Постанова 4870 № 914/1653/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "01" травня 2023 р. Справа № 914/1653/22 Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії: Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г., Суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б., за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б., та представників сторін: від позивача (скаржника) - Яцишин А.В. від відповідача-1 - Сеньків А.І. від відповідача-2 - Мокрицький В.А. від третіх осіб - не з`явилися розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія управління проектами Акрополь", вих.№5/20-02-23 від 20 лютого 2023 року на рішення Господарського суду Львівської області від 01 лютого 2023 року (підписане 06.02.2023), суддя Долінська О.З. у справі №914/1653/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія управління проектами Акрополь", м. Львів до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури", м. Львів до відповідача-2 Управління поліції охорони у Львівській області, м. Львів третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 Національна спілка художників України, м. Київ третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 Львівська обласна організація Національної спілки художників України, м. Львів про визнання недійсним договору №116/1 від 03.06.2022 року про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку в с т а н о в и в : 19 липня 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія управління проектами Акрополь" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури" та Управління поліції охорони у Львівській області про визнання недійсним договору №116/1 від 03.06.2022 року про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку. Рішенням Господарського суду Львівської області від 01 лютого 2023 року у справі №914/1653/22 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено обставин, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог щодо визнання недійсним договору про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку №116/1 від 03 червня 2022 року, стороною якого він не є та який укладено між відповідачами у справі. Суд дійшов висновку, що позивач не довів порушення його прав та інтересів укладенням відповідачами спірного договору, відтак, відсутність підстав для визнання договору недійсним. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія управління проектами Акрополь" звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 01 лютого 2023 року у справі №914/1653/22 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити: визнати недійсним договір №116/1 від 03 червня 2022 року про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку. Зокрема, зазначає, що ТзОВ «Компанія управління проектами Акрополь», як довірчий власник майна (будівлі та споруди цілісного майнового комплексу ЛЕКСФ по вул. Мучна, 32 у м. Львові), не надавало згоди установнику управління (третій особі-1) на відчуження об`єкта управління. Разом з тим, апелянт вказує, що є наявним факт перешкод у здійсненні ТзОВ "Компанія управління проектами Акрополь" права довірчої власності, що полягає в укладенні між ТзОВ "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури" та Управлінням поліції охорони у Львівській області договору про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку без відома управителя, розміщення фізичної охорони на території об`єкта управління, перешкоди у зв`язку з цим у здійсненні господарської діяльності позивача, що на його думку слугує підставами для визнання договору недійсним. Крім цього, апелянт наголошує, що суд першої інстанції не дослідив обставин щодо порушення прав позивача саме як довірчого власника нерухомості, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Мучна,

32. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-1 (Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури") просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зокрема, зазначає, що позивачем не оспорювалося право власності відповідача-1 на майно, яке зареєстроване за відповідачем-1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 жовтня 2019 року та 28 січня 2022 року, відтак, укладаючи спірний договір, відповідач-1 діяв як власник нерухомого майна з метою охорони такого майна. Наголошує, що спірний договір охорони на час розгляду спору є розірваним та не може порушувати жодних прав та інтересів позивача, відтак, підстави для задоволення позову - відсутні. Відповідач-2 (Управління поліції охорони у Львівській області) у відзиві на апеляційну скаргу також просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зокрема, зазначає, що спірний договір не порушує жодних прав позивача, поряд з тим, такий розірвано сторонами ще 23 червня 2022 року. Також наголошує, що твердження позивача про конфліктну ситуацію на об`єкті, що знаходиться у м. Львові по вул. Мучна, 32, 03 червня 2022 року не підтверджені належними доказами. Представник позивача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив такі задоволити: скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 01 лютого 2023 року у справі №914/1653/22 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити, з підстав, наведених в апеляційній скарзі. Представники відповідачів-1,2 у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечили, просили оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав, наведених у відзивах на апеляційну скаргу. Представники третіх осіб в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.12 ст.270 ГПК України). Оскільки явка представників третіх осіб в судове засідання не визнавалася обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності. Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного: Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 02 квітня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» (в тексті договору - довірчий управитель) та Національною спілкою художників України (в тексті договору - установник управління) укладено договір довірчого управління, відповідно до умов якого, установник управління передає, а довірчий управитель приймає в довірче управління власність установника управління (об`єкт управління): будівлі та споруди цілісного майнового комплексу ЛЕКСФ по вул. Мучна, 32 у м. Львові. Приміщення цілісного майнового комплексу ЛЕКСФ складаються з наступних об`єктів: скульптурний цех, літ. Р-2; скульптурний цех, літ. Ф-2; виробничий корпус, літ. Л-3, насосна, літ. Н- 1; гаражі, літ. С-2; адміністративний корпус, літ. Х-4; котельня, літ. Т-2;, скляний цех, літ. А-3; прохідна, літ. 0-1; скло цех, літ. У-3; насосна, літ. П-1; керамічний цех, літ. Б-3; скульптурна майстерня, літ. В-1. У договорі довірчого управління передбачено, що вигодонабувачами є: Національна спілка художників України та Львівська обласна організація Національної спілки художників України. Згідно з п.1 Договору одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління та вказаної ним особи (вигодонабувача). Відповідно до п.п.4, 5 Договору на період дії останнього майно, яке передається в управління закріплюється за управителем на праві довірчої власності (підстава п.2 ст.316 ЦК України). Довірчому управителю належать права володіння, користування та розпорядження майном, переданим йому в управління (підстава п.1 ст.317 ЦК України). Факт передачі майна за договором довірчого управління підтверджується актом приймання-передачі від 02 квітня 2008 року, який підписаний уповноваженими представниками сторін, а підписи засвідчені печатками юридичних осіб. 08 серпня 2008 року між сторонами укладено договір про внесення змін та доповнень до договору довірчого управління від 02.04.2008 року та доповнено основний договір пунктами 6.1 та 6.2 наступного змісту: « 6.1. Сторони даного Договору дійшли взаємної згоди, що Установник управління, його правонаступник зобов`язується не вчиняти будь-яких дій щодо відчуження Об`єкта управління протягом дії даного договору з дня його укладення». « 6.2. На виконання п.6.1, за взаємною згодою сторін, накладається заборона відчуження нерухомого майна на Об`єкт управління, на термін дії основного договору, шляхом подачі Установником управління письмового повідомлення в органи нотаріату». 03 серпня 2010 року між сторонами укладено договір про внесення змін та доповнень до договору довірчого управління від 02.04.2008 року, яким пункт 9 договору викладено в наступній редакції - «Строк довірчого управління - 10 (десять) років, до 02 квітня 2018 року». 08 вересня 2016 року між сторонами укладено договір про внесення змін та доповнень до договору довірчого управління від 02.04.2008 року, яким пункт 3.10 договору викладено в наступній редакції: «Забудова існуючої території цмк ЛЕКСФ (м. Львів, вул. Мучна, 32), забудова території нового місцезнаходження цмк ЛЕКСФ (м. Львів, вул. Збиральна, 14) у відповідності до містобудівельного обґрунтування та генерального плану, за рахунок Установника управління, доходів одержаних від управління майном або коштів інвесторів». А також пункт 9 розділу I договору довірчого управління викладено в наступній редакції: «Строк довірчого управління - до 02 квітня 2024 року». При зміні Установника управління даний договір зберігає чинність для нового власника. Всі інші положення та умови основного договору залишаються без змін. Разом з тим, судом встановлено, що позивачем долучено до матеріалів справи договір ЦП-3-26431 від 01 квітня 2020 року про здійснення реагування наряду поліції охорони на повідомлення по телефонному дзвінку, який укладено між Управлінням поліції охорони у Львівській області (за договором Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія управління проектами Акрополь". Предметом вказаного договору є здійснення реагування НР поліції охорони на повідомлення по телефонному дзвінку з об`єктів, перелік та адреси яких зазначені у Дислокації (додаток №1 до Договору), що є невід`ємною частиною цього Договору (п.1.1.1 Договору). Позивач у позовній заяві зазначає, що 17 жовтня 2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» зареєстровано право власності на об`єкт Скульптурна майстерня, літ. В-1, площею 411,3 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Мучна, 32. 03 червня 2022 року між Управлінням поліції охорони у Львівській області (за договором Охорона) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури" (за договором Замовник) укладено договір про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку №116/1, відповідно до умов якого, а саме: п.1.1 Охорона зобов`язується надати Замовнику послуги з охорони публічної безпеки і порядку на території (об`єкті) Замовника, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Мучна, 32, що вказана в дислокації. Відповідно до п.п.2.1, 2.2 Договору ціна послуг за цим договором визначається щомісячним розрахунком вартості послуг (додаток 2 до договору). Вартість середньомісячної послуги за здійснення заходів з охорони публічної безпеки і порядку за цим договором визначається на підставі узгодженої протоколом сторін договірної ціни та розрахунком вартості послуг (додатки 2,3 до договору). У пункті 2.3 Договору сторони погодили, що оплата охоронних послуг здійснюється Замовником на умовах попередньої 100% оплати, шляхом перерахування плати, встановленої пунктом 2.1 цього договору на рахунок Охорони до початку виконання охоронних заходів. У подальшому до 01 числа поточного місяця за послуги, які будуть надані в наступному місяці. Відповідно до п.6.1 Договору останній набуває чинності з 03 червня 2022 року та діє до 03 липня 2022 року. Якщо за п`ять днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін не повідомить іншу сторону про припинення дії договору, така вважається продовженою на той самий строк, на тих самих умовах. Згідно із заявою за вих.№19 від 20 червня 2022 року, яка адресована Начальнику УПО Львівської області полковнику поліції Івану Гулі, директор ТзОВ "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури" просить розірвати з 21 червня 2022 року договір на охорону публічної безпеки та порядку за адресою: м. Львів, вул. Мучна, 32 в цілодобовому режимі роботи та не виставляти відповідних рахунків на оплату. Наказом Управління поліції охорони у Львівській області за №3843 від 23 червня 2022 року «Про зняття поста з об`єкта ТзОВ "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури" (договір від 03.06.2022 року №116/1), з урахуванням наказу «Про уточнення наказу УПО Львівської області від 23.06.2022 р. №3843», вирішено розірвати договір від 03 червня 2022 року №116/1 про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку з ТзОВ "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури". Командирові полку УПО Львівської області полковнику поліції Петру Чепілю зняти пост воєнізованої охорони на об`єкті ТзОВ "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури" (м. Львів, вул. Мучна, 32) о 09:00 год. 21 червня 2022 року. Відтак, судом встановлено, що договір про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку №116/1 від 03 червня 2022 року розірвано за згодою сторін даного договору - 23 червня 2022 року. У липні 2022 року ТзОВ "Компанія управління проектами Акрополь" звернулося до суду з цим позовом до відповідачів: ТзОВ "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури" та Управління поліції охорони у Львівській області про визнання недійсним договору №116/1 від 03 червня 2022 року про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку. Зокрема, позивач посилається на те, що спірний договір суперечить ст.ст.203 та 215 ЦК України. На думку позивача є наявним факт перешкод у здійснені ТзОВ "Компанія управління проектами Акрополь" права довірчої власності, що полягає в укладенні між відповідачами спірного договору про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку, без відома управителя, розміщення фізичної охорони на території об`єкта управління, перешкоди у зв`язку з цим, у здійсненні господарської діяльності. Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України). За змістом ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. В силу положень ст.901 ЦК України за договором про надання послуг, одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Статтею 907 ЦК України передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом. Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц. Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18). Так, позивачем у справі є Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія управління проектами Акрополь", яке не є стороною спірного договору про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку №116/1 від 03 червня 2022 року, укладеного відповідачами-1,2 у справі. В обґрунтування наявності порушеного цивільного права позивач зазначив про порушення його прав як управителя об`єкта управління: будівлі та споруди цілісного майнового комплексу ЛЕКСФ по вул. Мучна, 32 у м. Львові, за договором довірчого управління від 02 квітня 2008 року. Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам. Згідно з ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України). Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: - пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; - встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Зазначені висновки сформовані, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься у пункті 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16). Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у статті 3, 627 Цивільного кодексу України, статті 6, 43 Господарського кодексу України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації. Такий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20. Отже, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18. Водночас, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення. У постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 викладено правову позицію, відповідно до якої особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19). Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем. Судом встановлено, що позивач, вважаючи порушеними свої права, звернувся з позовом у цій справі про визнання недійсним договору про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку №116/1 від 03.06.2022 року, який укладений між Управлінням поліції охорони у Львівській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури". Тобто у цій справі позов про визнання недійсним договору про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку № 116/1 від 03.06.2022 року подала особа, яка не була стороною цього договору - заінтересована особа. Разом з тим, позивачем не доведено конкретних фактів порушення її майнових прав та законних інтересів, внаслідок укладення відповідачами спірного договору охорони та яким чином внаслідок визнання такого договору недійсним, майнові права заінтересованої особи (позивача) буде захищено та відновлено. Колегія суддів також звертає увагу, що спірний договір про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку №116/1 від 03 червня 2022 року розірвано за згодою сторін вказаного договору - 23 червня 2022 року (до подання цього позову до суду). Суд може визнати недійсним розірваний договір, однак, лише за доведеності порушеного права та/або законного інтересу позивача внаслідок укладення такого договору, а також якщо такий спосіб захисту (визнання недійсним договору, стороною якого позивач не є) є ефективним та здатний захистити порушене право позивача. Досліджуючи матеріали справи, судом встановлено, що позивач в загальному не погоджується з вчиненням відповідачем-1 дій щодо реєстрації права власності на майно, управителем якого за словами позивача він є. Поряд з тим, позивачем не доведено які саме його права як управителя майном, порушено саме спірним договором охорони, укладеним відповідачем-1, як власником такого майна, як і не доведено яким чином задоволення цього позову (визнання недійсним договору охорони) захистить право позивача, яке він вважає порушеним як управителя об`єкта управління за договором довірчого управління від 02 квітня 2008 року. Вказані обставини є самостійною підставою для прийняття рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. З`ясувавши характер спірних правовідносин сторін, правову природу спірного договору, надавши оцінку змісту порушеного права (інтересу) позивача спірним договором, стороною якого не є позивач, дослідивши обставини справи і наявні у ній докази, колегія суддів дійшла висновку про недоведення позивачем належними засобами доказування факту порушення таким договором прав чи інтересів позивача, які підлягали би захисту у судовому порядку в межах цієї справи. Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України). Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову. При цьому, доводи апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду є безпідставними та такі не спростовують висновків суду про відмову у задоволенні позову. Колегія суддів не вбачає наявності підстав, передбачених ст.277 ГПК України, для скасування рішення суду першої інстанції. Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення. Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника. Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд, постановив: Рішення Господарського суду Львівської області від 01 лютого 2023 року у справі №914/1653/22 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» - без задоволення. Матеріали справи №914/1653/22 повернути до Господарського суду Львівської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України. Повну постанову складено 08 травня 2023 року Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г. Суддя Бойко С.М. Суддя Бонк Т.Б.