Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/15057/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/15057/21 Суддя (судді) першої інстанції: Балаклицький А. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Єгорової Н.М., суддів - Федотова І.В., Чаку Є.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2021 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , яким просив: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за щорічну відпустку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 за період з 2014 року по 2021 рік з розрахунку 12 календарних днів за кожен календарний рік; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за щорічну відпустку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702 за період з 2014 року по 2021 рік з розрахунку 12 календарних днів за кожен календарний рік, з розрахунку грошового забезпечення станом на день звільнення, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року адміністративний позов задоволено: - визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення з військової служби компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2014-2021 роки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702, з розрахунку 12 календарних днів за кожен календарний рік; - зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2014-2021 роки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702, з розрахунку 12 календарних днів за кожен календарний рік, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на день звільнення із військової служби, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, водночас висновки суду не відповідають обставинам справи. Додатково наголосив, що позивач у встановленому законом порядку не звертався з рапортом на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 за час проходження служби, щодо виплати компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, крім того Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 березня 2018 року № 200 виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки за минулі роки не передбачена. У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Вишгородським РВ ГУ МВС України в Київській області 09 березня 2003 року. Судом встановлено, що позивач з 2014 року по 22 жовтня 2021 року проходив військову службу в Національній гвардії України, зокрема у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22 жовтня 2021 року № 211 із старшим сержантом ОСОБА_1 , контролером 2-го взводу контролерів (з охорони об`єкту "ДСП") 2-ї спеціальної комендатури, звільненого відповідно до пп. "а" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 24 вересня 2021 року № 51 о/с у запас (у зв`язку із закінченням строку контракту), припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 22 жовтня 2021 року. Позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з заявою від 24 жовтня 2021 року, якою просив виплатити грошову компенсацію за щорічну додаткову відпустку відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2021 року № 702 за період 5 років 10 місяців 22 дні з розрахунку 12 календарних днів за кожен календарний рік. Станом на час розгляду справи докази розгляду заяви позивача від 24 жовтня 2021 року в матеріалах справи відсутні. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати йому компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, позивач звернувся з позовом до суду. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпуски, проте Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачено припинення виплати компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби на відповідній посаді. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Порядок надання військовослужбовцям відпусток визначений ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ. Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 затверджено, зокрема, переліки військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що дають право на щорічну додаткову відпустку. До таких посад віднесено, зокрема, посаду контролера (п. 132 Додатку 3). Відповідно до п. 1 Порядку № 702 щорічні додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за виконання обов`язків військової служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я (далі - додаткова відпустка), надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо. Абзацом 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Приписами ч. 17 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. Згідно з ч. 18 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Приписами ч. 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Таким чином, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткових, припиняється. Стаття 1 Закону України "Про мобілізацію і мобілізаційну підготовку" від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Так, Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, в Україні оголошено часткову мобілізацію, після якої, Президент України своїми указами оголошував часткову мобілізацію (чергові хвилі мобілізації). Отже, особливий період закінчується не з моменту демобілізації (часткової демобілізації) осіб, призваних на військову службу, а лише з моменту закінчення воєнного часу і частково відбудовного періоду після закінчення воєнних дій, а закінчення періодів мобілізацій не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Водночас в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпуски, передбаченої Порядком №702. Однак Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено можливості припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. У разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до ч. 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені п.п. 17 і 18 цієї статті є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується, п. 8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій справі № 620/4218/18. Крім того, такі висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 12 квітня 2021 року у справі № 1.380.2019.006595. Доводи апелянта про те, що позивач під час проходження служби в спірний період не звертався з відповідним рапортом про виплату компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя та здоров`я, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки позивач звернувся з відповідною заявою 24 жовтня 2021 року, що не позбавляє його права на отримання відповідної гарантованої трудовим законодавством компенсації. Крім того, саме на відповідача покладений обов`язок здійснити при звільненні позивача виплату всіх без виключення належних позивачу сум, на які він мав право, чого в даному випадку відповідачем здійснено не було, чим допущено протиправну бездіяльність. Отже, оскільки у межах обставин даної справи відповідачем не спростовано, що позивач обіймав посаду контролера 2-го взводу контролерів (з охорони об`єкту "ДСП") 2-ї спеціальної комендатури, а тому з урахуванням чинного правового регулювання має право на щорічну додаткову відпустку. Стосовно доводів апелянта про те, що Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 березня 2018 року № 200 (далі - Інструкція) виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки за минулі роки не передбачена, колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 3 розділу ХХХІ Інструкції особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток за поточний рік до одержання військовою частиною наказу (повідомлення) про звільнення з військової служби оплачується тривалість щорічної основної та додаткової відпусток, на які вони мають право в році звільнення. Відповідно до п. 4 розділу ХХХІ Інструкції особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічної основної відпустки за поточний рік до одержання військовою частиною наказу (повідомлення) про звільнення з військової служби оплачується тривалість щорічної основної відпустки, яка визначається відповідно до статті 10-1Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Одержаний результат обчислення тривалості відпустки, що надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку військовослужбовці мають право за кожен повний місяць служби в році звільнення, округлюється з урахуванням математичних правил. Згідно з п. 5 розділу ХХХІ Інструкції у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Отже, як зазначено вище, відповідач був зобов`язаний виплатити позивачу грошову компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702, водночас протиправна бездіяльність відповідача, щодо здійснення зазначеної виплати, не може позбавляти позивача права на отримання зазначеної компенсації. Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Водночас, судова колегія наголошує, що всупереч наведених норм процесуального закону Військовою частиною НОМЕР_1 не надано доказів, що підтверджують аргументи відповідача викладені в апеляційній скарзі, як і твердження останнього про те, що обхідний лист підтверджує відсутність претензій позивача до командира військової частина на момент звільнення зі служби. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач Н.М. Єгорова Судді І.В. Федотов Є.В. Чаку