Постанова Вінницький апеляційний суд № 144/646/22

Справа № 144/646/22 Провадження № 22-ц/801/950/2023 Категорія: 61 Головуючий у суді 1-ї інстанції Герман О. С. Доповідач:Міхасішин І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2023 рокуСправа № 144/646/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В., суддів: Войтка Ю.Б., Матківської М.В. з участю секретаря судового засідання: Ковальчук О.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу №144/646/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом за апеляційною скаргою представника відповідача за первісним позовом позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 адвоката Покотило Владислава Миколайовича на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 02 березня 2023 року та додаткове рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 16 березня 2023 року, ухвалені у складі судді Герман О. С. встановив: У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку за заповітом (а.с. 2-4). В заяві зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 , яка 01 листопада 2019 року склала заповіт, яким заповіла йому належну їй на праві власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 0523781600:02:000:0214. Проте, через відсутність оригіналу Державного акту на право власності на земельну ділянку приватний нотаріус постановою від 05 липня 2022 року відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. У жовтні 2022 року ОСОБА_2 пред`явив зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом (а.с. 43-50). Заявлені вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його матір`ю, з якою вони проживали разом у селі Веселівка, Теплицького району, Вінницької області за місцем реєстрації. До часу відкриття спадщини протягом тривалого часу мати була на його утриманні. 20 березня 2000 року було складено заповіт, яким його мати ОСОБА_4 заповіла йому свій власний будинок, сертифікат на право на земельну частку (пай) серія ВН номер 0332024 і все те, що належить їй за законом, що знаходиться в селі Веселівка, Теплицького району, Вінницької області (а.с. 112). Але в той час, коли він перебував за кордоном на заробітках, було складено інший заповіт від 01 листопада 2019 року щодо земельної ділянки площею 2,5208 га кадастровий номер 0523781600:02:000:0214, на користь брата ОСОБА_1 (а.с. 120). За твердженням ОСОБА_2 , дії виконуючої обов`язки старости Теплицької селищної ради Меркотан Людмила Василівна, як посадової особи уповноваженої на вчинення нотаріальних дій у селі Веселівка, при складанні і посвідченні заповіту від 01 листопада 2019 року не відповідали вимогам закону. Зокрема, цей заповіт було записано не зі слів заповідача та неуповноваженою на те посадовою особою, не був прочитаний заповідачем уголос перед підписанням. Унаслідок фізичної вади у заповідача ОСОБА_4 хвороби Паркінсона (постійне тремтіння рук) вона не могла рухатися та самостійно підписувати будь-які документи. У заповіті не зазначено, що його посвідчено поза приміщенням органу місцевого самоврядування та не вказано час підписання заповідачем. До того ж цей заповіт не було внесено до алфавітної книги обліку заповітів. Усі ці обставини вказують на те, що складений 01 листопада 2019 року заповіт, яким ОСОБА_4 заповіла належну їй на праві власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 0523781600:02:000:0214 своєму синові ОСОБА_1 , є нікчемним. Наступний нікчемний заповіт не скасовує попередній. Встановлення судом факту заповіту нікчемним та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом від 20 березня 2000 року є саме тим способом захисту прав, який призведе до реального відновлення порушених прав позивача за зустрічним позовом. Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 02 березня 2023 року первісний позов задоволено, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено (а.с. 149-152). Додатковим рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 16 березня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6 800 грн. та за сплату судового збору у сумі 992.40 грн. (а.с. 182-183). В апеляційній скарзі представник відповідача-позивача ОСОБА_2 адвокат Покотило Владислав Миколайович просить рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 02 березня 2023 року та додаткове рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 16 березня 2023 року скасувати і ухвалити нове, яким в задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Вирішити питання про стягнення судових витрат понесених ОСОБА_2 . У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача-відповідача ОСОБА_1 адвокат Панченко Дмитро Іванович просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін посилаючись на те, що вони ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. В судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 адвокат Покотило Владислав Миколайович апеляційну скаргу підтримав просив суд її задовольнити та підставі доводів викладених у апеляційній скарзі. Представник позивача за первісним позовом відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 адвокат Панченко Дмитро Іванович в судовому засіданні заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, просив рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін. Суд апеляційної інстанції переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте, оскаржуване судове рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону. Фактичні обставини, встановлені судом Згідно актового запису № 44 вчиненого 21 липня 1960 року у сільській раді села Веселівка Гайсинського району Вінницької області, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 і його батьками записані: батько ОСОБА_5 ; мати ОСОБА_6 (а.с. 9) Згідно з актовим записом № 19 вчиненого 23 травня 1966 року у сільській раді села Веселівка Гайсинського району Вінницької області, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 і його батьками записані: батько ОСОБА_5 ; мати ОСОБА_4 (а.с. 52). 20 березня 2000 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким ОСОБА_4 заповіла своєму синові ОСОБА_2 свій власний будинок, сертифікат на право на земельну частку (пай) серія ВН номер 0332024 і все те, що належить їй за законом, що знаходиться в селі Веселівка, Теплицького району, Вінницької області (а.с. 112). Згідно із копією Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 230189 від 29 березня 2005 року, ОСОБА_4 , на підставі розпорядження Теплицької районної державної адміністрації від 10 січня 2005 року № 7, є власником земельної ділянки площею 2,5208 га, що розташована на території Веселівської сільської ради Теплицького району Вінницької області із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010502000334 (а.с. 14). 01 листопада 2019 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0523781600:02:000:0214, своєму синові ОСОБА_1 (а.с. 120). Отже, перший заповіт від 20 березня 2000 року стосувався всього спадкового майна, що знаходиться в селі Веселівка, Теплицького району, Вінницької області, натомість другий заповіт від 01 листопада 2019 року стосувався тільки земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 0523781600:02:000:0214. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, про що 05 травня 2021 року складено відповідний актовий запис № 164 у Теплицькому районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Хмельницький) (а.с. 10). Відповідно до частин першої та третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Відповідно до частин першої та другої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Відповідно до статті 1270 ЦК України заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Із матеріалів спадкової справи № 38/2021 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , індекс справи 02-14, убачається, що заяву про прийняття спадщини як за заповітом так і за законом ОСОБА_2 подав особисто 19 травня 2021 року (а.с. 107). Заяву про прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_1 подав особисто 17 червня 2021 року (а.с. 115). Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 14 лютого 2022 року у справі № 144/1205/21 провадження № 2/144/155/22 у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Теплицька селищна рада Гайсинського району Вінницької області про визнання заповіту від 01 листопада 2019 року нікчемним, відмовлено за недоведеністю (17-19). Постановою Вінницького апеляційного суду від 10 травня 2022 року за результатами розгляду апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 змінено мотивувальну частину рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 14 лютого 2022 року у справі № 144/1205/21 провадження № 2/144/155/22 щодо підстав відмови у задоволенні позову. Апеляційним судом було встановлено, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неефективним (а.с. 20-22). Постановою приватного нотаріуса Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області Кусюк Ольги Анатоліївни про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 05 липня 2022 року вих.№ 11 01-16, відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки відсутній правовстановлюючий документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку, кадастровий № 0523781600:02:000:0214, що знаходиться на території Теплицької селищної ради (раніше Веселівська сільська рада) Теплицького району Вінницької області, що є об`єктом спадкування (а.с. 16). Мотиви і висновки апеляційного суду щодо зустрічної вимоги ОСОБА_2 про кваліфікацію заповіту від 01 листопада 2019 року як нікчемного Згідно із статтею 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України). Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (стаття 1234 ЦК України). Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абзац 1 частини другої статті 1247 ЦК України). Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису (частина друга статті 209 ЦК України). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу (частина третя статті 1247 ЦК України). Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (абзац 1 частини другої статті 1248 ЦК України). У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним (абзац 2 частини другої статті 1248 ЦК України). Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу) (абзац 3 частини другої статті 1248 ЦК України). Згідно із ч. 2 ст. 1253 ЦК України у випадках, встановлених абзац 3 ч. 2 ст. 1248 і ст. 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20 провадження № 61-21209св21 Верховний Суд, зауважив, що: свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача; свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання; кваліфікація заповіту як нікчемного з мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується в ч. 1 ст. 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні й посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю; тільки в разі наявності фізичних вад у заповідача, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках. І саме в цьому разі недотримання такої вимоги щодо порядку посвідчення заповіту відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України має наслідком нікчемність заповіту. Апеляційним судом встановлено, що в тексті заповіту немає відомостей про те, що заповідачка через фізичні вади не могла сама підписати чи прочитати заповіт. Заповідачка ОСОБА_4 особисто підписала заповіт від 01 листопада 2019 року в присутності виконуючої обов`язки старости Веселівського старостинського округу Меркотан Людмили Василівни, за текстом якого ОСОБА_4 було роз`яснено зміст статей 1241, 1254 ЦК України та зокрема зазначено, що ОСОБА_4 складає цей заповіт «… перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, усвідомлюючи значення своїх дій, діючи добровільно…». З урахуванням встановлених у цій справі обставин та зібраних доказів, суд апеляційної інстанції виходить з того, що відсутність рукописного напису спадкодавці ОСОБА_4 про те, що заповіт записано з її слів та прочитаний нею уголос, не є істотною умовою для визнання оспорюваного правочину нікчемним, оскільки відсутність вказаної інформації в заповіті не впливає на волевиявлення заповідача щодо розпорядження власним майном та не свідчить про нікчемність вчиненого правочину. Адже, розширене тлумачення нікчемності заповіту порушує свободу заповіту. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Дійсність підпису заповідача у заповіті, складання заповіту за відсутності у останнього необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту не є предметом даного спору і такими підставами позов не обґрунтовувався. «Місце складення заповіту» не належить до форми та змісту заповіту, а по своїй суті є реквізитом. Тож відсутність вказівки на місце складення заповіту не має наслідком його недійсність (нікчемність або оспорюваність).Такий висновок зробив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, що викладено у постанові від 06 липня 2022 року у справі № 681/196/20 (провадження № 61-9375св21). За таких обставин відсутні підстави для кваліфікації заповіту як нікчемного, а тому немає й підстав для задоволення зустрічного позову. Мотиви і висновки апеляційного суду щодо первісної вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом Постановою приватного нотаріуса Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області Кусюк Ольги Анатоліївни про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 05 липня 2022 року вих.№ 11 01-16, відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки відсутній правовстановлюючий документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку, кадастровий № 0523781600:02:000:0214, що знаходиться на території Теплицької селищної ради (раніше Веселівська сільська рада) Теплицького району Вінницької області, що є об`єктом спадкування (а.с. 16). Отже, за встановлених апеляційним судом обставин, вказаний факт відмови у вчиненні нотаріальної дії є перешкодою для оформлення спадщини у нотаріальному порядку Тлумачення ст. 50 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) свідчить, що слід розмежовувати оскарження: 1) нотаріальної дії; 2) відмови у вчиненні нотаріальної дії; 3) нотаріального акта. Таке оскарження може бути реалізоване в тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу. Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог статті 68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна. Щодо застосування зазначених норм права, апеляційний суд враховує висновки викладені в постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19 (провадження № 61-16069св20) згідно яких у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку. З урахуванням встановлених апеляційним судом обставин справи, первісний позов є доведеним, а тому висновок суду першої інстанції про його задоволення є правильним. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Доводи апеляційної скарги не містять доказів відсутності вільного волевиявлення заповідачки на складання заповіту і порушення визначених законом умов його складання. Обставини та докази, на які посилається позивач за зустрічним позовом, на підтвердження своїх доводів про нікчемність заповіту, у повній мірі перевірені апеляційним судом. У справі, яка переглядається установлено, що заповідачка ОСОБА_4 не мала таких фізичних вад, які б заважали їй прочитати заповіт вголос чи підписати його особисто. Посилання заявника в апеляційній скарзі на те, що зміст заповіту не відповідає нормам законодавства щодо його форми і порядку посвідчення, наявність численних суттєвих порушень, вбачаються необґрунтованими та були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом при вирішенні спору по суті заявлених вимог, і суд на підставі наявних у справі доказів дійшов висновку про відсутність підстав вважати заповіт нікчемним. При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Відповідно до частини третьої статті 89 ЦПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до положень статті 376 ЦПК України неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи є підставою, зокрема, для зміни судового рішення. Згідно із частиною четвертою статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Враховуючи, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та не надав належної оцінки усім зібраним у справі доказам, апеляційний суд дійшов висновку, що це є підставою для зміни оскаржуваного рішення в частині мотивів як задоволення первісного позову, так і відмови у зустрічному позові. Враховуючи наведене та керуючись статтями 367; 374; 376; 381; 382; 384 ЦПК України, апеляційний суд, - постановив: Апеляційну скаргу представника відповідача-позивача ОСОБА_2 адвоката Покотило Владислава Миколайовича задовольнити частково. Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 02 березня 2023 року змінити в частині мотивів як задоволення первісного позову, так і відмови у зустрічному позові з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови. В решті рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 02 березня 2023 року та додаткове рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 16 березня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.В. Міхасішин Судді: Ю.Б. Войтко М.В. Матківська