Постанова КГС ВС № 33/29 (914/2953/21)

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2023 року м. Київ cправа № 33/29 (914/2953/21) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г., за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В., представників учасників справи: позивач - Карпенко А.А., відповідач-1 - ліквідатор Кобельник О.С., відповідач-2 - не з`явився, третя особа-1 - Демідонт Б.О., третя особа-2 - не з`явився, третя особа-3 - Гаврилюк О.Р., Семененко Ю.Е., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробниче підприємство "Львівський автонавантажувач" арбітражного керуючого Кобельника О.С. на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 (колегія суддів у складі: Желік М.Б. - головуючий, Галушко Н.А., Орищин Г.В.) у справі №33/29(914/2953/21) за позовом Приватного акціонерного товариства "ВНК Розточчя СТ" до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробниче підприємство "Львівський автонавантажувач"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач" за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські заводи автомобілебудування" за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лойка Олександра Івановича за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: Приватного підприємства "Львівметалпласт" про визнання недійсним договору поділу нерухомого майна, застосування наслідків недійсності правочину, стягнення коштів у межах справи №33/29 за заявою Пенсійного фонду України в Яворівському районі Львівської області про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробниче підприємство "Львівський автонавантажувач", ВСТАНОВИВ: Хід розгляду справи

1. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.04.2010 порушено провадження у справі №33/29 за заявою Управління Пенсійного фонду України в Яворівському районі Львівської області про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробниче підприємство "Львівський автонавантажувач" (далі - ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач").

2. Постановою Господарського суду Львівської області від 09.10.2012 у справі №33/29 ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.

3. Постановою Господарського суду Львівської області від 15.07.2011 у справі №5015/118/11 Товариство з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач" (далі - ТОВ "УК "Львівський автонавантажувач") визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру. Стислий виклад позовних вимог 4. 27.09.2021 до Господарського суду Львівської області від Приватного акціонерного товариства "ВНК Розточчя СТ" (далі - ПрАТ "ВНК Розточчя СТ") надійшла позовна заява до ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" та ТОВ "УК "Львівський автонавантажувач", в якій позивач просить суд: 1) визнати недійсним договір поділу нерухомого майна від 12.11.2009, що укладений між ТОВ "УК "Львівський автонавантажувач" та ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач", посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лойка О.І., зареєстрований в реєстрі правочинів за №1674, та застосувати наслідки недійсності договору: - скасувати державну реєстрацію трьох об`єктів нерухомого майна, що утворилось внаслідок відповідного поділу: - реєстраційний номер майна: 28844772; тип майна: нежитлові приміщення корпусу №12 літ. "А-4" загальною площею 48667,0 кв.м: адреса нерухомого майна: Львівська область, м. Львів, вулиця Шевченка Т., будинок 321; - реєстраційний номер майна: 28844949; тип майна: нежитлові приміщення корпусу №12 літ. "А-4" №53; №54 загальною площею 1409,7 кв.м; адреса нерухомого майна: Львівська область, м. Львів, вулиця Шевченка Т., будинок 321; - реєстраційний номер майна: 28844967; тип майна: нежитлові приміщення корпусу №12 літ. "А-4" №55; №56; №57 загальною площею 7993,5 кв.м; адреса нерухомого майна: Львівська область, м. Львів, вулиця Шевченка Т., будинок 321; - відновити в реєстрі прав на нерухоме майно запис про право власності ТОВ "УК "Львівський автонавантажувач" на об`єкт нерухомості - реєстраційний номер майна: 27200100; тип майна: нежитлові приміщення корпусу №12 літ. "А-4" загальною площею 58070,2 кв.м; адреса нерухомого майна: Львівська область, м. Львів, вулиця Шевченка Т., будинок 321; 2) стягнути з ТОВ "УК "Львівський автонавантажувач" на користь ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" 420288,00 грн. Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій 5. 29.05.2009 між відповідачами укладено договори купівлі-продажу, посвідчені приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лойком О.І., зареєстровані в реєстрі правочинів за №701 та №704, відповідно до умов яких ТОВ "УК "Львівський автонавантажувач" продало ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" 14/100 нежитлових приміщень (приміщення №№55, 56, 57) та 02/100 нежитлових приміщень (приміщення №№53, 54) в будівлі виробничого корпусу №12, позначеної в плані літерою "А-4" за адресою: м. Львів, вул. Шевченка,

321. Загальна ціна вказаних договорів (ціна продажу приміщень) склала 420288,00 грн.

6. В подальшому, 12.11.2009 між відповідачами укладено договір поділу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лойком О.І., зареєстрований в реєстрі за №1674 (далі - договір поділу), відповідно до умов якого сторони розподілили нежитлові приміщення корпусу №12 літ. "А-4", загальною площею 58070,2 кв.м, що знаходяться за адресою м. Львів, вул. Шевченка, 321, які є об`єктом права спільної часткової власності, у тому числі об`єкти, право власності на які перейшло до ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" на підставі договорів купівлі-продажу від 29.05.2009.

7. Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.11.2011 у справі №5015/4950/11 визнано недійсними договори купівлі-продажу укладені 29.05.2009 між відповідачами. Зазначене рішення набрало законної сили.

8. Позивач стверджує, що оскільки вказані договори купівлі-продажу визнано недійсними в судовому порядку, слід визнати недійсним договір поділу нерухомого майна із застосуванням наслідків недійсності правочину та стягнути кошти, отримані у зв`язку із укладенням таких договорів купівлі-продажу.

9. ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" (відповідач-1) в особі ліквідатора арбітражного керуючого Папури Я.М. та ТОВ "УК "Львівський автонавантажувач" (відповідач-2) в особі ліквідатора арбітражного керуючого Козія В.Ю. під час розгляду справи в суді першої інстанції просили відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності. Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

10. Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.07.2022 позов задоволено; визнано недійсним договір поділу; скасовано державну реєстрацію об`єктів нерухомого майна та відновлено в реєстрі прав на нерухоме майно запис про право власності ТОВ "УК "Львівський автонавантажувач" на об`єкт нерухомості; стягнуто з ТОВ "УК "Львівський автонавантажувач" на користь ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" 420288,00 грн; здійснено розподіл судових витрат.

11. Ухвалюючи рішення, господарський суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір поділу є таким, що суперечить положенням чинного законодавства, оскільки договори купівлі-продажу майна, які стали підставою укладення договору поділу, визнані судом недійсними, а тому укладений договір поділу підлягає визнанню недійсними, у зв`язку з чим також слід скасувати записи про державну реєстрацію об`єктів нерухомого майна, що утворились внаслідок укладення такого договору поділу та відновити в реєстрі прав на нерухоме майно запис, який існував до укладення договору поділу.

12. Дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог, господарський суд першої інстанції відхилив заяви відповідачів про застосування позовної давності у спорі, оскільки невиконання ліквідаторами обов`язку із виявлення та повернення майна банкрутів є безперервним порушенням і позовна давність у цьому випадку не може застосовуватись.

13. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 рішення Господарського суду Львівської області від 28.07.2022 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

14. Господарський суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що спірний договір поділу є таким, що суперечить положенням чинного законодавства, оскільки договори купівлі-продажу майна, які стали підставою укладення договору поділу, визнані судом недійсними, а тому позовна вимога про визнання недійсним укладеного договору поділу є такою, що підлягає задоволенню.

15. Також Західний апеляційний господарський суд погодився з висновком господарського суду першої інстанції про те, що похідні позовні вимоги про скасування записів про державну реєстрацію об`єктів нерухомого майна, що утворились внаслідок укладення такого договору поділу та відновлення в реєстрі прав на нерухоме майно запису, який існував до укладення договору поділу також є такими, що підлягають задоволенню.

16. Однак, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача-2 на корись відповідача-1 коштів, отриманих за недійсними правочинами, обґрунтована та підлягає задоволенню. Західний апеляційний господарський суд вважає, що звернувшись до господарського суду з позовом про застосування наслідків недійсності правочинів шляхом стягнення з відповідача-2 на користь відповідача-1 коштів, отриманих за недійсними правочинами, позивач фактично виконав повноваження ліквідатора відповідача-1, передбачені ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), щодо звернення до третіх осіб вимог про повернення банкруту сум дебіторської заборгованості та здійснення заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб. На думку апеляційного господарського суду в цій частині позову слід відмовити у зв`язку з відсутністю порушеного права чи охоронюваного законом інтересу позивача.

17. Також апеляційний господарський суд не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що невиконання ліквідаторами відповідачів повноважень з виявлення та повернення майна банкрутів є триваючим порушенням, а тому позовна давність не може застосовуватись уданому випадку.

18. У цьому зв`язку суд апеляційної інстанції зазначив, що до позовних вимог відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підлягає застосуванню загальна позовна давність тривалістю у три роки.

19. Оскільки оспорюваний договір, а також договори купівлі продажу нерухомого майна, які згодом було визнано недійсними в судовому порядку від імені ТОВ "УК "Львівський автонавантажувач" було підписано керівником (директором) товариства Карпенко А.А., а Карпенко А.А. також є єдиним керівником ПрАТ "ВНК "Розточчя СТ", господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач був обізнаний про укладення оспорюваного договору з дати його укладення.

20. Також суд апеляційної інстанції зауважив на тому, що позов про визнання договору недійсним подано позивачем як кредитором банкрута, при цьому порушення майнових прав позивача обґрунтоване заінтересованістю в наповненні ліквідаційної маси банкрута, отже, про порушення майнового права як кредитора у справі про банкрутство відповідача-1 (в межах справи про банкрутство якого розглядається спір) ПрАТ "ВНК "Розточчя СТ" мало об`єктивну можливість довідатись з дня визнання кредиторських вимог у справі №33/29.

21. Суд апеляційної інстанції встановив, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.09.2010 затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ "ТВП "Львівський Автонавантажувач" (відповідач-1 у справі), зокрема, визнано вимоги ВАТ "ВНК "Розточчя СТ" до боржника в сумі 1661982,47 грн (4 черга), тому за висновком господарського суду апеляційної інстанції позовну давність слід обчислювати з 28.09.2010, а її трирічний строк сплив 28.09.2013, натомість позовну заяву подано у 2021 році, тобто з пропуском більш ніж семи років, тоді як відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

22. Ліквідатор ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" арбітражний керуючий Кобельник О.С. (далі - скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги, просить скасувати постанову Західного апеляційного господарський суду від 14.12.2022 та залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 28.07.2022.

23. Скаржник у заяві про усунення недоліків касаційної скарги як на підставу для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції зазначає обставини, передбачені п. 1, п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

24. Так, скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04.11.2019 у справі №925/875/18, від 07.07.2022 у справі №910/886/21, від 02.02.2021 у справі №910/12809/16, від 30.09.2021 у справі №927/110/18, від 06.10.2022 у справі №904/624/19, від 08.06.2021 у справі №662/397/15-ц щодо застосування ст. 257 та ч. 4 ст. 267 ЦК України.

25. Також скаржник посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування ст. 42 КУзПБ у подібних правовідносинах.

26. Крім того, скаржником заявлено клопотання про передачу справи №33/29(914/2953/21) на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

27. Скаржник вважає, що саме Велика Палата Верховного Суду має вирішити питання щодо застосовування позовної давності до правовідносин, які склалися у цій справі; чи є строк, передбачений у ст. 42 КУзПБ, спеціальним строком позовної давності чи при застосуванні ст. 42 КУзПБ позовна давність не застосовується; чи може суд, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство, в окремому позовному провадженні враховувати обставини та посилатись на докази, які були дослідженні в межах основної справи про банкрутство. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

28. До Верховного Суду від позивача надійшли пояснення на касаційну скаргу, в яких позивач просить постанову Західного апеляційного господарський суду від 14.12.2022 скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 28.07.2022.

29. По суті подані позивачем пояснення містять такі ж доводи як і касаційна скарга. Крім того, позивач також погоджується з необхідністю передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

30. Відзиви від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли. Щодо клопотання про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду

31. Частина 5 ст. 302 ГПК України передбачає, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

32. За змістом наведеної норми права, для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників.

33. Тобто, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

34. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального та матеріального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

35. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

36. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідно до положень ч. 5 ст. 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

37. За оцінкою Верховного Суду, заявлене скаржником клопотання не містить належного обґрунтування того, що справа містить виключну правову проблему за кількісним та якісним критерієм, зокрема скаржник не посилається на практику судів у конкретних справах для підтвердження існування різних відмінних позицій застосування зазначених норм права, на неправильне застосування яких він посилається у касаційній скарзі, а його міркування ґрунтуються лише на припущенні.

38. Крім того, наведені скаржником у клопотанні питання можуть бути вирішені Верховним Судом під час розгляду його касаційної скарги, у зв`язку з чим Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання скаржника про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

39. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про визнання недійсним договору поділу нерухомого майна та похідними вимогами щодо застосування наслідків недійсності правочину.

40. З урахуванням встановлених ст. 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд переглядає судові рішення в межах вимог та доводів касаційної скарги.

41. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування ст. 42 КУзПБ у подібних правовідносинах, а також, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04.11.2019 у справі №925/875/18, від 07.07.2022 у справі №910/886/21, від 02.02.2021 у справі №910/12809/16, від 30.09.2021 у справі №927/110/18, від 06.10.2022 у справі №904/624/19, від 08.06.2021 у справі №662/397/15-ц щодо застосування ст. 257 та ч. 4 ст. 267 ЦК України, тобто застосував до цих правовідносин сторін позовну давність. Щодо застосування ст. 42 Кодексу України у подібних правовідносинах

42. Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, ним не передбачено надання зворотної дії в часі положенням статті 42 цього Кодексу, як і будь-яким іншим положенням Кодексу. З огляду на таке, до договорів, які укладені до моменту набрання чинності КУзПБ застосовуються загальні чи спеціальні норми матеріального права, які визначають підстави недійсності цих договорів та існували на момент укладення договору (вчинення правочину) .

43. Верховний Суд звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, відповідно до якої при вирішенні спору про визнання правочину недійсним відповідність чи невідповідність такого правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом щодо законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

44. Приписи ст. 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22.12.2011 №4212-VІ, який набрав чинності 19.01.2013, а до правовідносин, які склалися до 19.01.2013 - Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції Закону від 30.06.1999 №784-XIV, чинній до 19.01.2013.

45. З огляду на викладену правову позицію, Верховний Суд відхиляє твердження скаржника про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування ст. 42 КУзПБ у подібних правовідносинах, оскільки такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16.

46. Ураховуючи дату порушення провадження у справі №33/29 про банкрутство ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" (30.04.2010), дату визнання банкрутом і введення ліквідаційної процедури (09.10.2012), укладення спірного договору 12.11.2009, до спірних правовідносин у цій справі мають застосовуватися положення Закону про банкрутство у відповідній редакції.

47. Отже господарський суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано не застосував до спірних правовідносин приписи ст. 42 КУзПБ.

48. В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилається на загальні підстави для визнання недійсними правочинів, передбачені ст. 215 ЦК України, а не на спеціальні підстави для визнання недійсним правочину, передбачені ст. 42 КУзПБ.

49. Верховний Суд враховує, що за правовою позицією Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 у справі №911/1012/13 укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного ст. 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (постанова Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16).

50. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України.

51. Відповідно до змісту постанови господарського суду апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції на підставі загальних норм ЦК України та підстав позову в цілому погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що спірний договір поділу є таким, що суперечить положенням чинного законодавства, оскільки договори купівлі-продажу майна, які стали підставою укладення договору поділу, визнані судом недійсними, а тому позовна вимога про визнання недійсним укладеного договору поділу є такою, що підлягає задоволенню.

52. При цьому, скаржник не оскаржує постанову апеляційного суду в частині висновків по суті спірних правовідносин, а саме про наявність правових підстав для задоволення позову, зокрема, про визнання недійсним договору та похідних від нього вимог на підставі загальних вимог ЦК України.

53. Отже, з огляду на предмет розгляду та доводи касаційної скарги, а також передбачені ст. 300 ГПК України межі перегляду у касаційному порядку судових рішень, у касаційному провадженні підлягає перевірці правильність, обґрунтованість та вмотивованість застосування судом апеляційної інстанції позовної давності до вимог позивача - кредитора у справі про банкрутство. Щодо застосування до правовідносин сторін позовної давності

54. Судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 зазначено, що у разі пред`явлення позову про визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом, а не на основі спеціальних підстав, визначених ст. 20 Закону про банкрутство, слід застосовувати паралельно положення про позовну давність (глава 19 ЦК України) разом із строком, зазначеним у ст. 20 Закону про банкрутство.

55. Крім того, судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 зроблено висновок, що "наведені у цих нормах темпоральні межі "підозрілого періоду" є органічною частиною конструкції відповідних підстав визнання недійсними правочинів боржника. Тобто строк встановлений у ст. 20 Закону про банкрутство, ст. 42 КУзПБ, становить так званий "підозрілий період", у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником фраудаторних правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника.

56. Відповідний строк не є за своєю природою позовною давністю, оскільки виходячи зі змісту ст. 256 ЦК України перебіг позовної давності за своєю суттю є строком захисту права, спрямованим у майбутнє, наслідки спливу якого є тягарем, який покладається на особу як результат недбалості у захисті свого права. Тож позовна давність підлягає паралельному застосуванню із строком зазначеним у ст. 20 Закону про банкрутство, ст. 42 КУзПБ, адже строк встановлений у наведених статтях, обраховується у зворотному напрямку від дати відкриття провадження у справі про банкрутство та жодних меж для заявлення відповідної вимоги після відкриття такого провадження Закон про банкрутство та КУзПБ не визначають".

57. Отже, до позовних вимог про визнання недійсними договорів на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки.

58. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

59. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Отже, у випадку звернення з позовом заінтересованої особи, яка не є стороною правочину, однак оспорюваний нею правочин порушує її права та інтереси, перебіг позовної давності розпочинається з встановлення судом обставин коли така особа дізналася або повинна була дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права.

60. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого законодавцем у формулюванні суб`єктивних чинників "довідалася" та "могла довідатися" у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

61. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права з моменту укладення договору поділу майна від 12.11.2009, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

62. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі №911/3677/17 та від 26.11.2019 у справі №914/3224/16.

63. З огляду на встановлені апеляційним господарським судом фактичні обставини перебування відповідача-1 у процедурі банкрутства та набуття позивачем статусу кредитора відповідача-1 у такій процедурі, апеляційний господарський суд правильно зазначив, що позивач був обізнаний про укладення оспорюваного договору з дати його укладення, оскільки оспорюваний договір, а також договори купівлі-продажу нерухомого майна, які згодом було визнано недійсними в судовому порядку, від імені ТОВ "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач" було підписано керівником (директором) товариства Карпенко А.А., яка, в свою чергу, також є єдиним керівником ПрАТ "ВНК "Розточчя СТ". При цьому, господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість ПрАТ "ВНК "Розточчя СТ" дізнатися про порушення своїх прав у справі про банкрутство як учасника провадження у такій справі, включеного до реєстру кредитора з 28.09.2010.

64. Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про застосування до спірних правовідносин позовної давності з огляду на приписи ст.ст. 257, 261, 267 ЦК України та на встановлення факту тривалого спливу позовної давності, можливості позивача дізнатися про порушення своїх прав та звернутися з позовом у справі про банкрутство з моменту визнання його кредитором у справі про банкрутство та включення до реєстру вимог кредиторів відповідно до ухвали місцевого суду у даній справі від 28.09.2010 та підтвердження його статусу учасника справи про банкрутство з відповідними повноваженнями.

65. У зв`язку з викладеним, Верховний Суд вважає помилковими висновки господарського суду першої інстанції про те, що позовна давність не може застосовуватись до цих правовідносин сторін, у зв`язку з безперервним невиконанням ліквідаторами відповідачів обов`язку із виявлення та повернення майна банкрутів, зокрема, не вчиненням дій, необхідних для виконання рішення Господарського суду Львівської області від 09.11.2011 у справі №5015/4950/11 та належного виявлення і повернення відповідного майна банкрутів до ліквідаційної маси.

66. Так, у цьому зв`язку Верховний Суд зазначає, що дії або бездіяльність ліквідатора відповідача-1 не змінюють строку, з якого саме позивач (юридична особа) мав довідатися про порушення свого права як кредитор у цій справі про банкрутство. На час звернення з позовом позовна давність була пропущена і про поважність причин пропуску позовної давності позивач не заявляв.

67. Скаржник вказує на те, що господарський суд апеляційної інстанції при розгляді справи не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04.11.2019 у справі №925/875/18, від 07.07.2022 у справі №910/886/21, від 02.02.2021 у справі №910/12809/16, від 30.09.2021 у справі №927/110/18, від 06.10.2022 у справі №904/624/19, від 08.06.2021 у справі №662/397/15-ц щодо застосування ст. 257 та ч. 4 ст. 267 ЦК України у подібних правовідносинах.

68. Верховний Суд зауважує, що на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

69. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

70. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 вказано, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

71. У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №925/875/18 за позовом про усунення перешкод у користуванні майном та стягнення штрафу міститься висновок про те, що "триваючим порушенням є порушення, яке почалося з протиправної дії чи бездіяльності, здійснюється потім безперервно шляхом невиконання обов`язку. Початковим моментом цього діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли особа не виконує конкретний обов`язок (у даному випадку, передбачений умовами Договору) або виконує його неповністю чи неналежним чином. Таке порушення припиняється виконанням регламентованих обов`язків добровільно або у примусовому порядку, залученням винної особи до відповідальності". У цьому зв`язку суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що "судами попередніх інстанцій у вирішенні питання про стягнення штрафу та його розміру не враховано безперервності вчиненого відповідачем порушення у вигляді перешкоджання орендарю у доступі на робоче місце (незалежно від кількості фіксацій такого порушення), у зв`язку з чим слушним є посилання скаржника на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про відсутність триваючого діяння, що, у свою чергу, вплинуло на правильність визначення судами суми штрафу".

72. У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №910/886/21, від 30.09.2021 у справі №927/110/18 міститься висновок щодо застосування положень ст. 99 ГПК України, зокрема про те, що якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

73. У справі №910/12809/16 висновок Верховного Суду зводиться до того, що застосування конкретного способу захисту прав та законних інтересів залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. Отже, факт подання юридичною особою або іншими особами до господарського суду позовної заяви із зазначенням вимог та підстав такого звернення є реалізацією відповідних осіб права на судовий захист та за своєю правовою природою є процесуальною дією в розумінні частини третьої статті 3 ГПК України, що зумовлює обов`язок суду розглянути спір із застосуванням до спірних правовідносин процесуального закону, чинного на дату звернення відповідної особи до суду та розгляду її позовних вимог. Щодо встановлення ознак недійсності, притаманних саме фраудаторним правочинам, як підстави визнання його недійсним за спеціальними нормами законодавства. Оскільки період часу з моменту виникнення грошового зобов`язання у боржника, у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості, до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, вчинені у цей період часу, є сумнівними, ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство та ч. 1 ст. 42 КУзПБ встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, вчинених ним протягом зазначеного у цих нормах строку. Враховуючи, що спірні правовідносини у справі виникли під час дії Закону про банкрутство і місцевий господарський суд, розглядаючи заяву ліквідатора керувався відповідними положеннями цього Закону, то під час перегляду справи судами вищої інстанції на предмет правильності застосування законодавства, чинного до введення у дію 21.10.2019 КУзПБ, застосуванню підлягають саме норми Закону про банкрутство у відповідній редакції, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції.

74. У постанові від 06.10.2022 у справі №904/624/19 Верховний Суд дійшов висновку про необхідність дослідження у ретроспективі відносин, що склалися між учасниками оспорюваного правочину, саме для встановлення ознак фраудаторності правочину.

75. У постанові від 08.06.2021 у справі №662/397/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

76. Верховний Суд відхиляє посилання скаржника в касаційній скарзі на зазначені постанови Верховного Суду, з огляду на їх нерелевантність справі, яка переглядається, оскільки у наведених постановах Верховний Суд не вирішував питання щодо застосування вимог ст.ст. 257, 267 ЦК України.

77. Наведене вище свідчить про неподібність обставин та правовідносин у справах, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається.

78. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржених судових рішень, як і аргументи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування таких норм, не знайшли свого підтвердження за під час касаційного перегляду справи. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

79. Верховний Суд вважає висновок господарського суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог обґрунтованим. Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального і матеріального права до цих правовідносин сторін.

80. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

81. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції, - без змін. Судові витрати

82. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробниче підприємство "Львівський автонавантажувач" арбітражного керуючого Кобельника О.С. залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 у справі №33/29(914/2953/21) залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. Картере Судді О. Банасько В. Пєсков