Постанова 4802 № 161/13264/22

Справа № 161/13264/22 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П. Провадження № 22-ц/802/510/23 Доповідач: Карпук А. К. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 травня 2023 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Карпук А.К. суддів Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 подану його представником ОСОБА_3 на повторне заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 березня 2023 року,- В С Т А Н О В И В : У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що з 28.09.2002 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем, за час якого у них народились діти - син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Старший син на даний час вже є повнолітнім. Шлюб з відповідачем 09.09.2019 розірвано. Вказує, що діти залишились проживати разом з нею та знаходяться на її повному утриманні. У свою чергу, відповідач добровільно сплачувати аліменти не погоджується та коштів на утримання дитини не надає. Враховуючи викладене, просила постановити рішення, яким стягувати з відповідача на свою користь аліменти на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову та до досягнення дитиною повноліття. Повторним заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 березня 2023 року позов задоволено. Постановлено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини всіх його видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 26.09.2022 . та до досягнення дитиною повноліття. Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 1073 грн. 60 коп. Не погоджуючись із рішенням суду представник відповідача ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій покликаючись на порушення судом норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи, просить рішення скасувати в частині стягнення аліментів за минулий час, починаючи з 26.09.2022 і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково. Вказує, що судом порушено норми процесуального права щодо повідомлення представника відповідача про дату та час судового засідання. Також зазначив, що відповідач належним чином виконував зобов`язання щодо утримання неповнолітнього сина в період з лютого 2019 року по січень 2023 року сплачував щомісячно аліменти в розмір 4852,41 грн, а тому у суду першої інстанції не було підстав для стягнення аліментів за минулий час , тобто за період з дня звернення позивачки до суду 26.09.2022. Згідно з роз`ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення. Позивач не скористалася своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справ. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою прийняття постанови у даній справі є 11.05.2023, тобто, дата складення повного судового рішення. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 4). Дитина проживає разом з матір`ю, позивачем по справі, та перебуває на її утриманні. Домовленості між сторонами щодо розміру аліментів на утримання дітей не досягнуто. Відповідно до частин 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Частиною другою статті 51 Конституції України встановлено обов`язок батьків утримувати дітей до їх повноліття. Положеннями ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Згідно із ст. 181 Сімейного кодексу України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Відповідно до ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Заперечуючи дату, визначну судом, з якої необхідно стягувати аліменти представник відповідача вказав, що відповідач на виконання усної домовленості між сторонами щомісячно сплачував аліменти на утримання неповнолітнього сина, що підтверджується платіжними дорученнями за період з жовтня 2022 року по лютий 2023 року та виписками про рух коштів про здійснення переказів на банківську карту позивача за період з лютого 2019 року по квітень 2020 року. Дослідивши надані стороною докази апеляційний суд дійшов висновку, що надані відповідачем копії платіжних доручень та виписок про рух коштів свідчать про те, що відповідач приймає участь в утриманні дитини, проте, з матеріалів справи не вбачається, що сторони досягли домовленості щодо розміру грошових сум такої участі, тобто відповідачем на власний розсуд визначена сума грошових коштів на утримання дитини. Крім того, відповідачем не надані дані про його місце роботи та доходи, які ним одержуються, розмір яких повинен бути врахований поряд з іншими чинниками при визначенні розміру аліментів. А тому надані представником відповідача документи не можуть слугувати належними і допустимими доказами належного виконання відповідачем зобов`язання з утримання неповнолітнього сина. Посилання в апеляційній скарзі на положення ч. 2 ст. 191 СК України, як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів з дня пред`явлення позову, є помилковим, оскільки позивач не заявляла вимог про стягнення аліментів за минулий час, а стягнення судом першої інстанції аліментів з дня звернення до суду є виконанням вимог ч. 1 ст. 191 СК України. Відповідач та його представник не надали жодних доказів на підтвердження доводів, викладених в апеляційній скарзі, про наявність правових підстав для визначення іншої дати, з якої починається стягнення аліментів та, що визначена судом, а тому доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Покликання в апеляційній скарзі представника відповідача на те, що суд першої інстанції не повідомив представника відповідача про дату та час судового засідання, спростовуються таким. З матеріалів справи вбачається, що представник відповідача ОСОБА_3 був присутній у судовому засіданні 22.02.2023 при вирішенні питання про перегляд заочного рішення, в якому ухвалено призначити розгляд справи по суті на 09.03.2023 о 10:30 год у приміщенні Луцького міськрайонного суду Волинської області. Доказом належного повідомлення представника відповідача про час і місце судового розгляду справи слугує судове повідомлення про судове засідання, яке відбудеться 09.03.2023 о 10:30 год, воно міститься в матеріалах справи та підписане представником відповідача (а.с. 67). Статтею 3 Конвенції ООН «Про права дитини» передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини. Стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Статтею 48 Конституції України гарантовано, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Захищаючи першочергово інтереси неповнолітньої дитини, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимоги позивача та стягнув аліменти з 26.09.2022 (дати подання позовної заяви до суду). Аргументи представника відповідача про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права безпідставні, носять суб`єктивний характер, зводяться лише до переоцінки доказів по справі, та непогодженням з їх оцінкою, тоді як колегія суддів вважає, що суд, розглядаючи справу, оцінив докази по справі у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Рішення суду першої інстанції ухвалене з урахуванням обставин справи, на підставі норм діючого законодавства і підстав для його зміни чи скасування судова колегія не вбачає. Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, - постановив: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 подану його представником ОСОБА_3 залишити без задоволення. Повторне заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 березня 2023 рок в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді: