Постанова Харківський апеляційний суд № 621/2622/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 10 травня 2023 року м. Харків справа № 621/2622/22 провадження № 22-ц/818/703/23 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого Пилипчук Н.П., суддів Тичкової О.Ю., Маміної О.В. за участю секретаря Гармаш К.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: Акціонерне товариство «Ідея Банк», Зміївський відділ державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», Зміївського відділу державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та повернення стягненого за виконавчим написом, за апеляційною скарги ОСОБА_1 в частині оскарження рішення Зміївського районного суду Харківської області від 30 січня 2023 року, ухвалене суддею Бібік О.В., - В С Т А Н О В И В : У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Ідея Банк», Зміївського відділу державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та повернення стягненого за виконавчим написом. В обгрунтування позову зазначає, що 28 лютого 2018 року приватним виконавцем Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №587 про стягнення на користь ПАТ «Ідея банк» заборгованості за кредитним договором №Z06.205.71892 від 23 травня 2016 року за період з 24 травня 2017 року по 09 січня 2018 року у розмірі 107 893,62грн. 11 серпня 2018 року відкрито виконавче провадження №56144492. 24 жовтня 2019 року постановою державного виконавця накладено арешт на грошові кошти у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження в загальній сумі 118 953,98грн. 06 листопада 2019 року державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, стипендію, пенсію та інші доходи боржника. Вимог про дострокове погашення заборгованості він не отримував. Вперше про існування виконавчого провадження дізнався 06 грудня 2019 року під час виплати заробітної плати. 03 листопада 2022 року звернувся з заявою до державного виконавця про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, у відповідь отримав лист на електронну адресу, в якому зазначено, що загальна сума боргу станом на 01 листопада 2022 року становить 83 478,71грн та не сплачений виконавчий збір у сумі 6 573,87грн. Просить суд: визнати виконавчий напис, вчинений 28 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М., що зареєстрований в реєстрі за №587 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ідея Банк» заборгованості у розмірі 107 893,62грн. за кредитним договором №Z06.205.71892 від 23 травня 2016 року, укладеного між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , таким, що не підлягає виконанню; стягнути з ПАТ «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти, стягнуті в рамках виконавчого провадження №56144492 та суму, яка буде встановлена під час розгляду справи після отримання від Зміївського відділу державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) звіту про розподіл стягнутих коштів у загальному розмірі 32 612,49грн; стягнути з Державного бюджету України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти, що були стягнуті в якості виконавчого збору та витрат виконавчого провадження №5614492 та суму, яка буде встановлена під час розгляду справи після отримання від Зміївського відділу державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) звіту про розподіл стягнутих коштів у загальному розмірі 32612,49 грн; стягнути судовий збір. Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 30 січня 2023 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що він не знав про відкрите виконавче провадження, оскільки не отримував від Зміївського відділу державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) ані постанови про відкриття виконавчого провадження, ані інших документів. Вперше про існування відкритого ВП №5614492 йому стало відомо 06 грудня 2018 року в день виплати заробітної плати, про що йому повідомили в бухгалтерії за місцем роботи. Зазначені обставини відповідачами по справі не спростовані. Вказує, що сам факт його перебування у трудових відносинах з роботодавцем не може розцінюватися як обов`язкова передумова того, що працівник ним обов`язково буде відразу повідомлений про надходження постанови від ДВС. Судом не враховано встановлений на підприємстві порядок діловодства в подібних питаннях, типовість подібної ситуації, можливу особисту неприязнь відповідальної особи роботодавця до такого працівника, тощо. Наголошує на тому, що про існування постанови звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 06 листопада 2019 року він дізнався не з ініціативи роботодавця, з власної ініціативи, після того, як отримав заробітну плату. Таким чином, суд першої інстанції не правильно визначив початок перебігу строку позовної давності, вказавши, що це відбулося 06 листопада 2019 року, в день надходження постанови до ФОП ОСОБА_2 та безпідставно вказавши, що її надходження підтверджене належними та допустимими доказами. У відзиві на апеляційну скаргу Зміївський відділ державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін посилаючись на те, що ОСОБА_1 не було сплачено борг у добровільному порядку. У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що АТ «Ідея Банк» не було надано письмового повідомлення про усунення порушень за кредитним договором на ім`я боржника ОСОБА_1 , яке б передувало тридцяти денному строку до дати вчинення виконавчого напису, тобто до 28 лютого 2018 року, що у свою чергу є підставою для задоволення позову. Натомість позивачем було пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом. Проте, повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції колегія суду не може, виходячи з наступного. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає. Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 23 травня 2016 року між ПАТ «Ідея-банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №Z06.205.71892, згідно умов якого останній отримав у боргу грошові кошти в розмірі 56 000грн., зі сплатою 21,9% річних за користування кредитними коштами, строком до на 36 місяців, тобто до 23 травня 2019 року. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України). Статтею 598 ЦК України визначені підстави припинення зобов`язання. Зобов`язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. (ч.ч.1,2 цієї статті) Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України). У ст.611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором чи законом. Згідно з ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, а за правилами ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Матеріали справи свідчать, що Банком виконано свої зобов`язання за кредитним договором №Z06.205.71892 від 23 травня 2016 року та надано ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 56 000грн., що останнім не заперечується (а.с.14-15). Між тим, ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором виконувалися не належним чином, у зв`язку з чим за ним станом на 09 січня 2018 року утворилась заборгованість в розмірі 106 193,62грн., яка складається з:40 179,23грн. основний борг, 11 535,01грн. прострочений основний борг, 22 570,45грн. прострочені проценти, 529,65грн. строкові проценти, 1 161,22грн. нарахована плата за обслуговування кредиту, 1 217,22грн. прострочена плата за обслуговування кредиту, 29 000,84грн. пеня (а.с.108-110). Наданий Банком розрахунок вказаної заборгованості позивачем не спростований. Свого розрахунку останнім також не надано. Будь-яких доказів виконання позичальником умов кредитного договору матеріали справи також не містять. У зв`язку з чим, 28 лютого 2018 року ПАТ «Ідея-банк» звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова О.М. з вимогою щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у безспірному порядку. 28 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №587 про стягнення на користь ПАТ «Ідея банк» заборгованості за кредитним договором №Z06.205.71892 від 23 травня 2016 року за період з 24 травня 2017 року по 09 січня 2018 року у розмірі 107893,62 грн., включаючи плату за вчинення виконавчого напису в розмірі 1 700грн. (а.с.17). 11 квітня 2018 року Головним державним виконавцем Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області Шевчуком А.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №56144492 з виконання виконавчого напису №587, виданого 28 лютого 2018 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ідея банк» заборгованості в розмірі 107 893,62грн.(а.с.18). 24 жовтня 2019 року Головним державним виконавцем Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області Шевчуком А.І. в рамках виконавчого провадження №56144492 винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику (а.с.19). 06 листопада 2019 року Головним державним виконавцем Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області Шевчуком А.І. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, якою звернено стягнення на доходи ОСОБА_1 . У позовній заяві ОСОБА_1 , як на підставу для задоволення своїх позовних вимог, зазначає, що вимоги від ПАТ «Ідея банк» про дострокове погашення заборгованості він не отримував. Від державного виконавця на його адресу також не надходило кореспонденції. Вперше про існування виконавчого провадження він дізнався 06 грудня 2019 року під час виплати заробітної плати. Вважає, що пред`явлена до стягнення заборгованість не є безспірною, оскільки загальна сума боргу, вказана у виконавчому написі, є необґрунтованою, так як ним протягом тривалого часу здійснювалися оплати в рахунок погашення заборгованості. Однак, при вимушеній екстреній евакуації з попереднього місця проживання платіжні документи вірогідно були втрачені. Згідно з ч. 1-2 ст.5, ч.1 ст.12, ч.1 ст.13, ч.1 ст.15 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. При цьому, відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно з ч.1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч.1 ст.39 Закону України «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок). Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п.19 ст.34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій. Згідно зі ст.87 Закону України «Про нотаріат» (в редакції, яка діяла на час здійснення виконавчого напису 28 лютого 2018 року) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» (в редакції, яка діяла на час здійснення виконавчого напису 28 лютого 2018 року) визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Відповідно до положень ст.89 Закону України «Про нотаріат» (в редакції, яка діяла на час здійснення виконавчого напису 28 лютого 2018 року) у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред`явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса. Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку (в редакції, яка діяла на час здійснення виконавчого напису 28 лютого 2018 року). Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку (в редакції, яка діяла на час здійснення виконавчого напису 28 лютого 2018 року) для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, в редакції, яка діяла на час здійснення виконавчого напису 28 лютого 2018 року). Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку (в редакції, яка діяла на час здійснення виконавчого напису 28 лютого 2018 року) передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172. При цьому ст.50 Закону України «Про нотаріат» (у чинній редакції) передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії. За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону «Про нотаріат»захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс 17 та постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 61-154 св18. Отже, основними умовами вчинення нотаріусом виконавчого напису є подання документів, які встановлюють заборгованість боржника перед кредитором, підтверджують безспірність вимоги та подачі вимоги в межах строку позовної давності у три роки та у межах річного строку щодо вимоги про стягнення неустойки. Ознакою безспірності вимоги є відсутність заперечень боржника щодо заборгованості та її розрахунку, а також відсутності будь-яких суперечностей у поданих документах. На підтвердження заборгованості нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора. Тобто, нотаріус повинен упевнитися в розумінні боржником пред`явлених для нього вимог і визнання їх. Документом, що підтверджує такий факт, є отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання. Пунктом 2 Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року, було встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, подаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Разом з цим, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п.

2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №826/20084/14 (провадження № 11-174ас18) відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі №910/10374/17 (провадження № 12-5гс21) вказано, що: «оскільки у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від у справі № 826/20084/14. Подібна позиція наведена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №158/2157/17, в якій, зокрема, суд зазначив: «Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 27 березня 2017 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника». Зазначене вище дає підстави для визнання спірних виконавчих написів № 779 та № 780 такими, що не підлягають виконанню, у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню». Даний висновком також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеної у постанові від 18 січня 2023 року у справі №274/2478/18. Крім того, із змісту постанови Київського апеляційного адміністративного суду вбачається, що взявши до уваги зазначений пункт 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20 травня 2013 року «Про судове рішення в адміністративній справі», дійшов висновку про необхідність визнання нечинною Постанови Кабінету міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття. З огляду на викладене до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 в редакції від 29.11.2001, пунктом Переліку якого (в редакції від 29.11.2001) було передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання. Як свідчать матеріали справи 28 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. було вчинено оспорюваний виконавчий напис, на підставі оригіналу кредитного договору №Z06.205.71892 від 23 травня 2016 року, який не був посвідчений нотаріально, а отже не міг бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису. На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про обгрунтованість позовних вимог саме з підстав відсутності письмового повідомлення про усунення порушень за кредитним договором на ім`я боржника ОСОБА_1 , яке б передувало тридцяти денному строку до дати вчинення виконавчого напису, тобто до 28 лютого 2018 року, хоча Перелік (в редакції від 29.11.2001) не передбачав обов`язку стягувача направити боржнику повідомлення про усунення порушень. Що стосується строку позовної давності, то колегія суддів зазначає наступне. У відзиві на позовну заяві АТ «Ідея Банк» просило застосувати до даних правовідносин позовну давність. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивний (сам факт порушення права) так і суб`єктивний (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК Українипри визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог. Матеріали справи свідчать, що 11 квітня 2018 року Головним державним виконавцем Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області Шевчуком А.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №56144492 з виконання виконавчого напису №587, виданого 28 лютого 2018 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ідея банк» заборгованості в розмірі 107 893,62грн. Статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 07 березня 2018 року, яка діяла на момент відкриття виконавчого провадження, було передбачено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. При цьому, частиною 4 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 07 березня 2018 року, яка діяла на момент відкриття виконавчого провадження, було передбачено, що сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. Із змісту постанови вбачається, що копію зазначеної постанови було направлено в тому числі боржнику ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 . Зазначена адреса також була зазначена позивачем безпосередньо в кредитному договорі Будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 звертався до Банку чи то виконавця із заявою щодо зміни свого місця проживання (проживання за іншою адресою, а ніж зазначено у виконавчому документі), матеріали справи не містять та позивачем не надано. Таким чином, ОСОБА_1 вважається таким, що був повідомлений про відкриття виконавчого провадження, а отже і про існування оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса, ще 11 квітня 2018 року, а не з моменту отримання останнім постанови Головного державного виконавця Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області Шевчука А.І. від 06 листопада 2019 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Із даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду тільки 07 грудня 2022 року, тобто з пропуском встановлено законом трирічного строку позовної давності. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 грудня 2019 року у справі № 234/13519/16-ц вказано, що «відповідно до частин другої-четвертої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Так, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Таким чином, підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності. Позовна давність застосовується до обґрунтованого позову». За таких обставин, позов ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення з підстав пропуску останнім трирічного строку позовної давності. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю/або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахування викладених обставин, рішення суду підлягає зміні в частині мотивів відмови в задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 371, 374, п. 4 ч. 3 ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 30 січня 2023 року змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позову, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК. Повний текст постанови складено 11 травня 2023 року. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.Ю. Тичкова О.В. Маміна