Ухвала КЦС ВС № 333/5449/22

Ухвала 22 травня 2023 року м. Київ справа № 333/5449/22 провадження № 61-5528ск23 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 06 грудня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 січня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро), ВСТАНОВИВ: У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 06 грудня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 січня 2023 року. Верховний Суд своєю ухвалою від 24 квітня 2023 року касаційну скаргу залишив без руху та надав строк для усунення вказаних недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропонував заявнику додати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Попередив про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали. У травні 2023 року до Верховного Суду на виконання вимог ухвали суду від 24 травня 2023 року від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків, до якої доданий документ, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі відповідно до закону. Разом з тим, подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки вона не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України. Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України визначено, що укасаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах). Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ. Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права. Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів. У випадку визначення підставою касаційного оскарження судових рішень пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Водночас, з наведеного тексту обґрунтувань пункту 3 частини другої статті 389 України не можливо встановити, щодо якої норми права відсутній висновок Верховного Суду у спірних правовідносинах. Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. За таких обставин заявнику необхідно подати до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 ЦПК України, в якій зазначити норму права, щодо якої відсутній висновок її застосування, та конкретизувати правовідносини, в яких цей висновок відсутній, тобто обґрунтувати наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК, надати копії цієї скарги відповідно до кількості учасників справи. Згідно з частиною другою статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне продовжити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги та повідомити про це заявника. Керуючись статтею 127 ЦПК України, -

УХВАЛИВ: Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя І. М. Фаловська