Постанова 4812 № 484/4135/22

23.05.23 22-ц/812/483/23 Справа №484/4135/22 Провадження № 22-ц/812/483/23 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 16 травня 2023 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В., за відсутності осіб, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 лютого 2023 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Мельничуком О.В., повний текст складено 10 березня 2023 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Корнацьких" про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Корнацьких" (далі - ТОВ "Агрофірма Корнацьких") про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що їй на праві власності в порядку спадкування за заповітом після смерті її матері ОСОБА_2 належать земельні ділянки з кадастровими номерами: 4825481800:01:000:1050 площею 2,5345 га, 4825481800:01:000:1051 площею 1,4002 га; 4825481800:01:000:1052 площею 0,0171 га; 4825481800:01:000:1053 площею 0,2049 га, а всього 4,1567 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані в межах території Кам`янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (нині - територія Первомайської міської ради). Дані земельні ділянки перебували в користуванні відповідача відповідно до договору оренди земельної частки (пай), укладеного 28 грудня 2009 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» строком на 50 років, зареєстрованого 02 березня 2010 року у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) по Кам`янобалківській сільській раді за № 136. 27 червня 2022 року рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області було розірвано вище зазначений договір оренди земельної частки (пай) та зобов`язано ТОВ «Агрофірма Корнацьких» повернути земельні ділянки власнику. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року рішення Первомайського міськрайонного суду від 27 червня 2022 року в частині повернення земельних ділянок скасовано у зв`язку з тим, що ця вимога похідна і орендар на підставі ст. 34 ЗУ «Про оренду землі» зобов`язаний у зв`язку з розірванням договору оренди повернути добровільно земельні ділянки. Вказує, що вона письмово звернулася з листом до відповідача з вимогою про повернення земельних ділянок, на що ТОВ «Агрофірма Корнацьких» їй безпідставно відмовило, посилаючись, що нібито спірні земельні ділянки обробляються ПСП «Кумари». На підтвердження викладеного ніяких доказів про передачу земельних ділянок ПСП «Кумари» не надали. ПСП «Кумари» на звернення позивачки про підтвердження даного факту повідомили, що спірні земельні ділянки не обробляють. На теперішній час відповідач продовжує безпідставно користуватися земельними ділянками позивача, у зв`язку з чим просила зобов`язати ТОВ «Агрофірма Корнацьких» повернути земельні ділянки з кадастровими номерами: 4825481800:01:000:1050 площею 2,5345 га; 4825481800:01:000:1051 площею 1,4002 га; 4825481800:01:000:1052 площею 0,0171 га; 4825481800:01:000:1053 площею 0,2049 га, а всього 4,1567 га, які розташовані в межах території Кам`янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (нині - територія Первомайської міської ради Миколаївської області) власнику ОСОБА_1 відповідно до акту приймання-передачі в належному агротехнічному стані, а також стягнути судові витрати. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 лютого 2023 року позовні вимоги задоволено. Зобов`язано ТОВ "Агрофірма Корнацьких" повернути земельні ділянки з кадастровими номерами: 4825481800:01:000:1050 площею 2,5345 га; 4825481800:01:000:1051 площею 1,4002 га; 4825481800:01:000:1052 площею 0,0171 га; 4825481800:01:000:1053 площею 0,2049 га, а всього 4,1567 га, які розташовані в межах території Кам`янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (нині - територія Первомайської міської ради Миколаївської області) власнику ОСОБА_1 відповідно до акту приймання-передачі в належному агротехнічному стані. Стягнуто з ТОВ "Агрофірма Корнацьких" на користь ОСОБА_1 992 грн.40 коп. витрат по сплаті судового збору. Мотивуючи підстави для задоволення позовних вимог суд першої інстанції вказав, що постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року рішення Первомайського міськрайонного суду від 27 червня 2022 року, яким було розірвано договір оренди земельної частки (паю) укладеного 28 грудня 2009 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма Корнацьких», а також останнє було зобов`язано повернути земельні ділянки ОСОБА_1 , в частині повернення земельних ділянок скасовано, у зв`язку з тим, що ця вимога похідна і орендар на підставі ст. 34 ЗУ «Про оренду землі» зобов`язаний у зв`язку з розірванням договору оренди повернути добровільно земельні ділянки. Із відповіді ТОВ «Агрофірма Корнацьких» на звернення ОСОБА_1 від 04 листопада 2022 року видно, що останній відмовлено в поверненні земельних ділянок, так як такого обов`язку на підприємство не було покладено рішенням суду, а по друге, підприємство ці земельні ділянки не використовує, а вони знаходяться в обробітку ПСП «Кумарі». Із листа ПСП «Кумари» від 10 листопада 2022 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що підприємство її земельні ділянки не обробляє. Таким чином, право власності позивача на спірні земельні ділянки сторонами в судовому засіданні не оспорюється, і тому суд знаходить цей факт доведеним відповідно до частини1 статті 82 ЦПК України. На підставі викладеного, суд знаходить доведеним те, що відповідач дійсно користується земельними ділянками, які належать позивачу, так як ніяких документальних підтверджень на спростування цього відповідачем не надано, а тому суд знаходить позовні вимоги доведеними і такими, що підлягають задоволенню. В апеляційній скарзі ТОВ «Агрофірма Корнацьких» вказує, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог підлягає скасуванню з огляду на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільної справи, тому просили про його скасування та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зокрема посилаються на те, що матеріали даної справи, не містять жодних належних та допустимих доказів, які підтверджували твердження позивача щодо фактичного використання спірних земельних ділянок апелянтом, відсутні висновки чи повідомлення, акти компетентних органів щодо фактичного використання апелянтом земельних ділянок, належних позивачу. Відсутні також і дані про притягнення апелянта до відповідальності за неправомірне використання спірних земельних ділянок. Враховуючи викладені обставини, факт використання апелянтом земельних ділянок кадастрові номери: 4825481800:01:000:1050; 4825481800:01:000:1051; 4825481800:01:000:1052; 4825481800:01:000:1053, не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. Водночас судом першої інстанції не було взято до уваги вищенаведене, що і вплинуло на прийняття необґрунтованого рішення. Крім того, судом першої інстанції при розгляді даної цивільної справи був застосований принцип негативного доказування, на недопустимість якого неодноразово вказував Верховний Суд у своїх постановах, чим було істотно порушено принцип змагальності та приписи частини 1 статті 81 ЦПК України, застосовано презумпцію вини та використано концепцію негативного доказу. Зазначають, що в суді першої інстанції ними обґрунтовано зазначено про те, що земельні ділянки кадастрові номери: 4825481800:01:000:1050; 4825481800:01:000:1051; 4825481800:01:000:1052; 4825481800:01:000:1053 не перебувають в користуванні останнього. Натомість, суд першої інстанції побудував обґрунтування свого рішення не на оцінюванні належності та допустимості доказів, а на оцінюванні заперечень позивача проти цих доказів - тобто, на принципі негативного доказування, (лист Апелянта від 04 листопада 2022 року за № 44/юр., який наявний в матеріалах справи. З огляду на викладене, в даній цивільній справі суд першої інстанції використав концепцію негативного доказу, внаслідок чого було порушено засади цивільного судочинства, принцип змагальності та порядок доказування, визначений цивільним процесуальним законом. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 адвокат Сотська С.О., посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просила апеляційну скаргу відхилити, а судове рішення залишити без змін. У судове засідання сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що в силу приписів частини 2 статті 372 ЦУПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції в повні мірі не відповідає. Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Частиною 1 статті 3 ЦК України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до частини 1 статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України). Частиною 1 статті 792 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відповідно до частини 1 статті 78 ЗК України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Статтею 90 ЗК України визначено, що власники земельних ділянок мають право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Частиною 1 статті 391 ЦК України передбачено право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; відшкодування заподіяних збитків (ст.152 ЗК України). Відповідно до частини 1 статті 34 Закону України "Про оренду землі"у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 28 грудня 2009 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» було договір оренди земельної частки (пай), строком на 50 років, який зареєстрованого 02 березня 2010 року у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) по Кам`янобалківській сільській раді за №

136. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Спадкоємцем після її смерті за заповітом є дочка ОСОБА_1 . Рішенням Первомайського районного суду Миколаївської області від 02 листопада 2016 року за нею визнано право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті її матері ОСОБА_2 на земельні ділянки з кадастровими номерами: 4825481800:01:000:1050 площею 2,5345 га, 4825481800:01:000:1051 площею 1,4002 га; 4825481800:01:000:1052 площею 0,0171 га; 4825481800:01:000:1053 площею 0,2049 га, а всього - 4,1567 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані в межах території Кам`янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (нині територія Первомайської міської ради). Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 01 березня 2017 року ОСОБА_1 зареєструвала право власності на вказані земельні ділянки. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 червня 2022 року, яке постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року в залишено без змін, розірвано договір оренди земельної частки (пай), укладений 28 грудня 2009 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма Корнацьких». Постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року рішення Первомайського міськрайонного суду від 27 червня 2022 року в частині повернення земельних ділянок скасовано у зв`язку з тим, що ця вимога похідна і орендар на підставі статті 34 Закону України «Про оренду землі», відповідач зобов`язаний у зв`язку з розірванням договору оренди повернути добровільно земельні ділянки. У жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Агрофірма Корнацьких» з листом про повернення земельної ділянки У відповіді від 04 листопада 2022 року на це звернення ТОВ Агрофірма «Корнацьких» зазначило, що по-перше, на підприємство не було покладено такого обов`язку рішенням суду, а по-друге, підприємство ці земельні ділянки не використовує, а вони знаходяться в обробітку ПСП «Кумари» (а.с.17). Із листа ПСП «Кумари» від 10 листопада 2022 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що підприємство її земельні ділянки не обробляє (а.с.18). Звертаючись до суду із вказаним позовом позивач зазначала, що земельні ділянки перебувають на теперішній час у користуванні відповідача, доказом чого є відсутність акту-приймання передачі земельної ділянки. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач дійсно користується земельними ділянками, які належать позивачу, так як ніяких документальних підтверджень на спростування цього відповідачем не надано, а тому суд знаходить позовні вимоги доведеними і такими, що підлягають задоволенню. З таким висновком суду колегія суддів апеляційного суду не погоджується з огляду на таке. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Таким чином, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивачка як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки (негаторний позов). Так, рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27червня 2022 року, постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року встановлено, що за умова договору оренди ОСОБА_2 передала відповідачеві в оренду земельну частку( пай) розміром 4.78 умовних кадастрових гектарів вартістю 40 392 грн.33 коп., яка розміщена в межах земельної ділянки, закріпленої кадастровим планом земельних часток (паїв). За умовами договору у випадку виділення в натурі (на місцевості) належної орендодавцеві земельної частки (пай) договір зберігає чинність та його умови діють протягом усього терміну до переукладання сторонами договору оренди землі відповідно до виданого орендодавцем державного акту про право власності на землю. За життя ОСОБА_2 земельну частку( пай) було виділено в натурі (на місцевості) з присвоєнням кадастрових номерів кожній земельній ділянці, однак остання не встигла здійснити державну реєстрацію прав, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Скасовуючи вищевказана рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про повернення земельної ділянки, судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять письмових доказів, а саме акту приймання-передачі земельної ділянки, що за договором оренди земельної частки (пай) від 28 грудня 2009 року відповідачу передавалися земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 4,1567 га з кадастровими номерами 4825481800:01:000:1050 площею 2,5345 га, 4825481800:01:000:1051 площею 1,4002 га, 4825481800:01:000:1052 площею 0,0171 га, 4825481800:01:000:1053 площею 0,2049 га, які розташовані в межах Кам`янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області. За умовами зазначеного договору земельної частки (пай) ОСОБА_2 передала відповідачу в оренду земельну частку (пай) розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів вартістю 40 392 грн. 33 коп. Аналіз обставин, якими позивачка обґрунтовує свою вказану вимогу, свідчить про те, що позиція сторони позивача по суті зводиться до того, що відповідач відмовляється передати їй спірну земельну ділянку за письмовим актом приймання-передачі, тобто по суті відмовляється підписати такий акт. Отже, хоча буквально позивачка і пред`явила позов про зобов`язання відповідача повернути їй земельну ділянку, однак вона вимагає, щоб це повернення було здійснено саме за актом прийому-передачі. Суд апеляційної інстанції вважає помилковою таку позицію позивачки, оскільки вона ґрунтується на хибному тлумаченні законодавства. Договір оренди земельної частки( пай) який було укладено між відповідачем і ОСОБА_2 та прямо не передбачав повернення переданих у користування земельних часток(паїв) за актом прийому-передачі. В свою чергу приписами статті 34 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Тобто. обов`язковість підписання такого акту не встановлена ні законом, ні договором. Отже, з огляду на викладене, ніщо не перешкоджає позивачці користуватися і розпоряджатися своєю земельною ділянкою, яка їй виділена в натурі на місцевості, шляхом обробітку її власними силами чи укладанням договору оренди вказаної земельної ділянки з новим орендарем, яку фактично вона повернула собі розірвавши у судовому порядку договір оренди земельної частки пай. Відсутність акту прийому-передачі спірної земельної ділянки, за встановлених обставин, жодним чином не порушує прав позивачки на володіння та користування своєю вказаною земельною ділянкою. Це, зокрема, підтверджується й сталою судовою практикою у справах за позовами про захист прав орендаря шляхом визнання недійсними нових договорів оренди при дотримання переважного права, в яких (тобто, справах) зазначені нові договори оренди були укладені та зареєстровані за відсутності актів прийому-передачі. Частина 1 статті 15 ЦК України не передбачає такого способу захисту прав, як повернення земельної ділянки за актом прийому-передачі. Такий спосіб захисту порушеного права не є ефективним, до підпису акту не можна примусити. Вимога про зобов`язання підписати акт не може бути предметом позову, оскільки такий акт, за його наявності, є доказом підтвердження наявності чи відсутності юридичних фактів, які мають значення для правильного вирішення спору, однак не є матеріально-правовою чи немайновою вимогою позивача, на підставі якої суд приймає рішення. До аналогічний висновків дійшли й Верховний Суд України та Верховний Суд, розглядаючи відповідні справи, в яких предметом позову були зобов`язання підписати акти приймання-передачі природного газу та акти приймання-передачі електричної енергії- постанова від 02 червня 2009 року у справі № 3-1971к09, постанова Велика Палата Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 Заявлена позивачем у цій справі вимога про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку склавши акт приймання-передачі земельної ділянки не приводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення. Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Виходячи з предмета та підстав позову на позивача у цій справі згідно з вимогами процесуального права покладено обов`язок доведення факту порушення його законного права неправомірними діями відповідача при поверненні земельної ділянки. У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 910/14452/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Тож, суд не може вважати доведеними обставини, про які стверджує сторона, якщо вони не підтверджені належними та допустимими доказами Отже, позивачкою не доведено порушення її прав, належними доказами не підтверджено, що спірною земельною ділянкою користується відповідач, відтак вимога про повернення земельної ділянки є безпідставною, а тому відсутні підстави для задоволення вказаної позовної вимоги. Зазначене свідчить про те, що суд першої інстанції безпідставно зобов`язав ТОВ «Агрофірма Корнацьких» повернути зазначені земельні ділянки відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки, а відтак судове рішення є необґрунтованим та не відповідає встановленим обставинам справи та наданим сторонами доказам. Доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами факту користування спірними земельними ділянками є слушними. Колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§2930). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити в нове судове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Зважаючи на задоволення апеляційної скарги з позивача на користь відповідача слід стягнути судовий збір у розмірі 1488 грн.60 коп. за подачу апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» задовольнити. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Корнацьких" про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Корнацьких" (ЄДРПОУ 31929340) судові витрати у розмірі 1488 грн.60 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 23 травня 2023 року.