Постанова Рівненський апеляційний суд № 569/4015/22

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 травня 2023 року м. Рівне Справа № 569/4015/22 Провадження № 22-ц/4815/572/23 Головуючий у Рівненському міському суді Рівненської області: суддя Левчук О.В. Час, дата і місце ухвалення рішення суду першої інстанції (вступна і резолютивна частини): 16 год. 10 хв. 01 березня 2023 року в м. Рівне Рівненської області Повний текст рішення складено: 03 березня 2023 року Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Вейтас І.В., Ковальчук Н.М. секретар судового засідання: Пиляй І.С. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 ; відповідач: Рівненська міська рада Рівненської області; представники учасників справи: позивача - адвокат Волошин Ілля Васильович; відповідача - ОСОБА_2 ; за участі: представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Рівненської міської ради та представника ОСОБА_1 - адвоката Волошина Іллі Васильовича на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 березня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Рівненської міської ради Рівненської області про визнання бездіяльності незаконною, зобов`язання прийняти рішення про передачу земельної ділянки у власність та відшкодування моральної шкоди, в с т а н о в и в: У березні 2023 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до Рівненської міської ради про визнання бездіяльності незаконною, зобов`язання прийняти рішення про передачу земельної ділянки у власність та відшкодування моральної шкоди. Мотивуючи вимоги, позивач покликалась на те, що 10 вересня 2015 року між сторонами було укладено договір оренди землі. Згідно з п. 1 договору відповідач (орендодавець) на підставі свого рішення від 20.08.2015 №5663 надав, а ОСОБА_1 (орендар) прийняла в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (для реконструкції силосної ями під житловий будинок), яка знаходиться в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:059:0247. Договір було укладено строком на 10 років. 13 травня 2016 року позивач подала повідомлення до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області про початок виконання будівельних робіт на об`єкті, а 16 червня 2016 року зареєструвала право власності на об`єкт нерухомого майна - незавершене будівництво житлового будинку. 30 червня 2016 року звернулась до Рівненської міської ради із заявою про розірвання договору оренди землі та передачу безоплатно у власність земельну ділянку. При цьому по завершенні будівництва житлового будинку 30 вересня 2016 року позивач зареєструвала за собою право власності на нього, тому вважала, що має право на приватизацію земельної ділянки в порядку ч.ч.1-2 ст. 118 ЗК України. Однак рішення про передачу земельної ділянки у власність чи про відмову у цьому відповідач не приймає протягом 2016-2021 років, навіть незважаючи на судове рішення від 27 листопада 2020 року, яким така бездіяльність визнана незаконною та покладено обов`язок на орган міського самоврядування розглянути питання щодо передачі земельної ділянки у власність. Тому ОСОБА_1 змушена знову звертатись за захистом своїх невизнаних прав та інтересів шляхом визнання вказаної бездіяльності незаконною та з вимогою про покладення обов`язку щодо передачі земельної ділянки у власність на відповідача, адже він діє на власний розсуд, а не в передбаченому законодавством порядку і не за покладеним судовим рішенням обов`язком. Також зважала на те, що їй такою протиправною поведінкою (бездіяльністю) Рівненської міської ради завдана моральна шкода, яка полягала в душевних стражданнях і підлягає відшкодуванню. З наведених мотивів просила визнати незаконною бездіяльність Рівненської міської ради, яка полягає в ухиленні від прийняття рішення про передачу у приватну власність ОСОБА_1 безоплатно земельної ділянки, кадастровий номер 5610100000:01:059:0247 площею 0,1 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та зобов`язати відповідача прийняти рішення про передачу вказаної земельної ділянки у приватну власність позивачу, а також стягнути з відповідача 20 000 гривень моральної шкоди. Рішенням Рівненського міського суду від 01 березня 2023 року позов задоволено частково. Визнано незаконною бездіяльність відповідача, яка полягає в ухиленні від прийняття рішення про передачу у приватну власність ОСОБА_1 безоплатно земельної ділянки, кадастровий номер 5610100000:01:059:0247 площею 0,1 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Зобов`язано Рівненську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо передачі безоплатно у власність земельної ділянки, кадастровий номер: 5610100000:01:059:0247 площею 0,1 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та відповідно до вимог ст. 118 ЗК України прийняти обґрунтоване рішення. Стягнуто з Рівненської міської ради на користь ОСОБА_1 2 000 гривень моральної шкоди. У задоволенні решти вимог відмовлено. На рішення суду Рівненською міською радою подано апеляційну скаргу, де вона покликалась на його незаконність і необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. На обґрунтування апеляційної скарги зазначалось, що проект рішення "Про припинення права оренди земельної ділянки, розірвання договору оренди землі та передачу громадянці ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 (на земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна)" виносився на розгляд профільної постійної комісії з питань архітектури, будівництва та землевпорядкування упродовж 2016-2021 років. За результатами розгляду проекту рішення неодноразово рекомендувалось відмовити в припиненні права оренди земельної ділянки, розірванні договору оренди та передачі її безоплатно у власність. Профільною постійною комісією з питань архітектури, будівництва та землевпорядкування 7 скликання 11 березня 2020 року проект було рекомендовано сесії до розгляду, а 07 квітня 2021 року ця постійна комісія рекомендувала проект підтримати. При цьому проект рішення включався й до порядків денних сесій Рівненської міської ради впродовж 2016-2021 року включно та ставився на голосування, проте не набрав необхідної кількості голосів на підтримку, а тому у відповідності до положень Регламенту Рівненської міської ради 7 скликання, затвердженого рішенням заявника, наведеними обставинами підтверджується відсутність протиправної бездіяльності. Вважає, що протиправною бездіяльність була б у разі, коли відповідач не вчиняв би жодних дій, які належать до його повноважень та обов`язок вчинення яких передбачений законодавством щодо розгляду звернення позивача. Щодо обов`язку з прийняття рішення про передачу безоплатно у власність земельної ділянки, то вирішення цього питання входить до дискреційних повноважень ради, а суд не вправі перекладати на себе ці повноваження. В частині задоволення вимоги про моральну шкоду зазначалось, що факт її заподіяння, існування причинно-наслідкового зв`язку позивачем не підтверджений належними та допустимим доказами, а тому відсутні й підстави для її відшкодування. З викладених міркувань просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. У поданій на рішення суду попередньої інстанції апеляційній скарзі представником ОСОБА_1 - адвокат Волошин І.В. посилався на його необґрунтованість в частині ефективності захисту порушеного права і відшкодування моральної шкоди, що полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильному застосуванні норм матеріального права. Обґрунтовуючи її, вказувалося, що незважаючи на рішення суду, яким відповідача було зобов`язано на найближчій після набрання рішенням законної сили черговій сесії прийняти рішення за результатами розгляду заяви щодо передачі безоплатно у власність земельної ділянки, відповідне рішення згідно зі ст. 118 ЗК України не було прийнято через відсутність необхідної кількості голосів. Хоча принцип обов`язковості судових рішень закріплений у ст. 1291 Конституції України. Крім того, відповідне питання місцевою радою не було вирішено й 22 грудня 2016 року, 21 червня 2018 року та 21 лютого 2019 року. Преюдиційність виконання позивачем усіх визначених законодавством вимог для прийняття Рівненською міською радою рішення про передачу земельної ділянки у власність була встановлена також рішенням суду. З огляду на таку протиправну поведінку відповідача недоведеність ним існування передбачених чинним законодавством обставин, що можуть спонукати до відмови у передачі земельної ділянки у власність, то належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 є зобов`язання органу міського самоврядування прийняти рішення про передачу земельної ділянки у власність. На думку заявника, цей спосіб захисту забезпечить позитивне вирішення питання без невиправданих зволікань та є найбільш ефективним, що підтверджено постановами Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 802/1827/17-а, від 24 січня 2020 року у справі № 316/979/18, від 27 травня 2021 року у справі № 442/3936/17. Щодо зменшення судовим рішенням розміру завданої моральної шкоди, то судом не було враховано, що за обставинами справи позивач вимушена захищати своє невизнане право з 2016 року. Нехтування міською радою заяв поставило її в становище повної невизначеності. Жодного разу не було отримано обґрунтованої відповіді на свої звернення. Навіть після вирішення спору судом вона одержала той самий результат. Наведені обставини вважає неприпустимими у правовій державі, тому визначена судом моральна шкода є неспівмірною з пережитими душевним стражданнями. З викладених підстав просить скасувати рішення Рівненського міського суду від 01 березня 2023 року в частині покладення обов`язку на Рівненську міську раду з повторного розгляду заяви відповідно до вимог ст. 118 ЗК України та прийняти в цій частині нове, яким зобов`язати прийняти рішення про передачу вказаної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 . Також просив змінити рішення в частині відшкодування моральної шкоди і стягнути з Рівненської міської ради на користь позивача моральну шкоду в розмірі 20 000 гривень. Відзивів на апеляційні скарги учасниками справи чи їх представниками не надано. Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, що з`явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявників, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційних скарг. Матеріалами справи встановлено і ці обставини визнаються її учасниками, що 20 серпня 2015 року рішенням № 5663 Рівненської міської ради було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 та передано в оренду на десять років для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), а 10 вересня 2015 року відповідний договір щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером: 5610100000:01:059:0247 укладено між сторонами і 05 жовтня 2015 року право оренди зареєстровано у Державному реєстрі. В подальшому, 30 червня 2016 року, позивачем було подано заяву до Рівненської міської ради з проханням розірвати договір оренди землі та передати безоплатно у власність обумовлену земельну ділянку. 23 вересня 2016 року по завершенню будівельних робіт Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області було зареєстровано за № РВ 142162672141 Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта, по об`єкту "Житловий будинок на АДРЕСА_1 ". Право власності на цей житловий будинок зареєстроване за позивачем 30 вересня 2016 року, про що свідчить Інформаційна довідка з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №70109987 від 10 жовтня 2016 року. Питання щодо припинення права оренди земельної ділянки, розірвання договору оренди землі та передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_1 розглядалось на сесії Рівненської міської ради 22 грудня 2016 року, проте рішення не було прийняте внаслідок утримання більшості депутатів від голосування за його проект. 17 лютого 2017 року вона звернулась до відповідача з заявою, де вказувала про добровільну відмову від права користування земельною ділянкою і у зв`язку з цим просила розірвати договір оренди землі, а на підставі ст. 118 ЗК України просила передати їй безоплатно у власність спірну земельну ділянку. Відповіді на зазначене звернення ОСОБА_1 не отримала, тому 24 жовтня 2017 року повторно подала заяву, де зазначала, що орендна плата є украй непомірною, тому просила не зволікати з розглядом заяви від 17 лютого 2017 року та винести заявлені питання на розгляд найближчої сесії. На сесії Рівненської міської ради 21 червня 2018 року рішення знову не було прийняте, оскільки більшість депутатів утрималися від голосування. Надалі, 28 листопада 2018 року, позивачем через Центр надання адміністративних послуг у місті Рівне повторно подано заяву про передачу безоплатно у власність земельної ділянки з розірванням договору оренди. Листом Управління земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради від 25 лютого 2019 року № 01-11/1194 повідомлено позивача, що на сесії Рівненської міської ради від 21 лютого 2019 року відповідний проект рішення органу місцевого самоврядування не набрав достатньої кількості голосів депутатів для ухвалення. Рішенням Рівненського міського суду від 27 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Припинено шляхом розірвання дію договору оренди землі від 10 вересня 2015 року, укладеного між сторонами щодо земельної ділянки, кадастровий номер: 5610100000:01:059:0247, площею 0, 1 га по АДРЕСА_1 . Визнано незаконною бездіяльність відповідача, яка полягала в ухиленні від прийняття рішення про передачу у приватну власність позивачу зазначеної земельної ділянки. Зобов`язано Рівненську міську раду на найближчій черговій сесії після набрання рішенням законної сили прийняти рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 28 листопада 2018 року, поданої через Центр надання адміністративних послуг у м. Рівне, реєстраційний номер 80086, щодо передачі безоплатно у власність земельної ділянки, кадастровий номер: 5610100000:01:059:0247, площею 0, 1 га по АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) відповідно до вимог ст. 118 ЗК України. Стягнуто із відповідача на користь ОСОБА_1 20 000 гривень моральної шкоди та вирішено питання про судові витрати. Постановою Рівненського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року залишено без змін рішення Рівненського міського суду від 27 листопада 2020 року у справі №569/18322/19 в частині визнання незаконною бездіяльності Рівненської міської ради, яка полягала в ухиленні від прийняття рішення про передачу у приватну власність ОСОБА_1 безоплатно спірної земельної ділянки та зобов`язання Рівненської міської ради на найближчій, після набрання рішенням законної сили, черговій сесії прийняти рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 28 листопада 2018 року, поданої через Центр надання адміністративних послуг у місті Рівне, щодо передачі безоплатно у власність земельної ділянки, кадастровий номер 5610100000:01:059:0247 площею 0.1 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , відповідно до вимог ст. 118 ЗК України. Щодо припинення дії договору оренди та відшкодування моральної шкоди рішення суду першої інстанції скасовано та відмовлено у задоволенні в цій частині вимог. Згодом, на сесії Рівненської міської ради 20 серпня 2021 року проект рішення знову не набрав достатньої кількості голосів депутатів для ухвалення. Вважаючи, що її суб`єктивні права на землю продовжують порушуватися відповідачем, у березні 2022 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до Рівненської міської ради про визнання незаконною бездіяльності, що полягає в ухиленні від прийняття рішення про передачу у приватну власність спірної земельної ділянки і зобов`язати прийняти рішення про передачу вказаної земельної ділянки у її приватну власність, а також стягнути 20 000 гривень моральної шкоди. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із тих фактів, що позивач неодноразово зверталася до Рівненської міської ради із заявами, зокрема, востаннє 28 листопада 2018 року, де просила розірвати договір оренди землі та передати безоплатно у власність земельну ділянку. Отже, в силу положень ст. 118 ЗК України відповідач був зобов`язаний розглянути зазначену заяву у місячний строк та прийняти рішення про передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову, однак цього не здійснив, а тому така бездіяльність є незаконною. При цьому зазначив, що повноваження щодо передачі земельної ділянки у власність або прийняття вмотивованого рішення про відмову регламентовано положеннями Земельного кодексу України і є дискреційними. На переконання суду, через те, що в спірних правовідносинах орган міського самоврядування не вирішив заяву про передачу безоплатно у власність земельної ділянки у встановленому порядку, не надав оцінки на предмет відповідності вимогам ст. 118 ЗК України, тому заява підлягає розгляду повноважним органом на предмет відповідності вимогам законодавства, а суд позбавлений процесуальної можливості прийняти рішення. Відтак покладення на Рівненську міську раду обов`язку з прийняття рішення про передачу у власність позивачу земельної ділянки, без перевірки наявності чи відсутності підстав для відмови, може бути необґрунтованим та призвести до протиправної передачі земельної ділянки. Щодо 2 000 гривень моральної шкоди, то суд попередньої інстанції вважав, що саме такий розмір відповідає обставинам справи, засадам розумності та справедливості. Проте з такими висновками погодитися не можна. Згідно зі ст. ст. 116, 118 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (абзац перший частини першої). Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга). Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя). Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина четверта). Громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу . У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України і Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на строк, встановлений Конституцією України. Депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов`язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування. Правовий статус депутата місцевої ради, як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого органу та рівноправного члена місцевої ради, а також гарантії депутатської діяльності визначені та встановлені Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Законом України "Про статус депутатів місцевих рад". Положення Регламенту Рівненської міської ради визначають саме процедуру прийняття або відхилення органом міського самоврядування проектів рішень, але не звільняють цей орган, як суб`єкта розпорядження землями, від обов`язку прийняття рішення у відповідності до положень чинного законодавства. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 221/285/17 при розгляді питання бездіяльності органу місцевого самоврядування, що полягала у тривалому неприйнятті передбаченого ст. 118 ЗК України рішення. За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду. Приходячи до переконання про скасування оскаржуваного рішення повністю, колегія суддів бере до уваги ту обставину, що рішення Рівненського міського суду від 27 листопада 2020 року, яке в частині визнання незаконною бездіяльності Рівненської міської ради, що полягало в ухиленні від прийняття рішення про передачу безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та зобов`язання органу міського самоврядування на найближчій сесії прийняти рішення за результатами розгляду заяви позивача від 28 листопада 2018 року, набрало законної сили. При цьому реального виконання цього судового рішення не відбулося. Між тим, стаття 1291 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення (ст. 129 Конституції України). Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у ч. 1 ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ст. 431 ЦПК). Поготів, у висновках, що висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18); від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19); від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц (провадження № 14-354цс19); від 04 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19); від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19); від 15 вересня 2020 року справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19), закладено основний принцип судового захисту порушеного права: один спір має вирішуватися судами лише один раз, по одному спору має прийматися лише одне судове рішення. Умови для ефективного захисту права: - належний рівень правничої допомоги - чітке формулювання позовних вимог, задоволення яких призведе до реального поновлення порушеного права чи інтересу, - можливість виконання ухваленого рішення. Натомість у суді апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Волошин І.В. підтвердив, і з ним погодилася представник Рівненської міської ради, що рішення Рівненського міського суду від 27 листопада 2020 року, яке набрало законної сили 08 квітня 2021 року, до примусового виконання допущене не було, а за видачею виконавчого листа на його виконання ОСОБА_1 не зверталася, тому з урахуванням обставин справи та вимог Закону України "Про виконавче провадження" колегія суддів вважає, що за умов об`єктивної можливості та обов`язковості його виконання в примусовому порядку задоволення позову судом першої інстанції, ухваленого ним 01 березня 2023 року рішення, є необґрунтованим. При цьому звертається увага на те, що спірні відносини між сторонами стосуються одного предмета спору, однак не є тотожними, тобто підстав для закриття провадження у справі відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України не вбачається, а тому за наведених фактів у задоволенні позову слід відмовити повністю. Щодо доводів апеляційної скарги Рівненської міської ради про те, що бездіяльність відповідача при розгляді заяв ОСОБА_1 про надання їй у приватну власність спірної земельної ділянки не є незаконною, а вчинена в межах дискреційних повноважень органу місцевого самоврядування, то вони на увагу не заслуговують і ці обставини уже частково встановлені рішенням Рівненського міського суду від 27 листопада 2020 року. Решта аргументів заявника стосовно хибності оскаржуваного рішення також колегією суддів до уваги не беруться. Наведені представником позивача - адвокатом Волошиним І.В. посилання на висновки Верховного Суду, як на підставу для задоволення апеляційної скарги, спростовуються тим, що вони не свідчать про подібність спірних правовідносин у цій справі та правовідносин, що виникли та існували у справах №№ 802/1827/17-а, 316/979/18, 442/3936/17. Так, мотивувальною частиною постанови Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі 802/1827/17-а лише підтверджується правильність вжитого місцевим судом способу захисту і заперечуються доводи адвоката. У переглянутій справі зобов`язано Управління Держгеокадастру надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Проте покладення такого обов`язку не порушувало дискреційних повноважень органу державної влади, адже позивачу було відмовлено по суті в порядку ст. 118 ЗК України. Судами з`ясовувалась правомірність такої відмови, за результатами чого могло бути прийнято судом рішення, яким вона б підтверджувалася, тобто про відмову в позові, або ж визнавалась незаконною, що спонукало до захисту прав позивача у єдиний інший спосіб. При цьому у постанові касаційного адміністративного суду (п.п. 39-42) вказувалося про те, що питання щодо ефективного способу захисту прав шляхом покладення саме обов`язку з прийняття рішення на уповноважений орган в судовій практиці виникало неодноразово. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17, зазначалося, що застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є правильним, якщо цей орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі суд під час перевірки підстав прийняття рішення перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що були причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника. Також, за загальним правилом, відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом. У справі 442/3936/17 (постанова Верховного Суду від 27 травня 2021 року) на виконання судового рішення та вимоги державного виконавця орган місцевого самоврядування повторно розглянув заяву позивача та прийняв рішення, яким відмовив у наданні безоплатно у власність земельної ділянки. Стосовно покликань на постанову Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі №316/979/18, то рішенням органу місцевого самоврядування позивачу надавався дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах безоплатної приватизації. На підставі цього рішення розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, який погоджено висновками експерта державної експертизи та начальником Управління містобудування та архітектури, головним архітектором управління містобудування та архітектури. Після звернення позивача із заявою про затвердження проекту землеустрою рішення не було прийнято у зв`язку із ненабранням необхідної кількості голосів. Тому судом було зобов`язано місцеву раду затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину. Однак такого висновку суд дійшов через те, що позивачем було надано погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тому відсутні підстави для відмови в його затвердженні в розумінні ст.ст. 118, 1861 ЗК України. Суд зазначив, що перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту. Тому в іншій частині доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 , в т.ч. і з приводу відшкодування моральної шкоди як похідної вимоги, теж є необґрунтованими і з ними погодитися неможливо. Справедливість, добросовісність і розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення справи. Керуючись ст.ст. 374-376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги Рівненської міської ради та представника ОСОБА_1 - адвоката Волошина Іллі Васильовича частково задовольнити. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 березня 2023 року скасувати. ОСОБА_1 відмовити в задоволенні позову до Рівненської міської ради Рівненської області про визнання бездіяльності незаконною, зобов`язання прийняти рішення про передачу земельної ділянки у власність та відшкодування моральної шкоди. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: І.В. Вейтас Н.М. Ковальчук Повний текст постанови складено 16 травня 2023 року