Постанова 4852 № 209/594/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 04 травня 2023 року м. Дніпросправа № 209/594/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 29.03.2023 в адміністративній справі №209/594/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області, Департаменту патрульної поліції, Інспектора Резніченко Олександра Сергійовича про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,- ВСТАНОВИВ: Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Лаврищев В.В. звернувся до Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська в Дніпропетровській області з позовом, в якому просить скасувати складену інспектором, старшим сержантом поліції Резніченко Олександром Сергійовичем постанову серії ЕАР № 6496415 про притягнення громадянина України ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП, а справу закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення; вирішити питання судових витрат. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.02.2022 року о 17 годині 37 хвилин інспектором старшим сержантом поліції Резніченко Олександром Сергійовичем було складено постанову серії ЕАР № 6496415 про притягнення громадянина України ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн. Відповідно до постанови Позивач, нібито, здійснив зупинку ТЗ на посадковому майданчику для зупинки маршрутних транспортних засобів та зі слів працівника поліції здійснював висадку людей. Зазначені дії старшого сержанта поліції Резніченко Олександра Сергійовича вважають протиправними, а постанову незаконною, що винесена з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню за таких підстав. У зазначеній постанові перелічені обставини, а саме: порушення зупинок ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних ТЗ. В резолютивній частині постанови вказано, що доказами, які підтверджують факт зазначених обставин є власна думка працівників поліції без пред`явлення жодного доказу, тобто, належних доказів щодо порушення Позивачем п.15.9 ПДР, зазначених в постанові під час розгляду справи надано не було. В наслідок чого при винесені постанови не було враховано характер вчиненого правопорушення при призначенні адміністративного стягнення. Щодо обставин справи. У зв`язку з раптовим загоранням на приборній панелі автомобіля сигналу «Чек» жовтого кольору, Позивачем було здійснено аварійну зупинку з метою перевірки технічного стану авто та уникнення загрози здійснення небезпеки іншим учасниками руху. На місці аварійної зупинки не було жодної розмітки (Розмітка 2.6 згідно з ПДР), відповідно до яких можна було б ідентифікувати дане місце як зупинку громадського транспорту, також, у зв`язку з віяльними відключеннями світла, освітлення проїзної частини порушене. Окрім того аварійна зупинка була здійснена на відстані більше 5 м, а відтак за межами зупинки громадського транспорту, однак через наявність попереду мосту Позивач не мав змоги здійснити аварійну зупинку далі, оскільки відповідно до п. 15.9. ПДР зупинка забороняється на естакадах, мостах, шляхопроводах і під ними, а також у тунелях. Таким чином, працівники поліції не зупиняли ТЗ та не встановили особу яка керувала авто до його зупинки, що в свою чергу унеможливлює винесення постанови, оскільки посадовими особами не встановлено особу, яка нібито здійснила порушення правил дорожнього руху. У той же час, вичерпний перелік підстав, за яких поліцейський може зупинити транспортний засіб, передбачено у ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію». Спроби Позивача здійснити пояснення обставин справи були проігноровані. Працівниками патрульної поліції не було з`ясовано обставин справи та події, а також не було пред`явлено службових посвідчень. Працівники поліції повідомили, що Позивач винний у здійсненні адміністративного правопорушення та вимагали у останнього посвідчення водія, одразу після його отримання одразу винесли постанову про притягнення до адміністративної відповідальності. Розгляд справи не проводився, з моменту аварійної зупинки та отримання Позивачем постанови минуло не більше 15 хвилин, що унеможливлює здійснення всебічного розгляду справи. Окрім того, визнання Позивачем себе винним у адміністративному правопорушенні не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень про накладання на таку особу стягнення за відсутності інших належних доказів, тому не звільняє посадову особу суб`єкта владних повноважень доводити правильність прийнятого рішення. Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 177/525/17. Окрім того, в постанові допущено помилку в пункті дати народження Позивача, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_1 , що в свою чергу підтверджує швидкі дії працівників поліції, які не здійснювали розгляд справи про адміністративне правопорушення відповідно до чинного законодавства України. Також, у постанові зазначено місце розгляду справи: м. Дніпро, вул. Кайдацька, 34, однак звертаємо увагу суду, що фактично Позивач знаходився по вулиці Набережній заводській, таким чином Відповідач не вірно встановив місце розгляду справи, а відтак постає питання до об`єктивності при винесені постанови. Вул. Кайдацька, 34 знаходиться в іншій частині міста Дніпро та на якій не має жодної зупинки громадського ТЗ, що підтверджується скріншотами з мап. Рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 29.03.2023 в задоволені позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга фактично обґрунтована доводами адміністративного позову. Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Фактичні обставини справи. Постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, серії ЕАР №6496415 від 03.02.2023 року винесену інспектором Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Резніченко О.С. ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 340,00 грн. (а.с.8). Відповідно до змісту постанови, ОСОБА_1 03.02.2023 року о 17.34 год. у м. Дніпро по вул. Кайдацька, 34 здійснив зупинку транспортного засобу на посадковому майданчику для зупинки маршрутних транспортних засобів, чим порушив п.15.9.е ПДР. Правомірність винесеного суб`єктом владних повноважень рішення у формі постанови є предметом судового розгляду в даній справі. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем встановлений факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, що підтверджено належними та допустимими доказами, отже постанова відповідача є правомірною та підстави для її скасування відсутні. Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі -ПДР). Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XIIзобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Пунктом 8.1Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, встановлено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Дорожні знаки мають перевагу перед дорожньою розміткою і можуть бути постійними, тимчасовими та із змінною інформацією (пункт 8.2ПДР). Відповідно до пункту 8.2-1 ПДР дорожні знаки застосовуються відповідно до цих Правил і повинні відповідати вимогам національного стандарту. Дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби. При цьому дорожні знаки не повинні бути закриті повністю або частково від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами. Дорожні знаки повинні бути видимими на відстані не менш як 100 м за напрямком руху та розміщеними не вище 6 м над рівнем проїзної частини. Дорожні знаки встановлюються обабіч дороги на тому її боці, що відповідає напрямку руху. Згідно з пунктом 8.4 «в» заборонні знаки запроваджують або скасовують певні обмеження в русі. Відповідно до п.15.9 «е» ПДР України, зупинка забороняється ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає ближче 30 м від дорожнього знаку такої зупинки з обох боків. Згідно з пунктом 1.10 ПДР зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо); стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов`язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу. Відповідно до пунктів 15.1-15.3 ПДР зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі. За відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка чи стоянка там неможливі, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху). У населених пунктах зупинка і стоянка транспортних засобів дозволяються на лівому боці дороги, що має по одній смузі для руху в кожному напрямку (без трамвайних колій посередині) і не розділена розміткою 1.1, а також на лівому боці дороги з одностороннім рухом. Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до статті 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП, відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Частиною 1статті 268 КУпАП законодавцем визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному (необґрунтованому) притягненню такої особи до відповідальності. Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Виходячи із змісту пункту 1статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. З наявних в матеріалах справи відеозаписів вбачається, що ОСОБА_1 , керуючи автомобілем VOLKSWAGEN JETTA, д.н. НОМЕР_1 , в м. Дніпрі, по вул. Кайдацька, в районі будинку 34, здійснив зупинку ТЗ на посадковому майданчику для зупинки маршрутних транспортних засобів. При цьому, з відео вбачається, що ознаків того, що водієм була здійснена аварійна зупинка не видно. Проте, наданий відповідачем відеозапис (який взято судом першої інстанції як належний доказ скоєння позивачем правопорушення) не може слугувати доказом в справі про адміністративне правопорушення в розумінні норм даного Кодексу. Відповідно до статті 283 КАС України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способ зміст постанови про адміністративну відповідальність має відповідати вимогам, передбаченим статтями 280, 283 КУпАП. У ній зокрема необхідно зазначити технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис. Відповідно до підпункту 9 частини 1 статті 31 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі Закон № 580), поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 40 Закону №580, поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Відповідно до ст.74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку встановленого законом . Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення відповідачами надано до матеріалів справи диск з записом з відеореєстратора поліцейського автомобіля . Згідно із пунктом 5 розділу ІV Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395 (далі - Інструкція № 1395) постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (додаток 5), складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 8 розділу ХІІІ цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції. Разом з тим, додатком 5 до Інструкції № 1395 передбачено зазначення у постанові про адміністративне правопорушення доказів вчинення правопорушення («До постанови додаються…»). Як встановлено з матеріалів справи, що наданий відповідачем до суду диск із записом відеореєстратора патрульного автомобіля щодо фіксування факту правопорушення, не зазначений в пункті 7 оскаржуваної постанови, у зв`язку з чим остання не може бути визнана такою, що складена у відповідності до вимог Кодексу України про адміністративні правопорушення та Інструкції № 1395. Інших доказів на підтвердження факту вчинення позивачем порушення пункту 15.9.е Правил дорожнього руху відповідачами не надано. Оскільки, оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис вчинення адміністративного правопорушення, який наданий лише до суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують вину позивача, що в свою чергу свідчить про відсутність правових підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.02.2020 (справа № 524/9827/16-а), від 26.04.2018 (справа №202/2862/17 (2-а/202/143/2017), від 26.04.2018 (справа №200/5590/17(2а/200/669/17)), 20.12.2019 року( справа №191/1060/17 (2-а/191/94/17)),від 23.12.2019 (справа №524/253/17). Враховуючи встановлені обставини, оцінивши докази у справі в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції неповно встановлено обставини, що мать значення для справи, допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового судового рішення про задоволення адміністративного позову. Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідача задовольнити, а рішення суду першої інстанції частково скасувати, задовольнивши позовні вимоги. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З огляду на вищевикладене та з урахуванням наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог, колегія суддів здійснює розподіл судових витрат шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1342 грн., з яких: 536,80 грн. судовий збір за подання позовної заяви, 805,20 грн. судовий збір за подання апеляційної скарги. Стосовно заявлених вимог позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України). Згідно з п.п. 1, 2 ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України). Згідно з п.п. 6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Колегія суддів зазначає, що з аналізу статті 134 КАС України випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат. Колегія суддів звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим. Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 року у справі № 904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. На підтвердження понесених витрат позивачем надано наступні документи: - копію свідоцтва ОСОБА_2 про право заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5440; - копію договору від 01.02.2023 про надання правової допомоги, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Лаврищевим В.В.; - копію Акту здачі-приймання наданих послуг до Договору про надання правової допомоги від 13.02.2023. Згідно Акту наданих послуг до Договору про надання правової допомоги виконавцем надані наступні послуги: - консультація клієнта з питання винесеної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності 2 години 1500 грн.; - вивчення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності 1 година-1000 грн.; - складання та подання позовної заяви про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності 2, 5 години- 2500 грн. Вартість зазначених послуг становить 5000 грн. Згідно Акту наданих послуг до Договору про надання правової допомоги від 20 березня 2023 року виконавцем надані наступні послуги: -вивчення відзиву по справі № 209/594/23 та складання відповіді на відзив- 2 години-1500 грн. Вартість зазначених послуг становить 1500 грн. Згідно Акту наданих послуг до Договору про надання правової допомоги від 06 квітня 2023 року виконавцем надані наступні послуги: консультація клієнта з питання змісту постанови від 29.03.2023 та складання апеляційної скарги 3 години 2000 грн. Вартість зазначених послуг становить 2000 грн. Загальна вартість зазначених послуг становить 8500 грн. Колегія суддів зазначає, що вищевказані документи є належними доказами, які підтверджують понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката в суді першої та апеляційної інстанції. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що приписами ч.ч. 5-7 ст.134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021 року у справі №200/10535/19-а, від 05.08.2020 року у справі №640/15803/19. Слід також зазначити, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі №826/841/17. Дослідивши подані позивачем докази, колегія суддів вважає, що в даному випадку розмір витрат на оплату послуг адвоката з професійної правничої допомоги позивачу у розмірі 8500 грн., понесених під час розгляду справи є суттєво завищеним та таким, що не є співмірним із складністю справи з виконаною адвокатом роботою (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, оскільки підготовка до написання тексту позовної заяви, відповіді на відзив на позовну заяву та апеляційної скарги не потребувала настільки значного часу для надання адвокатом послуг та виконання робіт з правової (правничої) допомоги позивачу у співвідношенні до визначеної вартості послуг адвоката, а суми, які заявлені до відшкодування позивачу за надання послуг та виконання робіт з правової (правничої) допомоги не є належним чином обґрунтовані на предмет їх розміру. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку знайшов підтвердження лише один довід позовної заяви та апеляційної скарги щодо наявності підстав скасування оскаржуваної постанови. Крім того, предметом спору є постанова серії ЕАР № 6496415 інспектора старшого сержанта поліції Резніченко Олександра Сергійовича про застосування до позивача штрафу у розмірі 340 грн. Тобто, розмір відшкодування судових витрат у сумі 8500 грн. є значно завищеним порівняно з ціною позову, яка складає 340 грн. Також, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 04.02.2020 (№ провадження К/9901/95/200), відповідно до якої (п.23) вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. З огляду на вищевикладене, враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є іншою стороною у справі, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість та співмірність витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 грн., понесених під час розгляду справи в суді першої інстанції, що підтверджується належними доказами, а тому, такі витрати на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Керуючись статтями 250, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 29.03.2023 в адміністративній справі №209/594/23 скасувати Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області, Департаменту патрульної поліції, Інспектора Резніченко Олександра Сергійовича про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі задовольнити. Скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАР № 6496415 від 03 лютого 2023 року та закрити справу про адміністративне правопорушення. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги у загальному розмірі 1342 грн. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі 1500 грн. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення виготовлено 04 травня 2023 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя С.В. Білак суддя В.А. Шальєва