Постанова 4854 № 420/14358/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД __________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 травня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/14358/22 Головуючий І інстанції: Левчук О.А. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року (м.Одеса дата складання повного тексту судового рішення - 08.12.2022р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: 07.10.2022р. ОСОБА_2 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУ ПФУ в Одеській області, в якому просив суд: - визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо не нарахування та не виплати йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.01.2016р. по день фактичної виплати донарахованої частини пенсії - 30.06.2021р.; - зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.01.2016р. по день фактичної виплати донарахованої частини пенсії - 30.06.2021р. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в березні 2018р. позивачу здійснено перерахунок пенсії з 01.01.2016р., внаслідок чого сформувалась заборгованість за 2016-2017рр., що виплачувалася в порядку згідно з п.3 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018р. №103. А відтак, враховуючи тривалу невиплату частини перерахованої пенсії за минулі періоди, що сталась з вини відповідача, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасним отриманням частини щомісячних пенсійних виплат на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати». Відповідач, у свою чергу, надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області стосовно не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії перерахованої за період з 01.01.2016р. по 31.12.2017р. Зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії перерахованої за період з 01.01.2016р. по 31.12.2017р., обраховуючи суму компенсації за період затримки виплати із листопада 2020р. по червень 2021р. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ГУ ПФУ в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у розмірі 496,20 грн. При цьому, судом першої інстанції не досліджувалося питання пропуску позивачем строку для звернення до адміністративного суду з цим позовом. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач 09.01.2023р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2022р. та прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.01.2023р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху. 24.01.2023р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Одеській області та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження. Позивач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини. Позивач - ОСОБА_2 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». 23.03.2018р. ГУ ПФУ в Одеській області здійснено перерахунок пенсії позивачу з 01.01.2016р., про що ГУ ПФУ в Одеській області зазначає у своєму листі від 28.07.2022р. №1500-0505-8/76267. 20.07.2022р. позивач звернулася до ГУ ПФУ в Одеській області із письмовою заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплату йому компенсацію за втрату частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати частини пенсії за період з 01.01.2016р. по день фактичної виплати донарахованої частини пенсії, на що отримав лист (відмову) від 28.07.2022р. №1500-0505-8/76267, в якому зазначено, що виплата перерахованих пенсій відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018р. №103 проводилась з 01.01.2018р. Доплата пенсії за період з 01.01.2016р. по 31.12.2017р. в сумі - 49585,96 грн. виплачувалася до пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2019р. в розмірі - 1033,04 грн., а з 01.01.2020р. в розмірі - 2066,08 грн, в порядку, визначеному цією ж Постановою. Станом на 01.07.2021р. відкладена виплата позивачу проведена в повному обсязі. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо поетапної виплати заборгованості з пенсії та наявності підстав для компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, позивач звернувся з даним позовом до суду. Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що норми п.3 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018р. №103 та ч.2 п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати пенсій окремим категоріям громадян» від 24.12.2019р. №1088 (набрала чинності із 01.01.2020р.) передбачали поетапну виплату позивачеві перерахованої суми пенсії за період із 01.01.2016р. по 31.12.2017р. Однак, починаючи із 29.09.2020р. (дата набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 10.06.2020р. у справі №640/620/20) втратили чинність норми ч.2 п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати пенсій окремим категоріям громадян» від 24.12.2019р. №1088, які встановлювали «відтермінування» у виплаті перерахованої за період із 01.01.2016р. по 31.12.2017р. пенсії. До 29.09.2020р. (моменту набрання законної сили рішенням у справі №640/620/20) норми постанови Уряду правомірно застосовувалися пенсійним органом. А тому, після 29.09.2020р. у ГУ ПФУ в Одеській області виник обов`язок виплатити перераховану суму пенсії, а бездіяльність щодо не виплати вважається неправомірною. З огляду на викладене, суд 1-ї інстанції дійшов висновку, що право на нарахування та виплату компенсації виникло у позивача саме з листопада 2020р., тобто після спливу одного місяця з часу визнання нечинними норм Постанови КМУ, що встановлювали відтермінування виплати. Однак, суд апеляційної інстанції, не вдаючись до аналізу висновків суду першої інстанції щодо суті спору, зазначає, що судом при вирішенні справи було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного її вирішення, виходячи з наступного. Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Суд зауважує, що реалізація захисту порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції, однак у межах часових рамок, визначених законодавцем. У розумінні ч.1 ст.118 КАС України, процесуальними строками є встановлені законом або ж судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями та роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Так, інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює добросовісно ставитися до виконання учасниками процесу своїх обов`язків. Строки звернення до суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням певного спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності. Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або ж повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наслідки ж пропуску строку звернення до суду регламентовані ст.123 КАС України. Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. У контексті спірного питання, варто звернути увагу, що стала практика Європейського суду з прав людини свідчить, що право на звернення до суду не є абсолютним та може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Девеер проти Бельгії» та справа «Стаббігс та інші проти Великобританії»). Право на доступ є одним з аспектів права на суд, не є абсолютним; воно підлягає обмеженням, дозволеним за змістом, зокрема, коли умови прийнятності скарги визначені, оскільки за своєю природою вона потребує регулювання з боку держави, яка користується певною свободою розсуду в цьому відношенні. Тим не менше, ці обмеження не повинні обмежувати або зменшити доступ людини таким чином або в такій мірі, що сама суть права знеціниться; такі обмеження не будуть сумісні з положеннями Конвенції, якщо вони не переслідують законну мету або якщо немає розумної пропорційності між використовуваними засобами та переслідуваною метою (рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1998р. в справі «Перес де Рада Каванілес проти Іспанії»). Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Для встановлення початку перебігу процесуального строку необхідно визначити дату з якої позивач знав чи мав змогу дізнатись про порушення своїх прав. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011р. №17-рп/2011 також визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Надаючи оцінку доводам ГУ ПФУ в Одеській області щодо пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду, колегія суддів звертає увагу на те, що ст.121 КАС України суд наділено повноваженнями за заявою сторони поновити пропущений процесуальний строк, що встановлений законодавством, якщо причини його пропуску будуть визнані поважними, окрім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Для поновлення пропущеного строку, встановленого законом, необхідно встановити наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду, які об`єктивно перешкоджали особі вчасно подати позовну заяву. Одночасно, правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного та детального переліку причин чи критеріїв їх визначення. Проте, закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або ж не міг не знати про порушене право, ніщо йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість або ж інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Іншого способу встановити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під вказану оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа, тривалість строку, який пропущений, те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду, яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку, та які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Наведена вище позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 06.10.2022р. у справі №420/3129/20. Звертаючись до фактів даної справи, колегія суддів зазначає про те, що станом на 01.07.2021р. відкладена виплата ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01.01.2016р. по 31.12.2017р. проведена в повному обсязі. Зазначені обставини підтверджуються і самим позивачем в позовній заяві. Таким чином, звертаючись до суду у жовтні 2022р., позивач суттєво пропустив строк звернення до суду, встановлений ст.122 КАС України. В позовній заяві позивач наголошує, що ним подано позов в межах строків звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав він дізнався з листа ГУ ПФУ в Одеській області від 28.07.2022р. №1500-0505-8/76267. При цьому, останній звертає увагу на те, що в Україні, наразі, не існує жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством порядку за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів. У свою чергу, судова колегія зауважує, що отримання ОСОБА_1 листа відповідача від 28.07.2022р. у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через рік після остаточної виплати попередньо нарахованої пенсії. Так, релевантні правові висновки щодо подібних спірних правовідносин містяться в постановах Верховного Суду від 18.05.2022р. у справі №460/4531/20 та від 05.09.2022р. у справі №520/12545/21. Слід зазначити, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду або ж здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Для цього, у свою чергу, має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. При цьому, положення КАС України не містять жодних виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які, зокрема, є підставами для поновлення пропущеного строку. У той же час, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач не просив суд 1-ї інстанції поновити йому пропущений строк та, як того вимагає ч.1 ст.77 КАС України, на надавав належні докази і не доводив суду ті обставини, що були б достатніми підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду. Не зазначено позивачем про наявність поважних причин пропуску строку і в суді апеляційної інстанції. Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або ж якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Враховуючи викладене, а також те, що в матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду (як і будь-які докази, які б свідчили про поважність пропуску строку звернення до суду), колегія суддів доходить висновку, що дана позовна заява підлягає залишенню без розгляду. Таким чином, судова колегія доходить висновку, що суд першої інстанції при розгляді даної справи по суті, невірно оцінив докази та допустив порушення норм процесуального права. За приписами п.3 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Отже, враховуючи, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, суд апеляційної інстанції, у відповідності до ч.1 ст.319 КАС України, вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу відповідача, скасувати рішення суду першої інстанції та залишити даний адміністративний позов без розгляду. Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити про те, що в силу ч.4 ст.240 КАС України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку. Керуючись ст.ст.122,123,308,311,315,317,319,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року - скасувати та залишити позовну заяву ОСОБА_1 - без розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст.328 КАС України. Повний текст постанови виготовлено: 24.05.2023р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: І.П. Косцова В.О. Скрипченко