Постанова 4803 № 205/3302/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3107/23 Справа № 205/3302/22 Суддя у 1-й інстанції - Костромітіна О. О. Суддя у 2-й інстанції - Канурна О. Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Канурної О.Д., суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (суддя першої інстанції Костромітіна О.О.) , - В С Т А Н О В И В: У червні 2022 року позивач - АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 8719,83 гривень за кредитним договором б/н від 12.04.2007 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обгрунтування позовних вимог Банк зазначив, що ОСОБА_4 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 12.04.2007 року. Позичальник при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг, що була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані для ознайомлення в письмовій формі. Відповідно до виявленого бажання, позичальнику було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт. Для користування кредитним картковим рахунком позичальник отримала кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 11000,00 гривень, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Таким чином АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав позичальнику можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Позичальник зобов`язалася повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, однак зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_4 померла. Станом на дату смерті її заборгованість перед банком за кредитним договором № б/н від 12.04.2007 року становила 8719,83 гривень, яка складається з: 8719,83 гривень - заборгованості за тілом кредиту, в т.ч.: 8719,83 гривень - заборгованості за простроченим тілом кредиту. 16.06.2021 року АТ КБ «ПриватБанк» направлено претензію кредитора до Другої дніпровської держаної нотаріальної контори та 09.07.2021 року отримана відповідь, в якій зазначалось, що претензію кредитора переслано до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори, за місцем заведення спадкової справи. 07.09.2021 року до спадкоємців позичальника було направлено лист-претензію, згідно якого позивач пред`явив свої вимоги, але ніяких дій спадкоємцями не було виконано. На підставі наведеного АТ КБ «ПриватБанк» просив суд стягнути з відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 8719,83 грн. та судові витрати. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2022 року у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 8719,83 гривень за кредитним договором б/н від 12.04.2007 року відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав до Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Банку у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, так як його ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо не відмовився від неї. У даному випадку, відповідачі не відмовилися у встановленому законом порядку від спадщини після смерті позичальниці. Факт їхнього постійного проживання встановлений з паспортних даних відповідачів та ОСОБА_4 . Крім того, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не було з`ясовано правовий статус будинку, у якому зареєстровані спадкоємці з померлою спадкодавицею, тому безпідставно відмовлено у задоволенні позовних вимог. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 січня 2023 року справу витребувано з суду першої інстанції. 09 лютого 2023 року цивільна справа № 205/3302/22 надійшла до апеляційного суду. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року відкрито провадження у даній справі та надано сторонам строк для надання відзиву на апеляційну скаргу. Копію ухвали про відкриття провадження у справі сторони отримали електронною поштою 13 лютого 2023 року. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 лютого 2023 року справу призначено до розгляду в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Як вбачається з ч. 3 вказаної вище статті, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З позовної заяви вбачається, що ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме 8719,83 грн, тому апеляційну скаргу слід розглядати без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обгрунтованість рішення у цивільній справі. Заочне рішення Ленінського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2022 року у повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Банку, суд першої інстанції виходив з того, що сам факт реєстрації місця проживання відповідачів за однією адресою із спадкодавцем на час відкриття спадщини не є належним та допустимим доказом того, що саме вони є спадкоємцями та прийняли після померлого спадщину. Крім того, із матеріалів спадкової справи № 265/2020 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 вбачається, що вказана спадкова справа відкрита на підставі претензії кредитора АТ «Ідея Банк» 07.05.2020 року, інші спадкоємці спадщину не приймали. У матеріалах спадкової справи відсутня інформація щодо наявності будь-якого майна, яке б могло бути успадковане після смерті ОСОБА_4 . Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Судом встановлено, що 12.04.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_4 було укладено договір б/н, шляхом підписання анкети-заяви позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. У заяві зазначено, що ОСОБА_4 згодна з тим, що дана заява разом із пам`яткою клієнта та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складають між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Вона ознайомлена та згодна з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які були надані їй для ознайомлення у письмовому вигляді. Відповідно до укладеного договору № б/н від 12.04.2007 року ОСОБА_4 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 2000 грн., який у подальшому було збільшено до 11000 грн., на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно з умовами договору. З розрахунку заборгованості вбачається, що впродовж 2007-2020 років позичальниця активно користувалася кредитною карткою. Відповідно до свідоцтва про смерть, виданим 14.01.2020 року Новокодацьким районним у м. Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), позичальник ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Станом на дату смерті позичальника заборгованість перед банком за кредитним договором № б/н від 12.04.2007 року становить 8719,83 грн., яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту. Інші види заборгованості відсутні. 16.06.2021 року позивачем - АТ КБ «Приватбанк» направлено претензію кредитора до Другої дніпровської державної нотаріальної контори, в якій просив повідомити, чи заводилась спадкова справа після смерті ОСОБА_4 ; відомості про осіб, які подали заяву про прийняття або відмову від прийняття спадщини після смерті позичальника, та про осіб, які вже прийняли спадщину. 09.07.2021 року Банком отримано відповідь, в якій зазначалось, що претензію кредитора переслано до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори за місцем заведення спадкової справи. 19.07.2021 року від Третьої дніпровської державної нотаріальної контори кредитору надійшла відповідь, що претензія кредитора до спадкоємців померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 одержана та долучена до спадкової справи за № 265/2020. Інформації щодо спадкоємців дана відповідь не містить. 07.09.2021 року АТ КБ «ПриватБанк» направило ОСОБА_5 , ОСОБА_2 претензію про добровільне погашення кредитної заборгованості відповідно до вимог статті 1282 ЦК України. Звертаючись до суду з позовом, Банк посилався на те, що його претензія до спадкоємців позичальника залишилася без виконання. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з положеннями пункту 5 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність. Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. За статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника регламентуються приписами статей 1281 і 1282 ЦК України. Згідно зі статтею 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. За змістом наведених норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи. Виникнення у спадкоємців у разі прийняття спадщини обов`язку сплатити заборгованість боржника узгоджується зі змістом статті 1218 ЦК України, яка визначає, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Вказані положення законодавства забезпечують дотримання балансу прав та інтересів усіх учасників цих правовідносин. Зокрема, спадкоємець, приймаючи спадщину, реалізує свій майновий інтерес щодо набуття у власність спадкового майна, при цьому у нього виникає обов`язок сплатити заборгованість спадкодавця, проте виключно в межах вартості отриманого у спадщину майна. У свою чергу кредитор, укладаючи договори кредитування, може бути упевненим у сплаті йому заборгованості позичальника, у разі його смерті, за рахунок спадкового майна, яке прийняли спадкоємці боржника. Такий принцип регулювання спірних правовідносин ґрунтується на засадах розумності, пропорційності і справедливості та виключає можливість необґрунтованого покладення на спадкоємців боржника обов`язку погасити борг у розмірі більшому, ніж вартість набутого ними майна, що призведе до безпідставного погіршення їх майнового стану у зв`язку з виконанням зобов`язання, стороною якого вони не є і згоди на укладення якого не надавали. Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 552/4892/19, від 09 листопада 2022 року у справі № 295/15702/20. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частинами п`ятою - сьомою статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також в інших випадків, передбачених цим Кодексом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України). Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Встановивши, що на обґрунтування заявлених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» не надало доказів на підтвердження того, що відповідачі є спадкоємцями померлої позичальниці (за законом чи за заповітом), прийняли спадщину після її смерті, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» з огляду на його необґрунтованість. У цьому аспекті місцевим судом правильно враховано, що реєстрація місця проживання відповідачів за адресою місця проживання позичальниці не є безумовним підтвердженням того, що вони є її спадкоємцями та фактично прийняли спадщину після її смерті. Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Матеріали справи не містять жодних доказів того, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 є спадкоємцями померлої ОСОБА_4 (за законом чи заповітом), а також, що вони постійно проживали за місцем своєї реєстрації на час відкриття спадщини. Натомість, відповідно до копії спадкової справи після померлої ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємці до нотаріуса із заявами про прийняття або відмову від спадщини не зверталися, спадкова справа відкрита на підставі претензії кредитора. Наведені фактичні обставини спростовують посилання апелянта на наявність правових підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги банку про те, що суд першої інстанції не з`ясував правовий статус житлового приміщення, в якому була зареєстрована позичальник та зареєстровані її спадкоємці, висновків суду не спростовують, оскільки тягар доведення своїх вимог покладено саме на сторін у справі, суд не має повноважень самостійно збирати докази. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції правильно вирішено спір по суті з дотриманням вимог норм процесуального права, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права. Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3статті 389 ЦПК України. Судді: О.Д. Канурна Т.В. Космачевська О.В. Халаджи