Постанова Одеський апеляційний суд № 522/3221/22

Номер провадження: 22-ц/813/5227/23 Справа № 522/3221/22 Головуючий у першій інстанції Прийомова О.Ю. Доповідач Склярська І. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 22.05.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Склярської І.В., суддів: Базіль Л.В., Воронцової Л.П., секретар Триколіч І.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 листопада 2022 року (під головуванням судді Прийомової О.Ю.), у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Щербаков Юрій Сергійович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, встановив: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог 11.02.2022 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Вердикт Капітал», третя особа, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Щербаков Юрій Сергійович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Позовні вимоги позивач мотивує тим, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. 22 червня 2021 року було видано виконавчий напис №206729 про стягнення боргу з нього на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» загальної суми заборгованості 68 433, 69 грн, що виникла за кредитним договором № 26257670047403 від 13 квітня 2016 року, укладеного між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 . На підставі вказаного виконавчого напису № 206729 від 22 червня 2021 року, приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Щербаковим Ю.С. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 13 листопада 2021 року. Позивач вважає виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом Остапенко Є.М. з грубим порушенням чинного законодавства, адже нотаріус не перевірив безспірність заборгованості, зокрема і факт того, що боржнику не надсилалась вимога про усунення порушень у 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет невиконання вимоги, крім того, кредитний договір не був посвідчений нотаріально, що також унеможливлювало видачу виконавчого напису нотаріусом. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області позов задоволено. Суд постановив: Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», третя особа, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Щербаков Юрій Сергійович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню задовольнити. Визнати виконавчий напис, вчинений 22.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем та зареєстрований в реєстрі за № 206729, про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» загальну суму заборгованості у розмірі 68 443, 69 грн, таким, що не підлягає виконанню. Стягнути з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1488, 60 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 15000 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі апелянт, посилається на те, що суд першої інстанції не перевірив наявність на час вчинення виконавчого напису нотаріуса існування заборгованості, її розміру у сумі визначеній у виконавчому написі, наявності чи відсутності невирішених по суті спору щодо розміру заборгованості, її розміру на час вчинення виконавчого напису. Вказує, що вимоги ст. 204 ЦК України, щодо презумпції правомірності правочину свідчать проте що договори з додатками (наведені суми боргу боржника на момент відступлення права вимоги), які були пред`явлені нотаріусу для вчинення нотаріальної дії виконавчого напису, не визнані судом недійсними, а так само їхній зміст не містить положень щодо невідповідності законодавству України. Апелянт наводить норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, судову практику судів касаційної інстанції. Також апелянт посилається на безпідставність стягнення витрат на правову допомогу, які не були підтверджені в установленому процесуальним законом порядку, крім того до суду першої інстанції подавалася обґрунтована заява про їх зменшення. (2) Позиція інших учасників справи Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Сторони у судове засідання не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином. 2.

Мотивувальна частина ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. 22 червня 2021 року було видано виконавчий напис № 206729 про стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» у загальній сумі заборгованості 68 433, 69 грн, що виникла за кредитним договором № 26257670047403 від 13 квітня 2016 року, укладеного між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 (а.с. 32-33). На підставі вказаного виконавчого напису № 206729 від 22 червня 2021 року, приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Щербаковим Ю.С. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 13 листопада 2021 року (а.с. 48-51). Адвокатом позивача на адресу приватного нотаріуса рекомендованою поштою з описом вкладення направлений запит на отримання завірених копій матеріалів нотаріальної справи, в якій містяться документи на підставі яких було вчинено виконавчий напис № 206729 від 22.06.2021 (а.с. 36-42), відповідь на який приватним нотаріусом не надана. Матеріали справи свідчать, що позивач приймав заходи щодо з`ясування та знаходження витребуваних ним у нотаріуса документів. Наказ Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) за №1075/6 від 30 червня 2021 року свідчить про зупинення приватної нотаріальної діяльності приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича з 01 липня 2021 року, у зв`язку з необґрунтованою відмовою від надання документів для перевірки організації нотаріальної діяльності та виконання правил нотаріального діловодства до усунення цієї обставини (а.с. 43). З листа Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) від 19.11.2021 вбачається, що документи нотаріального діловодства та архів приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Є.М. повинні зберігатись у приватного нотаріуса (а.с. 44-45). У відзиві на позовну заяву відповідач не навів жодного доказу на спростування наведених позивачем обставин, доводів на їх заперечення, обмежившись викладом норм законодавства та судової практики без аналізу до конкретних, зазначених позивачем обставин (а.с. 114-118). Протягом розгляду справи у суді першої інстанції відповідач не надав документи, які були подані ним, як кредитором, нотаріусу, для здійснення виконавчого напису. Доводи апеляційної скарги також не містять доказів: - наявності належного повідомлення надісланого стягувачем боржнику, який обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором); - нотаріально посвідченого кредитного договору № 26257670047403 від 13.04.2016, укладеного між ОСОБА_1 , як позичальником, та АТ Укрсоцбанк, як позикодавцем; - розрахунку заборгованості з урахуванням нарахованих/не нарахованих процентів за період з 19.01.2017 по 15.03.2017, з 03.01.2019 по 10.04.2019, з 15.10.2020 по 04.02.2021 - періоду звільнення позивача від сплати процентів за користування кредитом, відповідно до вимог п. 15 ст. 14 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (а.с. 55-57). За наведеною у листі Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) адресою приватного нотаріуса, процесуальні документи суду апеляційної інстанції направлені приватному нотаріусу Остапенко Є.М. повернулися з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою, а номер телефону зазначеного нотаріуса, вказаний у наведеному листі знаходиться поза зоною досяжності, що унеможливлює витребування у нього копії виконавчого напису та документів, на підставі яких він був вчинений. При цьому слід повторно зауважити, що вищенаведені документи відповідачем на доведення обставин правомірності оспорюваного виконавчого напису не надані. На запит адвоката позивача щодо надання копії кредитного договору та документів, які послугували підставою для виконавчого напису нотаріуса, запитувані документи не були надані (а.с. 22-35). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ані відповідачем, ані третьою особою, зокрема приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. не було доведено правомірності вчинення оспорюваного виконавчого напису від 22.06.2021, оскільки в судовому засіданні не знайшло підтвердження безспірності заборгованості та виконання обов`язкової умови щодо надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення, прийнявши до уваги неправильне оформлення документів стягувачем, а отже суд дійшов до висновку про порушення процедури вчинення вказаної нотаріальної дії. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат»та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5(далі Порядок вчинення нотаріальних дій). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат»та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій. Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат»для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат»визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Законунотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Згідно із підпунктами 1.1, 1.2 пункту 1, підпунктами 3.1, 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з нотаріально посвідчених договорів, що передбачають сплату грошових сум, додаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання. За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків. Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З урахуванням зазначеного та приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат»захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог боржника. Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат»у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Аналогічний правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19). У постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 554/6777/17 (провадження № 61-17750св20) Верховний Суд зазначив, що чинне законодавство України не зобов`язує нотаріуса викликати позичальника і з`ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте, право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з`ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу. Учинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання. Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, це об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису. Судом першої інстанцій встановлено, що відповідач не довів належними та допустимими доказами направлення позивачу та отримання ним вимоги про усунення порушень за договором позики грошових коштів, що є самостійною підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає задоволенню. Відповідно до статті 18 ЦК Українинотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про нотаріат»(далі - Закон), порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Закономта іншими актами законодавства України. Відповідно до статті 87 Законудля стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Законувизначено умови вчинення виконавчих написів, відповідно до якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, закономвстановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5(далі - Порядок) визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку (підпункт 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів»в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п.

2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів»в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Установлені судами обставини у цій справі свідчать, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 25 вересня 2018 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання». Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Такий висновок застосований судом касаційної інстанції у постанові Верховного Суду від 21.10.2020 у справі №172/1652/18. Відповідачем і не доведено, і не спростовано, що кредитний договір наданий ним нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому зазначена обставина є також підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Таким чином доводи апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову не ґрунтуються на нормах матеріального права, не є доведеними. Щодо доводів апеляційної скарги про відмову у стягненні витрат на правову допомогу слід зазначити наступне. Позовна заява містить зазначення про стягнення з відповідача суми витрат на правову допомогу у розмірі 15000 грн. (а.с. 20), свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю та ордер на представництво інтересів (а.с. 66-67), попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які поніс позивач з зазначеним у ньому детальним описом робіт, наданих послуг, виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги на суму 15000 грн.(а.с. 69). Відповідачем у встановленому процесуальним законом порядку, подано клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, в якому вказує на те, що на підтвердження витрат на правову допомогу, склад та розмір якої входить до предмета доказування позивачем має бути надано договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, детальний опис вчинених дій, що позивачем у наведеному обсязі, не дотримано. Заявлений розмір є занадто завищеним та не має співвідношення з середньою заробітною платою в Одеській області, також не надано доказів в підтвердження оплати правничої допомоги. У сукупності наведеного просить відмовити позивачу у стягненні витрат на правничу допомогу. Стягуючи заявлену суму витрат на правничу допомогу суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надані: свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер, розрахунок суми витрат, які поніс позивач та не знаходить вагомих та об`єктивних причин для зменшення витрат на правничу допомогу, адже представником відповідача доказів вказаного до суду не надано. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно із статтею 137 ЦПК України:

1. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

5. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

6. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. В постанові у справі № 922/3812/19Верховний Суд підтвердив власні висновки, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Позивачем не надано договір про надання правничої допомоги, розмір витрат на правничу допомогу у якому має визначатися відповідно до умов п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України. Наведене унеможливлює стягнення витрат на правничу допомогу, а тому доводи апелянта про їх недоведення у встановленому законом порядку, є прийнятними. Щодо суті апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). Таким чином, за наведених обставин, доводи апеляційної скарги в частині скасування рішення суду про стягнення витрат на правничу допомогу є обґрунтованими, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу. В іншій частині це ж рішення суду залишити без змін. Керуючись статтями 367, 374, 376 382 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» - задовольнити частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 листопада 2022 року в частині стягнення з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 15000 грн. - скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині це ж рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 23 травня 2023 року Головуючий І.В. Склярська Судді Л.В. Базіль Л.П. Воронцова