Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/379/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 травня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/379/23 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді - Зуєвої Л.Є., суддів: Коваля М.П., Турецької І.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИЛА: У січні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просив визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 14.09.2017 року по 29.09.2022 року включно; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 сплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку при звільненні по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 14.09.2017 по 29.09.2022 із розрахунку середньоденного заробітку - 252, 90 грн. В обґрунтування позову зазначалось, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 не було виплачено індексацію грошового забезпечення, вказана сума нарахована та виплачена позивачу лише після того, як Одеським окружним адміністративним судом прийнято відповідне рішення (справа № 420/8243/20), у зв`язку із чим, позивач вважає, що на його користь підлягає стягнення з відповідача середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку при звільненні. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року, ухвалене в порядку письмового провадження у м. Одеса позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 14.09.2017 року по 29.09.2022 року включно. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку при звільненні по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 14.09.2017 по 29.09.2022 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 і з застосування істотності частки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні враховуючи враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. В решті позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням Військова частина НОМЕР_1 надала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити. Доводами апеляційної скарги зазначено, що на момент виключення позивача зі списків особового складу Військової частини та станом на дату проведення фактичного розрахунку між сторонами був відсутній спір про належні позивачу суми. Також апелянт вказує, що у даному випадку відсутні підстави для застосування положень КЗпП України, натомість підлягає застосуванню Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким врегульовано порядок розрахунку при звільненні військовослужбовця. Крім того, апелянт стверджує, що присуджені судом першої інстанції на користь позивача грошові суми за своєю природою не можуть відноситись до заробітної плати, через що строк звернення до суду із даним позовом повинен обраховуватись виходячи із приписів статті 122 КАС України, а в жодному разі не у відповідності до приписів статті 233 КЗпП. Крім того, апелянт вважає, що законом встановлено місячний строк звернення до адміністративного суду, який обчислюється з дня проведення з позивачем остаточного розрахунку, а отже позивачем було пропущено строк звернення до суду, наслідком чого повинно бути залишення адміністративного позову без розгляду. Позивачем до суду було надано відзив, в якій зазначено про необґрунтованість апеляційної скарги, через що вона не підлягає задоволенню, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року слід залишити без змін. Відповідно до ч. 8 ст. 262 КАС України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Відповідно до п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_2 є ветераном війни-учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 10 червня 2015 року. Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 122 від 13.09.2017 року, головного старшину військової служби за контрактом ОСОБА_2 , старшого інструктора групи спеціального призначення команди спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 №8-РС від 05 вересня 2109 року із військової служби в запас відповідно до підпункту «ї», вважати таким, що з 13.09.2017 року справи та посаду здав; з 13.09.2017 року виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , з 14.09.2019 року знято з усіх видів (контрольного та речового) забезпечення військової частини НОМЕР_3 і направлено для зарахування на військовий облік до Приморського РВК м. Одеса. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року по справі №420/8243/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 13.09.2017. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_4 , індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.09.2017 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2016 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року по справі №420/8243/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року в частині зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2016 року скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . Абзац третій резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року викладено в наступній редакції: «Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код за ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 13.09.2017 року, включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Абзац четвертий резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року виключено. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року залишено без змін. 04 березня 2021 року Одеським окружним адміністративним судом по справі №420/8243/20 видано виконавчий лист про зобов`язання військову частину НОМЕР_1 (код за ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 13.09.2017 року, включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року заяву ОСОБА_3 про встановлення судового контролю при виконанні постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року було задоволено, суд зобов`язав ВЧ на протязі 14 (чотирнадцяти) робочих днів з дати отримання копії даної ухвали подати П`ятому апеляційному адміністративному суду звіт про виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року по справі №420/8243/20. На виконання вказаних рішень суду по справі 420/8243/20 військовою частиною НОМЕР_6 нараховано та виплачено 29 вересня 2022 року індексацію грошового забезпечення у сумі 55434, 90 грн. (платіжне доручення №423 від 29.09.2022). Також, 06 липня 2022 року було виплачено відповідачем 2 177, 83 грн (платіжне доручення від 06.07.2022 №301 та 20 липня 2021 року виплачено 2 321, 80 грн (платіжне доручення від 20.07.2021 №315). Таким чином остаточний розрахунок по виплате індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 13.09.2017 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року виплачено відповідачем 29 вересня 2022 року. 19 грудня 2022 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з вимогою щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак на день подачі позову відповідь позивачем не отримано. Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. За змістом частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права. Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень. Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. У Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. Водночас, відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі № 240/532/20 (постанова від 11.02.2021) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки: Установлений у частині першій статті 233 Кодексу законів про працю України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України. Ухвалюючи таке рішення (постанова від 11.02.2021 у справі № 240/532/20), Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах. Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина п`ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України). Колегія суддів зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності. При цьому строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах про проходження публічної служби особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. При цьому, строк звернення до суду фактично починає свій сплив після отримання особою відповідної виплати. У даному випадку, відповідачем 06 липня 2022 року було виплачена сума позивачу 2177, 83 грн., згідно платіжного доручення від 06.07.2022 №301 (а.с.37); - 20 липня 2021 року виплачена сума 2 321, 80 грн., згідно платіжного доручення від 20.07.2021 №315 (а.с.38); - 29 вересня 2022 року відповідачем на виконання вказаних рішень суду по справі 420/8243/20 нараховано та виплачена позивачу індексація грошового забезпечення у сумі 55434, 90 грн., згідно платіжного доручення №423 від 29.09.2022 (а.с.36). Таким чином остаточний розрахунок по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 13.09.2017 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексація грошового забезпечення - січень 2008 року виплачена відповідачем 29 вересня 2022 року, водночас із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у цій частині позивач звернувся 05.01.2023 року, тобто з пропуском місячного строку, встановленого законом. З огляду на викладене, оскільки адміністративний позов було подано до суду першої інстанції лише 05.01.2023 року, позивачем було пропущено строк, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України, що не було враховано судом першої інстанції. Водночас, судом першої інстанції питання поновлення строку звернення до суду взагалі не вирішувалось. Звертаючись із адміністративним позовом, позивач пов`язував початок відліку строку звернення до суду із датою коли він звернувся до відповідача із вимогою щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку (заява від 19.12.2022 р. а.с.50-52). З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що пропущення строків звернення до адміністративного суду не є безумовною підставою для застосування наслідків порушення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважною і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась до суду. Колегія суддів зазначає, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місяця від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Апеляційний суд наголошує, що законом не передбачено досудового порядку врегулювання спору стосовно виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому позивач мав можливість звернутись до суду з адміністративним позовом безпосередньо після отримання відповідних виплат, чим спростовуються посилання позивача на положення ч.1 ст. 17 КАС України. Щодо посилань позивача на не отримання від відповідача відповіді на його вимогу від 19.12.2022 р., колегія суддів зазначає, що звернення до відповідача з такою вимогою не змінює момент, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком. Остаточний розрахунок з позивачем проведений 29.09.2022 року, отже місячний строк звернення до суду з цим позовом обраховується саме з цієї дати. Водночас до суду позивач звернувся 05.01.2023 року, тобто з пропуском місячного строку, визначеного частиною п`ятою статті 122 КАС України. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом з аналогічного питання, зокрема у постанові від 07.02.2023 р. у справ №480/2878/22. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять інших доказів про поважність причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, які б унеможливили своєчасне звернення до суду першої інстанції, позивачем не надано. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності правових підстав для залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду. Решта доводів апеляційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують. Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Зазначені норми права визначають підстави для залишення адміністративного позову без розгляду у разі пропуску строку звернення до суду без поважних причин. У відповідності до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Керуючись ст. ст. 240, 242, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії - залишити без розгляду. Відповідно до ст. 325-328 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Головуюча суддя: Л.Є. Зуєва Суддя: М.П. Коваль Суддя: І.О. Турецька