Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/4529/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2023 р. Справа № 480/4529/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.10.2022, головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета, м. Суми, повний текст складено 03.10.22 по справі № 480/4529/22 за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного університету внутрішніх справ про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Харківського національного університету внутрішніх справ, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Харківського національного університету внутрішніх справ щодо не нарахування та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення 31.12.2021 по 31.01.2022 за додаткову відпустку та по 21.05.2022 за одноразову грошову допомогу при звільненні; зобов`язати Харківський національний університет внутрішніх справ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення 31.12.2021 по 31.01.2022 за виплату додаткової відпустки тривалістю 14 календарних днів як учаснику бойових дій; зобов`язати Харківський національний університет внутрішніх справ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення 31.12.2021 по 21.05.2022 за виплату одноразової допомоги при звільненні. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 03.10.2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Харківського національного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 14 093 грн. У задоволенні інших вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.10.2022 року та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідно до довідки №4 від 02.07.2022 середньоденна плата грошового забезпечення позивача складає 1191,42 грн., а тому сума компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (за додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій) складає 21445,56 грн. Вказує, що суд при винесенні рішення протиправно зменшив розмір відшкодування з 21445,56 грн. до 14093,00 грн. та не врахував, що згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженому ним органу належних звільненому працівникові сум у строки визначені ст.116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Стверджує, що судом також протиправно відмовлено в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату одноразової допомоги при звільненні з підстав відсутності в ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» строку виплати такої допомоги. Зауважує, що всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення та закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність. Наголошує, що не проведення з вини відповідача виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Харківський національний університет внутрішніх справ подав відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.10.2022 року без змін. Вказує, що сума компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій не є великою та складає 14 093 грн, затримка розрахунку була всього лише 28 календарних дні та відсутні обставини, які підтверджуються відповідними доказами, пов`язані з втратами працівника, а також те, що були дійсно вагомі підстави невиплати у день звільнення компенсації (у зв`язку з відсутність фінансування на останній день календарного року), тому зменшення суми стягнення за затримку розрахунку є цілком правомірною. Щодо затримки розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зазначає, що спірні правовідносини в цій справі пов`язуються зі звільненням позивача зі служби в поліції, яке відбулося 31.12.2021 року, тобто, на дату виникнення цього спору нормативне регулювання цих відносин змінилося. Відповідно до п.п. 1, 3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи і сторонами не заявлялись клопотання про розгляд справи за їх участі, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронних листів. Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. З огляду на вищевикладене, з урахуванням запровадженого на території України воєнного стану та активними бойовими діями на території Харківської області та безпосередньо у м. Харків, апеляційна скарга була розглянута 11.05.2023 року. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наказом Харківського національного університету внутрішніх справ позивача - підполковника поліції ОСОБА_1 з посади заступника директора Сумського центру первинної професійної підготовки "Академія поліції" (м. Суми) Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ 31.12.2021, з виплатою компенсації за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, відповідно до ст.16-2 Закону України "Про відпустки" та п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2021 рік у кількості 14 днів (а.с. 6 зворот. стор.). Позивач звернувся із заявою від 24.05.2022 (а.с. 6-7), у якій просив виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2022 по 21.05.2022. На звернення позивача, відповідач листом від 16.06.2022 №199 (а.с. 7 зворот. стор, 8 зворот. стор) повідомив позивача про те, що позивачу компенсацію за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій виплачено згідно з платіжним дорученням від 28 січня 2022 року №26, у зв`язку з недофінансуванням коштів так, як дата звільнення 31.12.2021 збігається з датою закінченням фінансового року, а саме 31.12.2021, тому виплата в розмірі 14093 грн. була проведена у наступному фінансовому році, а саме у січні 2022 року. Одноразову грошову допомогу при звільненні за 25 років 05 місяців 18 днів в загальній сумі 142069,68 грн. було виплачено 10.02.2022 згідно з платіжним дорученням від 09.02.2022 №60 на суму 21326,52 грн. та 21.05.2022 згідно з платіжним дорученням від 19.05.2022 №263 на суму 120874,86 грн. Як зазначено в листі Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ від 16.06.2022 №199 при формуванні бюджетного запиту у 2020 році на 2021 рік потреби у коштах для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні не було передбачено, так як на момент формування видатків бюджетного запиту рапорт про звільнення не був поданий, тому станом на 31.12.2021 не мали можливості здійснити виплату одноразової грошової допомоги при звільненні. У зв`язку з тим, що відповідачем не було здійснено нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, позивач ініціював даний спір. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 14093,00 грн. Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову, з огляду на наступне. Згідно зі ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Приписами ч.2 ст.116 КЗпП України передбачено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Наведені вище висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За обставинами справи, наказом Харківського національного університету внутрішніх справ позивача - підполковника поліції ОСОБА_1 з посади заступника директора Сумського центру первинної професійної підготовки "Академія поліції" (м. Суми) Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ 31.12.2021 року. Матеріалами даної справи підтверджується факт того, що при звільненні позивача зі служби з останнім не було проведено повний розрахунок, а саме не було виплачено компенсацію за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій. При цьому, компенсація за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, була виплачена позивачу 31.01.2022 року згідно платіжного доручення від 28.01.2022 року №26, тобто в порушення приписів ст.116 КЗпП України. Таким чином, відповідачем було порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а саме в частині нарахування та виплати позивачу компенсації за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій. З огляду на те, що відповідачем по справі не було здійснено повного розрахунку з позивачем у визначені ст.116 КЗпП України строки з вини останнього, зазначене є правовою підставою для його відповідальності згідно зі ст.117 КЗпП України. Відповідно, з огляду на наведене вище, колегія суддів вважає, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Надаючи правову оцінку визначеному судом першої інстанції розміру середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні позивача, колегія суддів зазначає наступне. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту Порядок №100). Згідно з п.2 Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до п.8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. З аналізу наведених норм Порядку №100 дає підстави для висновку, що при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень цього Порядку. Як зазначалося, у день звільнення позивача зі служби 31.12.2021 року, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме компенсації за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій у розмірі 14 093,00 грн. З огляду на матеріали справи, двома попередніми місяцями перед звільненням позивача є жовтень та листопад 2021 року. Згідно з довідкою №4 від 02.07.2022 року середньоденна плата грошового забезпечення позивача складає 1191,42 грн. та середньомісячна заробітна плата становить 26211,32 грн. Таким чином, враховуючи кількість робочих днів затримки з 31.12.2021 року по 31.01.2022 року, сума середнього заробітку за весь період затримки розрахунку складає 21445,56 грн. (1191,42 х 18). Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п. 71 постанови від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Також вказано, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. З урахуванням приписів ч.5 ст.242 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне врахувати наведені вище правові позиції Верховного Суду (Великої Палати Верховного Суду), які стосуються критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України. Так, у межах спірних правовідносин по даній справі розмір виплаченої компенсації за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, склав 14 093,00 грн., а загальна сума компенсації середнього заробітку складає 21 445,56 грн., що перевищує фактично виплачену суму коштів. Таким чином, враховуючи матеріали даної справи, колегія суддів вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 критеріям визначення розміру відповідальності відповідача буде сума 14093,00 грн., яка дорівнює розміру недоплати позивачу, а тому погоджується з відповідними висновками суду першої інстанції. Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача про безпідставність застосування при обрахунку середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні критеріїв зменшення розміру відшкодування, та наявність правових підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток у зв`язку із затримкою виплати при звільненні компенсації за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, у сумі 21 445,56 грн., є необґрунтованими. Колегія суддів зазначає, що вказані доводи апелянта не спростовують наведені вище висновки про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям зменшення розміру відшкодування, визначити до виплати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 14093,00 грн., що становить 100% від суми заборгованості (компенсації за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій), яка належала до виплати позивачу на час звільнення та не була виплачена позивачу у день його звільнення зі служби. Стосовно залишених без задоволення вимог позову про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення 31.12.2021 року по 21.05.2022 року за виплату одноразової допомоги при звільненні, то колегія суддів вказує на таке. Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України «Про внесення змін до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260» від 17.07.2020 року №539 (набрав чинності з 21.08.2020 року) Порядок №260 доповнено також новим розділом VI «Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні із служби». Згідно з пунктом 8 розділу VI Порядку №260 одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п`яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські. В той же час, цим наказом виключений пункт 23 розділу І Порядку № 260, яким було передбачено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення. При цьому, до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні не включається винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Таким чином, починаючи з 21.08.2020 року спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює порядок виплати грошового забезпечення поліцейським, встановлено порядок та строк виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, згідно з якими у відповідача відсутній обов`язок здійснювати виплату такої допомоги в день звільнення поліцейського, тобто відмінні від визначених статтею 116 КЗпП України. Як вбачається з матеріалів справи, позивач звільнений зі служби в поліції 31.12.2021 року, тобто після набрання чинності внесеними до Порядку № 260 змінами. Відповідно, виплата одноразової грошової допомоги при звільненні здійснювалася позивачу з урахуванням приписів пункту 8 розділу VI Порядку №

260. Одноразову грошову допомогу при звільненні за 25 років 05 місяців 18 днів в загальній сумі 142069,68 грн. було виплачено позивачу 10.02.2022 згідно з платіжним дорученням від 09.02.2022 №60 на суму 21326,52 грн. та 21.05.2022 згідно з платіжним дорученням від 19.05.2022 №263 на суму 120874,86 грн., тобто у строки, які передбачені Порядком №260. Тобто, одноразова грошова допомога позивачу виплачена не пізніше другого робочого дня після надходження коштів, що відповідає строкам, встановленим пунктом 8 Розділу VI Порядку №

260. Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом норми Кодексу законів про працю підлягають субсидіарному застосуванню лише в тих випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано те чи інше питання. В даному випадку, оскільки виплата одноразової грошової допомоги при звільненні врегульована нормами Порядком № 260, які підлягають застосуванню при вирішенні цього спору, норми статті 116 КЗпП України на спірні правовідносини не розповсюджується. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23.11.2022 року у справі №160/20449/21. Зважаючи на наведені мотиви, в обсязі встановлених в цій справі обставин і нормативного регулювання спірних відносин, колегія суддів вважає, що підстави для стягнення з відповідача на підставі статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки виплати позивачеві одноразової грошової допомоги відсутні. За цим, доводи апеляційної скарги позивача про застосування у вказаній частині позову норм статей 116 та 117 КЗпП, є необґрунтованими. Розглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення адміністративного позову. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.10.2022 по справі № 480/4529/22 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош