Постанова 4812 № 489/6430/20

22.05.23 22-ц/812/438/23 Провадження № 22-ц/812/438/23 П О С Т А Н О В А іменем України 17 травня 2023 року м. Миколаїв справа № 489/6430/20 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Тищук Н.О., суддів: Крамаренко Т.В., Темнікової В.І., із секретарем - Ковальським Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Істоміною Катериною В`ячеславівною на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 28 лютого 2023 року суддею Коваленком І.В. в приміщенні цього ж суду, (повний текст рішення складено того ж дня), у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (треті особи - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Сірякова Олена Вікторівна, Акціонерне товариства «Райффайзен Банк Аваль») про визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності та визнання права власності на частку у спадщині. в с т а н о в и в: 1.Описова частина Короткий зміст вимог позовної заяви У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про захист спадкових прав. Позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , яка була придбана у шлюбі з ОСОБА_1 . Зазначав, що він є спадкоємцем першої черги за законом, на момент смерті спадкодавця проживав у вказаній квартирі і проживає в ній зараз, заяви про відмову від спадщини не подавав, а тому є таким, що фактично прийняв спадщину. У листопаді 2020 року приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Сірякова О.В. відмовила йому в видачі свідоцтва про право на спадщину, пославшись на те, що титульним власником квартири є його мати ОСОБА_1 та в правовстановлюючому документі не визначено частки співвласників. Посилаючись на порушення його прав спадкоємця, просив визначити, що частка померлого батька ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності на квартиру становить її частини та визнати за ним право власності на частки вказаної квартири в порядку спадкування. У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 , діючи через свого представника Істоміну К.В. , просила у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що позивач був обізнаний про смерть батька і про оформлення квартири на ім`я матері - ОСОБА_5 , проте протягом дев`яти років до нотаріуса за прийняттям спадщини не звертався, за таких обставин вважала, що позивач пропустив строк позовної давності. Також зазначала, що після смерті чоловіка за власні кошти поліпшила квартиру, збільшивши її на 22 кв.м, тому має право на більшу частку у спадковому майні. Крім цього вказувала на те, що з 2017 року квартира є предметом іпотеки тому вважала за необхідне залучити до участі у справі іпотекодержателя - АТ «Райффайзен Банк Аваль». Треті особи участі у судових засіданнях не приймали, правом подання відзиву не скористалися. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 лютого 2023 року позов задоволено частково. За ОСОБА_2 визнано право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира є спільним сумісним майном відповідачки та спадкодавця, частки яких є рівними - по кожного. Позивач ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги. Оформлення спадщини не обмежується строками, а відсутність у ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину не позбавляє права на неї. У задоволенні позовної вимоги про визначення частки спадкодавця у спільному майні відмовлено у зв`язку з припиненням цивільної правоздатності фізичної особи в момент смерті, та відсутністю правових норм, які б передбачали вирішення прав особи, яка не має процесуальної правоздатності та дієздатності. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Узагальнені доводи апеляційної скарги Апеляційна скарга мотивована помилковістю висновку суду першої інстанції про дотримання позивачем строку позовної давності, оскільки протягом дев`яти років з дня смерті батька не вчиняв жодних дій, спрямованих на оформлення своїх спадкових прав. Також апелянт вказувала, що після смерті ОСОБА_3 значно поліпшила житло, з саме збільшила площу квартири з 62,8 кв.м до 85 кв.м. Оскільки право власності на нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації, а декларація про готовність об`єкта до експлуатації була зареєстрована в реєстрі речових прав 20 червня 2017 року, то позивач ОСОБА_2 на цю частку квартири претендувати не може. Крім цього апелянт зазначала, що з 2007 року квартира перебуває в іпотеці за кредитним договором, укладеним ОСОБА_3 . Після його смерті вона сплачувала кредит, і вважає, що саме тому позивач тривалий час не звертався за прийняттям спадщини. Узагальнені доводи інших учасників У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 посилався на ті ж обставини, якими обґрунтовував позовні вимоги. Крім цього наполягав на тому, що усі поліпшення житла були зроблені ще за життя ОСОБА_3 , на що вказує, зокрема, той факт, що ще 27 липня 2010 року Управлінням Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держкомзему в Миколаївській області було складено акт обстеження земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_2 та встановлено, що ОСОБА_1 самовільно зайняла земельну ділянку площею 26,4 кв. під добудову квартири, за що на неї був складений протокол про адміністративне правопорушення. Саме тому, на думку позивача, прибудова була прийнята в експлуатацію (по амністії) у 2018 році. Крім цього, на думку позивача, з цього часу відповідачка вважала пропущеним його строк на прийняття спадщини та тому ввела об`єкт в експлуатацію. Також ОСОБА_2 зазначав, що будучи поручителем по кредитному договору, також сплачував кредит. З цих підстав ОСОБА_1 просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. 2.

Мотивувальна частина Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Встановлені судом першої інстанції обставини справи Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , яка була придбана у шлюбі з ОСОБА_1 01 березня 2011 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Сірякової О.В. з заявою про прийняття спадщини, а саме - земельної ділянки № НОМЕР_1 в СВТ «Бугське» у Заводському районі, Миколаївської області. Одночасно ОСОБА_1 у своїй заяві зазначила, що є інший спадкоємець - син померлого ОСОБА_2 , який проживає разом з нею по АДРЕСА_2 . Згідно довідки ЖКП ММР «Південь» ОСОБА_2 зареєстрований за вище зазначеною адресою з 23 серпня 2007 року. Факту придбання квартири у шлюбі з ОСОБА_3 та факту проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі відповідачка не заперечувала. 25 листопада 2020 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Сірякової О.В. про видачу свідоцтва про право на спадщину на частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , та цього ж дня отримав відмову у вчиненні такої дії з посиланням на те, що титульним власником вказаної квартири є ОСОБА_1 , а будь-які документи, які підтверджують право власності померлого ОСОБА_3 на вказане майно відсутні. Позиція апеляційного суду Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК Україна). За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України). Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України). Відповідно до статті 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі. У частині першій статті 1226 ЦК України зазначено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Відповідно до положень частин першої, другої статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, квартира АДРЕСА_3 є спільним майном, придбаним ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у шлюбі. Титульним власником квартири є ОСОБА_1 . Після смерті чоловіка ОСОБА_3 дружина звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини зазначивши, що єдиним майном померлого є земельна ділянка № НОМЕР_1 в СВТ «Бугське», Заводського району, Миколаївської області. Отримавши відмову у вчиненні такої нотаріальної дії, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа, ОСОБА_1 звернулася до суду. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 травня 2012 року право власності на земельну ділянку АДРЕСА_4 , визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по частині за кожним. За прийняттям спадщини у вигляді частки квартири, яка належала спадкодавцю за життя, ОСОБА_1 не зверталася. Син ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - позивач у справі був зареєстрований та проживав у спірній квартирі з 23 серпня 2007 року. За змістом частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Оскільки ОСОБА_2 заяви про відмову від спадщини не подавав, то є таким, що фактично прийняв спадщину. 25 листопада 2020 року ОСОБА_2 отримав відмову приватного нотаріуса Миколаївського нотаріального округу Миколаївської області Сірякової О.В. у видачі свідоцтва про право на спадщину з неможливістю встановити складу спадкового майна, оскільки титульним власником спірної квартири є ОСОБА_1 . Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається. Насамперед, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об`єктивні обставини - самий факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення. Варто враховувати, що строк реалізації спадкоємцем спадкових прав - отримання свідоцтва про право на спадщину та строк захисту порушених прав спадкоємця, є різними строками і не є взаємозалежними. Перший строк законодавцем не обмежений і спадкоємець вправі на власний розсуд реалізувати таке право, водночас строк захисту порушеного права обмежений законодавцем у три роки з моменту порушення такого права, чи з моменту, коли особі стало чи мало стати відомо про порушення такого права. У визначенні початкового моменту позовної давності суд повинен виходити з таких критеріїв оцінки поведінки позивача, як добросовісність, розумність та справедливість, закріплених у статті 3 ЦК України, що відповідним чином висуває до кожного учасника цивільних відносин вимоги до обрання поведінки, яка має відповідати поведінці умовного доброго господаря та дбайливого власника. Зазначене кореспондується з постановою Верховного Суду від 5 вересня 2022 року по справі №385/321/20. Отже, ОСОБА_2 фактично прийняв спадщину, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, будь-яких спорів з цього приводу з відповідачем у нього не виникало, отже не може йти мова про недобросовісність його поведінки. Тому про порушення свого спадкового права позивач довідався тільки 25 листопада 2020 року, після отримання відмови приватного нотаріуса Миколаївського нотаріального округу Миколаївської області Сірякової О.В. у видачі свідоцтва про право на спадщину. Відтак, апеляційний суд приходить до висновку, що строк звернення до суду ним не пропущений. Посилання апелянтки на те, що спірна квартира є іпотечним майном правового значення не мають, оскільки ця обставина не може обмежувати спадкових прав ОСОБА_2 . Також апеляційний суд не бере до уваги кредитний договір, укладений ОСОБА_1 11 серпня 2017 року, оскільки він укладений через 6 років після смерті спадкодавця, а будь-яких посилань на те, що вказаний договір пов`язаний з померлим, він не містить. Також апелянтка вказувала на те, що особисто, за власні кошти поліпшила спірну квартиру, збільшивши її площу на 22 кв.м. За таких обставин вважала, що ця частка квартири є її особистою власністю, на яку не може претендувати ОСОБА_2 в порядку спадкування. Таке твердження ОСОБА_1 спростовується наданим позивачем актом обстеження земельної ділянки від 27 липня 2010 року, складеним Управлінням Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держкомзему у Миколаївській області про те, що проведеним обстеженням встановлено самовільне зайняття ОСОБА_1 , під нежитлову забудову, земельної ділянки площею 26.4 га за адресою - АДРЕСА_2 . Крім того, в даному акті є план-схема земельної ділянки, з якого чітко вбачається наявність прибудови до квартири. Також суд враховує, що того ж дня за вказаним актом було складено протокол про адміністративне правопорушення № 67, за яким ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 53 КУпАП. Апеляційний суд враховує також пояснення представника відповідача, надані в судовому засіданні апеляційного суду про те, що вказана прибудова не побудована за шість днів, як вказано в Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 25 травня 2017 року. Враховуючи зазначене, апеляційний суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатні докази того, що зазначена прибудова до квартири побудована за життя спадкодавця, а відтак не може вважатись особистою власністю ОСОБА_1 . За таких обставин доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України. Згідно зі статтею 141 ЦПК між сторонами підлягають розподіленню судові витрати, сплачені позивачем при подачі позовної заяви та при подачі сторонами апеляційних скарг. З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, витрати ОСОБА_1 зі сплати судового збору та за подання апеляційної скарги у відносяться на її рахунок. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 лютого 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий Н.О.Тищук Судді: Т.В.Крамаренко В.І.Темнікова --------------------------------- Повну постанову складено 22 травня 2023 року