Постанова 4824 № 761/37716/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 761/37716/19 Головуючий у 1 інстанції: Юзькова О.Л. Провадження № 22-ц/824/3901/2023 Доповідач: Шебуєва В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 травня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Шебуєвої В.А., суддів Крижанівської Г.В., Матвієнко Ю.О., секретар Шевченко Т.В., розглянувши апеляційну скаргу адвоката Смирнова Михайла Владиславовича, який діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 вересня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення,- в с т а н о в и в: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення. Зазначив, що він є сином відповідачки ОСОБА_2 . З моменту народження він проживає та зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 , на тривалий час без поважної причини з квартири ніколи не виїжджав. Наприкінці літа 2018 року у нього погіршилися стосунки з матір`ю через несхвалення нею відносин з гр. ОСОБА_4 . Він є керівником ЗАТ «UAB Klorita», яке зареєстроване у м. Вільнюс, і часто перебував за кордоном. Перебуваючи в Україні постійно він з`являвся в квартирі, а також періодично сплачував рахунки за житлово-комунальні послуги. Повернувшись з чергового відрядження 28 серпня 2018 року, він виявив, що замки на вхідних дверях змінені та встановлена сигналізація. 17 вересня 2018 року з цього приводу він звернувся до поліції. Його мати ОСОБА_2 листом повідомила, що його речі перебувають у гаражі «Синьоозерний 1». В черговий раз він намагався потрапити в квартиру 14 травня 2019 року, спрацювала сигналізація і була викликана поліцію. Потрапивши в квартиру, він з`ясував , що вона зруйнована. Він встановив власні замки на дверях, але були знову замінені. В подальшому ОСОБА_2 продала квартиру ОСОБА_3 , який також чинить йому перешкоди у користуванні нею. ОСОБА_1 просив усунути перешкоди у користуванні квартирою шляхом вселення його до квартири АДРЕСА_1 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 вересня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції не надав належної оцінки постанові Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року, у справі №761/41916/19, якою відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 . Суд неправильно застосував ст. 396 ЦК України і позбавив ОСОБА_1 права на захист порушеного права. В суді першої інстанції ОСОБА_3 підтвердив, що на момент укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_2 йому було відомо, що в квартирі зареєстрований ОСОБА_1 . Допитані свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтвердили наявність у ОСОБА_1 перешкод у користуванні квартирою. Представник ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу. Просить залишити апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В судове засідання ОСОБА_1 , та його представник не з`явилися, повідомлені про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у відсутність апелянта. Відповідач ОСОБА_7 та його представник, представник ОСОБА_2 просять відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції , колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на підставі довідки ЖБК «Обчислювач» № 28 від 29 січня 1992 року, зареєстрованої в Київському міському бюро технічної інвентаризації 12 червня 1992 року та записаної у реєстрову книгу № 42 за реєстровим № 412/32300, ОСОБА_2 була власником квартири АДРЕСА_1 . З 04 серпня 1992 року у вказаній квартирі зареєстрований син ОСОБА_2 - позивач ОСОБА_1 . Протяго 2017-2019 р.р. він часто перебував за межами України. 17.09.2018 р. ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві із заявою, що у кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_2 змінила замки, чим позбавила його можливості проживати за місцем реєстрації. 14.05.2019 р. на спецлінію «102» надійшло повідомлення від ОСОБА_2 , що у вхідні двері за адресою: АДРЕСА_2 стукає та вривається її син ОСОБА_1 . 04 жовтня 2019 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мужейдовою Т.О., відповідно до якого продала квартиру АДРЕСА_1 . У жовтні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2020 року у справі № 761/41916/19-ц позов ОСОБА_3 задоволений частково. ОСОБА_1 визнано таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 . Постановою Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2020 року у частині задоволення позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, скасовано й ухвалено нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 . За результатами розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для вселення позивача в квартиру АДРЕСА_1 . Колегія суддів не вбачає підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до змісту ст. ст. 12, 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до вимог ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Поняття «майно» у частині першій статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції. Як зазначає сам позивач, він зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 як член сім`ї власника квартири ОСОБА_2 з 04 серпня 1992 року.З 2018 року не проживав в квартирі, оскільки є керівником товариства, яке знаходиться в м.Вільнюсі (Літовська Республіка) та часто перебував за межами України. У зв`язку з ускладненням взаємовідносин між ним та ОСОБА_2 , а також його відсутністю в Україні, його дружина ОСОБА_8 у 2018 році переїхала з квартири АДРЕСА_1 у квартиру АДРЕСА_3 . 14 травня 2019 року він навідався до квартири АДРЕСА_1 і з`ясував, що вона перебуває в непридатному для проживання стані. Його речі ОСОБА_2 перевезла до гаража. 04 жовтня 2019 року ОСОБА_2 продала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 . Після придбання квартири ОСОБА_3 привів її у придатний для проживання стан, здійснив в квартирі ремонт. На час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_3 проживав у придбаній квартирі разом із своєю дружиною ОСОБА_9 , а також двома неповнолітніми дітьми - сином ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочкою ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Порушуючи питання про вселення в квартиру, яка на праві власності належить відповідачу ОСОБА_3 , ОСОБА_1 не посилається на відсутність іншого житла для проживання. Позовні вимоги обґрунтовані лише фактом реєстрації в спірній квартирі. Позивач ОСОБА_1 зазначає, що з 2018 року в квартирі не проживав, а лише іноді її відвідував. У 2019 році він виявив, що квартира перебуває у непридатному для проживання стані. Дружина ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_3 Право користування квартирою АДРЕСА_1 ОСОБА_1 є похідним від права власності ОСОБА_2 , яка здійснила відчуження квартири ОСОБА_3 . На час відчуження квартира перебувала у непридатному для проживання стані, в ній ніхто не проживав. ОСОБА_12 після придбання права власності на квартиру здійснив в ній ремонт, використовує квартиру для проживання своєї сім`ї, яка складається з чотирьох осіб. Суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення. Враховуючи встановлені обставини справи, вселення ОСОБА_1 до квартири ОСОБА_3 буде непропорційним втручанням у права останнього та членів його сім`ї. Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на наявне рішення Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року, яким було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою. Відмова Київським апеляційним судом у задоволенні позову ОСОБА_3 не є достатньою підставою для вселення ОСОБА_1 в квартиру. Таке рішення було прийняте більше ніж за рік до ухвалення рішення в даній справі. Колегія суддів також враховує, що заявляючи вимоги про вселення до квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 не надав доказів та не зазначив де він проживав весь час з 2018 року, зокрема і в період розгляду справи судом. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції досліджена довідка Шевченківської районної у м.Києві державної адміністрації від 15 січня 2023 року, з якої вбачається, що на час її видачі в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані лише три особи - ОСОБА_9 , ОСОБА_13 і ОСОБА_14 ОСОБА_1 з реєстраційного обліку у спірній квартирі знятий. Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу адвоката Смирнова Михайла Владиславовича, який діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 вересня 2022 рокубез змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 10 травня 2023 року. Суддя-доповідач Шебуєва В.А. Судді Крижанівська Г.В. Матвієнко Ю.О.