Постанова Тернопільський апеляційний суд № 602/59/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 602/59/21Головуючий у 1-й інстанції Радосюк А.В. Провадження № 22-ц/817/382/23 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 травня 2023 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Гірський Б. О., Бершадська Г. В., розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу № 602/59/21 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 01 лютого 2023 року (ухвалене суддею Радосюком А.В.) в справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У січні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 27 грудня 2017 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір б/н, згідно умов якого банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, розмір якого в подальшому збільшився до 20000.00 грн. Позивач вказує, що виконав свої зобов`язання за Договором у повному обсязі, оскільки надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами, однак відповідач належним чином покладені на нього зобов`язання не виконав, порушив умови Договору і має прострочену заборгованість, яка станом на 09 листопада 2020 року складає 88119.94 грн., з яких: заборгованість за простроченим тілом кредиту 59148.58 грн.; заборгованість за простроченими відсотками 4219.72грн.; заборгованість за відсотками згідно ст.625 ЦПК України 24751.64 грн. У зв`язку з наведеним позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 27 грудня 2017 року в сумі 88119.94 грн., а також вирішити питання щодо судових витрат. Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 01 лютого 2023 року у задоволені позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим, АТ КБ «ПриватБанк» подало на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Апеляційна скарга мотивована тим, що 27 грудня 2017 року відповідач став клієнтом банку ідентифікувавшись та ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг, підписавши анкету-заяву пpо приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. З моменту підписання вказаної заяви відповідачем ОСОБА_2 між Банком та клієнтом був укладений договір в порядку ч.1 ст.634 ЦК шляхом приєднання клієнта до запропонованого банком договору, тобто відповідач з Умовами та правилами, Тарифами банку ознайомлений та їх положень зобов`язується неухильно дотримуватись. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, оскільки останній, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду по всім істотним умовам договору. У зв`язку з викладеним просить рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 01 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі. Вирішити питання судових витрат. 24 квітня 2023 року представник відповідача адвокат Вальчук М.М. через засоби електронного поштового зв`язку подав до суду відзив на апеляційну скаргу. Оскільки до вказаного відзиву не подано докази про направлення іншим учасникам справи, вказаний відзив, апеляційним судом залишається без розгляду. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи викладене, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Судом встановлено наступні обставини. 27 грудня 2017 року ОСОБА_2 з метою отримання банківських послуг від АТ КБ «ПриватБанк» підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. У заяві зазначено, що відповідач приєднується до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», а також що відповідач згоден з тим, що ця анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг складають договір про надання банківських послуг (а.с.11). Згідно з умовами даного кредитного договору №б/н від 27 грудня 2017 року відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який згодом було збільшено до 20000.00 грн. З виписки від 11 листопада 2020 року за договором б/н вбачається, що відповідач користувався наданою йому кредитною карткою № НОМЕР_1 та регулярно використовував кредитну карту для зняття готівки, оплати товарів і послуг, а також користувався кредитними коштами у межах суми кредитного ліміту та погашав заборгованість (а.с.67-69). Із вказаної виписки вбачається, що 07 лютого 2018 року банк встановив відповідачу кредитний ліміт у розмірі 20000.00 грн. Також з вказаної вище виписки вбачається, що відповідач використовував надані йому кредитні кошти та не в повному обсязі повертав отримані кошти, унаслідок чого баланс на кредитній картці на кінець періоду становив 88119.94 грн. Згідно з наданим позивачем розрахунком (а.с.8) у відповідача виникла прострочена заборгованість, яка станом на 09 листопада 2020 року складає 88119.94 грн., з яких: 59148.58 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі: 0.00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту; 59148.58 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0.00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 4219.72 грн.- заборгованість за простроченими відсотками; 24751.64 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України; 0.00 грн. нарахована пеня; 0.00 грн. нараховано комісії. Однак, позивачем належним чином не обґрунтовано правову природу виникнення заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 59148.58 грн. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного. В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що у даній справі відсутня заборгованість відповідача за поточним тілом кредиту, а тому відсутні підстави для стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту (правову природу якого позивачем не обґрунтовано), заборгованість за простроченими відсотками. Судом встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі виконав свої зобов`язання за кредитним договором та договором банківського рахунку, оскільки надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами в межах встановленого кредитного ліміту у сумі 20000.00 грн. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки ОСОБА_2 отримав від АТ КБ «ПриватБанк» 20000.00 грн. кредитних коштів, що підтверджується випискою за договором б/н від 11 листопада 2020 року. Разом з тим встановлено, що у заяві позичальника від 27 грудня 2017 року процентна ставка не зазначена. При цьому зазначено лише анкетні дані відповідача, його контактна інформація, відомості про майновий стан та трудову діяльність. Однак відсутні відомості про те, який кредитний ліміт встановлено, тип картки, розмір процентів за користування кредитом та порядок сплати кредиту. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його вартості, зокрема, заборгованість за простроченими відсотками. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором №б/н від 27 грудня 2017 року, посилався на Заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг (а.с.11), а також витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.12), витяг з Умов та Правил надання послуг (а.с.13-57), які не містять підпис ОСОБА_2 . Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заява про приєднання до Умов та Правил надання послуг та витяг з Умов та Правил надання послуг не можуть бути належним доказом узгодження істотних умов кредитного договору, оскільки містять інформацію про усі наявні у АТ КБ «ПриватБанк» типи кредитних карток та умови їх використання. Поряд з цим відсутні відомості про узгодження з відповідачем конкретного типу кредитної картки, яка була йому надана, а також процентів, які підлягають стягненню у випадку прострочення виконання зобов`язання. Аналогічні висновки викладені в постанові КЦС в складі Верховного Суду від 03 серпня 2022 року в справі №156/268/21. Із виписки за договором б/н від 11 листопада 2020 року вбачається, що ОСОБА_2 нараховувались відсотки за використання кредитного ліміту у розмірі 3.5%. Разом з тим з витягу з Умов та Правил надання послуг вбачається, що жодний тип кредитних карток, які надає у користування АТ КБ «ПриватБанк», не містить відомостей про зазначений вище розмір процентної ставки. Натомість такий розмір процентної ставки зазначений у Витязі з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», на який позивач посилався на як на невід`ємну частину спірного договору, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування процентів. Водночас наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» відповідачем не підписаний, а тому відсутні підстави вважати, що саме цей Витяг з Тарифів розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, у тому числі, саме у зазначеному в цьому документі, що доданий банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. При цьому, сам по собі факт користування відповідачем грошовими коштами також не підтверджує, що розмір процентної ставки за користування кредитними коштами був погоджений з відповідачем в момент укладення договору б/н від 27 грудня 2017 року. Доводи апелянта про те, що відповідач підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду по всім істотним умовам договору, колегія суддів відхиляє, оскільки без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Тарифів не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. З урахуванням викладеного, вимоги про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками в сумі 24751.64 грн., простроченими відсотками в сумі 4219.72 грн. є безпідставними та не підлягають задоволенню. Щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за тілом кредиту, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Судом встановлено, що відповідач не виконував належним чином умови кредитного договору в частині своєчасної сплати кредитних коштів, однак станом на 09 листопада 2020 року заборгованість за поточним тілом кредиту складає 0.00 грн. Тіло кредиту - це сума, яку позичальник фактично отримує на руки. У неї входить тільки основний борг. Прострочене тіло кредиту є сумою яку позичальник не повернув. У заяві позичальника від 27 грудня 2017 року плата за прострочене тіло кредиту не визначена, крім того, в матеріалах справі відсутні докази можливості його нарахування. Разом з тим, банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути з відповідача лише прострочене тіло кредиту. Отже, апеляційний суд зауважує про безпідставність вимог про стягнення простроченого тіла кредиту через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті в заяві від 27 грудня 2017 року, оскільки тіло кредиту і прострочене тіло кредиту не є тотожними поняттями. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 190/1419/19-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 720/1394/19 . З огляду на викладене, позовні вимоги банку про стягнення простроченого тіла кредиту в сумі 59148.58 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Таким чином, оскільки немає підстав для стягнення простроченого тіла кредиту та відсотків, суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог повністю. У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відмовляючи у задоволенні позову, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 01 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Дата складення повного тексту постанови 10 травня 2023 року. Головуючий Судді