Постанова 4807 № 336/5673/22

Дата документу 23.05.2023 Справа № 336/5673/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №336/5673/22 Головуючий у 1 інстанції Щаслива О.В. Провадження № 22-ц/807/992/23 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 травня 2023 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Трофимової Д.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Акціонерний банк «Радабанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И ЛА: У жовтні 2022 року АТ «Акціонерний банк «Радабанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості Позов обґрунтований тим, що АБ «Радабанк» та відповідачем 10.10.2019 року укладено договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 1159019/PL1/21. 18.10.2019 року між сторонами підписана заява про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб На підставі договору, заяви та паспорту продукту, які розміщені на банківському сайті, що є доступним для загального користування, становлять укладений сторонами договір, який є договором приєднання в силу ст. 634 ЦК України, що підтверджується їхніми підписами в заяві. Відповідачу було надано кредит у формі овердрафту з лімітом у сумі 150 000 грн., пакет «Преміум-Легкий», строком кредитування на 12 місяців з можливістю пролонгації, на платіжну картку міжнародних платіжних систем зі сплатою відсотків за користування овердрафтом у розмірі 0,01% в межах пільгового періоду та 40% на рік за межами пільгового періоду (в подальшому з 19.04.2021 року ставку збільшено до 42%), з пільговим періодом 55 та обов`язковим платежем. На підставі заяви відповідача від 05.10.2020 року ліміт овердрафту продовжено до 17.02.2022 року, надалі за аналогічною заявою від 06.10.2021 року ліміт овердрафту продовжено на 1 рік. Відповідач взяті на себе зобов`язання виконував неналежним чином, внаслідок чого станом на 17.10.2022 року у нього виникла заборгованість за договором в сумі 173046 грн. 75 коп., яка складається з заборгованості по ліміту овердрафту у розмірі 130524 грн. 12 коп., простроченої заборгованості по нарахованим процентами у розмірі 42522 грн. 63 коп., яку просили стягнути з відповідача. Крім того, просить про покладення на відповідача судового збору в сумі 2595,70 грн., попередньо оплаченого позивачем. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Радабанк» у рахунок відшкодування заборгованості по ліміту овердрафту № 114219/ФКР511/0 від 18.10.2019 року, встановленому на платіжну картку у розмірі 173046 грн. 75 коп., яка складається з заборгованості по ліміту овердрафту у розмірі 130524 грн. 12 коп., простроченої заборгованості по нарахованим процентами у розмірі 42522 грн. 63 коп., а також в рахунок відшкодування витрат сплаченого судового збору у розмірі 2595,70 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за нарахованими відсотками. АТ «АБ «РАДАБАНК» надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суд першої інстанції у цій спарві залишити без змін. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші. Зазначеним вимогам судове рішення в повній мірі не відповідає. Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач взяті на себе зобов`язання виконував неналежним чином, внаслідок чого станом на 17.10.2022 року у нього виникла заборгованість за договором в сумі 173046 грн. 75 коп., яка складається з заборгованості по ліміту овердрафту у розмірі 130524 грн. 12 коп., простроченої заборгованості по нарахованим процентами у розмірі 42522 грн. 63 коп. Позивачем надано належні та допустимі докази погодження з позичальником умов щодо розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитними коштами. Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, умови надання та обслуговування овердрафту для клієнтів погоджені з відповідачем, позивачем надано докази, що саме з цими умовами та договором був ознайомлений відповідач та погодився з ними. Колегія суддів з вказаним висновком суду першої інстанції погоджується частково з огляду на наступне. За приписами ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до статей 626,628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Встановлено, що між АБ «Рабаданк» та відповідачем 10.10.2019 року укладено договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 1159019/PL1/21. 18.10.2019 року між сторонами підписана заява про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб. Відповідачу було надано кредит у формі овердрафту з лімітом у сумі 150 000 грн., пакет «Преміум-Легкий», строком кредитування на 12 місяців з можливістю пролонгації, на платіжну картку міжнародних платіжних систем зі сплатою відсотків за користування овердрафтом у розмірі 0,01% в межах пільгового періоду та 40% на рік за межами пільгового періоду (в подальшому з 19.04.2021 року ставку збільшено до 42%), з пільговим періодом 55 та обов`язковим платежем. На підставі заяви відповідача від 05.10.2020 року ліміт овердрафту продовжено до 17.02.2022 року, надалі за аналогічною заявою від 06.10.2021 року ліміт овердрафту продовжено на 1 рік. У Заяві позичальника ОСОБА_1 розмір процентів за користування кредитом не зазначений (а.с.17). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути проценти за користування кредитом. Між сторонами було підписано заяву на приєднання до «Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб» від 10.10.2019 року, а також паспорт споживчого кредиту. Так само банк не надав доказів в якій саме редакції на момент підписання заяви діяв договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, адже та редакція договору, яка додана до матеріалів справи змінювалась неодноразово з 27.03.2020 року по 19.04.2022 року. Перша редакція Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб AT «АБ «Радабанк» затверджена 27.03.2020 року, а відповідач підписав заяву на приєднання до «Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб» 18.10.2019 року. Тобто, позивач не надав редакцію договору, що діяла на момент підписання заяви, а тому Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб AT «АБ «Радабанк» не може вважатися складовою частиною кредитного договору. Відповідач окрім заяви підписав паспорт споживчого кредиту, який є складовою частиною договору, оскільки містить його підпис та підпис представника банку. В паспорті споживчого кредиту зазначений тип процентної ставки «фіксована» та розмір процентної ставки 40%. За своєю правовою природою кредитний договір є окремим видом цивільно-правових договорів, який визначає взаємні зобов`язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) в будь-якій валюті. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору. Верховний суд України у постанові від 19 березня 2021 року по справі 904/2073/19 дійшов наступних висновків: «Крім того, суди попередніх інстанцій помилково ототожнювали передбачену умовами договору винагороду із змінюваною процентною ставкою та зазначили, що її формула має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту, а також не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки, що не відповідає частині шостій статті 1056-1 Цивільного кодексу України. Цивільний кодекс України доповнено статтею 1056-1, якою передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» № 661-VI від 12.12.2008, який набрав чинності 10.01.2009. Тобто на час укладення між сторонами кредитного договору статті 1056-1 Цивільного кодексу України не існувало. За умовами укладеного між сторонами кредитного договору сторонами погоджено сплату позичальником фіксованої процентної ставки по кредиту та її розмір. Одночасне встановлення у кредитному договорі фіксованої та змінюваної процентної ставки законодавством не передбачено». Як вбачається з розрахунку доданому до позовної заяви позивач нарахував заборгованість спершу у розмірі 40% річних, далі з 19.04.2021 ставка встановлена в розмірі 42%, а з 13.10.2022 року ставка на рівні 55% річних. Тобто позивач не мав права збільшувати розмір процентної ставки оскільки вона є фіксованою. Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 208 Цивільного кодексу України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу. В свою чергу частина 2 ст. 207 ЦК України передбачає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Оскільки договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, на які посилається позивач та які знаходяться в матеріалах справи не містять підпису сторін, вони не можуть вважатися частиною кредитного договору і їх положення не застосовуються до відносин сторін. Аналогічного висновку дійшов Верховний суд України при розгляді схожої справи № 6-240цс14, про що висловив свою правову позицію. Оскільки відповідно до частини 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), то відсутність підпису під Умовами і правилами надання банківських послуг не дозволяє вважати їх складовою частиною укладеного між сторонами договору. На підставі наведеного банк не має право посилатись на договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб AT «АБ «Радабанк», оскільки вони не були підписані відповідачем та відповідно не є складовою частиною кредитного договору. 17.08.2022 року банк звернувся до відповідача з письмовою вимогою про дострокове повернення заборгованості. У випадку закінчення терміну дії кредитного договору чи у випадку його дострокового розірвання з ініціативи кредитора, як правило, через неналежне виконання зобов`язань з боку позичальника, то позикодавець не має права нараховувати проценти передбачені кредитним договором у порядку передбаченому статтею 1048 ЦК України, а його права захищаються положеннями статті 625 ЦК України. Іншими словами, процентна ставка змінюється з тієї, яка зазначається у кредитному договорі до 3 % річних (або іншого розміру, який може бути зазначений у договорі). До такого висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: № 536/1841/15-ц від 23.06.2020 року; № 912/1120/16 від 04.02.2020 року Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у п. 90-91 постанови від 28 березня 2018 року Справа N 444/9519/12, Провадження N 14-10 цс 18: «Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання». Як вбачається у даній справі вимога про дострокове повернення заборгованості пред`явлена 17.08.2022 року та надано позичальнику 7-ми денний строк для сплати заборгованості та відсотків. Натомість, як вбачається з розрахунку до позовної заяви, банк у позові продовжував нараховувати відсотки вже після пред`явлення вимоги аж до 17.10.2022 року. За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Заяві домовленості сторін про сплату процентів та пені, надані Банком Умови надання та обслуговування овердрафту для клієнтів, які обслуговуються в рамках зарплатних проектів Банку та власників пенсійних карток в АТ «АБ «РАДАБАНК» та Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб АТ «АБ «РАДАБАНК» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року. При цьому, згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Стаття 129 Конституції Українивизначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої). Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. На підставі наведеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Умови надання та обслуговування овердрафту для клієнтів, які обслуговуються в рамках зарплатних проектів Банку та власників пенсійних карток в АТ «АБ «РАДАБАНК», паспорт споживчого кредиту та Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб АТ «АБ «РАДАБАНК», які міститься в матеріалах даної справи, можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 10.10.2019 року, шляхом підписання Заяви про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, з огляду на те, що вони не містять підпису відповідача. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату відсотків в межах договірних зобов`язань. До того ж, у даному випадку, необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв`язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, оскільки договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб АТ «АБ «РАДАБАНК» це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цього Договору тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору. На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав вважати, що при укладенні договору з відповідачем по справі, АТ «АБ «РАДАБАНК» дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку, що надані АТ «АБ «РАДАБАНК» по справі докази є належними та допустимими, у розумінні ст. ст. 76-81 ЦПК України, та у своїй сукупності підтверджують те, що позичальником фактично використано та не повернуто кредитних коштів на суму 130 524,12 грн., а включення до суми боргу за тілом кредиту суми нарахованих та списаних відсотків за рахунок коштів внесених відповідачем в рахунок погашення заборгованості у розмірі 42 522,63 грн. є незаконним, адже це не є фактично використаними позичальником коштами та не може вважатися складовою заборгованості за тілом кредиту, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог в частині стягнення цих коштів з позичальника, як складової заборгованості за тілом кредиту. За таких обставин, рішення суду першої інстанції не можна вважати законним та обґрунтованим в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача відсотків у розмірі 42 522,63 грн., а тому у відповідності до положень п. 4 ч. 3, п.п. 1,3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення простроченої заборгованості по нарахованим процентам у розмірі 42 522,63 грн.. На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376,382,384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2022 року у цій справі скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення простроченої заборгованості по нарахованим процентам у розмірі 42 522,63 грн., та прийняти в цій частині постанову наступного змісту. У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Акціонерний банк «Радабанк» до ОСОБА_1 про стягнення простроченої заборгованості по нарахованим процентам у розмірі 42 522,63 грн. відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 23 травня 2023 року. Головуючий Судді: