Окрема думка КАС ВС № 500/8297/21

ОКРЕМА ДУМКА 03 травня 2023 року м. Київ справа №500/8297/21 адміністративне провадження №К/990/30061/22 судді Верховного Суду Уханенка С.А. на постанову Верховного Суду від 03 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії, наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України ) суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Користуючись цією нормою, висловлюю незгоду із постановою колегії суддів у цій справі. Предметом спору у цій справі є правомірність рішення п`ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 403 від 13.09.2021 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» та наказу керівника Тернопільської обласної прокуратури № 878к від 20.10.2021 про звільнення з посади прокурора Тернопільської місцевої прокуратури; поновлення на посаді і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він успішно пройшов перший етап атестації та був допущений до наступного етапу атестації 06.11.2020. Зазначає про те, що під час проходження самого тестування позивач відчув значне погіршення здоров`я, про що він письмово повідомив кадрову комісію у день складання іспиту, та з подальшим дублюванням з підтверджуючими документами. З огляду на те, що станом на дату проходження тестування у нього були значні проблеми із здоров`ям, та з огляду на неналежне функціонування комп`ютерної техніки, які об`єктивно вплинули на результати такого тестування, позивач 06.11.2020, 09.11.2020 та 12.11.2020 з підтверджуючими документами звертався із заявами, щодо надання можливості повторного проходження тестування на загальні здібності. Вивчивши наведені доводи 20.11.2020, перша кадрова комісія обласних прокуратур, яка безпосереднього організовувала проведення тестування 06.11.2020, визнала, що обставини, які викладені в заявах позивача, знайшли своє підтвердження, є поважною причиною та істотно вплинули на перебіг і результати іспиту, а тому ОСОБА_1 виключено зі списку осіб, які 06.11.2020 не склали іспит у формі тестування на загальні здібності та визначено нову дату тестування. Разом із тим, 13.09.2021 п`ятнадцятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) враховуючи, що позивач за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використання комп`ютерної техніки набрав 89 балів, що є менше прохідного балу, прийнято рішення №403 «Про неуспішне проходження прокурором атестації». На підставі цього рішення наказом керівника Тернопільської обласної прокуратури №878-к від 20.10.2021 позивача звільнено з посади прокурора. Позивач уважає вказані рішення протиправними, оскільки саме перша кадрова комісія була уповноважена на організацію і проведення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки та в подальшому приймати рішення щодо даного етапу атестації, в тому числі і за його результатами, а п`ятнадцята кадрова комісія обласних прокуратур не мала жодних законних повноважень, у тому числі й дискреційних, для прийняття рішення про неуспішне проходження ним атестації. Беручи до уваги суперечливість рішень кадрових комісій позивач вважає, що відповідачами порушено принцип належного урядування. Крім цього позивач вказує, що рішення про неуспішне проходження ним атестації є безпідставним, оскільки 10.08.2021 він складав іспит на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, де за результатами набрав 105 балів, та пройшов до наступного етапу співбесіди, яку також успішно пройшов 16.09.2021, та відповідно до рішення № 9 восьмої кадрової комісії з добору на зайняття вакантних та тимчасового вакантних посад в окружних прокуратурах і спеціалізованих прокуратурах у військовій та оборонній сфері (правах окружних) про визначення кандидатів, які успішно пройшли добір на посаду прокурора, позивача визнано таким, що успішно пройшов добір на посаду прокурора окружної прокуратури, що підтверджує його відповідність займаній посаді. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення п`ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 13 вересня 2021 року № 403 про неуспішне проходження атестації; визнано протиправним та скасовано наказ Тернопільської обласної прокуратури від 20 жовтня 2021 року №878к про звільнення ОСОБА_1 з 21 жовтня 2021 року з посади прокурора Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області та органів прокуратури; поновлено ОСОБА_1 з 22 жовтня 2021 року в органах прокуратури на посаді прокурора Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області; стягнуто з Тернопільської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 46905 (сорок шість тисяч дев`ятсот п`ять) грн 36 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, у даному випадку має місце порушення принципу належного урядування, з огляду на те, що ще 20.11.2020 рішенням першої кадрової комісії визнано необхідність призначення нової дати складання іспиту позивачу, тобто іспит для позивачу фактично визнаний таким, що не відбувся, та по спливу більш ніж десять місяців (позивач працював та чекав повідомлення про дату та час проходження іспиту) 13.09.2021 інша комісія - п`ятнадцята кадрова комісія, на підставі результатів цього ж іспиту, прийняла рішення «Про неуспішне проходження прокурором атестації», стосовно позивача. З огляду на наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків про те, що п`ятнадцята кадрова комісія, не зважаючи на чинне рішення першої кадрової комісії, оформлене протоколом № 12 від 20.11.2020 р, безпідставно не прийняла рішення про включення позивача до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, а в подальшому рішення про неуспішне проходження позивачем атестації, відтак п`ятнадцята кадрова комісія діяла не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені законодавством України, унаслідок чого позбавила позивача можливості скласти згаданий іспит та прийняла оскаржуване у цій справі рішення про неуспішне проходження позивачем атестації, яке з огляду на наведене є протиправним. Ураховуючи протиправність рішення п`ятнадцятої кадрової комісії № 403 від 13 вересня 2021 року, суди дійшли висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу Тернопільської обласної прокуратури від 20 жовтня 2021 року № 878 к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області, а також поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки після скасування рішення п`ятнадцятої кадрової комісії № 403 від 13 вересня 2021 року про неуспішне проходження позивачем атестації перестала існувати обставина, яка стала підставою для звільнення позивача з посади. Постановою Верховного Суду від 03 травня 2023 року касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Тернопільської обласної прокуратури задоволено. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 травня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії, наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено. Приймаючи постанову, Верховний Суд зауважив, що після подання касаційних скарг та відкриття касаційних проваджень, Верховний Суд сформував правовий висновок у подібних правовідносинах, відображений у постановах від 30 листопада 2022 року у справі №600/6322/21-а, від 22 грудня 2022 року у справі № 160/22578/21, від 02 лютого 2023 року у справі № 200/15948/21, від 08 лютого 223 року у справі № 560/17141/21. У вказаних справах Верховний Суд висловив правову позицію з приводу застосування положень пунктів 16, 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IХ, яка полягає у тому, що набрання прокурором за наслідками першого або другого етапу атестації кількості балів, яка є меншою від прохідного балу для успішного складання іспиту, є для кадрової комісії підставою для ухвалення рішення про неуспішне проходження прокурором атестації і недопуску до наступного етапу атестації; рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної програми з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора є підставою для звільнення прокурора з посади та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX. Крім того, у наведених справах Верховний Суд зазначив, що після кожного етапу атестації кадрова комісія приймає рішення. Зокрема щодо другого етапу атестації (складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки), то кадрова комісія має ухвалити рішення: або про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації. Кадрова комісія такого рішення щодо позивача не ухвалила, натомість ухвалила рішення за заявою прокурора про призначення нової дати складання іспиту, яке, на думку суду, суперечило Порядку № 221, тому що повторне складення іспиту можливе, коли про обставини, які впливають на його проходження, повідомлено до його початку або коли прокурор повідомив про них під час проходження іспиту (до його завершення)». Поряд із цим Верховний Суд у вказаних справах зазначив, що таких обставин не було, а тому дійшов висновку, що протокольне рішення кадрової комісії було безпідставне. У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що за результатом проходження 06 листопада 2020 року іспиту на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки ОСОБА_1 набрав кількість балів, що є меншим прохідного балу для успішного складання іспиту. Із заявами щодо повторного складання іспиту позивач звертався до комісії вже після завершення тестування. Таким чином, Верховний Суд констатує, що відсутні підстави для призначення нового часу (дати) складання прокурором відповідного іспиту для позивача згідно з приписами пункту 7 Порядку №

221. Отже, у спірних правовідносинах склалася ситуація, коли правові підстави для призначення нового часу (дати) складання відповідного іспиту для позивача відсутні, проте стосовно нього не прийнято будь-якого рішення, яке передбачене пунктом 8 розділу І Порядку №

221. Стосовно рішення першої кадрової комісії від 20 листопада 2020 року № 12 за наслідками розгляду заяв позивача, то колегія суддів Верховного Суду зазначає про те, що воно є процедурним і таким, що суперечить Порядку № 221, а тому є безпідставним та не може братися до уваги, оскільки є необов`язковим для п`ятнадцятої кадрової комісії. З урахуванням того, що перша кадрова комісія за результатами іспиту позивача не ухвалила рішення відповідно до пункту 8 розділу І Порядку № 221 (тобто про успішне або неуспішне проходження прокурором атестації), таке рішення ухвалила п`ятнадцята кадрова комісія, яке, на думку колегії суддів Верховного Суду, відповідає вимогам Порядку № 221 і є правомірне. У контексті наведеного колегія суддів Верховного Суду також зазначила, що правова визначеність не може ґрунтуватися на незаконному рішенні першої кадрової комісії, яке, окрім того, є процедурним, а тому вважає помилковим висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо порушення принципу належного урядування. Неправильними є також висновки судів попередніх інстанцій щодо розуміння правомірних очікувань, оскільки вони можуть ґрунтуватися лише на законі, тобто бути правомірними, а в цій справі очікування позивача суперечать законодавству і обставинам справи. Проте я не можу погодитися із таким висновком Суду щодо застосування цих норм права з огляду на наступне. Профільний Закон №1697-VII у приписах частини першої і третьої статті 16 встановлює гарантії незалежності прокурора, яка забезпечується, зокрема, особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності. Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом. Необхідно наголосити, що Законом №113-ІХ внесені, зокрема, такі зміни до Закону №1697-VII: - змінено назву органів прокуратури: слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури» та «місцеві прокуратури» замінені відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури»; - статтю 14 Закону №1697-VII доповнено положенням про те, що із загальної чисельності працівників органів прокуратури, яка становить не більше 15000 осіб, загальна чисельність прокурорів становить не більше 10000 осіб; - статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою такого змісту: «На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження». При цьому пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ зупинено до 01 вересня 2021 року дію статтей, зокрема, 38, 60 Закону №1697-VII, а пунктами 6 і 10 цього розділу Закону унормовано, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», та мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. Відповідно до пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ установлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі. Системний аналіз запроваджених Законом №113-ІХ новел у взаємозв`язку з приписами Закону №1697-VII дає підстави для висновку, що законодавець, втілюючи намір щодо кадрового перезавантаження органів прокуратури, заклав підвалини для проведення організаційних змін у системі органів прокуратури та встановив тимчасовий (до відновлення дії статті 60 Закону №1697-VII) порядок звільнення прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII під час здійснення передбаченої розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ процедури надання оцінки їхній професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності (атестації). Так, припис пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ був сформульований як попередження про звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII одразу всіх прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних, місцевих і військових прокуратур, пункт 7 цього розділу Закону №113-ІХ встановлював порядок переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, які мали бути створені внаслідок відповідних організаційних дій (шляхом переведення, за умови успішного проходження атестації), а пункт 19 - умови (порядок) звільнення прокурора за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у період проведення передбаченої Законом №113-ІХ атестації. З огляду на запроваджене Законом зменшення загальної кількості прокурорів, створення нової структури органів прокуратури повинно передбачати скорочення штатів цих органів шляхом видання розпорядчих актів Генеральним прокурором на реалізацію приписів частини четвертої статті 10 та частини першої статті 12 Закону, зміни до яких в цій частині також були внесені Законом №113-ІХ. Як зазначалося, процедура скорочення прокурорів запроваджена пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, яким усіх діючих прокурорів попереджено про наступне вивільнення, а підставою визначено пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Отже черговість впровадження законодавчих змін повинна відбуватися по-перше шляхом запровадження Генеральним прокурором нового органу прокуратури із визначенням структури, штатного розпису та територіальної юрисдикції, а по-друге, заповнення штатних одиниць прокурорами, які пройшли атестацію та за результатами конкурсного відбору. Таким чином, процедура атестації, запроваджена Законом №113-ІХ, не є самостійною, а є частиною процедури переведення прокурорів до нового органу прокуратури із врахуванням результатів її проходження. Щодо визначеного Законом №113-ІХ попередження про наступне вивільнення усіх діючих прокурорів, то воно є невід`ємною частиною процедури звільнення за скороченням штатів, застосування якої також повинно відбуватися у відповідності до закону. Аналізуючи застосування цього елементу процедури скорочення, не можна залишити поза увагою Рішення Конституційного Суду України від 21 липня 2021 року №4-р(II)2021, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VІІІ, за яким «з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів». У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що такий законодавчий припис, сформульований як попередження про звільнення одразу всіх працівників міліції, суперечить конституційному принципові верховенства права в аспекті дотримання вимоги юридичної визначеності та, як наслідок, не забезпечує гарантованого Основним Законом України захисту від незаконного звільнення. Крім того, згідно з висновком Конституційного Суду України, пункт 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» ухвалено Верховною Радою України за межами її конституційних повноважень, оскільки Верховна Рада України шляхом ухвалення законів, що є нормативними актами, не може звільняти окремого працівника або певні категорії працівників та повідомляти їх про можливе майбутнє звільнення. Звільнення особи можливе на підставі не закону, а лише індивідуального акта права, повноважень щодо ухвалення якого Верховна Рада України не має. Зазначена правова позиція Конституційного Суду України дає підстави для незастосування пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX через суперечність Конституції установленого Законом №113-ІХ порядку звільнення прокурорів у частині попередження їх про можливе майбутнє звільнення. На час ухвалення судом касаційної інстанції рішення у цій справі Конституційний Суд України прийняв Рішення від 01 березня 2023 року № 1р(ІІ)2023, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 6 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення" Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX. Ця обставина підтверджує правильність висновку про неможливість застосування пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX через суперечність Конституції установленого Законом №113-ІХ порядку звільнення прокурорів у частині попередження їх про можливе майбутнє звільнення. Крім того, визначаючи як одну з цілей прийняття Закону необхідність скорочення кількості прокурорів, проголошуючи про попередження про наступне вивільнення лише на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону 1697-VII та зупиняючи дію статті 60 цього ж Закону, законодавець запровадив інший порядок, відобразивши його у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ. Підтвердженням такого висновку свідчить побудова пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, у якому чітко встановлено, що звільнення прокурора за вказаних у підпунктах 1-4 цього пункту умов (обставин) здійснюється на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, тобто безальтернативно визначено законну підставу звільнення прокурора при застосуванні зазначених норм Закону №113-ІХ. Іншим аргументом на користь того, що приписи пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ не встановлювали інших підстав для звільнення прокурора з посади, крім тих, які передбачені частиною першою статті 51 Закону №1697-VII, може слугувати порівняльний аналіз підпунктів 1-4 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ та пунктів 1-3 частини першої статті 60 Закону №1697-VII, які містять схожі за своїм змістом положення процедурного характеру, що не мають самостійного значення, а лише вказують на умови, за яких допускається звільнення в разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури (наприклад, неподання прокурором заяви про переведення до іншого органу прокуратури або відсутність вакантних посад тощо). Матеріали справи не містять відомостей про ліквідацію чи реорганізацію, скорочення штатної чисельності органу прокуратури, в якому проходив службу позивач. Встановлені факти свідчать про відсутність обставини, з якими Закон № 1697-VII обумовлює звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону. Також не погоджуюсь із висновками Верховного Суду щодо правомірності рішення п`ятнадцятої кадрової комісії з огляду на наступне. Як зазначалося, рішенням першої кадрової комісії від 20 листопада 2020 року № 12 за наслідками розгляду заяви позивача визначено його право на повторне складання чергового етапу атестації. Водночас, п`ятнадцята кадрова комісія такі обставини не встановила, проте, в обґрунтування свого рішення не зазначила висновку щодо врахування/не врахування рішення першої кадрової комісії від 20 листопада 2020 року № 12 щодо позивача. Погоджуючись із висновком Верховного Суду, що відсутність підстав для повторного проходження одного із етапів атестації не може створювати для особи юридичну визначеність у наявності такого права, проте, рішення належного органу надає особі таку визначеність. Аналіз наказів Генерального прокурора про створення кадрових комісій з атестації свідчить, що вони є комісіями одного рівня. Також варто зазначити, що ні Закон № 113-IX, ні Порядки № 221 та 233 не встановлюють права на скасування чи перегляд процедурного рішення кадрової комісії як самою комісією так і іншою комісією. Водночас, принцип належного урядування не виключає, що державні органи можуть виправляти свої помилки, проте, передбачає необхідність діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб, а також встановлює, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності. Отже, прийнявши рішення про неуспішне проходження позивачем атестації п`ятнадцята кадрова комісія діяла непослідовно, оскільки не повідомила позивача про фактичний перегляд рішення щодо повторного проходження етапу атестації, не запросила позивача на своє засідання та не з`ясувала обставини, зазначені у його заяві, чим порушила принцип правової визначеності щодо позивача, а тому правовим наслідком повинно бути скасування такого рішення. Підсумовуючи зазначу, що звільнення позивача за наведених законодавчих підставах порушує приписи частини 6 статті 43 Конституції та частин першої і третьої статті 16 Закону «Про прокуратуру» щодо встановлених гарантій від незаконного звільнення прокурорів зі служби. Суддя С.А. Уханенко