чи ні вони в передавальному акті. При універсальному правонаступництві, зважаючи на відсутність повної визначеності у складі майна, правонаступник спрямовує свою волю не на набуття окремих прав або обов`язків, а на набуття усієї їх сукупності. В результаті він вступає навіть в такі правовідносини, про існування яких міг не знати. Таким чином, внаслідок приєднання правонаступником завжди буде одна особа, будь-який розподіл прав та обов`язків при таких видах реорганізації неможливий. Системний аналіз норм статей 106, 107 Цивільного кодексу України, Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" дає підстави стверджувати, що передавальний акт призначений для забезпечення обліку прав та обов`язків, які передаються при реорганізації, і його затвердження як юридичний факт не має самостійного значення для виникнення універсального правонаступництва. Крім того, за приписами частин 1,2 статті 107 Цивільного кодексу України кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов`язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов`язання, або забезпечення виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Тобто, чинним законодавством визначено, що положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами повинен містити саме розподільчий баланс при застосуванні такої форми реорганізації як поділ. Таким чином, у даному випадку, за наслідками реорганізації відповідача шляхом його приєднання до іншої особи - Приватного акціонерного товариства «Українська житлова компанія», до останньої переходять всі права та обов`язки Державної іпотечної установи, тобто, має місце універсальне правонаступництво. У даному випадку невключення кредиторських вимог НБУ в передавальний акт не змінює та не припиняє права позивача вимагати виконання судових рішень та зобов`язань за договорами, а отже, обраний позивачем спосіб захисту майнових прав не є ефективним у розумінні статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ефективним способом захисту в цьому випадку є звернення позивача із заявою про заміну сторони правонаступником (щодо вимог позивача стосовно яких прийнято судові рішення) та звернення з позовом до суду в установленому законом порядку (щодо зобов`язань за якими рішення не приймалися). Пунктами 2-12 Порядку визначено, що здійснення заходів, пов`язаних з приєднанням Державної іпотечної установи до Приватного акціонерного товариства "Українська фінансова житлова компанія" (далі- Укрфінжитла), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №945, (далі - порядок) заходи, пов`язані з приєднанням установи, здійснюються за результатами інвентаризації майна, активів та зобов`язань, проведеної комісією з інвентаризації майна, активів та зобов`язань (далі - комісія), яка утворюється установою з метою визначення наявності її майна, активів та зобов`язань. До компетенції комісії належить, зокрема: проведення інвентаризації майна, активів та визначення усіх видів зобов`язань, в тому числі активів, що обліковуються на позабалансових рахунках; складення переліку основних засобів, майна, активів, товарно-матеріальних цінностей, зобов`язань та власного капіталу, що передаються до Укрфінжитла, та переліку майна та/або активів, що підлягає списанню (виключенню з балансу). За результатами інвентаризації майна, активів та зобов`язань комісією складається акт, в якому зазначаються перелік основних засобів, наявних зобов`язань, активів та власного капіталу, види майна, товарно-матеріальних цінностей, їх вартість та кількість, що передаються Укрфінжитлу. Для здійснення заходів, пов`язаних з приєднанням установи до Укрфінжитла, Мінекономіки утворює комісію з реорганізації, до складу якої включаються представники установи, Укрфінжитла, Мінекономіки, ДПС, Фонду державного майна, та визначає спосіб та строк заявлення кредиторами своїх вимог. Комісія з реорганізації здійснює заходи, зокрема, щодо: внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про прийняття рішення щодо припинення Установи шляхом приєднання; проведення на підставі акта інвентаризації незалежної оцінки майна установи; складення після закінчення строку пред`явлення вимог кредиторами та задоволення або відхилення таких вимог передавального акта, який підписується членом комісії - бухгалтером, головою комісії з реорганізації та передається для підписання Укрфінжитлу. Передавальний акт повинен містити положення про правонаступництво щодо всіх прав та зобов`язань установи, перелік майна та активів, власний капітал, перелік всіх її кредиторів та боржників, у тому числі зобов`язання, які оспорюються в судах, перелік майна, яке передається Укрфінжитлу на праві господарського відання. Передавальний акт підписується членом комісії - бухгалтером, головою комісії з реорганізації, уповноваженою особою від Укрфінжитла та затверджується Мінекономіки, в акті визначається, що правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків установи, що приєднується, виникає в Укрфінжитлі з дати затвердження передавального акта, а у випадках, передбачених законом, - з дня державної реєстрації такого права. Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно із статтею 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Колегія суддів зазначає, що матеріально-правовий аспект захисту прав та інтересів насамперед полягає у з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені. Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на пред`явлення позову в особи виникає після порушення її права. Тобто, захисту в судовому порядку підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено в майбутньому, і щодо якого невідомо, буде воно порушено, чи ні. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Отже, з огляду на положення вказаних статей підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту. Так, позивач -НБУ єдиною підставою для звернення до Господарського суду міста Києва з позовом зазначав його порушене право на отримання рішення, щодо розгляду кредиторської вимоги НБУ в процесі ліквідації Державної іпотечної установи у строки (30 календарних днів) встановлені ч.6 ст. 105 ЦК України. На підтвердження чого, позивачем було надано копію заяви з кредиторськими вимогами НБУ до Державної іпотечної установи від 11.11.2021 та копію поштового повідомлення, про її вручення від 26.11.2021. Отже, позивачем визначено неотримання відповіді від Комісії з реорганізації Державної іпотечної установи щодо результатів розгляду кредиторських вимог НБУ, єдиним фактом матеріально-правового характеру, якій став передумовою виникнення відповідних наслідків, що призвели до необхідності звернення до суду за судовим захистом. При цьому спосіб захисту, такого порушеного права, на думку НБУ, полягає у включенні до передавального акту від Державної іпотечної установи до ПАТ «Українська фінансова житлова компанія» кредиторських вимог НБУ від 11.11.2021, тобто у безумовному визнанні Комісією з реорганізації Державної іпотечної" установи кредиторських вимог НБУ в повному обсязі. Водночас, частиною 6 статті 105 ЦК України визначено, що кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора. Вимоги щодо форми і змісту рішення, щодо заявленої вимоги кредитора, законом не встановлені, також закон не встановлює безумовного обов`язку Комісії визнати кредиторські вимог Позивача. Тільки після проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки нерухомого майна Державної іпотечної установи, можливе підписання та затвердження передавального акта. В матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили здійснення заходів із завершення процедури припинення, складення та затвердження передавального акту комісії з реорганізації, Національний банк України не позбавлений права вимоги погашення боргу ні до, ні після затвердження передавального акта, незалежно від змісту передавального акту. Крім того, при відповідній реорганізації не має значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво певного майна, прав чи обов`язків, адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов`язків. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 922/347/21, від 16.03.2023 у справі № 922/3979/21, від 22.03.2023 у справі № 740/1941/21. Отже, на думку колегії суддів, заявлені позивачем підстави позову, жодним чином не обґрунтовують обраного способу захисту його цивільного права, а предмет позову (визнання кредиторських вимог НБУ в сумі 45 838 524,59 грн. за наслідками включення їх до передавального акту) не обґрунтовується жодними обставинами матеріально-правового характеру в даній справі, разом з тим, оскільки визнання заявлених кредиторських вимог НБУ здійснюється в господарській справі № 910/10721/21 (на момент подачі позову в даній справі), а припинення Державної іпотечної установи, здійснюється шляхом приєднання до ПАТ «Українська фінансова житлова компанія», цивільні права Національного банку України, як кредитора Державної іпотечної установи захищені в силу приписів ст. 52 Господарського процесуального кодексу України та пункту другого статті 107 ЦК, що зумовлює відсутність порушеного права (потребу в визнанні такого права) Національного банку України за наслідками припинення Державної іпотечної установи. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про включення кредиторських вимог НБУ до передавального акту між Державною іпотечною установою та ПАТ «Українська фінансова житлова компанія» жодним чином не змінює права НБУ, як кредитора Державної іпотечної установи та з огляду на передчасність задоволення даної вимоги (до дати підписання передавального акту) створює для Державної іпотечної установи обов`язок виконання судового рішення в порушення приписів ст. 107 ЦК України, постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №945 "Деякі питання приєднання Державної іпотечної установи до Приватного акціонерного товариства "Українська фінансова житлова компанія". Також, колегія суддів звертає увагу на те, що як вбачається з матеріалів справи НБУ в липні 2021 року звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з Державної іпотечної установи інфляційних втрат нарахованих, на прострочення погашення облігацій серії ВЗ UA4000178446 в кількості 9 464 шт. (далі - облігації) в сумі - 30 604 844,09 гри., 3% річних нарахованих за прострочення погашення облігацій в сумі - 8 702 926,93 грн., заборгованості по сплаті інфляційних втрат нарахованих за прострочення сплати відсоткового доходу по 12 відсотковому періоду за облігаціями в сумі - 1219 606,43 грн., 3% річних нарахованих за прострочення сплати відсоткового доходу по 12 відсотковому періоду за облігаціями в сумі - 1 139 215,62 грн., заборгованості по сплаті відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями в сумі - 36 702 149,12 грн., заборгованості по сплаті інфляційних втрат нарахованих за прострочення сплати відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями в сумі - 3116 470,69 грн., 3% річних нарахованих за прострочення сплати відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями в сумі - 1 007 194,99 грн., в загальній сумі - 82 492 407,87 грн. За наслідками розгляду справи № 910/10721/21, 21.12.2021 Господарським судом м. Києва ухвалено судове рішення, яким позовні вимоги Національного банку України задоволені в повному обсязі. 21.09.2022, Північним апеляційним господарським судом, рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/10721/21, скасовано частково в частині стягнення 36 702 149,12 грн. - заборгованості по сплаті відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (за наслідками виконання Державною іпотечною установою своїх зобов`язань в цій частині), в іншій частині рішення господарського суду м. Києва від 21.12.2021 залишено без змін. На Державну іпотечну установу покладено судові витрати в сумі 441 011,06 грн. Отже, на думку колегії суддів, саме в даному судовому процесі, Національний банк України реалізував своє право на ефективний судовий захист майнових прав. З огляду на добровільне виконання Державною іпотечною установою судового рішення по справі № 910/10721/21, майнові права Національного банку України, були відновлені в повному обсязі. Так, на виконання судового рішення по справі № 910/10721/21, Державною іпотечною установою було перераховано Національному банку України 82 492 407,87 грн.: платіжним дорученням № 101 від 26.05.2022р. - 36 702 149, 12 грн.; платіжним дорученням № 241 від 22.09.2022р. - 30 604 844,09 грн.; платіжним дорученням № 240 від 22.09.2022р. - 8 702 926,93 грн.; платіжним дорученням № 238 від 22.09.2022р. - 1 219 606,43 грн.; платіжним дорученням № 237 від 22.09.2022р. - 1 139 215,62 грн.; платіжним дорученням № 239 від 22.09.2022р. - 3 116 470,69 грн.; платіжним дорученням № 236 від 22.09.2022р. - 1 007 194,99 грн. та сплачено 441 0011,06 грн. (платіжним дорученням № 242 від 22.09.2022р.) в якості компенсації судового збору. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням йоі володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою. Щодо порушеного права, то таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорущника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як- такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Судочинство в судах здійснюється відповідно до Конституції України, Кодексу, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування. Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України». Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави- учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким. . чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним га/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить , потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосії захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем. Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 по справі №921/591/20 зауважив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду віл 19.01.2021 у справі № 916/1415/19). Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19 вказав, що під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов. Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню абс припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, що відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 j справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)). Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v Poland)). У рішенні Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі "Афанасьєі проти України" зазначено, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективний як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не буде ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003). Отже, з огляду на обставини справи, доводи позову, саме звернення до Господарського суду м. Києва в липні 2021 року з позовом про стягнення 82 492 407,87 грн, Національним банком України, як кредитором Державної іпотечної установи, є ефективним способом судового захисту, а виконання в подальшому Державною іпотечною установою даного судового рішення призвело до задоволення кредиторських вимог НБУ. Натомість, судове рішення про включення кредиторських вимог Національного банку України до передавального акту між Державною іпотечною установою та ПАТ "Українська фінансова житлова компанія" жодним чином не призводить до відновлення порушеного права НБУ, як кредитора Державної іпотечної установи, та з огляду на передчасність задоволення даної вимоги, створює для Державної іпотечної установи обов`язок виконання судового рішення в порушення приписів ст. 107 ЦК. Відтак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про включення до передавального акту кредиторської заборгованості , у зв`язку з чим, обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним. Таким чином, на переконання колегії суддів, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, переконливими та апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 у справі №910/823/22 слід скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог Національному банку України. Також, колегія суддів звертає увагу, що позивач жодним висновком Верховного Суду не спростував висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 29.09.2020 при розгляді справи № 908/2337/19 у подібних правовідносинах та на які посилався апелянт, що «не включення кредиторських вимог до передавального акту не змінює та не припиняє права вимагати виконання судових рішень та зобов`язань за договорами, а отже, спосіб захисту майнових прав шляхом зобов`язання включити кредиторські вимоги до передавального акту не є ефективним, у розумінні статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ефективним способом захисту в цьому випадку є звернення позивача із заявою про заміну сторони правонаступником (щодо вимог позивача, стосовно яких прийнято судові рішення) та звернення з позовом до суду в установленому законом, порядку (щодо зобов`язань, за якими рішення, не приймалися)». Національним банком також не спростовано висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 16.06.2020 у справі 910/5953/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020, у справі №909/916/16, від 20.01.2022 у справі №922/347/21, від 06.12.2022 у справі №917/436/21 стосовного того, що при реорганізації юридичної особи у формі приєднання немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов`язків. Щодо посилань позивача в обґрунтування своєї позиції на висновки Верховного Суду у постанові від 18.03.2021 у справі № 917/462/20, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вказаний висновок Верховного Суду підтверджує саме правову позицію Державної іпотечної установи, що права кредитора не порушуються у випадку не включення кредиторських вимог до передавального акту у випадку реорганізації боржника шляхом приєднання, а також даний висновок суду не спростовує висновки Верховного Суду, сформульовані у постановах, на які посилається відповідач. Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення. Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Державної іпотечної установи в особі комісії з реорганізації на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 у справі №910/823/22 підлягає задоволенню. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 у справі №910/823/22 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 129, 240, 269, 275, 276, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної іпотечної установи в особі комісії з реорганізації на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 у справі №910/823/22, задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 у справі №910/823/22 скасувати .

3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. 4.Стягнути з Національного банку України (01601, м.Київ. вул. Інститутська, буд. 9; ідентифікаційний код 00032106) на користь Державної іпотечної установи (01133, м.Київ, бул. Лесі Українки, буд.34; ідентифікаційний код 33304730) - 7443 (сім тисяч чотириста сорок три) грн 00 коп. - судового збору за розгляд апеляційної скарги в апеляційній інстанції.

5. Видати наказ.

6. Матеріали справи №910/823/22 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, порядку та строку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови підписано 24.05.2023. Головуючий суддя А.Г. Майданевич Судді В.В. Сулім О.М. Коротун