Постанова КГС ВС № 904/5669/21 (904/801/22)

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2023 року м. Київ cправа № 904/5669/21 (904/801/22) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Погребняк В.Я., за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В., представників учасників справи: позивач - Васильцова О.М. (в режимі відеоконференції), відповідач - не з`явився, розпорядник майна боржника ПАТ "Дніпровець" - не з`явився, Дніпровська районна державна адміністрація - не з`явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.01.2023 (колегія суддів у складі: Кузнецов В.О. - головуючий, Чередко А.Є., Коваль Л.А.) у справі №904/5669/21(904/801/22) за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Дніпровець" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: розпорядник майна боржника ПАТ "Дніпровець" арбітражний керуючий Шистопал П.М. за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Дніпровська районна державна адміністрація про визнання недійсним акта на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності в межах справи №904/5669/21 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Роял Охорона" до Публічного акціонерного товариства "Дніпровець" про банкрутство, ВСТАНОВИВ: Стислий виклад позовних вимог

1. У березні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дніпровець" (далі ПАТ "Дніпровець") про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №870530 від 29.12.2012, кадастровий номер - 1223757100:01:001:0370, виданий Сільськогосподарському риболовецькому закритому акціонерному товариству "Дніпровець" (перейменований на ПАТ "Дніпровець") на підставі розпорядження Петриківської РДА від 19.09.2012 №833-р-12 "Про затвердження технічної документації із землеустрою, щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки", постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2012 у справі №2а/0470/11198/12; скасувати державну реєстрацію права власності, номер запису про право власності 5102191, дата державної реєстрації 21.03.2014, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 11898094 від 25.03.2014.

2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що земельна ділянка, яка належить їй на праві приватної власності, внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як власність Сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства "Дніпровець" (яке в подальшому перейменовано на ПАТ "Дніпровець") та на земельну ділянку виготовлено та зареєстровано Державний акт на право приватної власності серія ЯМ №870530 від 29.12.2012, кадастровий номер 1223757100:01:001:0370, на загальну площу 4,177 га, що складається з ріллі - 3,1018 га та кормових угідь - 1,0752 га.

3. Відповідно до листа Відділу №1 ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області №280/0/398-21-0.104.1 від 16.09.2021, отриманого позивачем, земельна ділянка за кадастровим номером 1223757100:01:001:0370 одночасно обліковується за гр. ОСОБА_1 та ПАТ "Дніпровець" на праві власності.

4. Позивач вважає, що наявність двох державних актів на право власності на одну і ту ж земельну ділянку за ним та ПАТ "Дніпровець", порушує його конституційне права щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном, оскільки відповідач чинить перепони в користуванні земельною ділянкою. Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

5. Позивачу на праві приватної власності належить земельна ділянка, що розташована на території Миколаївської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області (за межами населеного пункту), загальною площею - 4,177 га, що складається з ріллі - 3,1018 га та кормових угідь - 1,0752 га.

6. Право власності на зазначену вище земельну ділянку підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №26, який виданий на підставі рішення Миколаївської селищної ради народних депутатів №5-5/ХХІІІ від 25.03.1999. 7. 15.09.2021 позивач звернувся із запитом до Відділу №1 управління у Дніпровському районі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області про надання інформації.

8. Відділом №1 ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області у листі №280/0/398-21-0.104.1 від 16.09.2021 зазначено, що земельна ділянка за кадастровим номером 1223757100:01:001:0370 одночасно обліковується за гр. ОСОБА_1 та ПАТ "Дніпровець" на праві власності.

9. Також у вказаному листі зазначено, що відповідно до даних Державного земельного кадастру та відповідно до "Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки СР ЗАТ "Дніпровець", яка виготовлена на підставі розпорядження Петриківської РДА від 20.09.2011 №535-р-11 "про надання дозволу на проведення інвентаризації земельних ділянок СР ЗАТ "Дніпровець", розпорядження Петриківської РДА від 19.09.2012 №833-р-12 "Про затвердження технічної документації із землеустрою, щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки", рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2012 та 04.10.2012 земельна ділянка також обліковується на праві власності за ПАТ "Дніпровець". Право власності останнього посвідчено Державним актом на право власності серія ЯМ №870530 від 29.12.2012.

10. Підставою для виготовлення зазначеного вище державного акта на право власності СР ЗАТ "Дніпровець" (ПАТ "Дніпровець") були такі документи: розпорядження голови Петриківської РДА від 20.09.2011 №535-р-11; розпорядження голови Петриківської РДА від 19.09.2012 №833-р-12; постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2012 по справі №2а/0470/4316/12 та від 04.10.2012 по справі №2а/0470/11198/12.

11. На момент звернення позивачем із позовом, документи, які були підставою для виготовлення та видачі СР ЗАТ "Дніпровець" вказаного державного акта на право власності на земельну ділянку, а саме: розпорядження голови Петриківської райдержадміністрації від 19.09.2012 №833-р-12 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки Сільськогосподарському риболовецькому Закритому акціонерному товариству "Дніпровець" скасовано, що підтверджується 1) постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2012 у справі №2а/0470/4323/12; 2) ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013 у справі №2а/0470/4323/12; 3) постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.02.2015 у справі №2а/0470/14427/12; 4) постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 у справі №804/17320/14; 5) постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 у справі №804/12930/14; 6) ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.04.2015 у справі №К/800/68371/14; 7) постановою Дніпропетровського апеляційним адміністративного суду від 11.06.2014 у справі №2а/0470/4316/12; 8) ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2014 у справі №К/800/36817/14; 9) постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2015 у справі №8014/17313/14; 10) постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2014 у справі №23н-14/2а/0470/11198/12; 11) постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду Дніпропетровської області від 07.04.2015 у справі №804/12684/14.

12. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області суду 04.10.2010 у справі №К39/140-10 відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Установчого договору від 23.12.1999 про створення і діяльність Сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства "Дніпровець", статуту зазначеного товариства з урахуванням наступних змін та доповнень, та ліквідацію Сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства "Дніпровець". 13. 13.02.2014 рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/8877/13, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.08.2015, відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання частково недійсним Установчого договору Сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства "Дніпровець" від 23.12.1999, в частині внесення фізичними особами, у кількості 477 осіб, в статутний фонд Сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства "Дніпровець" права приватної власності позивачів на земельні ділянки, визнання частково недійсним статуту Сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства "Дніпровець", в частині передання фізичними особами, у кількості 477 осіб, права приватної власності позивачів на земельні ділянки. Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

14. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.07.2022 позов задоволено у повному обсязі.

15. Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий органом, який не мав на це законних повноважень, визнається недійсним.

16. Господарський суд першої інстанції зазначив, що відповідно до реєстру власників іменних цінних паперів ПАТ "Дніпровець", станом на 29.03.2022 ОСОБА_1 зареєстрована як власник 5233 іменних простих бездокументарних акцій. В той же час, учасниками справи не надано доказів (акта приймання-передачі) відповідно до абз. 6 ст. 6 Установчого договору про створення і діяльність Сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства "Дніпровець" передачі земельної ділянки позивачем як оплати акцій відповідача. В матеріалах справи відсутні докази переходу права власності від позивача до відповідача на земельну ділянку загальною площею 4,177 га, тому умови Установчого договору в частині передачі земельної ділянки позивачем відповідачу як формування статутного фонду, виконані не були. Отже, позивач не позбувся, а відповідач не набув право власності на земельну ділянку площею 4,177 га, оформлену державним актом ДП №26.

17. Визнавши обґрунтованими позовні вимоги, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності позивачем. Господарський суд констатував, що за наявності судових процесів, в яких позивач був учасником, він міг довідатися про можливе порушення його прав. Проте, позивач не обмежений проміжком часу, протягом якого він має звернутись до відповідних органів з метою реєстрації прав на земельну ділянку, також позивач не має обов`язку щодо перевірки наявності реєстрації прав власності відповідача на спірні земельні ділянки. Крім того, господарський суд взяв до уваги, що позивач є фізичною особою, яка не має відповідного штату працівників та спеціалістів у галузі права, які б могли здійснювати відповідний моніторинг. Зазначені обставини, на думку господарського суду, є такими, що робили своєчасне пред`явлення позову утрудненим та свідчать про об`єктивність перешкоди для звернення за захистом порушеного права у межах позовної давності, а відповідно і є поважними причинами пропуску цього строку.

18. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.01.2023 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.07.2022 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

19. Господарський суд апеляційної інстанції з посиланням на постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.02.2021 у справі №581/478/18 та від 26.05.2021 у справі №607/2263/16 зазначив, що належними відповідачами у справах про визнання недійсними актів про право власності на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу.

20. Центральний апеляційний господарський суд встановив, що державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯМ №870530 від 29.12.2012 виданий Петриківською райдержадміністрацією, правонаступником якої є Дніпровська районна державна адміністрація, яка залучена судом апеляційної інстанції третьою особою у даній справі. Отже, на думку суду апеляційної інстанції, заявлені позивачем вимоги про визнання державного акта недійсним безпосередньо стосуються прав та обов`язків Дніпровської районної державної адміністрації та не можуть бути розглянуті судом і вирішені у спорі позивача з третьою особою, яка в такій ситуації має бути залучена співвідповідачем, оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд має вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог.

21. Оскільки позивач не звертався до суду першої інстанції з клопотанням про залучення до участі у справі Дніпровської районної державної адміністрації як співвідповідача, а у господарського суду відсутні повноваження щодо залучення належного співвідповідача за власною ініціативою, апеляційний господарський суд з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц та постанови Верховного суду від 26.11.2019 у справі №905/386/18, від 31.08.2021 у справі №921/273/20 дійшов висновку, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

22. Крім того, господарський суд апеляційної інстанції зазначив, що причиною спору у даній справі є наявність у ОСОБА_1 перешкод у користуванні земельною ділянкою, яка належать їй на праві власності, у зв`язку з чим Центральний апеляційний господарський суд вважає, що визнання недійсним оспорюваного акта на право власності на земельну ділянку не призведе до автоматичного повернення спірної земельної ділянки до позивача, а тому позовні вимоги про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності не є ефективним способом захисту інтересу та права позивача. У даному випадку позивач не позбавлений можливості витребувати це майно на підставі ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

23. ОСОБА_1 (далі - скаржник) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги, просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарський суду від 19.01.2023 та залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.07.2022.

24. Скаржник у заяві про усунення недоліків касаційної скарги як на підставу для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції зазначає обставини, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

25. Скаржник вказує, що судом не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 391 ЦК України, викладені: - у постанові Верховного Суду 27.05.2020 у справі №910/1310/19 про те, що право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника, а власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає користуванню та розпорядженню ним своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом; - у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №924/1220/17 та постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №910/1016/17, від 17.04.2018 у справі №914/1521/17, від 29.05.2018 у справі №915/101/15, від 12.06.2018 у справі №916/2948/15, від 05.11.2019 у справі №926/746/19, від 10.12.2019 у справі №906/43/19, від 20.02.2020 у справі №908/618/19 про те, що умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця); - постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц про те, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння та щодо незастосування позовної давності до негаторного позову.

26. Скаржник також зазначає, що не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 26, 31-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", викладені у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №909/968/16 щодо того, що рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав. У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним ЦК України право власності виникає з моменту його реєстрації.

27. Також скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, від 15.01.2020 у справі №587/2326/16-ц, від 20.03.2019 у справі №587/2110/16-ц про те, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки; належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

28. Крім того, скаржник зауважує, що судом апеляційної інстанції також не враховано висновки Верховного Суду про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, викладені у постановах від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі №127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах №570/3439/16-ц та №372/51/16-ц, від 11.09.2019 у справі №910/7122/17; не враховано висновки Верховного Суду щодо того, що відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги, захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача (виходячи з приписів ст. 45 ГПК України), викладені у постанові від 25.06.2019 у справі №910/17792/17; а також не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.02.2020 у справі №Б-39/02-09, що належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

29. Відзиви від учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

30. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності.

31. З урахуванням встановлених ст. 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд переглядає судові рішення в межах вимог та доводів касаційної скарги.

32. Частиною 2 ст. 90 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

33. Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, застосування інших, передбачених законом, способів.

34. Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

35. Відповідно до змісту постанови суду апеляційної інстанції, останній з посиланням на постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.02.2021 у справі №581/478/18 та від 26.05.2021 у справі №607/2263/16 зазначив, що належними відповідачами у справах про визнання недійсними актів про право власності на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу.

36. У цьому зв`язку господарський суд апеляційної інстанції встановив, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 №1635-р "Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій" здійснено реорганізацію районних державних адміністрацій районів, ліквідованих згідно з постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 №807-ІХ "Про утворення та ліквідацію районів", шляхом приєднання до районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених зазначеною постановою, згідно з додатком 1, тобто територію Петриківського району Дніпропетровської області було передано до Дніпровського району Дніпропетровської області.

37. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 №1321 "Про затвердження порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються" та до розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 16.01.2021 №Р-20/0/3-21 "Про створення комісії з реорганізації райдержадміністрацій Дніпропетровської області", правонаступником Петриківської райдержадміністрації є Дніпровська районна державна адміністрація.

38. Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯМ №870530 від 29.12.2012 виданий Петриківською райдержадміністрацією, правонаступником якої є Дніпровська районна державна адміністрація, яка залучена судом апеляційної інстанції третьою особою у цій справі.

39. Верховний Суд зауважує, що права, передбачені ГПК України щодо третьої особи і відповідача, є різними за своїми значеннями та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи.

40. Визначення відповідачів як одного із видів суб`єктів господарського процесу є правом позивача. Проте саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ГПК України, ураховуючи завдання господарського судочинства має визначити характер спірних правовідносин та суб`єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.

41. За змістом наведених норм сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги.

42. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси позивача саме від відповідача (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №910/17792/17).

43. Отже належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

44. Звідси належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення.

45. Верховний Суд погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про те, що заявлені позивачем вимоги про визнання державного акта недійсним безпосередньо стосуються прав та обов`язків Дніпровської районної державної адміністрації та не можуть бути розглянуті судом і вирішені у спорі позивача з третьою особою, яка в такій ситуації має бути залучена співвідповідачем, оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог.

46. Відповідно до частин 2, 3 та 4 ст. 48 ГПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. Отже за власною ініціативою суд не може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем.

47. У даному випадку позивач не звертався до суду першої інстанції з клопотанням про залучення до участі у справі Дніпровську районну державну адміністрацію як співвідповідача.

48. Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, постановах Верховного суду від 26.11.2019 у справі №905/386/18, від 31.08.2021 у справі №921/273/20, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ГПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

49. Верховний Суд зазначає, що оскільки Дніпровська районна державна адміністрація мала бути співвідповідачем у цій справі, позивач не реалізував своє право на залучення Дніпровської районної державної адміністрації до участі у справі як співвідповідача, що унеможливлювало задоволення судом позовних вимог, які прямо і безпосередньо стосувалися прав Дніпровської районної державної адміністрації, відтак суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

50. Крім того, суд апеляційної інстанції додатково встановив, що: 51. 23.12.1999 було укладено Установчий договір про створення та діяльність Сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства "Дніпровець", засновниками якого виступили громадяни України за списком згідно з додатком 1 (в тому числі, ОСОБА_1 - №117 в списку); ВАТ "Дніпроенерго"; ТОВ "Промтовари"; КСРП "Придніпровець".

52. У ст.ст. 5, 6 Установчого договору сторони визначили, що для забезпечення діяльності товариства шляхом внесення засновниками вкладів створюється статутний фонд в розмірі 9846528 грн, який розділений на 9846528 акцій рівною номінальною вартістю 1 (одна) грн кожна. Засновники в рахунок викупу своїх акцій зобов`язуються внести до статутного фонду товариства: ВАТ "Дніпроенерго" - майно та нематеріальні активи в сумі 6891520 грн у вигляді прямої інвестиції в обмін на корпоративні права; КСРП "Придніпровець" - майно в сумі 389765,00 грн; ТОВ "Промтовари" - майно та кошти в сумі 100000,00 грн; фізичні особи - право приватної власності на земельні ділянки та кошти в сумі 2465243 грн. Внески до статутного фонду здійснюються на підставі оригіналу документу, що свідчить про належність відповідних прав у засновника, який вносить їх до статутного фонду товариства. На підтвердження внеску уповноважений представник видає засновнику тимчасове свідоцтво про одержання від нього відповідного внеску. Майно, яке вносять засновники, передається по акту прийому-передачі. Право власності на майно, яке передається, і ризик на випадок загибелі чи пошкодження цього майна переходить до товариства з моменту підписання акта прийому-передачі.

53. Установчий договір Сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства "Дніпровець" недійсним не визнано.

54. Згідно з протоколом №1 від 23.12.1999 установчими зборами затверджено статут товариства, в п. 5.2 якого встановлено, що засновники в рахунок викупу своїх акцій зобов`язуються внести до статутного фонду товариства: ВАТ "Дніпроенерго" - майно та нематеріальні активи в сумі 6891520 грн у вигляді прямої інвестиції в обмін на корпоративні права; КСРП "Придніпровець" - майно в сумі 389765 грн; ТОВ "Промтовари" - майно та кошти в сумі 100000 грн; фізичні особи - право приватної власності на земельні ділянки та кошти в сумі 2465243 грн.

55. Рішенням Петриківської райдержадміністрації від 25.01.2000 проведено державну реєстрацію створення Сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства "Дніпровець".

56. Відповідно до реєстру власників іменних цінних паперів ПАТ "Дніпровець" станом на 29.03.2022 ОСОБА_1 зареєстрована як власник 5233 простих бездокументарних іменних акцій.

57. Суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про господарські товариства", яка діяла щодо акціонерних товариств до вступу в дію Закону України "Про акціонерні товариства", акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство - установчого договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України. Товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність (ч. 1 ст. 12 Закону України "Про господарські товариства").

58. Вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті. (ч. 1 ст. 13 Закону України "Про господарські товариства").

59. Джерелами формування майна підприємства є грошові та матеріальні внески засновників (ч. 1 ст. 66 Господарського кодексу України).

60. За приписами ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

61. Статтею 85 Господарського кодексу України встановлено, що господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески.

62. Отже, з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству.

63. Водночас, господарський суд встановив, що державним актом на право приватної власності на землю серія ДП, зареєстрованим в книзі записів державних актів за №26 від 19.05.1999, посвідчено право власності на земельну ділянку загальною площею 4,177 га на території Миколаївської селищної ради Петриківського району за гр. ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського товариства. Відповідно до даних Державного земельного кадастру та Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки СР ЗАТ "Дніпровець", виготовленої на підставі розпорядження Петриківської РДА від 20.09.2011 №535-р-11 "Про надання дозволу на проведення інвентаризації земельних ділянок СР ЗАТ "Дніпровець", розпорядження Петриківської РДА від 19.09.2012 №833-р-12 "Про затвердження технічної документації із землеустрою, щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки", рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2012 та від 04.10.2012, земельні ділянки також обліковуються на праві власності за ПАТ "Дніпровець". Право власності посвідчено державним актом на право власності серія ЯМ870530 від 29.12.2012 (кадастровий номер 1223757100:01:001:0370).

64. Апеляційний господарський суд також встановив, що рішення, які були підставою для виготовлення та видачі СР ЗАТ "Дніпровець" вказаного державного акта на право власності на земельну ділянку, скасовані в судовому порядку.

65. Однак, в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис про те, що ПАТ "Дніпровець" є власником земельної ділянки площею 8,9993 га, кадастровий номер 1223757100:01:001:0370; дата державної реєстрації земельної ділянки 29.12.2012; підстава для державної реєстрації: державний акт на право власності на земельну ділянку, серія та номер ЯМ№870530, виданий 29.12.2012, а відповідно до інформації, наданої Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області земельна ділянка, площею 8,9993 га складається з 3-х земельних часток (паїв), власниками яких є ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .

66. Отже, на одну й ту ж саму земельну ділянку видані два державних акта про право власності на землю. Один державник акт виданий позивачу в 1999 році, інший державний акт виданий відповідачу в 2012 році.

67. Зі змісту позовної заяви вбачається, що в обґрунтування своєї правової позиції ОСОБА_1 зазначає, що вона не передавала належну їй земельну ділянку як оплату акцій відповідача за відповідним актом приймання-передачі, що з урахуванням п. 6 Установчого договору, свідчить про відсутність доказів переходу права власності на земельну ділянку від позивача до відповідача. Крім того, ОСОБА_1 посилається на скасування в судовому порядку рішень, які були підставою для видачі ПАТ "Дніпровець" оспорюваного акта про право власності на земельну ділянку. На теперішній час ОСОБА_1 має в наявності державний акт на право приватної власності на землю та вважає себе власником спірної земельної ділянки, а тому відповідно до ст. 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном. Крім того, ОСОБА_1 заперечує факт підписання нею Установчого договору та зазначає про відсутність у неї тимчасового свідоцтва про отримання відповідачем від позивача відповідних внесків до статутного фонду.

68. У цьому зв`язку Верховний Суд вважає за необхідне зауважити на тому, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у ч. 2 ст. 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 31.08.2021 у справі №903/1030/19, від 26.10.2021 у справі №766/20797/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 25.01.2022 у справі №143/591/20).

69. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18).

70. Вирішуючи питання чи є ефективними та належними у спірних правовідносинах способи захисту, які обрав позивач, Верховний Суд враховує таке.

71. Частиною 1 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

72. Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

73. Частиною 1 ст. 388 ЦК України встановлено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

74. Верховний Суд вважає, що господарський суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що визнання недійсним оспорюваного акта на право власності на земельну ділянку не призведе до автоматичного повернення спірної земельної ділянки до позивача. Отже, позовні вимоги про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності не є ефективним способом захисту інтересу та права позивача. У даному випадку позивач не позбавлений можливості витребувати це майно на підставі ст.ст. 387, 388 ЦК України.

75. При цьому Верховний Суд враховує правову позицію сформовану Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.02.2020 по справі №922/614/19 в контексті застосування, зокрема, ст. 388 ЦК України, відповідно до якої власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

76. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

77. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

78. У постанові від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

79. Подібні за змістом висновки сформульовано, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16.

80. В свою чергу саме рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 146)) незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (ст.ст. 387, 388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (ст.ст. 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/2618/16.

81. Отже, належним та ефективним способом захисту у цьому спорі має бути звернення позивача до суду саме з вимогою про витребування нерухомого майна з незаконного володіння осіб, за якими воно зареєстроване.

82. Поряд з цим позивач у межах розгляду справи про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішень органу місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

83. Враховуючи викладене, встановивши, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту порушеного права, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

84. Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у ряді постанов Верховного Суду, які наведені у пунктах 25-28 цієї постанови.

85. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

86. Щодо наведених скаржником постанов Верховний Суд зазначає таке.

87. У постанові від 27.05.2020 у справі №910/1310/19 предметом позову було усунення перешкод у користуванні автостоянкою; у постанові від 03.04.2019 у справі №924/1220/17 - визнання недійсним договору оренди та усунення перешкод у користуванні майном; у постанові від 20.03.2018 у справі №910/1016/17 - визнання недійсним рішення міської ради; у постанові від 17.04.2018 у справі №914/1521/17 - скасування ухвали міської ради; у постанові від 29.05.2018 у справі №915/101/15 - визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та зобов`язання знести самочинно збудовані будівлі і споруди; у постанові від 12.06.2018 у справі №916/2948/15 - усунення перешкод у користуванні водосховищем шляхом заборони здійснення рибогосподарської діяльності в водосховищі, а також у прибережній захисній смузі водосховища шириною 100 метрів; у постанові від 05.11.2019 у справі №926/746/19 - усунення перешкод у здійсненні права власності на земельну ділянку шляхом визнання незаконною дії службової особи органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; у постанові від 10.12.2019 у справі №906/43/19 - заборону ведення лісового господарства, використання лісового фонду на землях Міністерства оборони України; у постанові від 20.02.2020 у справі №908/618/19 - усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою; у постанові від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц - визнати відповідачів такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, виселити їх без надання іншого житлового приміщення та зобов`язати знятися з реєстраційного обліку; у постанові від 11.09.2018 у справі №909/968/16 - визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 - визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянки; у постанові від 15.01.2020 у справі №587/2326/16-ц - визнання недійсним договору та скасування рішення про державну реєстрацію прав; у постанові від 20.03.2019 у справі №587/2110/16-ц - визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування державної реєстрації.

88. Проаналізувавши зміст наведених постанов Верховного Суду за критеріями подібності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, з огляду на відмінність предметів, підстав позовів та фактично-доказової бази справ, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.

89. Крім того, позивач помилково вважає, що позов про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності є негаторним позовом. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володінням майном. Таких вимог (усунення перешкод тощо) позивач не заявляв.

90. Також Верховний Суд відхиляє доводи скаржника щодо не врахування висновків Верховного Суду про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, викладених у постановах від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі №127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах №570/3439/16-ц та №372/51/16-ц, від 11.09.2019 у справі №910/7122/17, від 25.06.2019 у справі №910/17792/17, від 27.02.2020 у справі №Б-39/02-09 про те, що належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення, оскільки такі висновки не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 24.02.2021 у справі №581/478/18 та від 26.05.2021 у справі №607/2263/16, що належними відповідачами у справах про визнання недійсними актів про право власності на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу, які були враховані судом апеляційної інстанції під час розгляду справи.

91. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятої у справі постанови.

92. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні постанови, що оскаржується, як і аргументи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування таких норм, не знайшли свого підтвердження за під час касаційного перегляду справи. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

93. Верховний Суд вважає висновок господарського суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог обґрунтованим. Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального і матеріального права до цих правовідносин сторін.

94. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

95. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції, - без змін. Судові витрати

96. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.01.2023 у справі №904/5669/21(904/801/22) залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. Картере Судді О. Банасько В. Погребняк