Постанова 4803 № 213/3229/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4295/23 Справа № 213/3229/22 Суддя у 1-й інстанції - Попов В.В Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бондар Я.М. суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О. сторони справи : позивач - ОСОБА_1 , відповідач- Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2023 року, ухваленого суддею Поповим В.В. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 16 лютого 2023 року, ВСТАНОВИВ У грудні 2022 року позивач ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Гузєв І.Г. звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника. В обґрунтування позову зазначив, що він 19 років 11 місяців 23 дні працював на Інгулецькому ГЗК. Звільнений з роботи 30.06.2009 за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію. Станом на момент звільнення ніяких виплат допомоги підприємством йому не здійснювалося, але 01 грудня 2022 року він дізнався, що при звільненні роботодавець зобов`язаний був виплатити йому одноразову допомогу у розмірі 3-х місячних середніх заробітних плат, тому вважає, що відповідач зобов`язаний виплатити йому одноразову вихідну допомогу в розмірі 2873,70 грн., а також сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку. Зазначив, що за період з 01.07.2009 по 01.12.2022 його розмір становить 248 448,96 грн., але, враховуючи принцип справедливості і співмірності просив стягнути на свою користь 90 000 грн. Рішенням Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволені частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 заробітну плату у виді одноразової допомоги при звільненні у розмірі 2873 (дві тисячі вісімсот сімдесят три) гривні 70 копійок. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 липня 2009 року по 01 грудня 2022 року у сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» судовий збір в сумі 992,40 гривень на користь держави. Відповідач Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність судового рішення, ухваленого з неправильним застосуванням норм матеріального права з порушенням норм процесуального права, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у повному обсязі відмовиту ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог. При цьому, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не встановивши характер правовідносин між сторонами неправильно застосував норми законодавства, внаслідок чого неправильно вирішив справу, постановив незаконне і необґрунтоване рішення, яке підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Вказує, що місцевим судом не враховано, що виплата при виході на пенсію не є вихідною допомогою, а є соціальною пільгою та не входить до складу заробітної плати. Відповідач зазначає, що позивач звільнився з підприємства на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію, а отже і позовні вимоги пред`явлені саме з підстав стягнення одноразової допомоги при виході на пенсію, а не вихідної допомоги. Не вірне тлумачення цих допомог призвело до помилкових юридичних наслідків. Відповідач зазначає, що одноразова допомога не входить до структури заробітної плати, а відноситься до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці, є додатковою гарантією та не відноситься до обов`язкових виплат при звільненні працівника. Зазначає, що оскільки позивач звільнився з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, то виплата йому одноразової допомоги на підставі ст.ст.44, 47 КЗпП України у строк, встановлений ст.116 КЗпП України, тому відсутні підстави для застосування положень ст.117 КЗпП України до спірних правовідносин та стягнення з підприємства середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Підтвердженням наведеному є правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №235/4478/17, в якій зроблено висновок, що одноразова допомога не завжди повинна бути виплачена працівникові саме в день звільнення, що означає, що така виплата не може вважатися заробітною платою. Окрім того, вважає, що одноразова вихідна допомога при виході на пенсію не є заробітною платою в розумінні Закону України «Про заробітну плату» і відноситься до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці, а тому на неї не розповсюджується положення ч.2 ст.233 КЗпП України стосовно відсутності обмежень строків звернення до суду за захистом порушеного права, а тому, позивач, який звільнився з підприємства 30.06.2009, пропустив строк звернення з позовом до суду, який відповідно до ст.233 КЗпП України становить три місяці, що також є підставою для відмови в задоволенні позову. Окрім того скаржник вказує на те, що ПРАТ «ІНГЗК» не уповноважувало ТОВ «Метінвест Холдінг» діяти від імені підприємства, а тому не зрозуміло на підставі яких доказів, зроблено висновок, що ТОВ «Метінвест Холдінг» був уповноважений бути представником від ПРАТ «ІНГЗК» при підписанні Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу. Відзив на апеляційну скаргу не подано, однак 05.04.2023 року на адресу суду апеляційної інстанції від представника позивача, адвоката Гузєва І.Г. надійшла заява на підтвердження факту отримання апеляційної скарги стороною позивача. За наслідками апеляційного розгляду справи просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 з 12.06.1968 по 23.09.1971 року, та з 20.10.1992 по 30.06.2009 працював на Інгулецькому гірничо-збагачувальному комбінаті. Звільнений за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію по ст.38 КЗпП України. Його загальний стаж роботи становить 16 років 11 місяців 23 дні, а не 19 років 11 місяців 23 дні, а не 19 років Згідно з довідкою від 15.03.2022 про середню заробітну плату за 2 місяці, заробітна плата ОСОБА_1 за квітень 2009 року склала 376,24 грн., відпрацьовано 84,0 години, за травень 2009 року - 699,65 грн., відпрацьовано 32,0 години, середньогодинна заробітна плата позивача становить 9,27 грн., середньоденна заробітна плата - 73,68 грн., середньомісячна заробітна плата за два останні місяці перед звільненням становила 1436,85 грн. Із наданої Позивачем копії розрахункової відомості видно, що у червні 2009 року одноразова допомога при виході на пенсію позивачу не виплачувалась. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 виходив з того, що між сторонами були трудові правовідносини, оскільки позивач працював на підприємстві більше ніж 15, але до 20 років, на нього розповсюджується дія пункту 6.1. Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки та йому при звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі двомісячної середньої заробітної плати. Така умова не була дотримана роботодавцем, тому позивач правомірно звернувся до суду з такою вимогою до відповідача. Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд дійшов висновку, що, оскільки позивачу не були виплачені всі належні йому суми у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, то наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. При цьому суд перевірив наданий позивачем розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку та погодився з ним повністю, однак, виходячи з того, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яку просив стягнути позивач, є значно більшою, ніж сума невиплаченої позивачу одноразової вихідної допомоги, суд дійшов висновку, що співмірним, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 50 000 грн. Стосовно строків звернення позивача до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, місцевий суд зазначив, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, у зв`язку з чим строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. Враховуючи, що позивач дізнався про порушення свого права на отримання належного розміру допомоги при звільненні 01 грудня 2022 року із листа - роз`яснення адвоката Гузева І.Г., суд першої дійшов висновку, що з цього моменту розпочав свій перебіг строк позовної давності. До суду позивач звернувся 12 грудня 2022 року, а тому строки звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника не пропущені. Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції і не може погодитись з доводами сторони відповідача, які вже були предметом розгляду судом першої інстанції, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, належним чином аргументувавши свої висновки, з огляду на таке. Відповідно до ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку, провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України. Згідно зі ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніш наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган, повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними у даному випадку є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Відповідно до ст.15 Закону України «Про оплату праці», госпрозрахункові підприємства самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників. Положеннями ст.5 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод. Статтею 9 цього ж Закону передбачено, що Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги Галузевої угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі. Галузева угода гірничо - металургійного комплексу України на 2007-2008 роки діє безпосередньо і поширюється на всіх працівників, які уклали договори про трудові відносини з підприємствами гірничо-металургійного комплексу України, незалежно від форм власності і господарювання, а також у частині, обумовленій окремими пунктами, - на осіб, що потребують особливої соціальної підтримки згідно п.6.14 (до яких, цим пунктом віднесено в т.ч. непрацюючих пенсіонерів підприємства). Відповідно до п.1.13 Угоди, вона набуває чинності з 01.01.2007 та діє до укладенні нової або перегляду цієї угоди, і вона зберігає чинність у випадку зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого її укладено (п.1.5). Пунктом 6.1 розділу VI «Соціальний захист та задоволення духовних потреб» зазначеної Угоди на 2007-2008 роки, передбачено виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу роботи на підприємстві, але не менше двомісячної середньої заробітної плати при стажі від 15 до 20 років. Частиною 1 ст.233 КЗпП України передбачено скорочені строки позовної давності для звернення працівника до суду: один місяць - у справах про звільнення; три місяці - щодо вирішення інших трудових спорів. Однак, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Згідно зі ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. З тексту Галузевої угоди встановлено, що її укладено між власниками (роботодавцями) підприємств (установ, організацій) галузі в особі Міністерства промислової політики України, Фондом державного майна України, Федерацією металургів України, господарських об`єднань (сторона власників) та профспілкою трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України в особі Центрального комітету ПМГУ (сторона профспілки). Однім із підписантів Галузевої угоди на 2007 - 2008 роки був Генеральний директор ТОВ «Метінвест ХОЛДИНГ», до складу якого входить ІнГЗК, тому місцевий суд не прийняв заперечення відповідача в тій частині, що ПРАТ «ІНГЗК» керується в своїй роботі Колективним договором, у зв`язку з чим дія зазначеної Галузевої угоди, начебто, не розповсюджується на ПрАТ «ІнГЗК», і дійшов правильного висновку, що її положення застосовуються до врегулювання даних спірних правовідносин між сторонами у справі. Судом першої інстанції була врахована судова практика у справах даної категорії, зокрема у справі №212/908/17-ц, Верховний Суд України визнав необхідність застосування до спірних правовідносин умов Галузевої Угоди, виконання якої є обов`язком відповідача. Суд першої інстанції, встановивши, що позивач на підприємстві відповідача пропрацював більше ніж 15, але менше 20 років, зробив правиний висновок, що на позивача розповсюджується дія пункту 6.1. Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки та йому при звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі двомісячної середньої заробітної плати, яка складає 2873,70 грн. та яку відповідач у червні 2009 року при звільненні позивача з роботи не сплатив останньому, правомірно стягнув з відповідача на користь позивача зазначену суму вихідної допомоги. Висновки суду першої інстанції про те, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, колегія суддів також вважає вірними. При цьому, визначаючи до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку, місцевий суд урахував позицію відповідача про застосування принципу співмірності із заявленою сумою невиплаченої заробітної плати (вихідної допомоги), яка у позові була заявлена позивачем у розмірі 248 448,96 грн. за період з 01.07.2009 (наступний день після звільнення) по 01.12.2022 (дата здійснення розрахунку з позивачем), врахував, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яку просив стягнути позивач, є значно більшою, ніж сума невиплаченої позивачу одноразової вихідної допомоги - 2873,70 грн., що позивач з позовом про стягнення належних йому при звільненні виплат звернувся тільки 12.12.2022 року, тобто зі спливом більш, ніж 13 років, та з урахуванням дотримання розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності визначив до стягнення розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку - 50 000 грн. і з таким розміром погоджується колегія суддів, оскільки він є співмірним, пропорційним, і таким, що відповідає встановленим обставинам справи. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, у зв`язку з чим строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 року по справі №682/3060/16-ц; від 08.02.2022 року по справі № 755/12623/19. Суд першої інстанції, встановивши, що позивач дізнався про порушення свого права на отримання належного розміру допомоги при звільненні 01 грудня 2022 року із листа - роз`яснення адвоката Гузева І.Г., та з урахуванням звернення до суду з позовом 12 грудня 2022 року, дійшов правильного висновку, що строки звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника не пропущені. При цьому, судом було враховано, що відповідачем не спростована та обставина, що у день звільнення позивачеві не було вручено письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі №235/4478/17, колегія суддів вважає недоречним, з огляду на те, що обставини справ не є тотожніми. У справі №235/4478/17 на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі, позивачу підприємством на якому він працював та вийшов на пенсію, при звільнені була виплачена одноразова допомога при звільненні в розмірі трьохмісячного заробітку, що передбачено п.12.15 Галузевої Угоди між Міністерством вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об`єднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості) від 03 липня 2001 року, яким визначено для чоловіків, за наявності в них стажу понад 20 років, розмір такої винагороди становить не менше трьох середньомісячних заробітків. Позивач просив суд, з урахуванням виплаченої йому одноразової допомоги при звільненні в розмірі трьохмісячного заробітку, достягнути недоплачену суму одноразової допомоги при звільненні в розмірі двохмісячного середнього заробітку, посилаючись на положення пункту 8.10 Колективного договору, яким визначено, що для чоловіків з досвідом роботи понад 30 років, при першому звільненні з роботи та за наявності права на пенсію, виплачується допомога в розмірі п`ятимісячного середнього заробітку. Судами першої і апеляційної інстанції було встановлено, що виплата працівнику допомоги у розмірі, передбаченому Колективним договором, здійснюється за рахунок коштів прибутку підприємства. При цьому, з наданого відповідачем та дослідженого судом звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) ДП «ВК Краснолиманська» за 1 півріччя 2017 року (за період, в якому відбулось звільнення позивача) вбачається, що графа «Чистий фінансовий результат: прибуток» містить прочерк. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції та касаційної інстанції, виходили з того, що підприємство не отримувало прибуток, внаслідок чого не мало джерела для виплат позивачу одноразової допомоги у розмірі, більшому, аніж передбачено умовами Галузевої Угоди. У справі, що перегладається, позивачу взагалі не була виплачена одноразова допомога при звільненні, яка передбачена пунктом 6.1. Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки, розмір якої, при його стажі роботи складає двомісячну середню заробітну плату. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами, тоді як доводи відповідача в апеляційній скарзі є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.367, ч.1 ст.369, ст.ст.374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задовлення. Рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 15 травня 2023 року. Головуючий: Судді: