Постанова 4816 № 583/3306/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2023 року м.Суми Справа №583/3306/17 Номер провадження 22-ц/816/528/23 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач), суддів - Криворотенка В. І. , Собини О. І. з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І., учасники справи: позивач - Виконавчий комітет Охтирської міської ради Сумської області, відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 12 липня 2022 року в складі судді Огієнко О.О., постановленого в м. Тростянець, повний текст судового рішення постановлено 25 липня 2022 року, в с т а н о в и в: Звернувшись до суду із позовом у листопаді 2017 року, позивач уточнивши свої позовні вимоги, просив суд виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення, а також стягнути з відповідачів витрати по сплаті судового збору у розмірі 1600 грн. Свої вимоги обґрунтував тим, що Виконавчому комітету Охтирської міської ради Сумської області, на підставі договору дарування, укладеного 27.05.1997 та зареєстрованого у реєстрі за № 2-1509, належить квартира АДРЕСА_1 . Вказаний договір дарування відповідачами ставився під сумнів і оспорювався, однак у відповідності до рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 18.07.2001, залишеним в силі ухвалою судової колегії в цивільних справах апеляційного суду Сумської області від 10.10.2001 та ухвалою колегії суддів судової палати з цивільних справ Верховного суду України від 01.03.2002, у задоволенні позову відповідачів відмовлено, тобто визнано законним договір дарування від 27.05.1997, а отже і законність набуття позивачем права власності на зазначену квартиру. З моменту набуття позивачем права власності на вказану квартиру, тобто з 27.05.1997, у ній залишилися проживати відповідачі, тобто останні незаконно, без відповідної правової підстави володіють та користуються даною квартирою. Позивачем неодноразово вживалися заходи направлені на виселення відповідачів з квартири. Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12.10.2012, було задоволено зустрічні позовні вимоги Виконавчого комітету Охтирської міської ради Сумської області та заборонено відповідачам користуватися квартирою АДРЕСА_1 , а також зобов`язано не чинити перешкод представникам Виконавчого комітету Охтирської міської ради Сумської області щодо входу в дану квартиру. Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 12.07.2022 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення. Стягнуто у дольовому порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Виконавчого комітету Охтирської міської ради Сумської області кошти на відшкодування судових витрат по оплаті судового збору в розмірі 1600 грн, стягнувши з кожного по 800 грн. Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як власник житла, має право на реалізацію свого права власності, зокрема вимагати усунення порушень свого права на житлове приміщення будь яким шляхом, зокрема, шляхом виселення осіб, що проживають у цьому приміщенні, оскільки колишній власник житла втратив право користування житлом. Оскільки відповідачка ОСОБА_1 відчужила квартиру АДРЕСА_1 , тому втратила право користування даною квартирою, а відтак, разом із нею також втратили право користування цією квартирою члени її сім`ї, зокрема відповідач ОСОБА_2 . Таким чином, відповідачі порушують права позивача, як власника зазначеної квартири, створюючи перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном, а тому вимоги позивача про виселення відповідачів з квартири є законними та обґрунтованими. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та закрити провадження у справі. Доводи скарги мотивує тим, що 08.09.2017 року позивач вже звертався з вказаним позовом до суду, проте його було залишено без розгляду і повернуто позивачу. Вказане свідчить про зловживання позивачем своїми процесуальними правами. Вказує, що з цих підстав суд помилково відкрив провадження по справі. Крім того, його не було повідомлено про дату, час та місце розгляду справи. Крім того, представником позивача ОСОБА_3 не було надано до суду доказів наявності в неї права представляти в суді інтереси відповідача, з огляду на те, що вона не є адвокатом. Вказує, що суд не оцінив виселення його з квартири на предмет пропорційності. При цьому ні ним, ні членами його сім`ї не було порушення правил добросусідства. Вказує, що не можуть бути виселені без надання іншого житлового приміщення пенсіонери по старості та люди похилого віку, якими вони з ОСОБА_1 являються. При цьому ні він, ні ОСОБА_1 не перебували в трудових відносинах з відповідачем, враховуючи, що спірна квартира є службовою квартирою органів прокуратури. Таким чином, звертатися з даним позовом мають працівники прокуратури які отримали відповідний ордер на спірну квартиру, оскільки жодних житлових прав позивача порушено не було. Зазначає, що на баланс виконавчого комітету Охтирської міської ради спірна квартира не передавалася. Крім того, управління ЖКГ Охтирської міської ради, а не виконавчий комітет, є наймодавцем житла комунальної власності, а тому може звертатися до суду з вказаним позовом. Крім того, орган місцевого самоврядування може звертатися до суду якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. Крім того, позивачем було пропущено строк позовної давності, оскільки останньому було відомо про те, що він із своєю сім`єю проживає у спірній квартирі. Крім того, позивач не надав доказів забезпеченості його та його сім`ї, що збільшилася вдвічі житловою площею. Від позивача до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній не погоджується з доводами викладеними в апеляційній скарзі та зазначає, що судом прийнято законне та обґрунтоване рішення, а виконавчий комітет Охтирської міської ради є самостійною юридичною особою, що наділена правом на звернення до суду. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі. Оскільки відповідачем ОСОБА_1 апеляційної скарги на оскаржуване рішення не було подано, то відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до вказаного відповідача апеляційним судом не переглядається. Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У своїй заяві до суду вказує, що через стан здоров`я з`явитися до суду не може, але просив врахувати пояснення, викладені ним у поданих до суду заявах. Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу і просив задовольнити. Представник позивача до суду не прибув, подав клопотання, в якому просив суд проводити розгляд даної справи за відсутність його представника. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Як вбачається з матеріалів цивільної справи, 10.07.1992 між Виконкомом Охтирської міської ради народних депутатів та ОСОБА_1 укладено договір, за умовами якого ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_1 . Продаж квартири відбувся згідно Положення про продаж громадянам в особисту власність квартир, затвердженого постановою РМ УРСР і Укрпрофради від 19.05.1989 (а.с. 159 том. 1). В подальшому ОСОБА_1 подарувала, а Виконком міської ради народних депутатів прийняв у дар однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується дублікатом, що має силу оригіналу, договору дарування посвідченого 27.05.1997 державним нотаріусом Охтирської державної нотаріальної контори Ковальчук С.П. та зареєстрованого у реєстрі за № 2-1509 (а.с. 6 том. 1). Згідно реєстраційного напису на правовстановлюючому документі, квартира АДРЕСА_1 , була зареєстрована Охтирським міжміським бюро технічної інвентаризації на праві комунальної власності за Виконавчим комітетом Охтирської міської ради народних депутатів, записано в реєстрову книгу № 73, за реєстровим номером № 10205 від 05.06.2002 (а.с. 7 том 1). З інформаційної довідки № 95985809 від 31.08.2017 вбачається, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано 31.05.2016 державним реєстратором Тростянецької міської ради Сумської області Манченко О.О. право комунальної власності Виконавчого комітету Охтирської міської ради на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 937716159102 (а.с. 9 том 1). На підставі рішення Виконавчого комітету Охтирської міської ради від 31.08.2015 за №137 ОСОБА_4 , із сім`єю, яка складається із чотирьох чоловік, як працівнику Охтирської міжрайонної прокуратури було видано ордер на службове житлове приміщення за АДРЕСА_2 , а саме на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 8 том 1). Протягом тривалого часу відповідачі неодноразово оспорювали з різних підстав законність набуття позивачем права власності на вищезазначену квартиру на підставі договору дарування від 27.05.1997. Зокрема, рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 18.07.2001 залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 10.10.2001 та ухвалою Верховного Суду України від 01.03.2002, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Охтирського міськвиконкому про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , залишено без задоволення. Вказане рішення Тростянецького районного суду мотивовано тим, що під час знаходження відповідачки на квартирному обліку, вона претендувала на отримання 3-х кімнатної квартири, але такої квартири у наявності не було і при виділенні 4-х кімнатної квартири вона добровільно подарувала однокімнатну квартиру виконкому. Такі умови були вигідними для відповідачки, а тому вона і уклала даний договір. Також, суд дійшов висновку, що сторони навмисно створили вказану ситуацію з метою незаконного збагачення за рахунок держави, так як сім`я із п`яти чоловік була забезпечена житлом загальною площею 56,4 м2 (а.с. 10-13 том 1). Також рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області по справі №2-1 від 12.10.2012 залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 21.03.2013, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.01.2014 позовні вимоги ОСОБА_1 до Охтирського міського бюро технічної інвентаризації, Охтирської міської державної нотаріальної контори про визнання відсутності факту втрати жодного з обох оригіналів договору дарування, які повинні видаватися обдарованій стороні і відповідно визнання безпідставною видачу дублікату договору дарування замість загубленого, скасування самого дублікату, скасування державної реєстрації дублікату юридично нікчемного позастатутного договору, залишено без задоволення. Разом з тим, вказаним рішенням суду було задоволено зустрічні позовні вимоги Виконавчого комітету Охтирської міської ради та заборонено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 користуватися квартирою АДРЕСА_1 . Крім того, було зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не чинити перешкоди представникам Виконавчого комітету Охтирської міської ради щодо входу у квартиру АДРЕСА_1 . Мотивуючи зазначене рішення, суд зазначив, що у судовому засіданні було достовірно встановлено, що між сторонами договору дарування було досягнуто домовленості щодо всіх істотних умов договору. Позивач ОСОБА_1 попередньо звернувшись до БТІ з приводу відчуження належної їй на той час квартири АДРЕСА_1 із замовленням видати довідку-характеристику для її відчуження та отримавши зазначену довідку та технічний паспорт на квартиру із власної волі уклала зазначений договір. Остання усвідомлюючи вимоги чинного законодавства щодо необхідності передачі у державну власність належної їй на праві власності квартири та маючи бажання поліпшити житлові умови шляхом отримання ордеру на квартиру більшої площі, свідомо погодилась на укладення зазначеного договору. Відповідність волевиявлення позивачки на укладення зазначеного договору її волі підтверджується підписом останньої у нотаріально посвідченому договорі. У подальшому, позивач ОСОБА_1 подарувавши квартиру органу, що здійснює поліпшення житлових умов, скористалась зазначеним правом, отримала ордер та вселилась у квартиру значно більшої площі. Виконком Охтирської міської ради виконав свій обов`язок по видачі ордера на житлове приміщення. Після цього ОСОБА_1 разом з іншими членами сім`ї приватизувала її (а.с. 14-31 том 1). Крім того, рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області по справі №583/1576/17 від 12.02.2018 були залишені без задоволення позовні вимоги ОСОБА_2 , який просив скасувати або визнати недійсним рішення державного реєстратора Тростянецької міської ради Сумської області Манченко О.О. про державну реєстрацію права власності на житлову квартиру АДРЕСА_1 за Виконавчим комітетом Охтирської міської ради у формі комунальної власності у зв`язку з незаконними і протиправними діями відповідача. Вказане рішення було залишено без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2018 (а.с. 106-112 том 2). Також рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 15.07.2019 по справі №583/356/18 залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 18.11.2019 ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні її позову до Сумського обласного державного нотаріального архіву про скасування виданого 22.03.2016 дублікату договору дарування житлової квартири (а.с. 219-223 том 3). Колегією суддів були досліджені пояснення ОСОБА_2 викладені у заявах, які надійшли до апеляційного суду, де він порушує питання витребування доказів, які не дослідив суд і знаходяться в матеріалах іншої справи №2-31/2001. Також витребувати у виконкому міської ради рішення про звернення до суду; залишити позовну заяву без розгляду через те, що позивач не реалізує право власності на цю квартиру, бо не є фізичною особою, яка має право користуватися окремою квартирою, а правонаступником виступає управління ЖКГ Охтирської міської ради. Вважає, що позов подано особою, яка не має саме цивільної процесуальної дієздатності, тому просив суд вирішити справу за правилами ст.193 ЖК УРСР та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, судової практики ЄСПЛ і позицій ВП ВС щодо застосування норм ЖК УРСР та ЦК України у справах про виселення. Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного громадянина України на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. До складу житлового фонду, відповідно до статті 4 ЖК України, відносяться жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об`єднанням, профспілковим та іншим громадським об`єднанням (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення). До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об`єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до законодавства України до цих будинків застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду. Згідно із ст. 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Відповідно до ст. 6 ЖК України жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Згідно з ч. 4, 5 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань. Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно з ч. 1 ст. 318 ЦК України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, зокрема і фізичні і юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Частиною 1 ст. 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. За правилами встановленими ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. З матеріалів цивільної справи вбачається, що виконавчий комітет Охтирської міської ради є власником спірної квартири АДРЕСА_1 . За правилами встановленими ч. 1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Статтею 391ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Оскільки відповідач ОСОБА_1 подарувала спірну квартиру позивачу і остання належить йому на праві власності, проте подарувавши вказану квартиру ОСОБА_1 разом із своїм чоловіком ОСОБА_2 не звільнили подарованої позивачеві квартири, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції відносно обґрунтованості заявлених позивачем позовних вимог про виселення відповідачів із спірної квартири з метою усунення перешкод у користуванні власником своєю власністю. Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи відповідача, що викладені ним в апеляційній скарзі відносно того, що позивач не має право звертатися до суду із вказаним позовом, оскільки його права не порушені в зв`язку з тим, що спірна квартира є службовим житлом органів прокуратури та не перебуває у на його балансі, оскільки відповідно до представлених суду правовстановлюючих документів саме виконавчий комітет Охтирської міської ради є власником спірної квартири, а підставою звернення позивача до суду стала саме реалізація його повноважень, як власника цієї квартири. Доводи відповідача стосовно того, що ні ним ні членами його сім`ї не було порушено правила добросусідства, а тому вони не можуть бути виселені без надання іншого житлового приміщення, як пенсіонери по старості та люди похилого віку, колегія суддів також вважає неспроможними, з огляду на те, що спірна квартира з дня набуття у власність позивачем та перебуваючи у його власності не надавалася відповідачам для їх проживання чи проживання членів їх сім`ї, а навпаки, підставою для дарування спірної однокімнатної квартири, були обставини забезпечення сім`ї ОСОБА_1 , до складу якої входив і чоловік ОСОБА_2 . 4-х кімнатною квартирою, куди він вселився і проживав, тому відповідачі займають її без відповідних правових підстав, з огляду на що, міською радою заявлено правомірні вимоги про усунення перешкод у користуванні його власністю. Колегія суддів відхиляє доводи відповідача, що викладені в апеляційній скарзі відносно того, що суд першої інстанції не оцінив виселення його з квартири на предмет пропорційності. Крім того, позивач не надав доказів забезпеченості його та його сім`ї, що збільшилася вдвічі житловою площею, оскільки з матеріалів цивільної справи вбачається, що спірна квартира не є єдиним житлом для відповідача, а останній має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , крім того, останній за згодою власників періодично проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_4 без реєстрації, яку відповідачка ОСОБА_1 отримала відповідно до рішення виконавчого комітету Охтирської міської ради Сумської області від 19.03.1997 року № 141, про що ОСОБА_2 вказує у своєму відзиві на позовну заяву. Тому у разі виселення відповідача ОСОБА_2 із спірної квартири останній не стає «безхатченком». Крім того, проживання відповідачів у спірній квартирі порушує житлові права родини ОСОБА_5 , яким було видано ордер на службове приміщення. Доводи відповідача відносно порушення судом норм матеріального права, а саме стосовно того, що суд помилково відкрив провадження по справі, оскільки позивач вже звертався з вказаним позовом до суду, проте його було залишено без розгляду і повернуто позивачу, що свідчить про зловживання ним своїми процесуальними правами, колегія суддів вважає безпідставними, бо повернення позовної заяви позивачу не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення. Крім того, вказане питання було також вирішено судом першої інстанції ухвалою від 27.04.2018 року, яка набула законної сили. Крім того, доводи відповідача відносно того, що представником позивача ОСОБА_3 не було надано до суду доказів наявності в неї права представляти в суді інтереси відповідача, з огляду на те, що вона не є адвокатом колегія суддів вважає неспроможними, оскільки остання не приймала участь в судових засіданнях на яких відбулося винесення судового рішення, натомість відповідачем було заявлено клопотання про розгляд справи без участі його представника. Разом з тим, колегія суддів вважає також необґрунтованими і доводи відповідача відносно того, що його не було повідомлено про дату, час та місце розгляду справи. Так, судовому засіданні, що відбулося 02.02.2022 року і на якому був присутній відповідач ОСОБА_2 було закрито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду на 04.03.2022 року о 10 год.00 хв. В зв`язку з введенням на території України військового стану, розгляд справи 04.03.2022 року не відбувся, а новий розгляд призначено на 14.06.2022 року о 10 год. 14.06.2022 року в зв`язку з неявкою відповідача ОСОБА_2 розгляд справи було перенесено на 12.07.2022 року, проте 05.07.2022 року судова повістка - повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи була повернута суду з відміткою про те, що адресат відсутній за вказаною адресою, що вважається належним повідомленням відповідача про судове засідання при відсутності заяв про зміну адреси проживання. Частинами 2, 4, 7 ст. 128 ЦПК України встановлено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Оскільки відповідач, будучи відсутнім за місцем проживання, адресу якого ним було повідомлено суду, не повідомив останньому нової адреси свого місцезнаходження для здійснення з ним листування, останній вважається таким, що належним чином повідомлений про дату час та місце розгляду справи. Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того, що позивачем не було пропущено встановлений законом строк звернення до суду з даним позовом, оскільки порушення його прав є тривалим, а тому власник майна може звернутися з відповідним позовом про усунення перешкод у користуванні належним йому майном протягом усього часу доки йому чиняться відповідні перешкоди. В своєму рішенні суд першої інстанції обґрунтовано застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц про те, що якщо особа володіє власністю незаконно, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення, оскільки такий позов про виселення є негаторним. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. Негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення. Зважаючи на установлені судом обставини, а також вищевикладені вимоги чинного законодавства та висновки Верховного Суду, суд правильно визнав, що позивач не пропустив строк звернення до суду з позовом про виселення відповідача і відсутні підстави для застосування позовної давності. З приводу пояснень викладених ОСОБА_2 у заявах до апеляційного суду, колегія суддів зауважує, що відповідач згідно протоколу судового засідання 02.02.2022 був присутній і він не заявив клопотання про огляд матеріалів справи № 2-31/2001, поважності причин неможливості заявити таке клопотання не надав, окрім того, судом першої інстанції його клопотання про повернення позову та залишення без розгляду розглядалися і у їх задоволенні було відмовлено, відсутні підстави для залишення позову без розгляду і під час апеляційного перегляду справи. Статтею 193 ЖК УРСР врегульовано питання застосування міжнародних договорів. Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права. Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло. Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50). У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63). У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, установами. Втрата житла є крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Втручання порушує статтю 8 Конвенції за винятком випадків, коли воно здійснюється "згідно із законом", переслідує одну або декілька законних цілей, наведених у пункті 2, і, крім того, є "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення цих цілей. Принцип законності в розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права ( рішення у справі "Роман Захаров проти Росії" [ВП], заява N 47143/06, пункт 228, ЄСПЛ 2015). Задовольняючи позовом, суд першої інстанції правильно виходив з того, що дарування спірної квартири відбулось із згоди сім`ї ОСОБА_6 з метою поліпшення своїх житлових умов і отримання 4-х кімнатної квартири, куди сім`я переселилася. А тому подальше користування спірної однокімнатної квартири ОСОБА_2 під житло вже не мало законних правових підстав, оскільки усі спроби залишити у своєму користуванні це житло в судовому порядку не мати позитивного вирішення. Виконавчий комітет Охтирської міської ради, як власник квартири прийняв 31.08.2015 рішення і виділив квартиру для заселення як службове приміщення для родини працівника Охтирської міжрегіональної прокуратури ОСОБА_4 , тому звернувся до суду за захисту свого права власності і усунення перешкод у здійсненні ним права розпоряджання своїм майном шляхом виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення, а міський голова, який підписав позов діяв в межах своїх делегованих законом повноважень. Як встановлено судом першої інстанції і цього не заперечує відповідач з отриманням 4-х кімнатної квартири він був забезпечений житловою площею і на протязі минулого часу, відповідачі не звільняли спірну квартири через численні тривалий час їх звернення до суду, бажаючи оспорювати договір дарування та правомірне набуття права власності виконавчим органом міської ради на цю квартиру. Отже, з огляду на викладене, рішення суду першої інстанції відповідає установленим принципам верховенства права і справедливості та завданням цивільного судочинства, а також вимогам ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував, обставини, що мають значення для справи і доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382, 384, 389 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 12 липня 2022 року в оскарженій частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 15 травня 2023 року. Головуючий - С. С. Ткачук Судді: В. І. Криворотенко О. І. Собина