Постанова 4814 № 552/431/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 552/431/23 Номер провадження 22-ц/814/2893/23Головуючий у 1-й інстанції Шаповал Т.В. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 травня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пікуля В.П., суддів Абрамова П.С., Панченка О.О., при секретарі Філоненко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 06 лютого 2023 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, В С Т А Н О В И В: ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст заяви У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Полтави із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Вказуючи, що її чоловік - ОСОБА_2 є учасником бойових дій та інвалідом війти, прохала суд встановити юридичний факт війни російської федерації проти України з лютого 2014 року з агресивним масованим вторгненням в Україну з 24 лютого 2022 року з урахуванням статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; встановити юридичний факт агресивної війни проти України - російською федерацією з 22 лютого 2022 року на території України в порушення норм міжнародного гуманітарного права, всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, приписів Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року та вимог частини четвертої статті 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 09 грудня 1981 року №36/103, від 16 грудня 1970 року №2734 від 21 грудня 1965 року №2131, від 14 грудня 1974 року №3314 та з урахуванням доповіді Незалежної міжнародної комісії з розслідувань порушень в Україні від 18 жовтня 2022 року. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 06 лютого 2023 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення. Судове рішення мотивовано тим, що чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити: чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку; чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого юрисдикційного органу. Враховуючи вищевикладені обставини, місцевий суд прийшов до висновку, що заявник фактично просить встановити загальновідомі факти. Дані факти не підлягають встановленню. Крім того, зазначено, що в судовому порядку підлягає встановленню наявність чи відсутність фактів, які мають юридичне значення, а не чи певний факт є юридичним. Позиції учасників справи Короткий зміст вимог апеляційної скарги Із ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 06 лютого 2023 року не погодилася заявник ОСОБА_1 та оскаржила її в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі особа, яка її подала прохає суд скасувати ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 06 лютого 2023 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з листа адміністрації Державної прикордонної служби України від 26 лютого 2022 року за вих. №42-6083/0/6-22; прийняти рішення з урахуванням наданої практики Європейського суду з прав людини, вимог статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та захистити її порушені права. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу На думку особи, яка подала апеляційну скаргу, оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Водночас, місцевий суд не з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, не застосував надану заявником практику Європейського суду з прав людини під час прийняття ухвали, тому відповідне судове рішення не відповідає нормам чинного законодавства та позиції Європейського суду з прав людини, а відтак є необґрунтованим та порушує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ОСОБА_1 зазначає, що вона звернулася до суду із заявою про встановлення юридичного факту саме війни російської федерації проти України, адже факт війни російської федерації проти України не встановлено жодним нормативно-правовим актом, хоча війна в Україні йде з лютого 2014 року з агресивним масованим вторгненням в Україну з 24 лютого 2022 року, але урядом та державою не введено стан війни в Україні, хоча гинуть люди та на території України ведуть війну Збройні сили України та російської федерації. Наголошено, що станом на 06 лютого 2023 року в Україні не введено воєнний стан, не підтверджено факт війни в Україні, не оголошено офіційно взагалі війну. Аналізуючи чинне законодавство України, зокрема положення Конституції України, заявник зазначає, що встановлення факту збройної агресії російської федерації проти України має безпосередній зв`язок та відноситься до компетенції конституційних, політичних органів - Верховної Ради України та Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах, однак станом на подання даної заяви оголошення стану війни не здійснено, а відтак заява ОСОБА_1 підлягає повному задоволенню. Щодо відзиву на апеляційну скаргу Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції В поданій апеляційній скарзі, ОСОБА_1 прохала суд розгляд справи проводити за її відсутності. Також на підтвердження вказаного, 05 квітня 2023 року до Полтавського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» (документ сформовано в системі 04 квітня 2023 року) надійшла заява від особи, яка подала апеляційну скаргу про розгляд справи без її участі. Інші учасники справи, будучи повідомлені про час, дату та місце судового засідання, на розгляд справи до суду не з`явилися.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку. Позиція апеляційного суду Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України). Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті. Водночас перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частинах першій та другій статті 315 ЦПК України не є вичерпним. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, важливо розуміти, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, що має юридичне значення, але йому в цьому було відмовлено (із зазначенням причин відмови). Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній. Отже, у судовому порядку встановлюються лише такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника, і в судовому порядку встановлення юридичних фактів можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. Вищевказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року по справі № 695/867/17-ц. З вимог заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, поданої ОСОБА_1 вбачається, що остання прохала суд встановити юридичний факт війни російської федерації проти України з лютого 2014 року з агресивним масованим вторгненням в Україну з 24 лютого 2022 року з урахуванням статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; встановити юридичний факт агресивної війни проти України - російською федерацією з 22 лютого 2022 року на території України в порушення норм міжнародного гуманітарного права, всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, приписів Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року та вимог частини четвертої статті 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 09 грудня 1981 року №36/103, від 16 грудня 1970 року №2734 від 21 грудня 1965 року №2131, від 14 грудня 1974 року №3314 та з урахуванням доповіді Незалежної міжнародної комісії з розслідувань порушень в Україні від 18 жовтня 2022 року. У поданій заявником апеляційній скарзі, остання зазначила, що вона звернулася до суду із заявою про встановлення юридичного факту саме війни російської федерації проти України, адже факт війни російської федерації проти України не встановлено жодним нормативно-правовим актом. Аналізуючи чинне законодавство України, зокрема положення Конституції України, заявник зазначає, що встановлення факту збройної агресії російської федерації проти України має безпосередній зв`язок та відноситься до компетенції конституційних, політичних органів - Верховної Ради України та Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах, однак станом на подання даної заяви оголошення стану війни не здійснено, а відтак заява ОСОБА_1 підлягає повному задоволенню. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду, що факти збройної (військової) агресії російської федерації відносно України, окупації частини території України, введення воєнного стану в Україні є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами частини третьої статті 82 ЦПК України. Статтею 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ «Про оборону України» збройна агресія визначається як застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України. За наслідками військової агресії російської федерації прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України. Відповідно до абзацу 2 постанови Верховної Ради України від 04 лютого 2015 року № 145-VІІІ «Про Заяву Верховної Ради України про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами російської федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» із 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія російської федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки. Крім того, постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VІІІ законодавчий орган України затвердив Звернення до ООН, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання російської федерації державою-агресором. Силові дії російської федерації, що тривають із 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «;d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року. Також Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який триває й донині. Водночас, що стосується саме встановлення факту війни або оголошення стану війни, то колегія суддів звертає увагу на наступне. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно пункту 19 частини першої статті 106 Конституції України до повноважень Президента України відноситься, зокрема внесення до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України прийняття рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань. Водночас, до повноважень Верховної Ради України належить, у тому числі, оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України (пункт 9 частини першої статті 85 Конституції України). Частиною першою статті 4 Закону України «Про оборону України» передбачено, що у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. На підставі частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Виходячи з принципу розподілу влад судова влада має здійснювати обмежене втручання в рішення глави держави. Враховуючи, що нормами чинного законодавства передбачено певний порядок оголошення стану війни: Верховною Радою України за поданням Президента України, - то колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду, що суд позбавлений можливості встановити такий факт у зв`язку зі спеціальним порядком його встановлення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Як вбачається з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Повноваження суду апеляційної інстанції закріплені у статті 374 ЦПК України. Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із дотриманням норм процесуального права та правильно застосував норми матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, при розгляді апеляційної скарги підстави для скасування ухвали суду першої інстанції не встановлені, то апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції - без змін. Щодо судових витрат За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат та відсутні підстави для розподілу судових витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 06 лютого 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 09 травня 2023 року. Головуючий В.П. Пікуль Судді П.С. Абрамов О.О. Панченко