Постанова Закарпатський апеляційний суд № 305/1490/22
від 04.05.2023НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДСправа № 305/1490/22 П О С Т А Н О В А Іменем України 04 травня 2023 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі: Головуючого - судді Фазикош Г. В. суддів Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю. з участю секретаря Савинець В. Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду від 26 жовтня 2022 року, ухвалене суддею Дочинець С. І., по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) про визнання неправомірним та скасування наказу про припинення виплати середнього заробітку, - В С Т А Н О В И В : В серпні 2022 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) про визнання неправомірним та скасування наказу про припинення виплати середнього заробітку. Свої вимоги мотивував тим, що він працює у Дніпровському регіональному структурному підрозділі Украерорух, займаючи посаду диспетчера управління повітряним рухом АДЦ Харків Дніпровського РСП. З 10 березня 2022 року позивач ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до наказу Дніпровського РСП Украеарорух від 14 березня 2022 року № 163/о ОСОБА_1 був увільнений від роботи із збереженням місця роботи і посади на підприємстві та середнього заробітку. 19 липня 2022 року Дніпровським РСП Украеарорух видано наказ № 269/о, яким припинено нарахування і виплату середнього заробітку та визнано таким, що втратив чинність у частині збереження середнього заробітку наказ від 14.03.2022 року № 163/о. Підставою для видачі наказу про припинення нарахування та виплати середнього заробітку стали зміни, внесені до частини третьої статті 119 КЗпП України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ, яким виключена гарантія щодо збереження за працівником середнього заробітку під час військової служби за призовом під час мобілізації. Однак, ці зміни були прийняті вже під час проходження ОСОБА_1 військової служби, після його призову та після увільнення з роботи. У зв`язку з цим, посилаючись на види дії закону у часі, норми Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 року №1-зп, від 09.02.1999 року №1-рп/99, від 05.04.2001 року № 3-рп/2001 та від 13.03.2012 року №6-рп/2012, позивач вважає наказ Дніпровського РСП Украерорух від 19.07.2022 року № 269/о незаконним та просить його скасувати. Крім того, позивач просить зобов`язати Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (Украерорух) нараховувати та виплачувати середній заробіток з 19 липня 2022 року, а також стягнути з відповідача на користь позивача 10 000 грн. витрат на правову допомогу адвоката (а.с.1-5, 32-36). Рішенням Рахівського районного суду від 26 жовтня 2022 року в задоволенні позову відмовлено (а.с.46-48). На це рішення позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Зазначає, що не було враховано зміст конституційного принципу незворотності дії закону у часі, рішення конституційного суду щодо порядку застосування норми права у часі та вже сформовану практику Верховного Суду із зазначеного питання. Позивач вважає, що не було підстав для прийняття оскаржуваного наказу та відповідно підстав для припинення нарахувань з наступною невиплатою середнього заробітку. Правові відносини між роботодавцем та працівником регулюються нормами закону про працю, що діяли на момент виникнення та дії таких правовідносин, тобто на момент увільнення позивача з роботи через призив на військову службу. Суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків, що через виплату військовослужбовцям щомісячної винагороди в розмірі 30 000 грн., становище позивача не погіршилося. З огляду на це, апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову (а.с.51-54). У судове засідання в апеляційній інстанції сторони не з`явилися, хоча були повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином. У справі також є клопотання позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 про розгляд справи без їх участі (а.с.82-83). Відповідач, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (Украерорух), у своєму зверненні до апеляційного суду, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а розгляд справи проводити без участі їх представника (а.с.85-87). Дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновків, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення виходячи з таких підстав. З матеріалів справи слідує, що позивач ОСОБА_1 працює у Дніпровському регіональному структурному підрозділі Украерорух, займаючи посаду диспетчера управління повітряним рухом АДЦ Харків Дніпровського РСП. З 10 березня 2022 року ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до наказу Дніпровського РСП Украеарорух від 14 березня 2022 року № 163/о ОСОБА_1 був увільнений від роботи із збереженням місця роботи і посади на підприємстві та середнього заробітку. 19 липня 2022 року Дніпровським РСП Украеарорух видано наказ № 269/о, яким припинено нарахування і виплату середнього заробітку та визнано таким, що втратив чинність наказ від 14.03.2022 року № 163/о у частині збереження середнього заробітку. Підставою для видачі наказу про припинення нарахування та виплати середнього заробітку стали зміни, внесені до частини третьої статті 119 КЗпП України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ, яким виключена гарантія щодо збереження за працівником середнього заробітку під час військової служби за призовом під час мобілізації. Позивач вважає, що не було підстав для прийняття оскаржуваного наказу та відповідно для припинення нарахувань середнього заробітку. Водночас, з цього приводу, колегія суддів констатує наступне. Згідно з частиною 3 статті 119 КЗпП України, у редакції, яка діяла станом на 10.03.2022 року, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігається місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Законом України №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022 року, у ч.3 ст.119 КзПП внесено зміни, а саме слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада". Тобто, починаючи з 19.07.2022 року за працівниками, які призвані на військову службу зберігається місце роботи і посада, проте не зберігається середній заробіток. Отже, обов`язок роботодавця щодо збереження середнього заробітку зберігається включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом. Так, відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний Суд України у своїх рішеннях висловлював юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012). В абзацах четвертому та п`ятому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019, Конституційний Суд України зазначає наступне: «Конституційний Суд України вважає, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Таким чином, закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.» З наведеного можна зробити висновок, що положення ч.3 ст.119 КзПП, у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19.07.2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом №2352-ІХ, яким внесено зміни до цієї статті. Починаючи з 19.07.2022 року, відповідач був позбавлений права зберігати за ОСОБА_1 середній заробіток, оскільки відповідні положення ч.3 ст.119 КзПП були змінені (скасовані). Видача відповідачем оспорюваного наказу була спрямована на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог закону. Крім того, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». Пунктом 1 вказаної постанови установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Таким чином позивачу, який перебуває на військовій службі, щомісячно виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень, отже його твердження про те, що у зв`язку з прийняттям відповідачем оспорюваного наказу, значно погіршилось становище ОСОБА_1 , є безпідставними. Відповідач, видаючи наказ № 269/о від 19.07.2022 року про зупинення нарахування середнього заробітку позивачу ОСОБА_1 на період проходження ним військової служби, діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а його дії були спрямовані на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідності до вимог закону. Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив у даному випадку законне та обґрунтоване судове рішення. Враховуючи наведене, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Рахівського районного суду від 26 жовтня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 15 травня 2023 року. Головуючий Судді