Постанова 4850 № 200/13128/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 травня 2023 року справа №200/13128/21 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А, Сіваченка І.В., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 200/13128/21 (головуючий І інстанції Кравченко Т.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність з невиплати пенсії з лютого 2016 року; зобов`язати поновити нарахування та виплату пенсії та виплатити заборгованість з лютого 2016 року. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14.09.2022 року позов задоволений частково: визнано протиправною бездіяльність відповідача з ненарахування та невиплати позивачу пенсії за віком з 1 березня 2016 року; зобов`язано відповідача поновити нарахування та виплату позивачу пенсії за віком на рахунок, відкритий в ПАТ «Державний ощадний банк України»; зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком за період з 1 березня 2016 року до місяця поновлення пенсійних виплат на рахунок, відкритий в ПАТ «Державний ощадний банк України»; в іншій частині позовних вимог - відмовлено. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального, процесуального права, просив скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апелянт вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом, встановлений ст. 122 КАС України. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані правомірністю припинення виплати пенсію позивачу на підставі інформації з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб з числа внутрішньо переміщених осіб про тривалу відсутність за адресою фактичного місця проживання. Відповідно до ст. 311 КАС України апеляційний розгляд справи здійснений в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи, доводи апеляційної скарги і дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Позивач є пенсіонером, є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області. Відповідач зазначає, що виплату пенсії позивачу припинено з березня 2016 року на підставі інформації з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб з числа внутрішньо переміщених осіб про тривалу відсутність за адресою фактичного місця проживання. Пенсійні виплати припинені автоматично на централізованому рівні до з`ясування місця проживання/перебування позивача (а.с. 20 зв.б.). За матеріалами справи позивачу нараховано та виплачено пенсію за березень 2016 року (а.с. 24, 33). Таким чином, виплату пенсії припинено з квітня 2016 року. Щодо строків звернення з позовною заявою до суду. За ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Враховуючи правову та соціальну природу страхових виплат, право громадянина на їх призначення та отримання не можна пов`язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати. Згідно ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Крім того, апеляційний суд враховує те, що порушення прав позивача на отримання пенсії, є триваючим у часі, тому строк звернення до суду з цим позовом не пропущено. За ч. 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058) виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч. 1 ст. 5 Закону № 1058). Пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 47 Закону № 1058). За ч.ч. 1, 2 ст. 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону. Позивачу припинено виплату пенсії на інформації з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб з числа внутрішньо переміщених осіб про тривалу відсутність за адресою фактичного місця проживання. При цьому, статтею 49 Закону № 1058 не передбачено такої підстави для припинення пенсійних виплат. Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення. Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою. Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч.2 ст.46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Згідно ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. За змістом ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Згідно статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6). Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Згідно статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово. За змістом статті 29 ЦК України місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання. Враховуючи правову та соціальну природу страхових виплат, право громадянина на їх призначення та отримання не можна пов`язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати. Згідно статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою. Згідно статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права. У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією». У рішенні Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30). Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). У справі Рисовський проти України Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Згідно ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. Судом враховано висновки Верховного Суду в постанові від 3 травня 2018 року у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі № 805/402/18. Відповідно до ч. 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2016 року № 167 були внесені зміни до деяких постанов Кабінету Міністрів України, в тому числі:

1. У постанові № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» пункт 1 викладено в новій редакції, відповідно до якої виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором; починаючи з 1 липня 2016 року виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, довічних державних стипендій за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що призначені внутрішньо переміщеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»;

2. У Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 «Про заходи щодо виконання статті 3 Указу Президента України від 4 липня 1998 року № 734», викладено пункт 27 Порядку в наступній редакції: «Уповноважені банки за письмовими запитами органів Пенсійного фонду, органів праці та соціального захисту населення і Мінфіну зобов`язані подавати інформацію про зарахування сум пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки одержувачів та про їх закриття. Обмін інформацією між Мінфіном та АТ Ощадбанк щодо здійснення пенсійних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюється на підставі укладеного між Мінфіном та АТ Ощадбанк договору про взаємодію». Також пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2016 року № 167 доручено Публічному акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» забезпечити до 1 липня 2016 року відкриття поточних рахунків та видачу платіжних карток за зверненням відповідно до абзацу другого пункту 1 цієї постанови внутрішньо переміщених осіб, які не обслуговуються в публічному акціонерному товаристві Державний ощадний банк України, і не пізніше ніж з 1 серпня 2016 року розпочати за зверненням клієнтів за власний рахунок виготовлення та обмін існуючих платіжних карток на платіжні картки, які одночасно є пенсійним посвідченням, із зазначенням графічної та електронної інформації про власника та його електронного цифрового підпису. Постанова Кабінету Міністрів України № 167 була оскаржена в судовому порядку в частині приписів «починаючи з 1 липня 2016 р. виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, довічних державних стипендій за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що призначені внутрішньо переміщеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2017 року у справі № 826/11272/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року, суд відмовив у задоволенні позовних вимог. За наслідками касаційного перегляду (постанова від 25 вересня 2018 року) Верховний суд залишив без змін зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанції та зазначив, що у справі № 826/11272/16 зазначено, що Кабінет Міністрів України, приймаючи оспорюванні зміни до Постанови № 637, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки будь-яких обмежень прав громадян, зокрема, вільно переміщених осіб, пов`язаних із соціальними виплатами, не встановлено, також не вбачається і не відповідність вказаної постанови вимогам Конституції України. Таким чином, виплати мають сплачуватись (перераховуватись) на банківській рахунок особи, відкритий в ПАТ «Державний ощадний банк України». На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності відповідача з ненарахування та невиплати позивачу пенсії за віком; зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату позивачу пенсії за віком на рахунок, відкритий в ПАТ «Державний ощадний банк України»; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу пенсію на рахунок, відкритий в ПАТ «Державний ощадний банк України». За матеріалами справи позивачу нараховано та виплачено пенсію за березень 2016 року (а.с. 24, 33). Таким чином, виплату пенсії припинено з квітня 2016 року. Суд першої інстанції поновив порушене право позивача з березня 2016 року. При цьому, суд першої інстанції, дійшов помилкового висновку щодо дати поновлення нарахування та виплати пенсії, враховуючи встановлені обставини, тому рішення суду в цій частині підлягає зміні. Крім того, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про задоволення вимог на майбутнє та зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком за період з 1 березня 2016 року до місяця поновлення пенсійних виплат. За ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Апеляційний суд зазначає, нормами КАС не передбачено захист прав на майбутнє, тому позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком до місяця поновлення пенсійних виплат не підлягають задоволенню. Таким чином, порушено право позивача на отримання пенсії підлягає поновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу пенсію за період з 1 квітня 2016 року по 14 вересня 2022 року (дата ухвалення рішення судом першої інстанції) на рахунок, відкритий в ПАТ «Державний ощадний банк України» Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції вірно вирішив справу, водночас, помилково визначив дату припинення нарахування та виплати пенсії позивачу та задовольнив вимоги на майбутнє через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, внаслідок чого в мотивувальній та резолютивній частинах рішення невірно визначив період поновлення нарахування та виплати пенсії, внаслідок чого рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення періоду нарахування та виплати пенсії. Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 200/13128/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити певні дії змінити шляхом зазначення в тексті рішення дату припинення позивачу нарахування та виплати пенсії та вважати такою «1 квітня 2016 року». Абзаци другий та четвертий резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 200/13128/21 змінити щодо періоду поновлення порушеного права позивача на отримання пенсії та зазначити «з 1 квітня 2016 року по 14 вересня 2022 року» замість «з 1 березня 2016 року до місяця поновлення пенсійних виплат». В іншій частині рішення суду залишити без змін. Повний текст постанови складений 10 травня 2023 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.В. Геращенко Судді А.А. Блохін І.В. Сіваченко