Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/2734/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/2734/21 Головуючий у 1 інстанції - Горобцова Я.В. Суддя-доповідач - Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Аліменка В.О., Мельничука В.П., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, (правонаступник Головного управління Державної податкової служби у Київській області) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.10.2022 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області форми «Ф» від 16.02.2021 № 0083303-2408-1031. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.10.2022 позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, (правонаступник Головного управління Державної податкової служби у Київській області) звернулося із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 23570000000009403 від 14.09.2015 та як платник податків перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС в Київській області (Ірпінське управління), що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.06.2021. Основним видом діяльності позивача за КВЕД є організація будівництва будівель (41.10). Позивач є власником об`єкта нерухомого майна: цех з складськими приміщеннями загальною площею 3649,1 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 19.08.2015. Відповідно до наданого позивачем витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 42479320 він є власником нерухомого майна, до складових частин якого входять: - цех, позначений літерою «А», площею 2488,9 кв. м; - склад, позначений літерою «Б», площею 213,5 кв. м; - склад, позначений літерою «В», площею 308,4 кв. м; - склад, позначений літерою «Г», площею 82,5 кв. м; - склад, позначений літерою «Д», площею 555,8 кв. м; - накриття, позначене літерою «Ж»; - огорожа, позначена номером 1-2. 16.02.2021 Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 0083303-2408-1031, яким позивачу визначено суму податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 у розмірі 78 992, 33 грн. Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що належні позивачу виробничі приміщення, які використовуються у підприємницькій діяльності, підпадають під визначення "будівлі промисловості", а тому вони не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу імперативних приписів закону, з огляду на що спірне податкове повідомлення-рішення суд першої інстанції визнав протиправним. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. 01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, яким була викладена в новій редакції стаття 266 ПК України. Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 цієї статті). Пунктом 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Згідно із підпунктом 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт. Пунктом 266.5 статті 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. Рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 23.05.2019 № 875-52-VIІ «Про внесення змін до рішення Гостомельської селищної ради № 959-52-VI від 17.01.2015 «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в селищі Гостомель» зі змінами та доповненнями визначено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб на 2020 рік, у розмірі 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. м бази оподаткування. У відповідності до підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (підпункт 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України). Підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що не є об`єктом оподаткування з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020 № 466-IX, який набрав чинності 23.05.2020, підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 викладено в такій редакції: «не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку». Пунктом 30.1 статті 30 ПК України врегульовано, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Відповідно до пункту 30.2 статті 30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується податкова пільга, встановлена підпунктом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням за її цільовим призначенням - для виготовлення промислової продукції. Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема нормою підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків, зменшення податкового навантаження на тих платників податків (фізичних та юридичних осіб), які є власниками певних об`єктів нерухомості, з метою стимулювання їх використовувати ці об`єкти за функціональним призначенням. Отже, норма підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України застосовується, якщо власниками будівель промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання цих будівель за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.07.2020 у справі № 440/937/19, від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17, від 28.05.2020 у справі № 826/1338/17. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таке правозастосування узгоджується і з чинною з 23.05.2020 редакцією підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК (Закон України від 16.01.2020 №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві»), згідно з якою з переліку об`єктів оподаткування податком виключені будівлі промисловості, які віднесені до групи «Будівлі промисловості та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях В-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Відповідно до вказаного Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові (група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості). До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості, що включає підкласи: 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості; 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії; 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості; 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості; 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості; 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості; 1251.7 Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості; 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості; 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне. Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) Будівлі промислові та склади належить клас (код 1251) Будівлі промислові, який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. Як вірно було встановлено судом першої інстанції, об`єкт нерухомого майна загальною площею 3649,1 кв. м, який включає в себе будівлі та споруди, а саме: цех (літ. «А»), площею 2488,9 кв. м; склад (літ. «Б»), площею 213,5 кв. м; склад (літ. «В») площею 308,4 кв. м; склад (літ. «Г»), площею 82,5 кв. м; склад (літ. «Д») площею 555,8 кв. м; накриття (літ. «Ж»), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та належить позивачу на праві власності, є будівлею промисловості. При цьому, позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, а основним видом його діяльності за КВЕД є організація будівництва будівель (41.10). Наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457 прийнято та надано чинності Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010, згідно із розділом 1 якої Класифікація видів економічної діяльності (далі - КВЕД) установлює основи для підготовлення та поширення статистичної інформації за видами економічної діяльності. Основний принцип КВЕД полягає в об`єднанні підприємств, що виробляють подібні товари чи послуги або використовують подібні процеси для створення товарів чи послуг (тобто сировину, виробничий процес, методи або технології), у групи. Основне призначення КВЕД - визначати та кодувати основні та другорядні види економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців. У розділі 4 КВЕД визначено, що виробництво - це економічна діяльність, результатом якої є продукція. Це поняття використовують для позначення всіх видів економічної діяльності. Термін «виробництво» призначено не тільки стосовно сільського господарства, добувної або переробної промисловості. Його використовують також стосовно сфери послуг. Для позначення виробництва можуть використовувати і точніші терміни: надання послуг, оброблення, перероблення тощо залежно від сфери діяльності. Обсяг виробництва вимірюють за допомогою різних методів у натуральному чи вартісному вираженні. Процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво». Отже, оскільки види економічної діяльності 41.10 організація будівництва будівель згідно із Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010 класифікуються в секції F «Будівництво», яка є промисловим виробництвом, то діяльність позивача належить до видів промислового виробництва. В той же час, апелянтом не надано належних доказів, що позивач не використовує належні йому приміщення відповідно до основного виду своєї діяльності, а вони здаються в оренду, лізинг, позичку. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належне позивачу нежитлове приміщення згідно із підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2. статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Таким чином, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову та зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції. Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010). Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, (правонаступник Головного управління Державної податкової служби у Київській області) залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.10.2022 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Аліменко В.О. Мельничук В.П.