Постанова 4875 № 905/778/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2023 року м. Харків Справа № 905/778/22 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А. , суддя Геза Т.Д., розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін у судове засідання апеляційну скаргу відповідача, за вх. №248 Д/1 на рішення господарського суду Донецької області від "21" грудня 2022 р. (повний текст складено 02.01.23, суддя С.М. Фурсова) у справі № 905/778/22 за позовом Фізичної особи-підприємця Мисник Олени Андріївни, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алд-промстрой», про стягнення заборгованості ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Донецької області від 21.12.22 у справі №905/778/22 задоволені частково позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Мисник Олени Андріївни до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алд-промстрой» про стягнення 102 440,77 гривень, з яких: 73 950,00 гривень основна заборгованість, 15 296,51 гривень пеня, 11 936,10 гривень інфляційні втрати, 1 258,16 гривень 3% річних. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алд-промстрой» на користь Фізичної особи-підприємця Мисник Олени Андріївни 73 950,00 гривень заборгованості, 1 258,16 гривень 3% річних, 11 936,10 гривень інфляційних втрат. Відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 15 296,51 гривень. Не погодившись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає, що оскаржене судове рішення було прийняте в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи. Також апелянт зазначає, що у зв`язку зі збройною російською агресією у країні наразі запроваджено воєнний стан. Торгово-промисловою палатою України на підставі ст.ст.14,14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» засвідчено факт форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), а саме збройну російську агресію. Враховуючи наведене, апелянт вважає вказані обставини такими, що звільняють його від відповідальності за порушення зобов`язання за спірним договором, у відповідності до положень ст.617 ЦК України. Для розгляду справи шляхом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А., суддя Геза Т.Д. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 апеляційна скарга залишена без руху з підстав, висвітлених в ухвалі суду. До канцелярії Східного апеляційного господарського суду від заявника апеляційної скарги надійшло клопотання стосовно виконання вимог попередньої ухвали, якими були усунуті встановлені раніше недоліки. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено учасникам справи відповідний строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, витребувано матеріали справи з Господарського суду Донецької області та ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали від учасників справи не надійшло. Позивачем до апеляційного суду було надіслано відзив на апеляційну скаргу в якій він вважає рішення господарського суду законним, а твердження наведені відповідачем в апеляційній скарзі безпідставними, також до відзиву надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат від 15.03.23 на загальну суму 30 000,00 грн. Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на нижче викладене. Судом першої інстанції було встановлено наступні обставини справи. Як вбачається з матеріалів справи, 20.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛД-Промстрой" (надалі "Замовник") та Фізичною особою - підприємцем Мисник Оленою Андріївною (надалі "Виконавець") було укладено договір №07/2021/66 про надання послуг проживання. Згідно з розділом 1 Договору Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги із проживання працівників Замовника (надалі послуги) в порядку та на умовах визначених цим Договором. Предметом даного Договору є: надання послуг проживання. Місце надання послуг: м Авдіївка, Донецької обл., вул. Грушевського 2-г. Згідно п. 2.1. Договору Замовник, на підставі виставленого Виконавцем рахунку, перераховує на поточний рахунок Виконавця передоплату з розрахунку - за 14 (чотирнадцять) діб проживання очікуваної фактичної кількості працівників Замовника, залежно від кількості осіб та категорій обраних номерів, про що Замовник повідомляє Виконавця за 3 календарних дні до дати фактичного заселення. Оплата за проживання в номері однієї особи становить: "загальний номер" 150 гривень; "Стандарт" - 200 гривень; "напівлюкс" - 300 гривень. У випадку зміни вартості проживання, Сторони можуть розглянути оформлення додаткової угоди до Договору (п.2.2. Договору). Відповідно до п.2.3. Договору остаточну суму послуг Замовник перераховує на умовах передоплати на поточний рахунок Виконавця згідно виставленого рахунка та підписаного Сторонами акта приймання - передачі наданих послуг, який є невід`ємною частиною даного Договору. Цей договір набирає чинності з 20 квітня 2021 року та діє до 31 травня 2022 року (п. 7.1. Договору з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою №2 від 16.12.2021). Договір підписаний з боку позивача та скріплений печаткою відповідача. Доказів трати/викрадення печатки відповідачем не надано, заперечень що факту укладення договору не надано. Натомість, матеріали справи містять додаткові угоди до цього договору підписані та скріплені печаткою відповідача в більш пізній час. Наведене свідчить про визнання відповідачем договору №07/2021/66 від 20.04.2021 укладеним. Доказів припинення дії договору сторонами суду не надано, а тому на момент виникнення спірних правовідносин вважається діючим. Відтак вбачається, що позивачем були надані послуги з проживання в період з 10.02.2022-28.02.2022 на загальну суму 73 950,00 гривень, що підтверджується Актами надання послуг: - №91 від 15.02.2022 на суму 9 000,00 гривень; - №92 від 20.02.2022 на суму 22 500,00 гривень; - №93 від 20.02.2022 на суму 5 600,00 гривень; - №94 від 20.02.2022 на суму 3 000,00 гривень; - №95 від 28.02.2022 на суму 4 800,00 гривень; - №96 від 28.02.2022 на суму 8 800,00 гривень; - №97 від 28.02.2022 на суму 20 250,00гривень. Акти підписані без зауважень. Як слідує з матеріалів справи позивачем були надані, а відповідачем прийняті, послуги з проживання працівників ТОВ "АЛД-Промстрой" в період з 10.02.2022-28.02.2022 на загальну суму 73 950,00 гривень. Відповідно до п.2.3. Договору остаточну суму послуг Замовник перераховує на умовах передоплати на поточний рахунок Виконавця згідно виставленого рахунка та підписаного Сторонами акта приймання - передачі наданих послуг, який є невід`ємною частиною даного Договору. Згідно п. 2.1. Договору Замовник, на підставі виставленого Виконавцем рахунку, перераховує на поточний рахунок Виконавця передоплату з розрахунку - за 14 (чотирнадцять) діб проживання очікуваної фактичної кількості працівників Замовника, залежно від кількості осіб та категорій обраних номерів, про що Замовник повідомляє Виконавця за 3 календарних дні до дати фактичного заселення. Відтак, умовами договору не передбачено відстрочення платежу отриманих послуг. Строк оплати пов`язаний з моментом виставлення рахунка та підписання сторонами акта приймання - передачі наданих послуг. Матеріали справи не містять доказів внесення передоплати тобто в день підписання відповідного акту. Акт №91 від 15.02.2022 на суму 9 000,00 гривень підписаний 15.02.2022. За змістом Акту зазначено про його складання на підставі рахунку-фактури №91 від 10.02.2022. Строк оплати Акт №92 від 20.02.2022 на суму 22 500,00 гривень підписаний 20.02.2022. За змістом Акту зазначено про його складання на підставі рахунку-фактури №92 від 16.02.2022. Акт №93 від 20.02.2022 на суму 5 600,00 гривень підписаний 20.02.2022. За змістом Акту зазначено про його складання на підставі рахунку-фактури №93 від 16.02.2022. Акт №94 від 20.02.2022 на суму 3 000,00 гривень підписаний 20.02.2022. За змістом Акту зазначено про його складання на підставі рахунку-фактури №94 від 16.02.2022. Акт №95 від 28.02.2022 на суму 4 800,00 гривень підписаний 28.02.2022. За змістом Акту зазначено про його складання на підставі рахунку-фактури №95 від 21.02.2022. Акт №96 від 28.02.2022 на суму 8 800,00 гривень підписаний 28.02.2022. За змістом Акту зазначено про його складання на підставі рахунку-фактури №96 від 21.02.2022. Акт №97 від 28.02.2022 на суму 20 250,00гривень підписаний 28.02.2022. За змістом Акту зазначено про його складання на підставі рахунку-фактури №97 від 21.02.2022. Матеріали справи не містять ані самих рахунків-фактур, ані доказів внесення передоплати на їх підставі. Тобто в даному випадку днем виконання зобов`язань є день підписання відповідного Акту. Позивачем 03.08.2022 на електронну пошту v.mishkevich@aldholding.com відповідача направлялась претензія про оплату заборгованості за надання послуг із проживання працівників ТОВ "АЛД-Ппромстрой" в розмірі 73 950,00 гривень за договором №07/2021/66 від 20.04.2021 та нарахованих пені, 3% річних та інфляційних втрат. Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді. Доказів надсилання претензії засобами поштового зв`язку суду не надано. Відтак вказані вимоги стали підставою для звернення з позовом до господарського суду. Судова колегія зазначає, що частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України), статей 11, 202, 901 ЦК України, і згідно статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами. Оцінивши зміст договору, з якого виникли права та обов`язки сторін апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, що підлягає під правове регулювання норм Глави 63 Цивільного кодексу України. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 ЦК України). Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За приписами частини першої статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередньої оплати), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк на встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Як випливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої в постановах № 6-49цс12 від 06.06.2012; № 6-40цс11 від 14.11.2011, правовідношення, в якому боржник зобов`язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціну договору, є грошовими зобов`язаннями. Згідно зі статтями 74, 76-77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Враховуючи наведене, відповідачем зобов`язання щодо оплати наданих послуг за договором №07/2021/66 від 20.04.2021, а саме за актами №91-97 в сумі 73 950,00 гривень не були виконані, доказів оплати ані суду першої, ані апеляційної інстанцій не надано, а тому вказана сума є боргом та в цій частині позовних вимог підлягає задоволенню до стягнення. Щодо заявленої до стягнення пені в розмірі 15 296,51 гривень за період з 28.02.2022 по 23.09.2022. За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України). За змістом частини другої статті 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. Законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій. Водночас частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку. Отже, судова колегія зазначає, що господарським судом було правомірно відмовлено в цій частині позовних вимог, оскільки якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05.09.2019 у справі №908/1501/18. Щодо нарахованих 3% річних в розмірі 1 258,16 гривень за період з 28.02.2022 по 23.09.2022 та інфляційних втрат в розмірі 11 936,10 гривень за період з 28.02.2022 по 23.09.2022. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи те, що судом встановлено порушення відповідачем умов договору та несвоєчасне виконання зобов`язання, погодження між сторонами умов про відповідальність у вигляді пені, позивач має право на нарахування означених стягнень. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відтак, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок 3% річних, інфляційних втрат), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18. Перевіривши розрахунок позивача апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції та зазначає , що він є арифметично та методологічно не вірним, оскільки заявником не правильно визначено момент виникнення прострочення. Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що він також є арифметично не вірним. Як зазначалось вище, днем виконання зобов`язань за даним Договором є день підписання відповідного Акту. Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Отже, за кожним зобов`язанням (Актом) має місце різний строк настання прострочення платежу. З урахуванням положень п.2.3. договору та ст.253 ЦК України: за актом №91 від 15.02.2022 прострочення виконання зобов`язання настало 16.02.2022; за актом №92 від 20.02.2022 прострочення виконання зобов`язання настало 21.02.2022; за актом №93 від 20.02.2022 прострочення виконання зобов`язання настало 21.02.2022; за актом №94 від 20.02.2022 прострочення виконання зобов`язання настало 21.02.2022; за актом №95 від 28.02.2022 прострочення виконання зобов`язання настало 01.03.2022; за актом №96 від 28.02.2022 прострочення виконання зобов`язання настало 01.03.2022; за актом №97 від 28.02.2022 прострочення виконання зобов`язання настало 01.03.2022. За перерахунком апеляційного суду, з урахуванням визначених позивачем періодів, розмір 3% річних становить 1 263,47 гривень, з розрахунку: за актом №91 від 15.02.2022 на суму боргу 9 000,00 гривень за період 28.02.2022-23.09.2022 розмір 3% річних = 153,86 гривень; за актом №92 від 20.02.2022 на суму боргу 22 500,00 гривень за період 28.02.2022-23.09.2022 розмір 3% річних = 386,66 гривень; за актом №93 від 20.02.2022 на суму боргу 5 600,00 гривень за період 28.02.2022-23.09.2022 розмір 3% річних = 95,74 гривень; за актом №94 від 20.02.2022 на суму боргу 3 000,00 гривень за період 28.02.2022-23.09.2022 розмір 3% річних = 51,29 гривень; за актом №95 від 28.02.2022 на суму боргу 4 800,00 гривень за період 01.03.2022-23.09.2022 розмір 3% річних = 81,67 гривень; за актом №96 від 28.02.2022 на суму боргу 8 800,00 гривень за період 01.03.2022-23.09.2022 розмір 3% річних = 149,72 гривень; за актом №97 від 28.02.2022 на суму боргу 20 250,00 гривень за період 01.03.2022-23.09.2022 розмір 3% річних = 344,53 гривень. Частиною другою статті 237 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при ухваленні рішення апеляційний суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, а отже, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних правомірно задоволені господарським судом в заявленому розмірі - 1 258,16 гривень. За здійсненим апеляційним судом перерахунком, виконаним за допомогою програми інформаційно-пошукової системи "ЛІГА Закон", розмір інфляційних втрат за порушення строків оплати становить 13 567,93 гривень. З урахування положень ч.2 ст. 237 ГПК України позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат були правомірно задоволені господарським судом в заявленому розмірі - 11 936,10 гривень. Що стосується посилань відповідача стосовно того, що наразі Торгово-промисловою палатою України на підставі ст.ст.14,14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» засвідчено факт форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), а саме збройну російську агресію та запровадження воєнного стану у країні, а отже на думку апелянта, вказані обставини звільняють його від відповідальності за порушення зобов`язання за спірним договором, у відповідності до положень ст.617 ЦК України, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до положень ст.77 ГПК України, встановлено критерії допустимості доказів для цілей господарського судочинства. Так, ч.1 цієї статті визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. У постанові Верховного Суду України від 01.06.2021 у справі №910/9258/20 зокрема зазначено, що: - засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП; - форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для конкретного випадку виконання зобов`язання; - доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання - саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Отже, судова колегія приходить до висновку, що у разі наявності сертифікату ТПП України про настання форс-мажорних обставин, суд повинен оцінюватиме цей доказ лише у сукупності з іншими. Також, вже після російської збройної агресії проти України Верховний Суд України у постанові від 14.06.2022 у справі №922/2394/21 зокрема визначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Колегія суддів зауважує, що з наведених матеріально-правових і процесуальних норм вбачається , що лист ТПП не є достатнім і допустимим доказом настання для скаржника форс-мажорних обставин. Отже сам лише факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу не звільняє скаржника - ТОВ "АЛД-ПРОМСТРОЙ" від відповідальності за порушення зобов`язання. Форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов?язань. Стороною договору має бути підтверджено не тільки факт настання форс-мажорних обставин, а також і їхню здатність виливати на реальну можливість виконання такого зобов`язання. Будь-яких інших доказів на підтвердження неможливості виконання зобов`язання апелянтом надано не було, а отже апеляційний суд критично ставиться до оцінки означених тверджень скаржника та відхиляє їх за необґрунтованістю. Щодо розподілу судових витрат. У п.1 ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1-2 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Так, у наданому представником позивача відзиві на апеляційну скаргу зазначається, що позивач очікує понести 30 000, 00 грн. витрат на отримання професійної правничої допомоги, а саме за складання та надсилання до апеляційного суду означеного відзиву. Представником позивача на підтвердження понесених правничих витрат також до відзиву надається перелік наступних документів: попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат від 15.03.23, Договір №20/1 від 02.08.22 про надання правової допомоги, Додаткова угода №2 від 04.02.23 до Договору №20/1 від 02.08.22 про надання правової допомоги, Акт виконаних робіт №2 від 15.03.23 на загальну суму 30 000,00 грн. Право на правову допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 16 ГПК України. Так, відповідно до статей 16, 58 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога). Представником у суді може бути адвокат. Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро (організаційні форми адвокатської діяльності). (частини третя статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). За змістом пункту 4 частини першої статті 1 вказаного Закону договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Отже, відшкодування судових витрат сторони забезпечує можливість ефективно захищати свої права в суді, а також стимулювати сторін до досудового вирішення спору. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України). Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно враховувати, зокрема, встановлений в самому договорі розмір та/або порядок обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". Так, згідно п.1.1. Договору, укладеного між адвокатом Холостенко Олексієм Васильовичем та фізичною особою-підприємцем Мисник Оленою Андріївною, в межах цього договору "Адвокат" надає "Клієнту" повний комплекс юридичних послуг, потреба в яких виникає в процесі представництва інтересів перед фізичними та юридичними особами будь-якої форми власності, установах, органах державної влади та місцевого самоврядування, правоохоронних органах, органах прокуратури, судах та організаціях. "Клієнт" довіряє, а "Адвокат" приймає на себе обов`язок надання юридичної/правової допомоги при веденні справи в будь-яких судах України, з усіма правами позивача, відповідача, 3-ї особи, з правом вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа згідно процесуального законодавства України без обмеження повноважень представника - "Адвоката" (1.2.). До обов`язків "Клієнта" за умовами п.2.1. Договору входить оплата роботи "Адвоката" згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" за угодою в розмірах, передбачених розділом 4 цього Договору. Розділом 4 Договору "Розмір і порядок оплати" визначено наступне. Розмір оплати гонорару "Адвокату" не визначається (п.4.1. Договору). При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката (його репутації, популярності, а також актуальності справи, необхідністю підготовки до ведення справи; часом і обсягом роботи, необхідним для виконання доручення, поїздок по справі за межі міста чи області), а також фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини (п.4.2. Договору). Оплата гонорару за цим Договором за надання юридичної допомоги не проводиться "Клієнтом" (п.4.3. Договору). У відповідності до п.8.1. Договору він набуває чинності і вважається укладеним з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх обов`язків згідно з договором. Додатковою угодою №2 від 04.02.2023 до вказаного Договору сторони зокрема погодили наступне: Гонорар "Адвоката" визначається у розмірі 30000,00 гривень за складання відзиву на апеляційну скаргу по справі №905/778/22, оплата гонорару за цим Договором за надання професійної правничої допомоги проводиться "Клієнтом" в продовж 10 банківських днів після набрання рішення Східного апеляційного господарського суду чинності, але не більше ніж буде визначено розміру гонорару рішенням Східного апеляційного господарського суду. Апеляційний суд наголошує, що саме лише визначення сторонами договору гонорару в певному розмірі, не є безумовною підставою для відшкодування судом цих витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має відповідати критерію розумності та співмірності. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви"). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Тобто положеннями процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33, 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19). Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи таке питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20). За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Разом з тим у частині 5 наведеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормовано положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Як зазначалось, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/7334/21, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19). Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Отже, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами). При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду від 30.06.2022 у справі № 904/7347/21. Відтак, чинним законодавством не обмежено право суду присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, за рахунок іншої сторони адвокатські витрати у меншому розмірі, який погоджений у договорі між адвокатом та його клієнтом. Отже при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката апеляційним судом враховується ціна позову, а саме 102 440,77 гривень. Також судова колегія зауважує, що у Додатковій угоді №1 від 02.08.2022 сторони погодили 20 500,00 гривень гонорар адвоката у суді першої інстанції, за складання позовної заяви та інших процесуальних документів, судом першої інстанції було стягнуто з відповідача частково суму правничих витрат. Апеляційний суд зазначає, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання послуг в частині здійснення оплати, що стало підставою для нарахування пені, інфляційних та 3% річних. Тобто, даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, спір відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку із неналежним виконанням договірних зобов`язань. У спорах такого характеру судова практика є сталою. Крім того, спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Апеляційний суд зазначає, що дана справа є звичайним розрахунковим спором, з огляду на що апеляційний суд вважає, що підготовка відзиву на апеляційну скаргу до розгляду в суді не потребувало значних затрат часу, великого обсягу юридичної і технічної роботи (текст відзиву щодо суті самого спору викладено на 3 сторінках, включаючи 1 сторінку з інформацією про реквізити сторін). До матеріалів відзиву також не було додано інших документів по суті спору. З огляду на зазначене, керуючись критерієм розумності розміру адвокатських витрат, з урахуванням обставин справи, за висновком суду, розмір витрат на професійну правничу допомогу , розгляду справи без участі представника позивача тощо в розмірі 30 000,00 грн. гривень - не відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру у даній категорії спору для кваліфікованого юриста. Саме лише визначення сторонами фіксованого розмірі не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони. Оскільки такий розмір не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, суд не вважає за можливе покладати весь тягар таких витрат на відповідача. З огляду на відсутність заяви відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, керуючись правом апеляційного суду , визначеним положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє в присудженні (розподілі) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, врахувавши, як зазначалось вище, не доведення доказами їх фактичності, неминучості, необхідності саме в тому розмірі, який позивач та адвокат обумовили в твердій сумі. Отже, апеляційний суд вважає за можливе, судові витрати ФОП Мисник Олени Андріївни на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн. компенсувати поклавши їх на відповідача. Апеляційний суд зауважує, що такі дії не є втручанням суду в договірні відносини позивача з адвокатом за укладеним договором, оскільки обов`язок виконання прав і обов`язків за цим договором не змінюється і не припиняється у зв`язку з покладенням судом судових витрат на правничу допомогу на відповідача не в повній сумі. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України"; вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип,пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Названий Суд також зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України). Відповідно до приписів статті 275 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення; Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. (ст. 276 ГПК України) В даному випадку, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення по справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права у зв`язку з чим, рішення по справі залишається без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Судовий збір покладається на заявника апеляційної скарги. Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алд-промстрой», на рішення Господарського суду Донецької області від 21.12.22 у справі №905/778/22 - залишити без задоволення. 2.Рішення Господарського суду Донецької області від 21.12.22 у справі №905/778/22 - залишити без змін. 3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алд-промстрой" (69008, місто Запоріжжя, Південне шосе, будинок №78, код ЄДРПОУ 42720802) на користь Фізичної особи-підприємця Мисник Олени Андріївни ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) 15000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 -289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя О.І. Склярук Суддя Р.А. Гетьман Суддя Т.Д. Геза