Постанова 4814 № 638/10466/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 638/10466/20 Номер провадження 22-ц/814/1564/23Головуючий у 1-й інстанції Семіряд І.В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2023 року м.Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Пилипчук Л.І., судді Дорош А.І., Дряниця Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 12 листопада 2021 року, постановлене суддею Семіряд І.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа: Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні квартирою шляхом примусового виселення, в с т а н о в и в: 29.07.2021 ОСОБА_2 звернувся в суд із указаним позовом, у якому просить виселити ОСОБА_1 та членів його сім`ї ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 із належної йому, позивачу, на праві власності квартири АДРЕСА_1 . В обґрунтування вимог позову зазначає, що 27.01.2016 уклав із ОСОБА_1 договір найму належної йому на праві власності квартири, строком дії до 27.01.2018. Наймодавець погодився, що разом із наймачем у квартирі будуть проживати члени його сім`ї ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . За умов такого договору за користування квартирою наймач зобов`язався щомісячно першого числа місяця сплачувати наймодавцю плату, еквівалентну 300,00 дол. США, що підлягає сплаті у гривнях та визначається за курсом відповідної валюти на день платежу. Наймач ОСОБА_1 із кінця 2016 року припинив здійснювати орендну плату за користування квартирою, а 27.01.2018 строк дії договору закінчився. Листом від 04.01.2018 відповідача було повідомлено про припинення договору найму, необхідність приведення квартири у належний стан та її звільнення наймачем. Останній таке повідомлення отримав, але вимоги наймодавця не виконав. Станом на день звернення позивача в суд із цим позовом відповідач зі своєю сім`єю не звільнив займану квартиру, а тому позивач просить захистити порушене право в межах заявлених вимог. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 12.11.2021 позов ОСОБА_2 - задоволено. Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у користуванні власністю, а саме: квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 із зазначеної квартири. Стягнуто із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 сплачену суму судового збору по 420,40 грн. із кожного. Рішення районного суду вмотивовано тим, що інтереси позивача, як власника квартири, перевищують інтереси відповідачів, у яких припинилися правові підстави користування чужим майном, та які зареєстровані за іншими адресами, тобто забезпечені іншим житлом. Отже позовні вимоги підлягають задоволенню, як законні та обґрунтовані. Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 28.12.2021 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення цього ж суду від 12.11.2021 - відмовлено. Відповідач ОСОБА_1 не погодився із таким рішенням та оскаржив його в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Вважає, що при постановленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції залишив поза увагою, що справа стосується примусового виселення п`яти неповнолітніх дітей. Звертає увагу, що під час розгляду справи ним, відповідачем, заявлялося клопотання про зупинення провадження у цій справі до розгляду справи №742/812/21 за його позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 27.01.2016. Таке клопотання безпідставно було відхилено районним судом, хоча, на думку відповідача, судове рішення у справі №742/812/21 має суттєве значення для правильного вирішення цього спору, оскільки тоді ОСОБА_2 втратить право вимоги виселення відповідача та членів його сім`ї. Зазначає, що в порушення норм процесуального закону, суд постановив рішення без участі відповідача, яким заявлялось клопотання про зупинення провадження у справі, а не про її розгляд за його відсутності. Також повідомляє, що у провадженні Дзержинського районного суду м.Харкова перебуває справа №638/16229/21 за його, відповідача, позовом до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 16.10.2015. За наслідками розгляду такої справи відповідач, який є братом позивача, має очікування, що зможе зареєструвати своє право власності на квартиру. Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 16.02.2023 відкрито апеляційне провадження у вказаній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_10 на заочне рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 12.11.2021; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду із повідомленням сторін, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 16.02.2023. 08.03.2023 позивачем, в інтересам якого діє представник - адвокат Басула Б.І., подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як законне та обґрунтоване. Звертає увагу, що інтереси відповідача в суді першої інстанції представляв адвокат Міліруд Є.О., яким було подано суду клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 12.11.2021 без участі відповідача. Отже розгляд справи, який неодноразово відкладався, за відсутності відповідача не є порушенням норм ЦПК України. Вважає, що звернення відповідача із клопотанням про зупинення провадження у справі має на меті затягування розгляду цієї справи. Повідомляє, що рішенням суду від 25.01.2022 у справі №742/812/21 у задоволенні позову ОСОБА_11 про визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовлено, а розгляд справи №638/16229/21 досі триває. Доводить, що кожен із цих позовів є штучним, а їх пред`явлення зумовлено виключно ініційованим позивачем процесом про виселення відповідачів. При цьому відповідач не є стороною оскаржуваних правочинів купівлі-продажу, а тому в будь-якому випадку, за наслідками розгляду таких спорів, не набуває право власності на квартиру. 17.05.2023 до Полтавського апеляційного суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи без його участі та участі його довірителя. Відповідачі, будучи повідомленими про судовий розгляд справи в порядку ч.13 ст.128 ЦПК України, у судове засідання з`явилися, що відповідно до ч.2 ст.372 цього Кодексу не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд встановив такі обставини. 27.01.2016 між ОСОБА_9 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений Кривошеїною І.М., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області, зареєстровано в реєстрі за №84. За цим договором продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає квартиру і зобов`язується сплатити за неї грошову суму, о вказана у п.3.1. цього договору (993958,24 грн.). Квартира, що відчужується да даним договором, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ./а.с.7-9/ Факт виконання у повному обсязі зобов`язань за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , від 27.01.2016 за реєстровим №84, та відсутність будь-яких претензій до ОСОБА_2 підтверджується заявою ОСОБА_9 , посвідченою Кривошеїною І.М., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області, зареєстровано в реєстрі за №87./а.с.10/ 27.01.2016 право приватної власності на указану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №215651581./а.с.11-12/ 27.01.2016 ОСОБА_2 (наймодавець) уклав із ОСОБА_1 (наймач) договір найму квартиру. Згідно п.1.1. договору найму квартири наймодавець передає, а наймач приймає в строкове платне користування 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 з метою тимчасового проживання останнього та членів його сім`ї. Наймодавець погоджується, що разом із наймачем в орендованій квартирі проживатимуть наступні члені його сім`ї: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (п.1.2. договору). Згідно п.1.4. договору, укладення сторонами цього договору не створює для наймача та членів його сім`ї будь-яких інших прав на вказану квартиру, крім права користування нею протягом визначеного п.7 строку (до 27.01.2018). За користування квартирою наймач зобов`язаний щомісяця сплачувати наймодавцю плату, еквіваленту 300 дол. США, що підлягає сплаті у гривнях та визначається за курсом відповідної валюти на день платежу (п.4.1 договору найму). За змістом п.5.2 договору, у разі розірвання договору чи закінчення строку його дії наймач повинен привести помешкання в належний стан та звільнити його в однотижневий строк з дня припинення договору./а.с.13-14/ 04.01.2018 ОСОБА_2 звернувся до відповідачів із листом-повідомленням, у якому просить останніх звільнити до 27.01.2018. У листі-повідомленні також зазначено, що плата за користування квартирою не вноситься, окрім того строк договору найму закінчується. 22.01.2018 на листі-повідомленні виконано запис «прошу продовжити договір оренди від 27.01.2016 строком на один рік, у зв`язку з обставинами, які виникли у моєї родини з ОСОБА_12 »./а.с.15-16/ Проте, ким виконано зазначений запис не можливо встановити, оскільки на листі міститься лише підпис особи та дата вчинення запису, без зазначення прізвища, власного імені та по батькові. 07.04.2021 Департаментом служб у справах дітей служба у справах дітей по Шевченківському району надано пояснення за №10-22/600-21, за змістом яких, враховуючи факт, що родина ОСОБА_13 не є власниками або наймачами спірного майна, надати висновок з питання відповідності або не відповідності інтересам дітей з приводу виселення їх із займаного житла не вбачається можливим. При підготовці пояснень Службою у справах дітей по Шевченківському району витребувано інформацію, яка стосується реєстрації та проживання родини ОСОБА_13 . З довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 26.02.2021 мати ОСОБА_3 разом із малолітніми дітьми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 ./а.с.101-105/ Задовольняючи вимоги позову, районний суд виходив із того, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей, не є членами сім`ї позивача, проживали у спірній квартирі за згодою її власника на підставі договору найму, строк дії якого сплив. Тому їх право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України. При цьому судом враховано, що наймане житло не є єдиним житлом відповідачів та їх неповнолітніх дітей, а тому інтереси позивача, як власника квартири, перевищують інтереси відповідачів, у яких припинилися правові підстави користування чужим майном, та які зареєстровані за іншими адресами, тобто забезпечені іншим житлом. Питання виселення малолітнього ОСОБА_10 судом не вирішувалося, оскільки позивачем не заявлено позовну вимогу про його виселення, а суд у відповідно до ст.13 ЦПК України, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом. Апеляційний суд із такими висновками районного суду погоджується з таких підстав. Стосовно порушення норм процесуального закону, колегія суддів зазначає наступне. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом. Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У зв`язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За змістом частини друга, четверта та п`ята статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Із матеріалів справи убачається, що представництво інтересів відповідача ОСОБА_1 в суді першої інстанції здійснювалося адвокатом Міліруд Є.О., який був завчасно (26.08.2021) обізнаний про час та місце розгляду справи, призначеної на 12.11.2021, що підтверджується підписом останнього у розписці суду./а.с.133/ За правилами частини п`ятої статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. Отже доводи апеляційної скарги щодо неналежної обізнаності відповідача про день та час розгляду справи спростовуються матеріалами справи, а тому колегія суддів не вбачає порушень норм процесуального, які згідно ч.3 ст.376 ЦПК України є обов`язковими для скасування судового рішення. Стосовно доводів апеляційної скарги щодо незаконності ухвали суду від 12.11.2021 про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до вимог п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Наведене дає підстави для висновку, що необхідність в зупиненні провадження у справі згідно п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства. При цьому, між двома справами, що розглядаються, має існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній справі, будуть мати преюдиціальне значення для іншої справи. Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у цій справі до розгляду справи №742/812/21 районний суд дійшов правильного висновку, що таке клопотання є необґрунтованим, зокрема, через відсутність посилань у чому полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, ґрунтується на припущеннях та довільному тлумаченні норм процесуального закону на власну користь. При цьому апеляційний суд враховує, що за наслідками розгляду справи №742/812/21 Дзержинським районним судом м.Харкова постановлене рішення від 25.01.2022, яким позов ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири залишено без задоволення./https://reyestr.court.gov.ua/Review/102863498/ Натомість із клопотанням про зупинення провадження у цій справі до розгляду справи №638/16229/21 відповідач ОСОБА_1 до суду першої інстанції не звертався, а тому за правилами ч.4 ст.12 ЦПК України несе ризик настання наслідків із цим пов`язаних. По суті вимог позову, колегія суддів враховує наступне. Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. За частиною першою статті 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності як суб`єктивне цивільне право містить у своєму складі правомочність на власні дії; правомочність вимоги від інших та правомочність захисту. Найбільш значущою для власника є правомочність на власні дії, яка реалізується, передусім, через пряме та безпосереднє панування над річчю. Власник здійснює надані йому правомочності своєю владою не тільки незалежно від інших осіб, а й у такому правовому полі, коли не може бути будь-якої влади над цією ж річчю з боку інших суб`єктів. Дії власника обумовлені його інтересом; виключне панування особи над річчю унеможливлює втручання інших осіб, на яких покладено пасивний обов`язок утримання, від вчинення подібних дій; абсолютність влади полягає в наданні власнику закріпленої правом можливості визначати, яким чином поводитися зі своєю річчю, коли та як реалізовувати свої правомочності стосовно неї. Згідно з частиною першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Усунення в судовому порядку відповідних перешкод у реалізації права власника відбувається за допомогою негаторного позову. У статті 406 ЦК України унормовано припинення сервітуту. Зокрема, сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом. Згідно позиції Верховного Суду, сформованої у справах №695/2427/16-ц, №523/12186/13 від 09.10.2019, яка є обов`язковою для застосування, власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться докола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Із матеріалів справи убачається, що між сторонами існували зобов`язання на умовах договору найму квартири. Строк дії такого договору сплив 27.01.2018 і доказів його переукладення або реалізації наймачем переважного права на придбання у власність не надано. Відповідно право відповідачів на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна згідно частини другої статті 406 ЦК України, про що правильно вказав суд першої інстанції. Доводи апеляційної скарги, що такі висновки суду є передчасними не ґрунтуються доказах та є припущеннями щодо можливої реалізації ним, відповідачем, права власності на спірну квартиру. Твердження відповідача, що поза увагою суду залишився той факт, що із квартири виселено п`ять неповнолітніх дітей не є підставою вважати, що їх права порушені. Оскільки у цій справі родина відповідачів не є власниками або наймачами спірного майна, діти не зареєстровані в орендованій квартирі та інше мають зареєстроване місце проживання. Отже у цій справі судом дотримано принцип пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Інших доводів на спростування висновків суду першої інстанції апеляційна скарга не містить. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Заочне рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 12 листопада 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 18.05.2023. Головуючий суддя Л.І. Пилипчук Судді А.І. Дорош Ю.В. Дряниця